Міністерство  освіти і науки України 

    Дослідницький центр

    (при  НУ «Львівська політехніка») 
 
 
 
 

    КУРСОВА РОБОТА

    З навчальної дисципліни: психологія

    на  тему

    Розвиток  процесів пам’яті  в молодшому шкільному  віці 
 
 
 
 

Роботу  виконала

Шеремета  М.Я

Роботу  перевірила:

Доцент  кафедри ППП

Кандидат  психологічних наук Зоя Олексіївна Романець

_______________________ 
 
 
 

    Львів – 2010

 

     Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………3

1. Природа пам’яті та її значення в оволодінні школярами навчальною діяльністю……………………………………………………………………………5

1.1 Теоретичний аналіз пам’яті як пізнавального процесу………………………..5

1.2 Типи пам’яті та її класифікації…………..………………………………………9

1.3 Риси пам’яті………………………………………….…………………………..12

1.4 Особливості пам’яті школярів (за віком)……….……………………………...14

2. Методи тренування пам’яті………………………………………………………19

2.1 Раціональні  прийоми розвитку пам’яті………………………………………...19

2.2. Методи  роботи з пам’яттю……………………………………………………..21

2.3. Прийоми  запам’ятовування…………………………………………………….23

3. Методичний матеріал спрямований на дослідження стану пам’яті…………...27

4. Дослідження  способів запам’ятовування та  пригадування у молодшому шкільному  віці……………………………………………………………………….28

5. Педагогічні  аспекти дослідження пам’яті………………………………………34

Висновки……………………………………………………………………………..39

Список використаної літератури……………………...……………………………41

 

     ВСТУП

    Людина  не може ставитися байдуже до оточуючого світу, а всяка людська активність побудована на процесі пізнання, тобто  відображенні в психіці особи  реальної дійсності. Процес пізнання розпочинається з відчуттів та спостережень, щоб пройшовши стадії уявлень і пам‘яті, перетвориться в мислення і завершення в процесах прийняття рішень та виконанні дій.

    Щоб піднятися на вищий ступінь розвитку, дитина має засвоїти знання про навколишній  світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Все це пов’язано з роботою пам’яті. Якби людина не запам’ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий.

    Уже в старовинні часи люди звертали свою увагу на значення пам’яті. Есхіл, використавши уста Прометея, промовив: “Послухай, що я зробив цим смертним. Придумав числа, навчив складати слова і дав їм пам’ять”. Стародавні греки матір’ю всіх муз вважали богиню пам’яті Мнемозину.

    Роль  пам’яті на різних щаблях історії  людства неоднакова. В далекі часи, коли люди не володіли писемністю, вимоги до міцності та чіткості запам’ятовування і збереження досвіду були високими. Сучасна людина не взмозі буквально відтворювати те, що сприйняла, бо об’єм відомостей дуже великий. В зв’язку з цим змінились вимоги і до навчання. Якщо раніше в навчанні важливо було запам’ятати і відтворити відомості, то тепер на перший план виходять завдання розумового розвитку учнів. За даними психолого-педагогічних досліджень останніх десятиліть докорінно змінились зміст і методи навчання в початковій її ланці (Ш.А.Амонашвілі, В.В.Давидов, Л.В.Заков, В.В.Рєпін, Д.Б.Ельконін та ін.).

    Ще  в 60-х роках було переглянуто існуючі  уявлення про вікові можливості засвоєння  знань у цей період життя. З’ясувалося, що першокласники цілком здатні засвоїти не лише конкретні знання та вміння, які складають зміст традиційної початкової освіти (арифметика, письмо, читання), а й елементи наукових знань у галузі математики і мови. Проте такі знання не можна давати в готовому вигляді, як це практикується. Новий зміст вимагає розробки нового методу навчання, спеціальної організації власних предметних дій учнів з розкриттям істотних властивостей досліджуваного предметного матеріалу. Психологічні дослідження показали, що таке навчання змінює весь хід психологічного розвитку дитини і насамперед сприяє формуванню продуктивного мислення (В.В.Давидов, С.Д.Максименко).

    Пам’ять в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу.

 

     1. Природа пам’яті  та її значення  в оволодінні школярами  навчальною діяльністю

    1.1 Теоретичний аналіз пам’яті як пізнавального процесу

    Кожного дня ми взнаємо багато нового, з  кожним днем збагачуються наші знання. Все, про що дізнається людина, може бути надовго збережене в “кольорах” її мозку. Мозок не тільки зберігає наші знання про навколишній світ, а й має здатність за нашим бажанням відтворювати ці знання.

    Процес  запам’ятовування, збереження й наступного пригадування або упізнавання того, що людина раніше сприймала, переживала чи робила, називається пам’яттю. Значення пам’яті  в житті людини дуже велике. Абсолютно все, що ми знаємо, вміємо, є наслідок здатності мозку запам’ятовувати й зберігати в пам’яті образи, думки, пережиті почуття, рухи та їх системи.

    Пам’ять зберігає нам знання, а без знань  немислимі ні плідна діяльність, ні успішне навчання.

    Пам’ять, які всі інші психічні процеси, має  характер діяльності. Чи запам’ятовує людина, чи згадує вона, а чи пригадує що-небудь, відтворює або взнає – завжди вона здійснює певну психічну діяльність.

    У дітей шкільного віку особливо яскраво  проявляється вплив інтересу на продуктивність запам’ятовування. Відомо, що багато хто  з школярів неоднаково запам’ятовує і засвоює різні навчальні предмети. Пояснюються ці факти не різною пам’яттю учня, а різним інтересом до виучуваних предметів. Педагогічна практика показує, що коли вчитель виховує в дітей інтерес до так званих нелюбимих предметів, запам’ятовування та засвоєння цих предметів учнями різко поліпшується.

