Народна психологія та її виховні можливості

Народна психологія вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості  дитини: “Гни дерево, поки молоде, вчи  дітей, поки малі”. Впродовж всього дитинства  гра, народна іграшка, трудова діяльність займає найголовніше місце у житті дитини. В грі діти відтворюють працю дорослих, елементи трудових дій. В своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. У дітей змалку виховується любов до праці, діти засвоюють знання про навколишню дійсність. В іграх для хлопців розвиваються витривалість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть “Де гра, там і радість”. В ранньому віці (1-3 роки) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор призначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але є і школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовуються діалоги, де закріплюється мовний етикет, виробляється певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходить тренування пам’яті, коли діти заучують ті чи інші віршовані тексти. В іграх, як “жмурки”, “клітка”, розвиваються математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор притаманне календарним та обрядовим святам. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Граючись дитина приєднується до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний; формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує відчуття рідного коріння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, на основі вище зазначеного можна стверджувати, що кожна людина зазнає того чи іншого впливу народної психології. Народні казки, міфи, прислів’я, приказки, художні твори містять описи психічних явищ, характерів тощо. Разом із тим народна психологія, що складалася упродовж тисячоліть, в умовах сучасного високотехнічного виробництва, складних технологій, нових видів професійної діяльності має обмежену сферу використання – між людські стосунки, які вона, зрештою, успішно регулює. В результаті, накопичується досвід психічного життя складаються уявлення про психічні можливості особистості. Формується індивідуальна психологія, які й притаманні безпосередність, життєдайність, небезсторонність, особистісність.

Бачимо, що поступово сформувалися народні уявленні про основні чинники формування особистості: спадковість; стан взаємин у сім’ї, розпорядок її життя, побут, звичаї і традиції, матеріальне становище, житлові умови; виховання прикладом. Так, багаторічні спостереження переконують, що в спадковість передаються лише певні фізичні ознаки, природні здібностей чи властивостей, деякі риси характеру. Проте більшість рис набуваються в процесі розвитку. В свою чергу, роль вище наведеного другого чинника особливо зростає тоді, коли вона починає ходити й оволодівати мовленням, адже саме тоді з’являється більше можливостей для фізичного і духовного контакту зі світом («Як говорить дитя, то вирує в хаті життя»). Щодо виховання прикладом, то це виражено, зокрема, в народних афоризмах: «Добрий приклад кращий за сто слів», «Приклад кращий за правило» і спостерігається наслідування за принципом «роби так, як я».

Отже, усі чинники розглядаються  в народній психології як однаково важливі, проте в різних ситуаціях  кожний з них може стати вирішальним. Оскільки виховання є наріжним каменем  формування та розвитку особистості дитини, то вважаємо за необхідне, розглядати закономірності дитячого розвитку крізь його призму.

Тобто, становлення дитини як особистості здійснюється на основі її активної взаємодії  з соціальним середовищем, у якому вона черпає необхідні для її соціалізації засоби і створюється індивідуальна ситуація розвитку і значною мірою визначає шляї її розвитку. Як бачимо, існує діалектичний зв'язок між зовнішніми та внутрішніми умовами психічного розвитку. Зовнішніми умовами є природа і суспільство, що завжди впливають на психічний розвиток через внутрішні умови, які є в самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб та інших суб’єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього оточення для нього значуще, що впливає на нього і є фактром впливу на його розвиток. Останні необхідно збагачувати через діяльність дитини: те, до чого дитина була байдужою, стає для неї значущим та привабливим.

Не останню роль в процесі  розвитку спадковість та соціальне  оточення, врахування яких сприяє ефективному  використанню природних задатків і передумов розвитку дитини. Більше того,  дослідники наголошують, що для розвитку особистості характерна невіддільна єдність природного, соціального, психологічного та духовного.

Як бачимо, дитина може одержувати від батьків не тільки генетично зумовлені передумови певних здібностей, а й відповідні для їх розвитку обставини. Крім того, задатки впливають на динаміку становлення нових мозкових структур і механізмів, створюючи більш чи менш сприятливі умови для психічного розвитку.

Оточення дитини – це не стільки  предмети та явища природи, а передусім  люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мова, духовні  цінності. Але не все, що оточує є  ситуацієї її розвитку. На дитину впливають  тільки ті аспекти зовнішніх умов, з якими вона виступає в ктивний зв'язок , в яких вона діє, опановує нові види та форми діяльності.

Отже, процес розвитк особистості  пов'язаний з проявами і дією різноманітних  суперечностей. Мотиваційний аспект розвитк  дитини завжди випереджає операційний і змістовий. Наприклад, дошкільнята прагнуть брати участь у навколишньому житті, але їхні можливості обмежені. Це прагнення спонукає до активності, а отже до розвитку. Існують суперечності і між духовним та тілесним, духовним та матеріальним, моральним та  аморальним, відповідальним та безвідповідальним. Як відомо, часто спосіб життя може не задовольняти людину і відстає від її можливостей, тоді виникає прагнення розширити взаємини, змінити умови тощо. Усе це стимулює розвиток, як і в свою чергу, внутрішні суперечності, що спонукають до активної дяльності.

