Самореалізація учнівської молоді в сучасному суспільстві

Дуже важливий рівень інформованості підлітків як про  професію, так і про самих себе. Підлітки погано обізнані з колом  професій із яких треба вибирати, це робить їх вибір випадковим. Чим молодша людина в момент вибору професії, тим більша ймовірність не самостійного вибору, а по підказці інших. Обізнаність хлопців про різні сучасні професії вища, а сама диференціація професійних інтересів починається у них раніше, чим у дівчат. Юнаки більш критично оцінюють можливості і вимогливіше відносяться до своєї майбутньої професії; дівчата у цьому відношенні більш пасивні і більш легко миряться з невдачами надаючи більше значення влаштуванню особистого життя. Вибір професії відображає певний рівень особистих вподобань, які включають оцінку своїх об’єктивних можливостей і оцінку своїх здібностей.

Рекомендації Є.І. Головахи щодо професійного самовизначення [12, с 120]:

1. Професійна орієнтація не повинна обмежуватися безпосередньо професійною сферою, але завжди спиратися на важливі життєві цілі молоді.
2. Для формування реалістичної життєвої перспективи необхідно знайомити юнаків і дівчат з конкретними прикладами вдалих і невдалих життєвих шляхів, які пов’язані з вибором тієї чи іншої професії. Найбільш важливим є знання майбутніх умов праці, яке займає одну з найвищих позицій в системі юнацьких вимог до майбутньої професії.
3. Враховувати, що для юнаків при виборі професії більш важливим є розмів заробітної платні, а для дівчат – сприятливі умови праці. Робочі професії захоплюють молодь перш за все можливістю більш швидкого досягнення самостійності і незалежності. Для тих, хто їх обирає, майбутня зарплатня інколи має менше значення , ніж для тих , хто обирає професію розумової праці високої кваліфікації.
4. Незалежно від рівня знань підлітків, вони потребують спеціальної профорієнтаційної інформації. Шкільна програма цього не забезпечує.
5. Необхідно пояснити старшокласникам взаємозалежність майбутніх професійних і життєвих досягнень від їх готовності до самовіддачі в роботі і самостійності в реалізації життєвих цілей.
6. У профорієнтаційній роботі важливо враховувати не тільки раціональні моменти, пов’язані з визначенням життєвих цілей та планів, але й емоційної сторони особистості [28, c. 134].

Вибір професії. Яким глибоким змістом переповнене це, здавалося б, звичне словосполучення, скільки в ньому приховано емоцій, тривог, сподівань. Адже це не лише вдале чи невдале рішення юності, а й подальша доля людини, активне, творче, радісне життя або ж пасивне збайдужіле існування; насамкінець, вдалий вибір професії – одна з головних складових і умов людського щастя, усвідомлення своєї потрібності в соціумі. Слід зазначити, що процес професійного самовизначення є досить складним, на нього здійснюють вплив різні фактори. Російський вчений Євгеній Олександрович Клімов, котрий зробив великий внесок у дослідження світу професій та професійного самовизначення людей, пропонує вісім основних факторів, які впливають на вибір людиною професії [14, с. 46]:

1) позиція батьків, старших членів сім'ї. Дуже часто батьки надають дитині повну свободу вибору, вимагаючи тим самим від неї самостійності, відповідальності, ініціативи. Трапляється, що батьки не згодні з вибором дитини і пропонують переглянути свої плани й зробити інший вибір. Правильному вибору професії часто заважають установки батьків, які прагнуть, щоб діти компенсували їхні недоліки в майбутньому, у тій діяльності, у якій вони не змогли себе повністю виявити в свій час. В більшості випадків діти погоджуються з вибором батьків, розраховуючи на їхню допомогу при вступі в який-небудь навчальний заклад;

2) позиція друзів. Дружні  відносини старшокласників є  досить міцними і вплив їх  на вибір професії не виключено.  Позиція мікрогрупи може навіть  стати вирішальною у професійному самовизначенні. Особливо це актуально для людей зі стандартизованим мисленням, схильних до наслідування і стереотипів, не спроможних чітко сформулювати власну життєву позицію. Споживачів а не творців (якщо такий умовний поділ доречний). Звісно, в рамках розумного, почуття групи, орієнтація на однолітків – позитивні особливості молоді. Вони потрібні для освоєння норм поводження в суспільстві, формування образу "Я" і самооцінки. Але оглядатися на інших слід щоб побачити спільне і відмінне, краще взнати свої індивідуальні особливості, а не сліпо повторювати, чи переносити захоплення якоюсь людиною на професію, котрою та володіє;

