Народна психологія та її виховні можливості

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ I  НАРОДНА ПСИХОЛОГІЯ ТА ЇЇ ВИХОВНІ МОЖЛИВОСТІ….8

РОЗДІЛ II  ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПСИХОЛОГІЧНОГО І

ОСОБИСТІСНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ  КРІЗЬ ПРИЗМУ НАРОДНОЇ ПСИХОЛОГІЇ……………………………………….16

2.1. Закономірності розвитку особистості дитини та їх врахування у   народних психологічних знаннях…………………………......16

2.2. Психологічні особливості розвитку  дітей дошкільного віку в    контексті народної психології…………………………………….24

РОЗДІЛ III ГРА ТА ТРУДОВА ДІЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ДИТИНИ 

НА ЗАСАДАХ НАРОДНОЇ ПСИХОЛОГІЇ……………………...34

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..51

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність проблеми дослідження. В умовах глобалізації та демократизації суспільства, коли на зміну старих парадигм приходять нові, пріоритетними виступають питання про дитинство взагалі та закономірності дитячого розвитку зокрема. Перед психологами, педагогами, батьками та громадськістю, все з більшою силою виступає дилема: «Як виховати дитину в сучасних умовах?  На які якості та явища звертати особливу увагу? На кого покласти особливу відповідальність за розвиток дитини?» Вбачається, що рухаючись в напрямку зазначених аспектів актуалізується питання про закономірності дитячого розвитку крізь призму народної психології. Адже, серед розвою вітчизняних та зарубіжних дослідників психолого-педагогічної проблематики видозмінюється питання про сутність дитинства. Ще свого часу, про парадокси дитячого розвитку Д.Б. Ельконін зауважив, що - це загадки розвитку, які вченим ще належить розгадати. Власне, дослідження закономірностей розвитку дитини крізь призму народної психології, можна розглядати як дві сторони медалі: з одного боку - необхідно визначити характерні особливості народної психології для розуміння самої дитини, того, як вона реагує на різні ситуації, відчуває, думає і сприймає, а з іншого - навчитися передбачати особливості її розвитку і з'ясувати, яким чином події, враження, засоби народної педагогіки впливають на формування та розвиток особистості дитини.

Таким чином, зважаючи на важливість означених проблем, а саме дослідження народної психології про закономірності дитячого розвитку, можна констатувати, що дана проблематика є особливо актуальною, оскільки від врахування закономірностей розвитку особистості дитини залежить її поступальний розвиток, а звернення до народної психології акумулює в духовну, морально-естетичну площину тощо.

Що стосується історіографії дослідження, то серед розвою вітчизняних та зарубіжних дослідників проблема народної психології про закономірності дитячого розвитку займає особливе місце. Так, наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за сутнісним змістом, характером та історичним покликанням (І.Мартинюк, І.Мельникова, Р.Осипець, О.Феоктистова та ін.).

Народна психологія, як особлива область наукових знань сформувалася в кінці XVIII - початку XIX століття і зародження ідеї створення такої спеціальної науки, що поєднуватиме історико-філологічні дослідження із психологічними пов’язують з такими дослідниками як Г. Штейнталь, М. Лацарус, В.Вундт.

На сучасному етапі в Україні проблеми української народної психології та педагогіки, їх місце у вихованні та розвитку дітей досліджує ціла плеяда науковців (Л. Андрушко, А. Богуш, В. Крижанівська, Н. Лисенко, Л. Мафтин, М.Стельмахович та ін.). Перші роки життя, вважають сучасні дослідники (Г. Григоренко, П. Ігнатенко, В. Інжестойкова, В. Поплужний та ін.), закладають основи таких відчуттів і якостей характеру, які зв'язують її зі своїм історичним коренем, національним іменем та походженням і впливають на формування пам'яті родоводу, любові до своїх батьків, отчого дому, народу, на зародження національної свідомості, почуття відданості батьківщині. Тому слід створювати й розвивати ДНЗ на засадах української народної психології та народної педагогіки й традицій українського дошкілля.

Цінними для розуміння функціонування народної психології, її виразності є дослідження М. Бартрама, А. Бакушинського, О. Бенуа, Б. Бутнік-Сіверського, Г. Блинова, В. Василенка, І. Дайна, Р. Захарчук-Чугая, Г. Локуцієвської, І. Макарова, О. Найден, М. Некрасова, Т. Перевезенцева, О. Сокович, Д. Фіголь, С. Ханемен, М. Церетеллі, З.Борисова, В. Смаля, П. Свирида, С. Титаренка, Е. Турчина, В. Ядешко, Ф.Сахіної та ін.

В працях М. Стельмаховича, В. Скуратівського, С. Бабишина, Г. Довженок розкриваються мета, завдання, принципи і методи українського народного виховання, вказується на залежність від потреб громадськості взагалі, та закономірностей дитячого розвитку зокрема.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали К.Ушинський, Є.Водовозова, Є.Тихєєва, С.Русова, В.Сухомлинський та ін. Так, К.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна така гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими.

