Специфіка копінг-стратегій у юнаків із почуттям самотності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПЕЦИФІКА КОПІНГ-СТРАТЕГІЙ У ЮНАКІВ ІЗ ПОЧУТТЯМ САМОТНОСТІ  
 
 
 

 

Зміст 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      ВСТУП 

     Актуальність  теми дослідження. Питання самотності стає особливо важливою соціально-психологічною проблемою в добу глобалізації в найважливіших сферах соціального життя та вестерналізації культури. Наслідком цього явища є формалізація стосунків, яка породжує в особи почуття покинутості, непотрібності, відчуженості, що, зрештою, й спричиняє проблему самотності. Самотність –це глибоке емоційне переживання, яке може порушити сприйняття людини, розуміння часу і характер соціальних дій. У суспільстві самотність асоціюється із зрілістю і похилим віком. Разом з тим результати багатьох наукових досліджень свідчать, що саме в юнацькому віці люди частіше почувають себе самотніми. Це пов’язано у першу чергу з розвитком рефлексії у цьому віці і переходом на новий рівень самосвідомості, що характеризується підвищенням потреби в самопізнанні, спілкуванні і усамітненні, із кризою самооцінки. В юнацькому віці людина самостійно намагається будувати свою долю, і від того як вона буде сприймати самотність, переважно залежатиме її подальше життя. Дослідження самотності у юнаків актуалізується тим, що саме у цьому віці відбуваються процеси соціальної ідентифікації, формується соціальна позиція, яка забезпечує подальшу соціалізацію. Якщо юнак не сприймається друзями під час спілкування, якщо не задовольняються його потреби у соціальному самоствердженні, тоді у нього виникає почуття самотності. Бажання бути незалежним, вільно проявляти свої почуття і думки, надмірна самовпевненість, стереотипне сприйняття інших людей, незрілість соціальної позиції також можуть призвести до самотності.

     Враховуючи  те, що юнацький вік має принципове значення для розвитку особистості  вцілому, є сензитивним для соціалізації, - проблема самотності юнаків вимагає особливої уваги. Поряд з тим, необхідно враховувати негативні наслідки, які може спричинити самотність. Негативні переживання самотності впливають на формування особистості, стають однією з головних причин соціальної дезадаптації юнаків. Відчуття особистої самотності нерідко призводить до формування нігілістичного відношення до суспільства, розвитку негативних форм поведінки: кримінальних і екстримістських дій, алкоголізму, наркоманії. Загострене почуття самотності наштовхує молодих людей на думки про самогубство. Отже проблема самотності є досить актуальною, і для того, щоб подолати це почуття, молодій людині необхідно випрацювати продуктивні копінг-стратегії подолання самотності.

      У психології дослідження самотності почалися у 60-70-х роках XX століття. Працювали над проблемою самотності в основному американські психологи, серед яких Е.Фром, Х.Салліван, Л.Пепло. Останнім часом темі самотності присвячуються нові праці, в яких досліджується сутність самотності, причини виникнення, характерні прояви та вплив на різні категорії людей у різні періоди життя. Найбільш відомими є підходи зарубіжних авторів: психодинамічний підхід (З.Фрейд, Дж.Зільбург, Х.Салліван), інтеракціоністський (Р.Вейс), інтимний (В.Дерлега, С.Маргуліс), когнітивний (Л.Пепло, Д.Перлман), феноменологічний (К.Роджерс), екзистенційний (К.Мустакас, В.Франкл, І.Ялом). У порівнянні із зарубіжною, у вітчизняній психології проблема самотності є недостатньо дослідженою. В Україні темі самотності присвячена незначна кількість наукових досліджень. Доробком українських науковців є публікація Л.Мазур, у якій автор розкриває проблему усамітнення людини з філософсько-психологічних позицій, та монографія Н.Хамітова, в якій розглядається самотність в контексті чоловічого та жіночого начала. Феномен самотності також досліджується зарубіжними, зокрема, російськими науковцями. Проблема самотності у підлітків і у юнаків досліджувалась О.Долгіновою, Н. Ніколаєвою та іншими. Так Н.Ніколаєва вивчала переживання ізольованості в юнацькому віці.

      В останні десятиліття XX сторіччя вивченню копінгу були присвячені праці, як вітчизняних (В.Ташликов, Б.Карвасарский, В.Ялтонский, В.Абабков, Л.Анциферова, С.Нартова-Бочавер, Н.Сирота), так і зарубіжних авторів: Р.Лазарус, С.Фолькман (представники когнітивного підходу), А.Біллінгс, Р.Моос (представники диспозиціонального підходу), Е.Хаан (представник неопсихоаналітичного підходу). Ф. Басін, М. Бурлакова розглядали проблему самотності в рамках вивчення механізмів психологічного захисту. Аналіз наукової літератури підтверджує, що питання специфіки копінг-стратегій у юнаків із почуттям самотності не були предметом спеціального вивчення.

