Особливості саморегуляції особистості у студентів з різним рівнем прокрастинації

Вірогідних відмінностей за шкалою інтернальність у професійній діяльності, субшкалам професійно-соціальний аспект інтернальності, професійно-процесуальний аспект інтернальності не виявлені. Високі показники за цією шкалою характеризують випробовуваних в обох групах як людей, які розуміють, що отримувані ким-небудь результати залежать від якості власних дій людини. У професійній діяльності такі працівники частіше проявляють схильність до перейняття відповідальності на себе.

Не виявлено вірогідних відмінностей по шкалах інтернальність у міжособистісному спілкуванні, компетентність у сфері міжособистісного спілкування, відповідальність у сфері міжособистісного спілкування, інтернальність у сфері сімейних стосунків, інтернальність у сфері здоров'я.

Не високі показники за шкалою заперечення активності в групах з високим і низьким рівнем прокрастинації підтверджують схильність випробовуваних обох груп до інтернальності, причому на рівні не лише світогляду, але і готовності до діяльності.

За субшкалою готовність до самостійного планування, здійснення діяльності і відповідальності за неї вірогідних відмінностей не виявлено. За субшкалою готовність до діяльності, пов'язаної з подоланням труднощів спостерігається тенденція до вірогідних відмінностей між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації. Це говорить про трохи більшу готовність студентів з високим рівнем прокрастинації до діяльності, пов'язаної з подоланням труднощів, ніж студенти з низьким рівнем прокрастинації. Можливо це пов'язано з тим, що люди, яким властиво відкладати виконання діяльності на потім більш готові братися за діяльність, пов'язану з подоланням труднощів, оскільки вони "розтягують" виконання цієї діяльності, тим самим у них з'являється більше часу на подолання труднощів і суб'єктивно вони вважають, що незабаром впораються з цими труднощами.

Проведене емпіричне  дослідження дозволило зробити  наступні висновки:

Виявлені  вірогідні відмінності за шкалою схильність до самообвинувачення - показник того, що у студентів з низьким рівнем прокрастинации схильність до самозвинувачення значно вища, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинації. Спостерігається тенденція до вірогідних відмінностей по субшкалі готовність до діяльності, пов'язаної з подоланням труднощів, - показник трохи більшої готовності студентів з високим рівнем прокрастинации до діяльності, пов'язаної з подоланням труднощів,ніж студентів з низьким рівнем прокрастинації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Особливості стилю саморегуляції у студентів з різним рівнем прокрастинації.

 

Опитувальник "Стиль саморегуляції поведінки" дозволяє діагностувати розвиток індивідуальної саморегуляції і її індивідуального профілю, що включає показники планування, моделювання, програмування, оцінки результатів, а також показники розвитку регуляторно-особистісних властивостей - гнучкості і самостійності. Результати дослідження стилю саморегуляції у студентів з різним рівнем прокрастинації надані у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Показники стилю  саморегуляції у осіб з різним рівнем прокрастинації (M±m).

Шкала	Групи		t	p
	Високий рівень прокрастинації	Низький рівень прокрастинації
Планування	5,41±2,01	6,94±1,65	3,51	≤0,001
Програмування	5,22±1,64	6,69±1,36	4,13	≤0,001
Гнучкості	6,66±1,78	7,08±1,84	0,97	-
Моделювання	5,05±1,54	6,83±1,34	5,20	≤0,001
Оцінки результатів	5,08±1,50	6,08±1,53	2,79	≤0,01
Самостійності	6,30±1,98	5,30±2,05	2,10	≤0,05
Загальний рівень саморегуляції	28,7±4,78	33,5±3,62	4,77	≤0,001

        Опитувальник стилю саморегуляції поведінки дозволив діагностувати розвиток індивідуальної саморегуляції і її індивідуального профілю у студентів з високим і низьким рівнем прокрастинації.

За шкалою планування виявлені вірогіні відмінності між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації (5,41+2,01 і 6,94+1,65), при р≤0,001.

Також виявлені вірогіні відмінності за шкалою програмування між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації (5,22+1,64 і 6,69+1,36), при р≤0,001.

Не виявлено вірогідних відмінностей за шкалою гнучкості між групами з високим (6,66+1,78) і низьким (7,08+1,84) рівнем прокрастинації.