3) позиція шкільних  педагогів. Кожен учитель, спостерігаючи  за поводженням учня під час  навчального процесу, аналізує  його інтереси, схильності, напрямки мислення і звісно може дати дуже цінну пораду, до того ж, досвідчений педагог здатен запобігти такій розповсюдженій помилці при виборі професії, як ототожнення шкільного предмета і певної, спорідненої з ним професії. Він допоможе чітко розрізняти ці поняття [31, c. 59];

4) особисті професійні  плани. Під планами у цьому  випадку маються на їхні плани.  Під планами у цьому випадку  маються на увазі уявлення  про етапи освоєння професії, засоби потрібні для цього.  Плани формуються залежно від складу розуму й характеру людини. Якщо виникають ускладнення, розумно звернутися до спеціаліста, котрий допоможе побудувати професійний план;

5) здібності. Це індивідуальні  психологічні особливості людини, що проявляються в трудовій  або іншій діяльності і є умовою успішності її здійснення. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість і міцність процесу оволодіння знаннями, набуття умінь і навичок. Але самі здібності не зводяться до знань й умінь. Розвиток здібностей має відбуватись протягом всього життя. Про своєрідність своїх здібностей треба судити не тільки по успіхах у навчанні, але й по досягненнях у найрізноманітніших видах діяльності. Об’єктивне уявлення про них формується також за допомогою спеціальних досліджень, тестувань, спрямованих на активізацію самопізнання. Це запобігає наклеюванню ярлика про те, яка людина;

6) рівень домагань  на суспільне визнання. Плануючи  власний трудовий шлях, дуже важливо  подбати про реалістичність своїх  домагань. Невідповідність внутрішніх  образів людини життєвим реаліям неминуче призведе до розчарування;

7) інформованість про  професії. Важливо подбати про  те, щоб відомості, котрі здобуваються  людиною, про ту або іншу  професію не виявилися перекрученими,  неповними, однобічними. Захоплення  тільки зовнішньою або якою-небудь приватною стороною професії може призвести до серйозних помилок і розчарувань. Наприклад, за легкістю, з якою актор створює на сцені образ, стоїть напружена, буденна праця. А журналісти не завжди виступають у телепередачах - частіше вони обробляють масу інформації, архівів, розмовляють із десятками людей - перш, ніж підготують 10-ти хвилинне повідомлення, яке, до того ж, озвучить інша людина (диктор на телебаченні). Щоб точно знати чим саме займається людина певної професії треба розібратись по яким класам, типам, відділам, групам класифікуються існуючі професії і які ставляться до них вимоги. Допомогти в отриманні достовірної інформації молодій людині можуть батьки, педагоги, а найбільш – психологи-профконсультанти. Вони проводять низку діагностичних заходів по вивченню особистості людини, котра обирає професію, а також можуть детально розповісти про вимоги до професії, котра цікавить саме Вас [18];

8) схильності. Схильності  проявляються в улюблених заняттях, на які витрачається більша частина вільного часу. Це - інтереси, підкріплені певними здібностями [19, c. 140].

Значну роль у виборі професії відіграє темперамент. Від  нього залежить вплив на діяльність різних психічних станів, викликаних неприємною обстановкою, емоційними факторами. Можна образно описати, що люди холеричного темпераменту більше придатні для активної ризикованої діяльності, сангвініки - для організаторської діяльності, меланхоліки - для творчої діяльності в науці й мистецтві, флегматики – для планомірної, неквапливої й плідної діяльності. Далеко не останню позицію у професійному самовизначенні займають характер та самооцінка їхньому самовизначенні займають характер та самооцінка особистості.

Проаналізувавши все  вище викладене та зважаючи на складність розглянутих понять, можна з впевненістю сказати: для того, щоб підліток правильно і усвідомлено вибрав професію, котра б відповідала суспільним і особистісним потребам, визначив свою професійну позицію, йому необхідна кваліфікована допомога. А саме: розумне психолого-педагогічне втручання, професійне консультування та послідовне проведення всіх етапів профорієнтаційної роботи.

2.2. Забезпечення потреб у самореалізації школярів дитячо-юнацькими організаціями та об'єднаннями.

Наприкінці XX ст. в Україні  значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій, відновили свою діяльність раніше заборонені.

«Дитячі (молодіжні) громадські організації – об'єднання громадян віком від 6 до 14 (молодіжні – від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів» [16, с. 90].

З урахуванням з головних напрямів діяльності їх поділяють на шість груп.