В цьому зв’язку, значний інтерес представляють погляди сучасних науковців на народні ігри як засобу дитячого розвитку, формування їх національної культури (О. Батухтіна, Н. Заглада, Л. Івахненко, С. Кулачківська, М. Лозован, О. Найден, Т. Сакович, Є. Саявко, М. Стельмахович); моральних якостей (Н. Дзюбишина-Мельник); як засіб духовного відродження (Н. Буркіна, Л. Данішевська, Т. Пржегодська, Л, Сморж); трудового виховання (М. Гутнікова, Г. Довженко, Л. Орел) та естетичного виховання (А. Грибовська, М. Кириченко, Г. Лабунська, Ю. Максимов, І. Сидорук, Н. Халезова).

Крім того, у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях розглядається народна іграшка як необхідна умова ігрової діяльності (Л. Артемова, О.Васильєва, Г. Локуцієва, С. Новосольова), формування моральних якостей та патріотичних почуттів ( М. Виноградова, Л. Давлишева, О. Горунович, Л. Калузька, Ф. Халікова),  естетичного розвитку та творчих здібностей (О. Дронова, Н. Дяченко, А. Грибовська, Ю. Максимів, Р. Смирнова,  Н. Халізова). Також, на її значущість у вихованні дошкільнят вказували С. Русова, Е. Аркін, А. Усова, Е. Фльоріна, А. Макаренко та інші.

Дослідження у галузі психолого-педагогічної науки, спрямовані на визначення вікових та індивідуальних особливості психічного розвитку дошкільнят представлені авторами: Н. Бібіком, Л. Василенком, Н. Гаврик, М. Заброцьким, С. Кулачківською, С. Ладивір, Н. Лейтес, М. Савчин, Ю. Трофімовим та ін.

Щодо етнопсихології, родинної педагогіки, дошкільної педагогічної психології, то тут варто згадати таких дослідників, як С. Бабишин, А. Богуш, Г. Довженок, Н. Лисенко, Д. Ніколенко, В. Павленко, М. Стельмахович, С. Стефанюк, Є. Сявавко, М. Ткач, С. Павлюка, Г. Горинь, Р. Кирчіва, Т. Яценко тощо.

Виходячи з актуальності дослідження, спираючись на досягнення вітчизняної історіографії, мета дослідження: на основі комплексного і об’єктивного аналізу поглибити дослідження та крізь призму народної психології зробити науково обґрунтовані висновки щодо виявлення, аналізу та значення закономірностей дитячого розвитку взагалі, дітей дошкільного віку зокрема.

Метою продиктовано основні завдання, які необхідно розв’язати в процесі дослідження:

*проаналізувати народну психологію  як одного з важливого джерела  психологічних знань, виявивши її виховні можливості;

*теоретично обґрунтувати характерні  аспекти психологічного і особистісного  розвитк дитини крізь призму  народної психології;

*визначити та простежити основні  закономірності дитячого розвитку  з їх врахування у   народних психологічних знаннях;

*дати цілісну характеристику психологічним особливостям розвитку дітей дошкільного віку в контексті народної психології;

* висвітлити та розкрити роль  і значення гри й трудової  діяльності як засобів розвитку  дитини на засадах народної психології;

Об’єктом дослідження  є роль та значення народної психології про закономірності дитячого розвитку в дошкільному навчальному закладі.

Предмет дослідження –  специфіка та закономірності дитячого розвитку крізь призму народної психології.

Методологічною основою праці слугували провідні принципи діалектики наукового пізнання: об’єктивності та історизму, які базуються на пріоритеті документів, що дають змогу проаналізувати та простежити основні закономірності дитячого розвитку в контексті народної психології.

Дослідження здійснено на основі таких методів: проблемний, порівняльний, синтезу, аналізу, індукції, дедукції.

Теоретичне значення полягає в комплексному визначенні  крізь призму народної психології основних закономірностей дитячого розвитку, їх врахування в виховному процесі, спрямованого на розвиток всебічно розвиненої особистості.

Практична цінність полягає у нагромадженні фактажу, теоретичні положення якого можуть бути використані при підготовці лекцій та спецкурсів з психології, а також у дошкільних закладах.

Структура даного дослідження, визначена метою та завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, двох підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг – 48 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I НАРОДНА ПСИХОЛОГІЯ ТА ЇЇ ВИХОВНІ  МОЖЛИВОСТІ

 

Насамперед варто зазначити, що кожний, хто вивчає психологію і  хоче глибше оволодіти цією цікавою  наукою, має усвідомити, для чого йому потрібні ці знання. Саме усвідомлення особистісного значення психологічних знань сприятиме засвоєнню складних понять і категорій та їх ефективному використанню в житті, навчанні та професійній діяльності.

По-перше, психологічні знання необхідні  для глибшого розуміння себе та інших. Людям властиві якості, що сприяють або заважають у певних життєвих ситуаціях. Імпульсивність, низький рівень самоконтролю можуть ускладнювати стосунки з оточуючими, ставати причиною стресів і хвороб. У народі кажуть: «Лихий чоловік у громаді, що вовк в отарі» [23, с.12].