Детермінантами чи чинниками розвитк  дитини виступають: об’єктивні: макросоціальні( рівень економічного та культурного розвитку суспільства, система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо); мікросоціальні (сім’я, дитячий садок, клас, характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які культивують); психосоматичні (генотип, особливості пренатального, натального і постнатального розвитку дитин, стан її здоров’я); суб’єктивні: активність дитини, особливості спонукальної чи мотиваційної  сфери, свідомості, самосвідомості.

Разом з тим, поступово сформувалися народні уявленні про основні  чинники формування особистості: спадковість; стан взаємин у сім’ї, розпорядок її життя, побут, звичаї і традиції, матеріальне становище, житлові умови; виховання прикладом. Так, багаторічні спостереження переконують, що в спадковість передаються лише певні фізичні ознаки, природні здібностей чи властивостей, деякі риси характеру. Проте більшість рис набуваються в процесі розвитку. В свою чергу, роль вище наведеного другого чинника особливо зростає тоді, коли вона починає ходити й оволодівати мовленням, адже саме тоді з’являється більше можливостей для фізичного і духовного контакту зі світом («Як говорить дитя, то вирує в хаті життя»). Щодо виховання прикладом, то це виражено, зокрема, в народних афоризмах: «Добрий приклад кращий за сто слів», «Приклад кращий за правило» і спостерігається наслідування за принципом «роби так, як я».

Отже, усі чинники розглядаються в народній психології як однаково важливі, проте в різних ситуаціях кожний з них може стати вирішальним. Власне, ці та інші закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації, що дає змогу перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

Таким чином, процес психічного та особистісного  розвитку має певні закономірності, які слід розглядати як тенденції  розвитку. До загальних закономірностей  належать:

1.Наявність насамперед якісних, а не кількісних змін, виникнення психічних і особистісних новоутворень, нових психічних механізмів, процесів, структур. Найважливішими ознаками є диференціація (розчленування раніше єдиного феномена), поява нових аспектів, елементів у розвитку, зв’язків між сторонами внутрішнього світу суб’єкта.

2.Різноспрямованість і взаємопов’язаність напрямів, сфер розвитку (тіло, психіка, особистість, суб’єктивність, духовність) тощо.

3.Детермінованість розвитку. Оскільки людина є біосоціальною істотою, її розвиток зумовлений багатьма чинниками. Залежно від часу та ситуації розвиток кожного індивіда має специфічні особливості.

4.Нерівномірність і гетерохронність. У певному віці різні психічні властивості мають різний рівень розвитку. В одному періоді життя дитини  найсуттєвіші зміни відбуваються у пізнавальній діяльності (молодший школяр), а в іншому – перебудовуються погляди та формуються переконання (рання юність). Але завжди вона є індивідуальністю.

5.Сенситивність Як відомо, у певні вікові періоди виникають найсприятливіші умови для розвитку певних психічних властивостей. Такі вікові періоди називають сенситивними для розвитку тієї чи іншої психічної функції. Наприклад, для розвитку мовлення – вік від 1до 5 років, пам’яті – молодший шкільний вік, мислення – підлітковий період, світогляду – ранній юнацький вік.

6. Інтегрованість. Кожна сфера особистості  є системною, що виникає в  процесі онтогенезу, і елементом  складнішої системи – соціального  оточення. Відбувається інтеграція  різних сфер особистості (інтелектуальної, спонукальної, емоційної, вольової, духовної). Вона простежуються і в межах окремої сфери, наприклад, в інтелектуальній сфері інтегруються перцептивний та когнітивний рівні пізнання тощо. З віком психіка стає ціліснішою, стабільнішою, що виявляється в поведінці, вчинках, діях, у інтегрованому ставленні до дійсності.

7. Пластичність розвитку. Вона забезпечує компенсацію, заміну дії однієї психічної функції іншою (наприклад зір - слухом у сліпих). Розвиток суб’єктивного світу дітей зумовлює зміни співвідношення реактивності й активності  процесі взаємодії. Зростають довільність, ініціативність, самостійність поведінки, опір прямим зовнішнім впливам, які не відповідають внутрішнім установкам дитини.

8.Включення індивіда в систему діяльності. Для кожного віку характерна особлива провідна діяльність, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

9. Наявність суперечностей між  особистістю й оточенням, а  також внутрішніх суперечностей  між окремими складовими особистості  й окремими  психічними функціями. Підсумком розв’язання цих суперечностей є виникнення психічних новоутворень віку, що не відповідають попередній соціальній ситуації розвитку, виходять за її межі. Виникає нова суперечність, яка може бути розв’язана завдяки побудові нової системи стосунків, включення у нову ситуацію розвитку, що засвідчує перехід дитини до нового психологічного віку.

10.Постійний прогрес особистості, що є наслідком сприятливих умов та адекватної активності дитини.

11.Саморозвиток особистості, свідченням чого є зміни особистості як результат роботи над собою, самостійних занять, вправ.

12. Психічний та особистісний розвиток зумовлений дією механізмів захисту Я, проявів акцентуацій особистості, функціонуванням несвідомого.

Отже, для вікового розвитку характерні якісні та кількісні зміни; індивідуальний розвиток дитини, становлення її як особистості є цілісним процесом, який характеризується наявністю взаємопов’язаних періодів. На початкових етапах розвитку закладаються, виникають основи певних психічних явищ, становлення яких відбувається у наступних періодах. За певних умов одні утворення перебудовуються, інші – перестають розвиватися, що вимагає саморозвитку.

Крім того, немає сумніву, що формування особистості дитини оптимально реалізується тоді, коли дошкільнята зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу. Коли у виховному процесі широко застосовуються споконвічні засоби впливу, завдяки яким кожне наступне покоління практично продовжує національні традиції та звичаї, сімейно-побутову та суспільну культуру тощо.

Варто зазначити, що від народження до вступу в школу дитина досягає  значних успіхів у психічному та особистісному розвитку з новими діями, які дають змогу повніше  та більш диференційовано сприймати  світ, аналізувати його, вступати в трудову діяльність через гру, що сприяє фізичному розвитк дитини, створює йому перспективу. Особливе звернення до традицій українського народу, врахування народних звичаїв, обрядів, іграшок тощо в дитини формується дитячий, хоча і схематичний світогляд.

Отже, вважаємо, що ці та інші закономірності розвитку дитини неодмінно потрібно враховувати при побудові і індивідуальної траєкторії дитини та загальної.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Бабишин С.Д. Дитячий фольклор в історико-педагогічному аспекті // Народна творчість та етногрфія. – 1990. – №1. – С.58-60.
2. Бібік Н.М. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів. - К.: ІЗМН, 1997. - 92 с.
3. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К., 2002. - 407 с.
4. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Практикум: Навч. Посіб. - К.: Вища шк., 2003. - 206 с.
5. Гаврик Н. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці: -Донецьк: ТОВ «Либідь», 2001.-216 с.
6. Дитина в дошкільні роки / Наук. керівник КЛ. Крутій. — Запоріжжя: ЛШС. Лтд, 2000. - 268 с
7. Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К., 1974.
8. Дошкільна педагогічна психологія: Навч. посібник / За ред. Д.Ф. Ніколенко. – К.: Вища школа, 1987. – 191 с.
9. Заброцький M.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник. – Тернопіль: Богдан, 2001. – 112 с.
10. Коваленко  Т.Педагогічний потенціал народної  іграшки // Збірник  наукових праць  Полтавського  університету.  Серія  «Педагогічні  науки».  –  Полтава, 2000.-вип.6.- C.62-74.
11. Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника. — К., 2000.
12. Кулачківська С. Е., Ладивір С. О. Я — дошкільник: вікові та індивідуальні особливості психічного розвитку. — К., 1996.
13. Лейтес Н. С. Умственные способности и возраст. – М.: Педагогика, 1971.
14. Лозко Г.С. Іменослов: імена слов’янські, історичні та міфологічні. – К.: Сварог, 1998. – 176 с.
15. Лозован М. „Генна пам’ять народної іграшки” //Поштовий вісник.- № 07.- 2008.
16. Найден О.С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образна своєрідність. Функціональні особливості. - К.: Артек, 1999. - 256 с.
17. Найден О.С. Українська народна іграшка. Смислові та обрядові основи // ОМ - 1991 - №3 - С.27-30
18. Національне виховання дітей дошкільного віку// Ващенко Г. Твори. Т.4. Праці з педагогіки і психології. – К., 2000.-с.317-322.
20. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. – К.: Сфера, 1999. – 408 с.
21. Поніманська Т.І.Дошкільна педагогіка. –К., 2004.- 321 c.
22. Русова С. Вибрані педагогічні твори. - К.: Освіта, 1996. - 304 с.
23. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навч. Посібник.-Київ: Академвидав, 2005.-359 с
24. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – К.: ІСДО, 1996. – 288 с.
25. Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К., 1974.
26. Ткач М.М. Дерево роду. – К.: МПП ”АНФАС”, 1995. – 112 с.
27. Трофімов Ю.Л. Психологія: Підр. для студ. вищ. навч. закл. освіти. – Київ: Либідь, 1999. - 558 с.
28. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. – Львів: Фенікс, 1994. – 608 с.
29. Формування творчої особистості засобами етнопедагогіки: Метод. рекомендації / Укл. С.К.Стефанюк. – К.: ІСДО, 1995. – 176 с.
30. Яценко Т. ”Темного лугу калина, чесного батька дитина…” Родинне виховання засобами народної обрядовості // Рідна школа, 1997. –  
    №7-8. – С.14-18.