1. Молодіжні організації,  зорієнтовані на вирішення політичних  проблем. Найпомітніші серед них Молоді республіканці України, Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ), Соціалістичний конгрес молоді, Ліберальне молодіжне об'єднання, Спілка українського студентства (СУС), Асоціація молодих українських політологів і політиків, Молодіжна організація спілки офіцерів України «Сокіл», Львівський фонд «Молода Україна» та молодіжні організації при політичних партіях та рухах.

2. Молодіжні організації,  зосереджені на вирішенні соціальних  проблем. Цю групу становлять  Спілка молодіжних організацій України (СМОУ), Асоціація МЖК воїнів-інтернаціоналістів України «Укрінтербуд», Українська республіканська рада молодих вчених і спеціалістів, Палата молодих підприємців України та ін.

3. Молодіжні організації,  що займаються вивченням історії,  фольклору, етнографії народів України. До цієї групи належать «Товариство Лева», товариство «Щире братство», Молодіжне товариство «Кіш», Молодіжна єврейська організація «Шахар» та ін.

4. Молодіжні благодійницькі  організації. Найпомітніші серед  них Південноукраїнське благодійне товариство «Молодь за милосердя», Асоціація молодіжних пошукових об'єднань України «Обеліск», Республіканський молодіжний благодійницький фонд допомоги потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС, Молодіжне благодійне товариство «Гуманіст».

5. Релігійні молодіжні  організації. Цю групу представляють  Комітет української католицької  молоді (КУКМ), Організація «Українська  молодь Христові», Молодіжна рада  церков Євангельських християн-баптистів  України, Всеукраїнське православне  молодіжне Братство ім. Петра Могили та ін.

6. Дитячі громадські  організації. З-поміж інших своєю  активністю виділяються Українська  скаутська організація «Пласт»,  Спілка української молоді (СУМ Федерація дитячих організацій України (ФДОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «СІЧ» [13, с. 56].

Більшість із них заявляють  про свою позаполітичність. Їх виховна  система спрямована, в основному, на формування вмінь і навичок  у дітей і підлітків, пов'язаних з природою (життя в таборі, туризм, екологічне виховання), із зміцненням здоров'я (фізична підготовка), вихованням шанобливого ставлення до сім'ї, рідної місцевості, держави (сімейне життя, життя в суспільстві).

Українська скаутська  організація «Пласт». Заснована 1911 р. Петром Франком, Іваном Чмолою та Олександром  Тисовським, маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання, розвиток моральних, духовних і фізичних рис юнаків та дівчат. У 1924 р. організація «Пласт» в колишній УРСР була заборонена як «дрібнобуржуазна виховна система, не сумісна з побудовою соціалізму». Після розгрому «Пласту» урядом Польщі в Західній Україні організація продовжувала діяльність серед української діаспори – у Канаді, США, Австралії. Лише в 1989–1990 pp. «Пласт» відновив роботу в Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях, де поступово посів провідні позиції серед дитячих організацій. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося 13 квітня 1991 р. на установочному з'їзді [17].

В основі пластового виховання – заборона політизації дитини. Його метою є сприяння розвитку молодих людей для реалізації їх інтелектуального, громадського та духовного потенціалу, відповідальних громадян, учасників місцевих, національних та міжнародних співтовариств. Скаутський рух заснований на таких принципах:

– обов'язок перед Богом;

– обов'язок перед іншими;

– обов'язок щодо себе.

Хлопці і дівчата  виховуються окремо до 17 років. З 17 до 30 років (старшим пластунам дозволяється працювати з дітьми, якщо вони не належать до політичних організацій). Пласт має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб, розпізнавальні знаки та форму), присягу, в якій ідеться: «Присягаю своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богові й Україні, допомагати іншим, жити за пластовим законом і слухатися пластового проводу» [7, с.14].

Наприкінці XX ст. скаутські організації почали діяти майже у всіх регіонах України. Вони опираються на загальнолюдські цінності, норми християнської моралі.

Залежно від віку, скаути належать до певних категорій:

– хлопчики 7–10 років: кабскаути (дитинка, щеня), дівчатка – браунскаути (пташенята);

– хлопчики 11–14 років: бойскаути (розвідники), дівчатка – герлскаути;

– юнаки та дівчата 15–21 року: «гідні», «пошукачі», «дослідники».

Організаційно вони поділяються  на групи, а ті – на ланки патрулів, які мають свої назви. Очолюють їх дорослі лідери патрулів – командири загонів. Великі загони – рада командирів на чолі із старшим командиром (лідером). У керівників існує своя ієрархія (скаутери, скаут-майстри) – ті, хто пройшов усі етапи скаутингу. Головне, щоб дорослі вели скаутський спосіб життя, були спортсменами і зразком для підопічних. Усе загонове життя спрямоване на виконання законів скаута.