      Таким чином вивчення сприйняття і переживання  самотності є актуальним, оскільки даний феномен впливає на ефективність діяльності людини, а в юнацькому  віці на формування особистості. Також  в сучасній науці, зокрема в Україні, недостатньо теоретичних і практичних досліджень, які б дозволили скласти повне уявлення про особливості сприйняття і переживання самотності юнаками., а також про роль копінг-стратегій у подоланні почуття самотності.

      Об’єктом курсової роботи є почуття самотності у контексті копінг-стратегій.

      Предмет – специфіка копінг-стратегій у юнаків з почуттям самотності.

      Мета  курсової роботи: дослідити вплив копінг-стратегій на формування почуття самотності у юнаків.

      Завданнями  курсової роботи є:

• дослідити існуючі підходи до вивчення проблеми самотності;
• проаналізувати психологічні особливості розвитку особистості в юнацькому віці в контексті самотності;
• дослідити поняття копінг-стратегій та їх класифікації;
• здійснити дослідження особливостей використання копінг-стратегій під час переживання самотності в юнацькому віці;
• визначити продуктивні копінг-стратегії подолання самотності під час аналізу результатів дослідження

 

      Гіпотеза: використання продуктивних копінг-стратегій юнаками сприяє зниженню рівня суб’єктивного відчуття самотності в юнацькому віці. 

      Практична значущість курсової роботи. Результати дослідження можуть бути враховані під час розробки методичних рекомендацій у виховному процесі щодо попередження соціальної самотності та вироблення шляхів подолання даної проблеми. Матеріал курсової роботи може використовуватись шкільними психологами, центрами соціальних служб для молоді та іншими, з метою оптимізації гармонічного розвитку особистості юнака , який переживає почуття самотності, проведення профілактики виникнення даного почуття. Матеріал та висновки дослідження можуть бути використані викладачами при підготовці лекційних курсів з соціальної психології, вікової психології, психології особистості, та студентами у процесі підготовки домашнього завдання.

      Структура роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. У вступі визначено актуальність теми курсової роботи, об’єкт, предмет, мету, завдання, гіпотезу, окреслено практичне значення курсової роботи. У першому розділі розкривається поняття самотності, психологічні особливості особистості в юнацькому віці та поняття копінг-стратегій та їх класифікації. У другому розділі описано методику емпіричного дослідження і визначено аналіз результатів дослідження. У висновках дається підсумкове визначення понять самотності та копінг-стратегій, зазначено сучасний стан розвитку проблеми самотності, визначено рекомендації щодо подальшого розвитку досліджуваної теми. Список використаних джерел налічує -25.

 

      

РОЗДІЛ  1

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ САМОТНОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ 

1.   Основні теоретичні підходи до вивчення проблеми самотності

 

    На  сьогоднішній день існує недостатньо теоретико-емпіричних досліджень самотності у психології, відсутнє єдине розуміння сутності самотності і його проявів. Самотність з наукового погляду — одне з найменш розроблених соціальних понять. Почуття самотності – це нереалізоване бажання спілкуватися з рідною людиною, почуття туги, нудьги, незадоволеності собою і оточуючими [12, с.17]. Деннєл Перлман зазначає що, самотність – це соціальний стан, який відображає психофізичний статус людини, ускладнюючи їй встановлення нових і підтримування старих контактів та зв’язків[17]. Уїльям Садлер зробив узагальнююче визначення поняття: “Самотність – це переживання, що викликає комплексне і гостре почуття, яке виражає певну форму самосвідомості, та вказує на розірваність основної реальної мережі взаємин і зв’язків внутрішнього світу особистості” [4, с. 22].

     У теоретичній спадщині глибокого  осмислення проблеми самотності існує кілька підходів, однак вони не представляють собою повного і систематичного пояснення. Більшість теоретичних міркувань про самотність були пов'язані з клінічною практикою. Аналізуючи класичні підходи до самотності, можна говорити про те, що у більшості з них самотність традиційно розглядається в контексті різних відносин і у зв’язку з їх деформацією. Отже, теоретичні підходи до проблеми самотності класифікують на наступні групи: психодинамічні; феноменологічні; екзистенціально-гуманістичні; соціологічні; інтеракціоністські; когнітивні; інтимні; теоретико-системні [19].

