Психологічні особливості молодших школярів із аутоагресивною тенденцією в поведінці

Міністерство  освіти і науки України

Львівський  національний університет імені  Івана Франка 
 
 

Філософський  факультет

                                                                                 Кафедра психології 
 
 

Психологічні  особливості молодших школярів

із  аутоагресивною тенденцією в поведінці 
 
 

Виконала  студентка ІІІ  курсу

                                                                       філософського факультету

                                                                         спеціальності «Психологія»

                                                                            стаціонарної форми навчання

                                                                           Кирик Христина Василівна 

                                                             Науковий керівник

                                                       ас. Гребінь Н. В. 
 
 
 
 

Львів - 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АУТОАГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА, ЯК РІЗНОВИД АГРЕСІЇ.

         1.1. Огляд основних теорій агресії у психологічній літературі.

         1.2. Причини виникнення аутоагресії у ранньому віці дітей.

                1.2.1. Особливості вияву аутоагресивних форм поведінки.

РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З АУТОАГРЕСИВНОЮ ПОВЕДІНКОЮ                               

         2.1. Профілактика аутоагресивної  поведінки молодших школярів

         2.2. Стратегії поводження з дітьми, що мають тенденцію до аутоагресії.

РОЗДІЛ ІІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ СХИЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ДО АУТОАГРЕСИВНОЇ ТЕНДЕНЦІЇ В ПОВЕДІНЦІ

         3.1. Загальна характеристика досліджуваної групи.

         3.2. Короткий огляд методик застосованих у дослідженні

         3.3. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів.

ВИСНОВОКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ 
 
 

ВСТУП

      Великі проблеми завжди мають простий початок, але на жаль ніким не помічений. Батьки, вчителі завжди ставлять перед собою питання: чому діти, учні своїми діями не оправдовують їхніх надій. У цьому й полягає біда нашого менталітету - ми беремось за проблему надто пізно.

     Своєю холодністю, невмінням почути дітей коли вони цього потребують, ми – соціум власноруч створюємо підґрунтя до дитячої замкнутості і залишаються вони зі власними проблемами сам на сам. З цього виникають великі дитячі внутрішні конфлікти. Невміння побудувати комунікативних зв’язків, страх дорослих, підвищене почуття провини, не дозволяють в повній мірі виявити особистий емоційний стан. Та бажання позбутись внутрішніх проблем занадто сильне і дітям залишається єдиний шлях – виявляти агресію на себе. Цю ситуацію в психологічній літературі прийнято називати аутоагресивна поведінка, що походить від ауто – на себе і латинського aggression – нападати. Тобто нападати на себе методом самозвинувачення та самоприниження.

     Сьогодення  змушує нас жити в постійній боротьбі, тримає під контролем усі наші бажання, адже з кожним днем змінюються умови виживання. У цьому коловороті ми часто забуваємо прості істини, цінності, які дають нам відчуття впевненості, радості, комфорту у кожному новому дні. Батьки ж найчастіше дбають лише про меркантильні потреби дітей, забуваючи про прості почуття.

      АКТУАЛЬНІСТЬ. Особисте невдоволення, самоприниження не завжди можна простежити в поведінці дітей. Що в свою чергу породжує наступні проблеми: дітки які мають у поведінці схильності до самоагресії, не вдається виявити на ранніх стадіях, і друга проблема – це реакція батьків на те, що вони ж перші й можуть зауважити – завдання фізичного болю їхніми ж дітьми. Зазвичай вона є неадекватною і непідтримуючою.

     Проблема  самоагресії й зацікавила нас своєю латентною поширеністю та наявністю у дітей такого раннього віку.

     ОБ’ЄКТ. Особистісна та поведінкова сфера дітей молодшого шкільного віку.

     ПРЕДМЕТ. Психологічні особливості учнів початкової школи із аутоагресивними тенденціями у поведінці.

     МЕТА. Дослідити особливості молодших школярів, які проявляють схильність до аутоагресивної поведінки.

     ГІПОТЕЗИ. Ми припустили:

     1. що однією із причин виникнення у молодших школярів тенденції до аутоагресивної поведінки є тривожність.

     2. аутоагресивна поведінка пов’язана з наступними особистими рисами: високий самоконтроль, висока нормативність поведінки, боязкість, розсудливість.

     3. аутоагресивна тенденція в поведінці пов’язана із агресивністю по відношенню до інших дітей.

     ЗАВДАННЯ. Для підтвердження гіпотез нам було необхідно:

       1. Розглянути літературу, яка розкриває поняття «аутоагресивна поведінка”.

       2. Підібрати методики для дослідження тенденції аутоагресивної поведінки молодших школярів.

           3. Провести дослідження серед учнів.

       4. Проаналізувати отримані результати.

       5. Надати рекомендації, щодо можливих  варіантів вирішення проблеми.

      МЕТОДИКИ. Для дослідження ми застосовували такі методики: «Дитячий варіант особистісного теста-опитувальника Р. Кеттелла», «Вибери потрібне лице» Р. Теммла, М. Дорки та В. Амена, «Методика на визначення агресії» Партико Т. Б..

       ГРУПА ДОСЛІДЖУВАНИХ. У дослідженнях брало участь 44 учня  початкових класів, середньої загальноосвітньої школи № 73 (3 класи). З групи досліджуваних 26 дівчат, 18 – хлопців. З них 15 дев’ятирічних (5 хлопчиків, 10 дівчаток), 30 восьмирічні (13 хлопців, 17 дівчат).