За шкалою моделювання виявлені вірогідні відмінності між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації (5,05+1,54 і 6,83+1,34), при р≤0,001.

Виявлені  вірогідні відмінності за шкалою оцінки результатів між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації (5,08+1,50 і 6,08+1,53), при р≤0,01.

За шкалою самостійності були виявлені вірогідні відмінності між групами з високим (6,30+1,98) і низьким (5,30+2,05) рівнем прокрастинації, при р≤0,05.

Також виявлені вірогідні відмінності за шкалою загальний рівень саморегуляції (28,7+4,78 і 33,5+3,62) між групами з високим і низьким рівнем прокрастинації, при р≤0,001.

Якісно аналізуючи отримані показники, спостерігається, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації достовірно вище показники за шкалою  планування, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації. Це вказує на те, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба в усвідомленому плануванні діяльності, плани реалістичні, деталізовані, иерархичны і стійкі, цілі діяльності висуваються самостійно, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинації. Можливо це пов'язано з тим що людям з низьким рівнем прокрастинації не властива звичка відкладати виконання справ і тому їх діяльність реалістичніше запланована.

Показники за шкалою програмування підтверджують достовірність показників за шкалою планування, оскільки у студентів з високим рівнем прокрастинації показники за шкалою програмування достовірно нижче за показники студентів з низьким рівнем прокрастинації.  Це говорить про те, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба продумувати способи своїх дій і поведінки для досягнення намічених цілей, про деталізованість і развернутости програм, що розробляються. Програми розробляються самостійно. При невідповідності отриманих результатів цілям проводиться корекція програми дій до отримання прийнятного для людини результату.

Аналізуючи високі показники за шкалою гнучкості можна зробити висновок, що випробовувані в обох групах в рівній мірі демонструють пластичність регуляторних процесів. При виникненні непередбачених обставин такі випробовувані перебудовують плани і програми виконавських дій і поведінки, здатні оцінити зміну значущих умов і перебудувати програму дій. Гнучкість регуляторики дозволяє адекватно реагувати на швидку зміну подій і успішно вирішувати поставлену задачу в ситуації ризику.

Отримані  показники за шкалою моделювання у студентів з високим рівнем прокрастинації достовірно нижче, ніж показники у студентів з низьким рівнем прокрастинації. Це говорить про те, що студентам, які схильні відкладати виконання важливих справ, властива слабка сформованість процесів моделювання, це призводить до неадекватної оцінки значущих внутрішніх умов і зовнішніх обставин, що проявляється у фантазуванні, яке може супроводжуватися різкими перепадами відношення до розвитку ситуації, наслідків своїх дій. У таких випробовуваних часто виникають труднощі у визначенні мети і програми дій, адекватних поточній ситуації.

Виходячи  з аналізу показників за шкалою оцінки результатів спостерігається, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації достовірно вище показники, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації. Це свідчать про те, що у людей з високою мірою прокрастинації в значно меншій мірі спостерігається розвиненість і адекватність самооцінки, сформованість і стійкість суб'єктивних критеріїв оцінки результатів. У таких людей суб'єктивні критерії успішності недостатньо стійкі, що веде до різкого погіршення якості результатів при збільшенні об'єму роботи, погіршенні стану або виникненні зовнішніх труднощів.

За шкалою самостійності отримані результати у студентів з високим рівнем прокрастинації достовірно вище, ніж результати у студентів з низьким рівнем прокрастинації. Це говорить про те, що людям з високим рівнем прокрастинації більшою мірою властива автономність в організації активності своєї активності, здатність самостійно планувати діяльність і поведінку. Можливо, це пов'язано з тим, що люди, які відкладають виконання справ, більш мають в розпорядженні своїм часом, самостійно встановлюють терміни, можуть їх переглядати, суб'єктивно не потребують допомоги, вказівок, контролі і тим самим виступають як самостійніші люди.

При аналізі  загального рівня сформованості  індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції довільної активності человека- шкала загальний рівень саморегуляції, спостерігається, що отримані показники достовірно вище у студентів з низьким рівнем прокрастинації, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації. Це говорить про більшу міру сформованості потреби в усвідомленому плануванні і програмуванні своєї поведінки у студентів з низьким рівнем прокрастинації, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинації. За отриманими даними можна говорити про те, що студенти з низьким рівнем прокрастинації гнучкіше і адекватно реагують на зміну умов, висунення і досягнення мети у них значною мірою усвідомлено. При високій мотивації досягнення вони здатні формувати такий стиль саморегуляції, який дозволяє компенсувати вплив особових, характерологических особливостей, що перешкоджають досягненню мети.