     Психодинамічний підхід. Представниками даного підходу є Д.Зільбург, Х.Салліван. Перший психологічний аналіз самотності опублікував Зільбург у 1938 році. На думку вченого самотність — це нездоланне постійне відчуття одинокості. Неважливо, чим людина зайнята, але самотність, як "черв’як", роз'їдає її серце. Згідно теорії Зілбурга, самотність є відображенням характерних рис особистості: манії величності, ворожості. Зільбург простежив походження самотності, починаючи з дитячої віку[12, с.18].

     Х.Салліван (1953 р.) також вбачав корені самотності дорослого в дитинстві. Саме в підлітковому віці виникає потреба в приятелі, з яким можна обмінятися своїми таємницями, думками. У підлітків, що відчувають обмеженість соціальних навичок внаслідок неправильних взаємин з батьками в дитинстві, як правило, виникають труднощі при встановленні приятельських відносин з однолітками. Ця нездатність задовольнити підліткову потребу в інтимності може привести до глибокої самотності [9, с.28].Таким чином, у аналізі проблеми самотності представники психодинамічних теорій виходять головним чином з їх клінічної практики і схильні вважати самотність результатом ранніх дитячих впливів на особистісний розвиток.

     Феноменологічна теорія. Карл Роджерс (1961 р.), є найбільш відомим прихильником феноменологічного напрямку. Його аналіз заснований на "Я-теорії" особистості. Роджерс вважав, що суспільство змушує індивіда діяти відповідно до соціально визначених стандартів, обмежуючи волю його дій певними зразками. Це веде до протиріччя між внутрішнім (істинним) "Я" індивіда і проявами "Я" у відносинах з іншими людьми. Згідно теорії Роджерса, впевненість у тому, що істинне "Я" індивіда відкинуто іншими, "тримає людей замкнутими у своїй самотності". Аналіз самотності, представлений Роджерсом, випливає з його клінічної практики, тобто роботи з пацієнтами. Роджерс розглядає самотність як прояв слабкої пристосовності особистості, причина якого знаходиться всередині індивіда, у феноменологічних невідповідностях уявлень індивіда про власне "Я" [12, с.19]. Отже, на відміну від прихильників психодинамічних теорій К.Роджерс не дуже довіряє раннім дитячим впливам на формування особистості. Відповідно до його концепції, зміст досвіду самотності особистість набуває під впливом різних життєвих чинників.

Екзистенціально-гуманістичний підхід, представниками якого є К.Мустакас, І.Ялом. Екзистенціалісти вважають, що люди споконвічно самотні[17]. Прихильники даної точки зору найчастіше зосереджуються на питанні про те, як люди можуть жити, будучи самотніми.

     Мустакас  виділяє поняття "суєти самотності" та «істинної самотністі». Суєта самотності — це система захисних механізмів, що відокремлює людину від вирішення важливих життєвих питань і яка постійно спонукує його прагнути до активності. Істинна самотність виникає з конкретної реальності самотнього існування, а також викликана різними життєвими ситуаціями (смерть, життєві зміни, трагедія), пережитими наодинці [12, с.18].

     Ялом, другий представник даного підходу, формулював свої погляди, виходячи в основному з філософських міркувань. На відміну від більшості теоретиків Мустакас оцінює самотність позитивно. І, хоча вчений не заперечує, що самотність може мати хворобливий ефект, він розглядає його як продуктивний, творчий стан людини. Таким чином, екзистенціалісти вважають, що людина може перебороти свій страх самотності й навчитися позитивно його використовувати, також вченими не досліджувались причини самотності.

     Соціологічний підхід. К. Боумен (1955 р.), Д. Рісмен (1961 р.) і Ф. Слейтер (1976 р.) — представники соціологічного підходу до проблеми самотності. У своїй теорії К.Боумен висунув гіпотезу про існування трьох факторів, що ведуть до посилення самотності в сучасному суспільстві: 1) послаблення зв'язків у первинній групі; 2) збільшення сімейної мобільності; 3) збільшення соціальної мобільності. Рісмен і Слейтер не стільки оцінюють самотність як нормальний чи ненормальний стан, скільки вважають самотність нормативним, загально-статистичним показником, що характеризує суспільство. Причину самотності Рісмен і Слейтер вбачають поза індивідом (наприклад, вплив засобів масової інформації, що сприяють соціалізації, спричинюють негативний вплив на особистість). У визначенні причин самотності робиться акцент на значення подій, що відбуваються в житті людини у зрілому віці (наприклад, розлучення) [12, с.19].