Людям, здатним зрозуміти, порадити, підтримати, можна довірити власні думки і переживання, отримати від них співчуття, допомогу. Про це складені прислів'я та приказки: «Добре той радить, хто людей не зрадить», «Вірний приятель — то найбільший скарб», «У лиху годину узнаєш вірну людину», «Не той друг, що леститься, а той, що печалиться», «Дружба родиться в біді, а гартується в труді» [23, c. 12]. Знання власної особистості є необхідною умовою пізнання сенсу життя, місця людини у Всесвіті, розуміння складних світоглядних проблем.

По-друге, психологічні знання необхідні для самовдосконалення, пристосування до змін у навколишньому середовищі. Без саморозвитку людина не відповідає вимогам сучасності, не може самореалізуватися в суспільстві. Знання психології створює базу для самовиховання та впливу на інших людей. Психологічні знання і методи людина починає свідомо використовувати ще у підлітковому віці, коли вдруге «народжується» як особистість (вперше — у два-три роки, коли вимовляє «Я сам!»). Процес самотворення триває впродовж усього життєвого шляху.

Людина є педагогом для власних  дітей; у період зрілості вона як керівник певного колективу мусить дбати  про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих. Професія педагога передбачає оволодіння психологічними знаннями. Без психології неможливо реалізувати особистісний підхід у роботі з учнями. “Якщо педагогіка хоче виховувати людину в усіх відношеннях, — зазначав видатний педагог К. Д. Ушинський, — то вона повинна спочатку пізнати її також в усіх відношеннях” [23, c.13].

По-третє, вивчення психології потрібне для підвищення ефективності власної професійної діяльності, найповнішого використання особистісного потенціалу людини, налагодження стосунків між членами трудового колективу та між людиною і технікою, щоб запобігти техногенним та екологічним катастрофам.

Власне, вище вказані чинники визначають незаперечну важливість психологічнх знань для їх врахування в процесі  розвитку особистості дитини.

Виникає запитання: з яких джерел їх черпати? В цьому зв’язку і  актуалізується одне з джерел –  народна психологія.

Кожна людина зазнає того чи іншого впливу народної психології. Народні казки, міфи, прислів’я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів тощо. Разом із тим народна психологія, що складалася упродовж тисячоліть, в умовах сучасного високотехнічного виробництва, складних технологій, нових видів професійної діяльності має обмежену сферу використання – між людські стосунки, які вона, зрештою, успішно регулює. В результаті, накопичується досвід психічного життя складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна психологія, які й притаманні безпосередність, життєдайність, небезсторонність, особистісність [23, c.13] .

У реалізації сучасних навчально-виховних завдань з метою формування життєво-компетентної особистості, особлива увага у виховному процесі приділяється врахуванню закономірностей дитячого розвитку в контексті народної психології. Актуалізується дане явище у зв’язку з гуманізацією та демократизацією суспільного життя.

Варто зазначити, що до розкриття даної проблематики зверталися вчені, психологи, педагоги, батьки і громадськість. Незважаючи на плідні теоретичні та практичні дослідження, значні методичні напрацювання, через складність даної проблеми існує досить багато питань з приводу закономірностей розвитку та виховання дитини в сучасних умовах, які необхідно дослідити. Одним з шляхів, що веде до позитивних результатів розвитку та виховання особистості дитини, як на нашу думку, є звернення до традицій народної психології та педагогіки, де міститься багато цінного, накопиченого віками досвіду поколінь. Адже, тенденційно передача всіх культурно-історичних традицій наступним поколінням завжди гарантувала вічність життя нації.

Якщо звернутися до  теоретико  – ідеологічних засад щодо становлення та розвитку народної психології, то варто зазначити, що народна психологія, як особлива область наукових знань сформувалася в кінці XVIII - початку XIX ст. Зародження ідеї створення такої спеціальної науки, що поєднуватиме історико-філологічні дослідження із психологічними пов’язують з такими дослідниками як Г. Штейнталь, М. Лацарус, В.Вундт. Перші два в 1860 р. заснували «Журнал психології народів і мовознавства» [21, c.34]. Вони стверджували про психіку суспільства — народну психологію. Завдання народної психології, чи психології народів, — дослідження специфічних «способів життя і форм діяльності духа». Дослідники розрізняли два класи наук: предметом одного з них є природа, предметом іншого - дух. Народна психологія, вважали вчені, - це наука про "дух народу", вчення про елементи та закони духовного життя народів. Вона складається з двох частин: абстрактної та конкретної. Конкретна відповідає на запитання: "Що таке народний дух і які його елементи та закони?"; вивчає закони, які необхідні для всіх народів, і називається народно-історичною психологією. Практична - описує та характеризує окремі народи і називається психологічною етнологією. Джерелами знань про народний дух є мова, міфи, релігія, традиції та обряди, а також історія народу в цілому.