Загалом можна  зробити висновок про те, що студентам з високим рівнем прокрастинації властива проблема недостатньої регуляції своєї поведінки.

Проведене емпіричне  дослідження дозволило зробити  наступні висновки:

Виявлені  вірогідні відмінності за шкалою планування - показник того, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба в усвідомленому плануванні діяльності, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації. Також виявлені вірогідні відмінності за шкалою програмування- показник того, що у студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба продумувати способи своїх дій і поведінки для досягнення намічених цілей, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації. За шкалою моделювання виявлені вірогідні відмінності, свідчить про те, що студентам з високим рівнем прокрастиниції властива слабка сформованість процесів моделювання, це призводить до неадекватної оцінки значущих внутрішніх умов і зовнішніх обставин. Виявлені вірогідні відмінності за шкалою оцінки результатів- показник того, що у студентів з високим рівнем прокрастинації в значно меншій мірі спостерігається розвиненість і адекватність самооцінки, сформованість і стійкість суб'єктивних критеріїв оцінки результатів, чим у студентів з низьким рівнем прокрастинації. За шкалою самостійності виявлені вірогідні відмінності- показник того, що студентам з високим рівнем прокрастинації більшою мірою властива автономність в організації активності своєї активності, здатність самостійно планувати діяльність і поведінку, чим студентам з низьким рівнем прокрастинації. Виявлені вірогідні відмінності за шкалою загальний рівень саморегуляції- це свідчить про більшу міру сформованості потреби в усвідомленому плануванні і програмуванні своєї поведінки у студентів з низьким рівнем прокрастинації, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

        Отримані в  емпіричному дослідженні результати  дозволили сформулювати наступні висновки:

• Студенти з високим і низьким рівнем прокрастинації характеризуються як люди з внутрішнім локусом контролю (інтернальність).
• Студенти з низьким рівнем прокрастинації більш розташовані звинувачувати себе в усьому поганому, що з ними трапляється або тільки може статися.
• У студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба в усвідомленому плануванні діяльності, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації.
• У студентів з низьким рівнем прокрастинації більш сформована потреба продумувати способи своїх дій і поведінки для досягнення намічених цілей, чим у студентів з високим рівнем прокрастинації.
• Студентам з високим рівнем прокрастиниції властива слабка сформованість процесів моделювання, це призводить до неадекватної оцінки значущих внутрішніх умов і зовнішніх обставин.
• У студентів з високим рівнем прокрастинації в значно меншій мірі спостерігається розвиненість і адекватність самооцінки, сформованість і стійкість суб'єктивних критеріїв оцінки результатів, ніж у студентів з низьким рівнем прокрастинації.
• Студентам з високим рівнем прокрастинації більшою мірою властива автономність в організації активності своєї активності, здатність самостійно планувати діяльність і поведінку, чим студентам з низьким рівнем прокрастинації.
• Велика міра сформованості потреби в усвідомленому плануванні і програмуванні своєї поведінки у студентів з низьким рівнем прокрастинації, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинації.

 

ВИСНОВКИ:

1. Аналіз  літератури з проблеми особливостей  саморегуляції особистості, проблеми прокрастинації в сучасній психології показав що прокрастинація - це звичка відкладати справи, що безумовно усвідомлюються як важливі, причому вона поступово стає невротичним шаблоном поведінки; прокрастинація - це форма порушення саморегуляції. Саморегуляція - це процес, в результаті якого системи знаходять стабільність функціонування і адаптивну здатність до змін. Вона заснована на циклах зворотного зв'язку.

2. Була виявлена локалізація контролю особистості у студентів з різним рівнем прокрастинації. У студентів з низьким рівнем прокрастинації схильність до самообвинувачення значно вища, ніж у студентів з високим рівнем прокрастинации, вони більш розташовані звинувачувати себе в усьому поганому, що з ними трапляється або тільки може статися, тобто вони вважають, що причина його невдач- він сам, а причина його досягнень хтось інший : "це випадково", "мені допомогли" і т. д.