Психологічні особливості молодших школярів із аутоагресивною тенденцією в поведінці

• досягнення успіху при виявленні агресії може суттєво підвищити силу її мотивації, а неуспіх, який постійно повторюється – силу тенденцію гальмування;
• вагомим елементом теорії є соціальне підкріплення, під яким розуміють будь-яку дію, яка підсилює певну реакцію. Розрізняють дві форми підкріплення: позитивне – це будь-який стимул, який слідує за реакцією, підсилюючи її або підтримує на тому ж рівні; негативне підкріплення – це стимул, усунення якого підсилює реакцію

      На  сьогодні теорія соціального научіння є однією з найбільш ефективною в передбачуванні агресивної поведінки, особливо, якщо є інформація про агресора та ситуації соціального розвитку.

      Кожне психологічне явище має свою природу та механізми вияву. Не виключенням є і агресивна поведінка. Відповідно до вище описаних теорій можна вивести перші пояснення агресії, а саме: агресія є реакцією на загрозу життю, особистому простору, цінностей та цілей людини. Агресія – реакція людини на нездійснені мрії, бажання, а також розчарування через життєві перешкоди. Не можна забути і про поведінково-спадковий фактор. Оскільки діти чітко відтворюють динаміку їхнього середовища, а кожний вияв тої чи іншої поведінки певним чином підкріплюється суспільством.

      У соціальній психології завдяки дослідженням прийнято виділяти й інші фактори, які  сприяють агресивній поведінці. Звичайно статистичними вони їх не вважають, оскільки дослідити це практично не можливо, але, як на мене наступні фактори є вагомими.

      Тіснота – суб’єктивне відчуття нестачі простору, що є джерелом стресу для людини. Людям, які опинились в замкнутому приміщенні, з великою кількістю інших людей, починає з’являтись відчуття втрати контролю над ситуацією, а це свого роду роздратування та агресія.

      Стрес, який переживають тварини, опинившись в тісному і замкнутому просторі, робить їх агресивними. Що стосується людей відомо, що в густонаселених міських районах, як і рівень злочинності, так і рівень емоційного дискомфорту вищий.

      Якщо  навести наступні приклади зарубіжних дослідників, можна припустити, що окрім нестачі простору на поведінку цілого суспільства суттєво впливає ще й фактор високої температури.

• в штаті Арізона, де висока температура не рідкість, водії автомобілів без кондиціонерів частіше сигналять, якщо машина попереду починає зменшувати швидкість;
• більша частина акцій непокори у  містах США між 1967 і 1971р., припали на жаркі дні;
• в жарку погоду зростає кількість злочинів із елементами насильства. На Північній півкулі важкі злочини випадають не тільки в жаркі дні, але і в самий жаркий час року. По передбаченням дослідників, якщо внаслідок глобального потепління клімату температура повітря підніметься вище рекордного на 4°С, то лише в США щорічно будуть здійснюватись як мінімум на 50 000 важких злочинів більше.

      Такі  ситуації можна пояснити тим, що в  гарячі дні люди дійсно є роздратованими, в них пробуджуються ворожі жорстокі помисли та настрої по відношенню до інших, внаслідок посилення збудження  нервових процесів.  Шекспір про таку ситуацію написав красиво: «В жару завжди сильніше буяє кров».[13]

        За цими факторами я б хотіла  висвітити аспект значущості нервової системи.

      Оскільки  агресія складна поведінка, не можна сказати що її контролює єдина частина нервової системи. Наприклад, за реактивність та емоційність людини відповідає біологічний результат реактивності симпатичної нервової системи. Біологічний аспект полягає у генетичному детермінуванні людського темпераменту та поведінки. Якщо пам’ятати про факт не зміни темпераменту людини протягом життя, можна достовірно припустити що імпульсивна, безстрашна дитина, швидше за все буде агресивним і жорстоким підлітком.

      Найчастіше  агресію прийнято вважати, як реакцію інстинкту самозахисту на фактори які змінюють попередній стан, або викликають біль, як і фізичний, так і психологічний (фрустрація). Під впливом болі в людей сильно зростає агресивна поведінка, при чому локалізація болю не має жодного значення. При виникненні больових відчуттів нервова система, перезбуджується в піковому коливанні для найшвидшого усунення причини, тим самим швидко виснажується, виникає відчуття роздратованості, гніву, що безпосередньо веде до вияву агресії.

      Щодо  пояснення механізмів виникнення агресивної поведінки, ми б хотіли її відобразити застосувавши теорію І. Кенона. Головні принципи теорії:

• фізіологічні зрушення, що виникають при різних емоціях, бувають дуже схожі одні на одних. Тобто первинними є емоції, а вторинні фізіологічні реакції.
• фізіологічні зміни розгортаються повільно,емоційні переживання виникають швидко.

      Такі постулати, можна пояснити наступною послідовністю: для початку є подразник, внаслідок чого активується таламус, виникає та чи інша емоція, а за нею фізіологічна реакція.

      Саме  ця теорія, як на мене, відображає правильний підхід до розуміння виникнення емоцій та агресії зокрема. З вище описаних фактів та постулатів чітко простежується аргумент, щодо агресії як реакції на загрозу, на роздратування, яке найчастіше надходить із зовнішнього середовища.

     Але й тут не можна забути про позитивну сторону такої ситуації - гнів та агресія мобілізують енергію людини і тим самим дозволяють їй приймати рішення з метою самозахисту.

     Окрім цього, якщо людина вільно виражає свій гнів, говорить про причини і дозволяє співбесіднику відповідати тим же, то він має можливість краще пізнати свого партнера і тим самим укріплює відносини з ним.[8]

     Існує безліч пояснень та розумінь агресивної поведінки, але в кінцевому результаті це означає реакцію-відповідь на будь-які подразники, як негативні так і позитивні. Люди завжди сприймають все на свій лад, тому агресію використовують як метод самозахисту, адже «найкращий захист – це напад».

1.2. Причини виникнення аутоагресії у ранньому віці дітей.

      Поведінка школярів на перший погляд передбачувана та зрозуміла. Та не завжди можна побачити те, що є на справді. Оскільки у цьому віці вони активно входять в соціальне життя, навчаються соціальним ролям, разом з тим натрапляють на конфлікти як і з середовищем, так і з самими собою. Відкладаючи всі особисті проблеми, конфлікти на задній план, створюють тим самим велике плато для неприйнятної для соціуму поведінки. Що стосується безпосереднього вияву самоагресії,то варто зазначити й той факт, що не завжди її можна спостерігати в поведінці дітей. А саме: діти можуть контролювати деякі її прояви; можуть розвиватись різні хронічні захворювання, без вагомих органічних причин; або показником може свідчити депресивний стан.  Звичайно, цей поділ умовний, але сперечатись з їхньою присутністю під час вияву аутоагресивної поведінки недоречно. Якщо взяти до уваги приклади вияву даної поведінки, такі як: намагання вирвати волосся, бити кулаками по голові собі самому,то такі прояви можуть контролюватись, щоб не демонструвати це перед батьками. Адже для них це важливо, якби вони виявляли всі свої емоції, до таких наслідків вони б не дійшли. Під розвитком хронічних захворювань мається на увазі розвиток таких захворювань, як бронхіальна астма, виразка шлунку чи коліт кишківника. Відомо, що стреси, внутрішні конфлікти негативно впливають на процеси нервової діяльності, остання в порушеному стані спричинює розлади внутрішніх органів. Тобто не висловлені незадоволення дітей зовсім не свідчать про те, що вони забули про свої образи. Депресія, на нашу думку, тільки доповнює вище описане. При незадоволенні власних життєвоважливих потреб у дітей виникає найрізноманітніше пониження настрою, що безпосередньо приводить до депресивних станів.

      Під феноменом «аутоагресія» розуміють  специфічну форму поведінки людини, яка носить характер психологічної і соціальної дезадаптації, яка виникає в екстремальних умовах і скерована на зміну даної ситуації шляхом нанесення шкоди власному психічному чи фізичному здоров’ю. Дезадаптація виявляється в порушенні здатності адекватного пристосування (пізнаванні і взаємодії) з навколишнім середовищем, конфлікті внутрішноособистісних потреб, установок і умов зовнішньої реальності.[16]

      Лікарська позиція по відношенню до даного феномену потребує кваліфікації аутоагресії  з точки зору її можливої шкоди  для організму  і необхідної терапевтичної допомоги. Виходячи з цього саморуйнівна поведінка трактується, як патологічний варіант поведінки людини, небезпечна для життя. В лікарській практиці притаманний стереотип: будь-яке відхилення вважається патологією, яка потребує «повного викорінення».

      Поведінка у кожного із нас відрізняється індивідуальністю прояву, відповідно різні підходи до розуміння і вивчення прояву особистісного невдоволення.

      Відповідно  до вище описаної клінічної сторони  виділяють структурно-динамічну концепцію аутоагресивної поведінки.

      За даним підходом складено ієрархію прояву самоагресії.  
 

Екстремальна ситуація

                           Біологічна основа                            Ціннісні установки

Афективне реагування

Раціоналізація (включаючи соціальні стереотипи)

Мимовільна  поведінка

           Поведінка скерована на зміну               Поведінка скерована на зміну

           ситуації                                                     себе в реальній   ситуацій                                        

(агресивна скерованість)                                   (аутоагресивна скерованість)

                Агресивна поведінка                              Аутоагресивна поведінка 

      Структурно-динамічна  концепція розглядає аутоагресію, як своєрідну еволюційно обумовлену форму адаптації. Обумовленість біологічних захисно-адаптивних реакцій людини залежить від індивідуальних адаптивних можливостей.

      До  еволюційно-біологічного концепції  аутоагресії, інколи, відносять і  інстинктивну концепцію Фройда. В ній аутоагресія розглядається як результат і вияв інстинктивно-обумовлених потягів людини, основою яких є конфлікт між інстинктами життя та смерті. А поєднання двох підходів полягає у наступному: як і структурно-динамічна концепція, так і інстинктивна концепція Фройда, стверджують, що в аутогагресивній поведінці поєднуються біологічні і ціннісні аспекти людського життя.

      Окрім вище перерахованих концепцій виділяють  ще й теорії фрустрації та научіння. Концепція фрустраційної теорії в контексті аутоагресивної поведінки вперше була запропонована Доллардом в 1939 році. Її суть полягає у тому, що самоагресія формується як результат неможливості досягнути (фрустрація) життєво важливих особистих потреб.

      Біхевіористична теорія «научіння» стверджує, що аутоагресивні дії є результатом імітування способам поведінкового захисного реагування, яке сформувалось у людині в процесі виховання.

      Аутоагресія – це реакція-відповідь людини на екстремальні умови, одна із форм закономірного комплексного механізму пристосування, її характер і «ступінь важкості» представляють собою психологічні установки, індивідуальних біологічних реакцій організму, обумовлених певними ситуаційними (соціальними) умовами.

      Варто зазначити, що в дорослому віці відповідно до проблем виникають прояви самоагресії, (наприклад: психосоматичні розлади, алкоголізм, паління, суїцидальні спроби «звести рахунки з життям». В дитячому віці така поведінка обмежена, а саме: застосування фізичної сили проти себе, і звідси з’являються соматичні захворювання. Необговорена, проблема створює внутрішній конфлікт, який змушує дітей хоча б якимось методом виявити це на поверхню. А це зробити не так просто, в соціумі існують правила, яких порушувати не можна. Тоді виникає питання: «куди «виливатись» внутрішньому конфлікту, який в дитячій психіці створив замкнуте коло?». Адже відомо, що ступінь завершення дії (ефект Зейгарніка – незавершені завдання людина пам’ятає краще, ніж завершені) вагомо впливає на процес протікання агресивної реакції на себе. Окрім цього, не можна забувати й про зрілість особистості. Безумовно дитяча психіка ще тільки розвивається, та фіксація на негативних емоціях, подіях не припустима – вони залишать фрустрований слід, ще не до кінця сформованої особистості.

      А. А. Реан в своїх дослідженнях запропонував ввести термін «аутоагресивний патерн особистості». На його думку, аутоагресія являє собою не лише ізольовану особистісну рису, але й є складним особистістим комплексом, функціонуючим на різних рівнях. В своїй теорії, в структурі патерну особистості, виділив чотири субблоки:

• характерологічний субблок агресивного патерну (рівень аутоагресії корелює з такими рисами особистості як: інтроверсія, педантичність, демонстративність, невротичність);
• самооцінний субблок (зв'язок самоагресії із самооцінкою. Чим вищий рівень само агресії, тим нижчий рівень самооцінки);
• інтерактивний субблок (зв'язок аутоагресії з здатністю чи нездатністю до успішної соціальної адаптації, успішних взаємозв’язків);
• соціально-перцептивний субблок аутоагресивного патерну особистості (зв'язок між самоагресивною поведінкою і особливостями сприймання інших).