    Таким чином, характер пам’яті, її продуктивність пов’язані з особливостями особистості. Людина свідомо регулює процеси  своєї пам’яті й керує ними, виходячи з тих цілей і завдань, які вона ставить у своїй діяльності.

    Встановлено, що протягом молодшого шкільного  віку відбуваються кардинальні зміни  в мотиваційній структурі особистості  дитини. Вони починаються з перебудови мотивів навчальної діяльності на основі інтенсивного формування пізнавальних інтересів  дітей. Навчально-Пізнава-льні мотиви стають провідними не лише в навчальній діяльності, а й всій життєдіяльності школяра.

    Пам’ять – це психічна властивість людини, яка відкриває їй можливості для нагромадження досвіду. Пам’ять виявляється в запам’ятовуванні, збереженні, розпізнаванні та відтворенні явищ, процесів і психічних станів.

    Завдяки цій психічній властивості ми здобуваємо різноманітну інформацію, засвоюємо знання про світ і розвиваємо наші вміння та вправність. У найширшому розумінні цього слова, пам’ять – це властивість, яка створює умови для впливу попередніх подій і переживань на сьогодення. У вужчому розумінні, пам’ять – це здатність пригадувати окремі переживання з минулого. Усвідомлюючи не лише саме переживання, але й його миттєвість в історії нашого життя зі свідомим розміщенням у часі і просторі. Завдяки пам’яті зберігаємо, переховуємо, відтворюємо різні елементи нашого досвіду, не лише інтелектуальні, але й емоційні та моторно-рухові. Пам’ять про почуття піднесення, напруження може іноді зберігатися довше, ніж інтелектуальна пам’ять про події, пов’язані з ними.

    З того, що міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

    1. Явища пам’яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

    2. Будь-який вплив – події зовнішнього  світу або внутрішні реакції  – залишають відбиток, інформацію  у сфері наших рухів, емоцій  або думок.

    3. Пам’ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

    4. Те, що стало надбанням пам’яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

    5. Процеси пам’яті – запам’ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’яті, говорять про сприйняття, запам’ятовування, відтворення.). [21, c. 164-166]

   При проведенні таких занять, вчителі, шкільні психологи, батьки повинні враховувати не тільки фізіологічний аспект функціонування процесу пам'яті, але й також психологічний

   Отже, пам’ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

    Головна та постійна турбота вчителя –  озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров’я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам’яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам’яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам’яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам’яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

    Своїм умінням пристосуватися до різноманітних, мінливих умов життя людина також  завдячує пам’яті, яка, окрім того, є фундаментом для створення  нових реалій, спричинюється до перетворення існуючої дійсності. Завдяки пам’яті про минулі події й переживання ми маємо відчуття неперервності власного розвитку й усього нашого життя попри те, що живемо в надзвичайно мінливому світі.

    Незважаючи  на численні дослідження психологів, нейрофізіологів, фізіологічні механізми  пам’яті ще й досі залишаються мало вивченими. Прийнято вважати, що фізіологічна основа тривалої пам’яті полягає в так званих слідових часових зв’язках, утворених в корі півкуль головного мозку на умовно-рефлекторних принципах.

    Запам’ятовування  можливе завдяки пластичності нервової системи, мозку, тобто завдяки притаманній нервовій системі властивості змінюватися під впливом подразників, залишати й зберігати в собі сліди діяння подразників. Мозок кожної людини має властивість пластичності, але ступінь цієї пластичності у різних людей різний.

    Від ступеня пластичності мозку залежить і якість пам’яті людини. Пластичність мозку не є раз і назавжди даною  і незмінною властивістю. Показником пластичності мозку є швидкість  утворення в корі великих півкуль  тимчасових нервових зв’язків, тривалість їх збереження, жвавість і легкість їх оживлення.

    Є ряд досліджень, які розширюють і  поглиблюють знання про механізми  закріплення і збереження слідів вражень. Відомо, що існують певні  умови для фіксації і збереження сліду. За одних умов виниклий слід збудження є короткочасним, зберігається секунди чи хвилини, за інших – зберігається детально. Щоб короткочасний слід збудження став довгочасним, необхідний деякий час, протягом якого слід закріплюється, або, як кажуть психологи, консолідується. Якщо після виникнення сліду збудження в нервовій клітині або групі клітин тут же виникає інших слід від дії нового подразника, та початкове враження загальмовується і зникає, тобто не консолідується. Таким чином, здобуті експериментальні факти дають змогу зробити такі висновки: 1) вплив або збудження викликає зміни рибонуклеїнової кислоти в нервовій клітині; 2) ці зміни створюють можливість специфічно відповідати на повторні подразники.

    Тимчасові нервові зв’язки є фізіологічним  механізмом утворення асоціацій. Асоціація – це зв’язок між окремими подіями, фактами, або явищами, відображеними в нашій свідомості й закріпленими в нашій пам’яті. Без цих зв’язків, або асоціацій, неможлива нормальна психічна діяльність людини, в тому числі діяльність пам’яті. Запам’ятовування будь-якого предмета завжди відбувається в зв’язку з іншими предметами. Асоціативні процеси в корі головного мозку забезпечують запам’ятовування і відтворення різних явищ дійсності в певному зв’язку й послідовності. Асоціації бувають кількох видів: асоціації за схожістю і асоціації за контрастом.[7, c. 256-257]