Психологічні особливості молодших школярів із аутоагресивною тенденцією в поведінці

      Отож, ми виявили, що: дітей схильних до самоагресії існує більше ніж не схильних до неї, але показник її вияву середній; аутоагресивна тенденція не пов’язана із тривожністю, особистими рисами та агресією по відношенню до інших дітей; існує зв'язок між самовпевненістю та аутоагресивною поведінкою; аутоагресія пов’язана із агресивними виявами через найближче оточення, із специфікою «око за око»; неаутоагресивна поведінка – це вияв емоцій на основі їх розмаїття, вміння відстояти їх та впевненості у собі. 
 

ВИСНОВКИ

      Проаналізувавши погляди психологів та наші дослідження  на тему “психологічні особливості молодших школярів із аутоагресивною тенденцією в поведінці”, можна сказати, що ця тема потребує  подальшого поглибленого вивчення та дослідження. За час роботи над темою, зрозуміла, що тематика має надто широкий спектр вивчення, і використаними методиками його не охопити. Саме тому б хотіла продовжувати вивчати й надалі проблему аутоагресивної поведінки з більш серйозним підходом до вибору методик, можливо використання більшої кількості проективних методик.

      Отож, «аутоагресивна поведінка» - поведінковий акт агресії, спрямований всередину, на самого себе, замість спрямування агресії назовні. (Наприклад, самокараюча поведінка, мазохістична поведінка).

      Ми  намагалась віднайти та пояснити психологічні детермінанти схильності дітей до аутоагресивної поведінки. Варто нагадати, що причин безліч (наприклад, сімейні, кліматичні, особистісні, фрустраційні, реакція захисту), та на загал - всі пов’язані із негативним вихованням, поганим ставленням до дітей їх найближчого оточення. Насправді, від любові батьків, та «віддачі себе» дітям залежить психологічне здоров’я дітей, їх соціальна адаптація та світо прийняття.

     Окрім, цього ми спробували припустити, що аутоагресивна тенденція в поведінці учнів молодших класів може бути пов’язаною із тривожністю, яка виникає за різних життєвих обставин; з такими особистими рисами, як: високий самоконтроль, висока нормативність поведінки, боязкість, розсудливість; з агресивністю по відношенню до інших дітей.

      Та  завдяки статистичному аналізі  даних виявилось, що жодна із гіпотез  не підтвердилась, що в свою чергу  перекреслює зв'язок між аутоагресивною поведінкою і тривожністю, особистісними  рисами та агресією. Виходячи з цього  ми вирішили порівняти, зв’язки між особистими рисами в учнів схильних до аутоагресивної поведінки і тими учнями, що до неї не схильні. Виявилось, що спектр емоційних зв’язків у першій групі набагато вужчий ніж в іншої.

      Що  стосується рівня тривожності ситуація аналогічна – рівень тривожності в обох групах сягає однакового рівня. Що обумовлюється індивідуальним життєвим стилем кожного учня, індивідуальною реакцією на складні переживання та об’єктивно життєво складних ситуацій.

      Дана  типологія спостерігається й  у вияві агресії по відношенню до інших дітей. Ревнощі, злість на батьків при наявності братів та сестер, негативного впливу дорослих на процес виховання, відображається по різному у дитячій поведінці. Тут можна наводити приклади аутоагресивних виявів та вияви девіантної поведінки по відношенню до оточуючих.

      Як  з теоретичної частини, так і  емпіричної, для себе я зробила  наступні висновки: це надзвичайно  цікава проблема для дослідження; з  отриманих результатів побачила актуальність ситуації; в даному питанні  можна віднайти будь який фактор пояснення даної поведінки – але те, що очевидне не завжди факт; для дослідження даної проблеми в такому ранньому віці варто підшукувати більше проективних методик; і на майбутнє спробую дослідити психосоматичні розлади у дітей, як результат самоагресії.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

      Наша  буденність насичена найрізноманітнішими критичними ситуаціями. І ніхто не збережений побачити від дітей, учнів неадекватну поведінку. Зрештою, це лише на перший погляд непередбачувана ситуація. Адже, з вини батьків діти в своїй поведінці ховають «спляче горе», а коли вже не залишається сил терпіти особисте горе, все проявляється назовні.

      З аналізу літератури, яка вплинула на мою думку, можу стверджувати, що майже все, по відношенню до власних  дітей можна спрогнозувати. Щодо профілактики аутоагресивної поведінки можна виділити наступні поради для батьків:

1. любити своїх дітей та виявляти це почуття в розумних межах (гіпо,-гіпер любов до добрих результатів не призводить);
2. встановлювати, якомога найтісніші емоційні довірливі стосунки;
3. у сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною, всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї;
4. чекати ж  якогось дива  від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її;
5. недооцінка гірша ніж переоцінка
6. пам’ятати, що «важких дітей» не буває, оскільки вони лише дзеркало сім’ї.

      Якщо  розглянути суть профілактичних заходів, можна побачити, що вони стосуються емоційної сфери людського життя. Не завжди головне, щоб дитина фізично, матеріально була задоволена, а й морально-духовний аспект був максимально задіяний  в процесі виховання дитини.

      Зіштовхнувшись  з прихованим дитячим болем, батьки в стані приголомшеності чинять невірно. В першу чергу, заспокоюють дитину застосовуючи фізичну силу(тягнуть до себе, намагаються зупинити їх дії). По друге, після примирення читають довгі лекції, як не можна чинити. Такі заходи лише негативно налаштовують дитину, вчать не ділитись своїми проблемами, а отже маленька біда стає великим горем.

      В ситуаціях вияву дитячої агресії скерованої на себе, батькам варто пам’ятати про наступні правила під час розмов, обговорення: уважно вислуховувати дитину; прагнути до того, щоб дитина зрозуміла, що вона вам не байдужа і вони готові зрозуміти і прийняти її; не перебивати і не показувати свого страху; відноситись до дитини абсолютно серйозно, з повагою; варто поцікавитись, що турбує дитину; можна запропонувати свою підтримку і допомогу; при розмові використовуйте слова, речення, які будуть сприяти встановленню контактів: розумію, звичайно, хочу допомогти.

      Отже, не можна батькам чи вчителям виявляти агресію на прояви аутоагресивної поведінки дітей пам’ятаючи, що любов врятує світ. 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. Учеб. пособие для студ. вузов. М.: Издательский центр «Академия», 1999.
2. Александер  Ф. Психосоматическая медицина. Принципы и применение. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002.
3. Бабенко В. В. Основи теорії ймовірностей і статистичні методи обробки даних у психологічних і педагогічних експериментах. Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2006.
4. Бовть О. Б. Психокорекційна робота з попередженням агресивності дітей молодшого віку//Практична психологія та соціальна робота. - 1998. № 1. С. 18-20; № 3. - С. 3-8; № 5. - С. 19-23;
5. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. - СПб., 2000.
6. Бютнер К. Жить с агрессивными детьми. Moсква "Педагогика" 1991.
7. Емоцыональные нарушения в детском возрасте и их корекцыя. Изд. Московского у-тета, под ред. Лебединского Р.О. 1990 г
8. Изард К. Э. Психология эмоций. СПб.: Питер, 2007.
9. Исаев Д.Н. Психопрофилактика в практике педиатра. Ленинград «Медицина» 1984.
10. Кернберг О.Ф. - Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. - М., 1998. - 368 с.
11. Коломинский Я. Л., Панько Е. А. Учителю о психологии детей шестилетнего возраста. -  М.: Просвещение, 1988. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.
12. Кэмпбелл Р. Как справляться с гневом ребенка / Пер. с англ. — 3-е изд. - СПб.: Мирт, 1999.
13. Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер Ком, 1998.
14. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: Практическое руководство. М.: МЕДпресс, 2001.
15. Обухова Л. Ф. Детская (возрастная) психология. М.,1996.
16. Пилягина Г. Я. Аутоагресия биологическая целесообразность или психологический выбор?//Таврический журнал психиатрии. – 1999. – Т.3, №3. – С.24 – 27
17. Потапова А. В. Нартова-Бочавер С.К. Детская психологическая служба. Курс лекции. Часть ІІ – М.:МОСУ.2001.
18. Психологическая енцыклопедия. Под ред. А. А. Реан Психология человека от рождения до смерти. Санк-П итербург «Прайм – Еврознак» 2002г.
19. Райгородский Д. Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие.- Самара: «БАХРАМ-М», 2002.
20. Селецький А. І. Психопатологія дитячого віку. К.:Вища школа,1977.
21. Соколова Е. Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. – М.,1989.
22. Фурманов И.А. Детская агрессивность: психодиагностика и коррекция. - Минск, 1996.
23. Robert A. Baron Human Aggression. Plenum Press. New York and London
24. http://psylist.net
25. http://www. rusmedserv.com/psychsex/suicide.shtml
26. http://www. psychology.spb.ru/articles/tez/2000