РОЗДІЛ  І. АУТОАГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА, ЯК РІЗНОВИД АГРЕСІЇ.

         1.1. Огляд основних теорій агресії у психологічній літературі.

     Дестабілізація економіки, зниження життєвого рівня, зміна старої системи цінностей і стереотипів, негативно впливають на психологію людей, породжуючи тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість. Тяжке життя людей призводить до внутрішніх конфліктів, соціально неадекватної поведінки. На прикладі попереднього досвіду, статистично можна сказати, що агресія охоплює як демографічні, так і вікові категорії людей.

     Якщо  ж повернутись до історичного  розуміння цього слова, то з латинського  агресія «aggredi» - «нападати» . Та своє повноцінне значення здобуло не одразу. До початку XIX століття агресивною вважалась будь-яка активна поведінка, як дружелюбна, так і ворожа. Пізніше значення цього слова змінилось, стало більш вузьким. Під агресією почали розуміти ворожу поведінку по відношенню до навколишніх людей.

     Звичайно, термін «агресія» теж зачепив загальну проблему історії – це неможливість визначення однойменного значення явища, його причини та завершальний етап, особливо якщо це стосується психологічного аспекту життя людини. Тому й існує три головних теоретичних підходів до вивчення агресії,[5] а саме: I підхід - агресія, як інстинктивна поведінка (психоаналітичний підхід); II-ий агресія, як результат фрустрації (фрустраційна теорія Л. Долларда); III теорія - агресія, як мотив; агресія, як вияв пізнавальних та емоційних процесів (К. Ізард пов’язував агресію із гнівом, який є захисним елементом людини); агресія, як реакція на актуальні соціальні умови.

       До вищеперерахованих підходів в психологічній літературі інколи виділяють ще теорію соціального научіння.

     На  мою думку, сьогодні, як і в минулі десятиліття був найбільш поширеним психоаналітичний підхід, який заснував З. Фройд.

     У своїх роботах Фройд стверджував, що вся людська поведінка витікає  або базується на двох інстинктах ерос (інстинкт життя) та танатос (інстинкт смерті). Обидва ці інстинкти виконують своєрідну роль у житті людини. Інстинкт ерос скерований на збереження, стабілізації життя. В цьому контексті агресія розглядалась просто як реакція на блокування або руйнування імпульсів третього інстинкту лібідо. Агресія як така не виокремлювалась.

     Інстинкт  танатос трактується як інстинкт смерті, енергія якого скерована на руйнування та закінчення життя. На думку Фройда вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цього інстинкту з еросом, і що між ними існує постійне напруження. А саме: конфлікт між збереженням та руйнуванням життя.[21]

     Фрустраційна  теорія. Запропонована Д. Доллардом, головна ідея якої полягає у виявленні  агресії в ситуативному процесі.

     Цікавими є два взаємопов’язані постулати цієї теорії – фрустрація завжди призводить до будь-якої форми агресії та агресія завжди є результатом фрустрації.

     У заданому ракурсі причинами агресії  вважається:

1. ступінь очікуваного суб’єктом задоволення від майбутнього досягання цілі;
2. сила перешкод на шляху до досягнення мети;
3. кількість пережитих фрустрацій.

     Цей аспект трактують наступним чином: чим більш замотивована особистість, чим сильніша перешкода і чим більше розчарувань, тим сильніше буде виникати стимул до агресивної поведінки.

      Та  коли виявилось, що особистості не завжди реагують на фрустраційні поштовхи агресією, автори дійшли висновку – що  така реакція не виявляється лише через  різні соціальні, виховні аспекти. Але у цьому випадку всі  негативні емоції витісняються, заміщуються, що в свою чергу створює різноманіття проблем. Наприклад, вияв агресії на інших людей, або на самих себе (аутоагресія).  
 Щодо пояснення агресії через теорію мотивів необхідно нагадати твердження Берковица: «Перешкоди, які провокують агресію лише в тій мірі, в якій вони створюють негативний ефект». Тобто блокування досягнення мети не буде викликати агресивну реакцію, лише в тому випадку, якщо не буде переживатись як негативна погана подія. Це означає, що на виникнення агресивної поведінки впливають як і мета особистості, так і сприйняття нею ситуації.[5]

      Емоційний контекст на мою думку, влучно описував Керол Ізард, вважаючи агресію як безпосередній вияв гніву. Гнів активує енергію, яка може бути корисною в ситуації захисту, виплеску негативних почуттів, але не завжди може привести до агресії. Але зазвичай більшість емоцій породжують дії.[8]

      За  висновками Ізарда можна стверджувати що гнів призводить до фізичної і вербальної агресії. Хоча ні прояви гніву, ні прояви агресії не виявляються за віковими особливостями, тому це дозволяє розглядати їх як особисті риси. Люди з низьким порогом емоції гніву (агресивної мотивації) частіше переживають цю емоцію та постійне переживання гніву підвищує ймовірність прояву агресивної поведінки.

      У теорії соціального научіння агресія трактується як засвоєна поведінка в процесі соціалізації через спостереження відповідного образу дій і соціального підкріплення. А саме суттєве значення тут мають навчання, вплив первинних посередників соціалізації – батьків. Частково будо доведено, що поведінка батьків може виступати в якості моделі агресії і те, що в агресивних батьків зазвичай бувають агресивні діти.[21]

      Автор виділяє два головних моменти  у виявленні агресії: