Соціальний оптимізм

ЗМІСТ

      Вступ

1. Поняття оптимізму.

0.   1.1. Теорія індивідуального оптимізму Мартіна Селігмана.

2. Процес формування соціального оптимізму та його вікові особливості

0.   2.1. Засвоєння соціальних норм та настроїв у юності.

3. Вікові кризи та їх роль у розвитку та становленні особистості.

Висновки

Література

  
            Вступ

      Актуальність  роботи: існування як суспільства в цілому, так і окремої особистості завжди супроводжується безліччю суперечливостей. Однак здатність пристосовуватись до умов існування, ставлення до змін, відмінності у сприйманні невдач та успіхів значною мірою визначають те, наскільки успішно відбуватиметься функціонування особистості і соціуму вцілому. Серед різноманітних тем і проблем соціально-психолологічного характеру ХІХ-ХХІ століть не останнє місце займає дослідження явища соціального оптимізму. Оптимізм і песимізм як дві протилежні світоглядні парадигми людського буття, наповнюючись при відповідних обставинах конкретно-історичним змістом, набувають з позицій загальнолюдських цінностей позитивних або негативних ознак. Підгрунтям оптимізму є розвиток, прогрес соціальної реальності. Суб’єктивно він грунтується на знаннях, переконаннях і вірі, що цей прогрес збігається з сенсом-метою життя людини. Явищу соціального оптимізму значну увагу приділяють такі суспільні науки як соціологія та політологія, певною мірою медицина та деякі інші, однак слід зауважити, що в рамках психології (і зокрема соціальної психології) оптимізм є досить нечітким предметом вивчення. Так, під час огляду літератури, присвяченої даному питанню, виявилось, що окремо як такий оптимізм не розглядається, не виділено чітко сутності та визначення даного поняття. Тобто, досліджуючи дане явище і наголошуючи на актуальності та важливості його вивчення, суспільні науки оперують досить неповними, такими, що перебувають на стадії свого становлення і поповнення, знаннями щодо психологічних механізмів формування соціального оптимізму.

      Об'єкт дослідження: явище соціального оптимізму, його роль у житті окремого індивіда та прояви у суспільстві.

      Предмет дослідження: механізми формування соціального оптимізму, а саме роль вікових чинників у даному процесі та особливості ставлення до соціальної дійсності людей різних вікових груп. 

Поняття оптимізму

1.1 Теорія індивідуального оптимізму  Мартіна Селігмана.

     Першими дослідженнями, котрі стосувались  насамперед особистісного оптимізму, психологія завдячує Мартіну Селігману.  Його теорія виникла в процесі експериментів по вивченню причин формування «вивченої безпорадності» у тварин.  На думку Мартіна Селігмана, песимістами чи оптимістами не народжуються, ними стають – під впливом різноманітних причин.

     В ході цих експериментів виявилось, що навіть в умовах дуже несприятливого оточуючого середовища деякі піддослідні виявляються досить стійкими до переходу в безпорадний стан. Вони зберігають ініціативу і не припиняють спроб досягнути успіху. Рису, котра забезпечує цю здатність, Селігман пов'язав з поняттям оптимізму. Він припустив, що набутий в «боротьбі з реальністю» оптимізм є причиною того, що тимчасові нездоланні складнощі не знижують мотивації до активних дій. Точніше кажучи, знижують її меншою мірою, ніж це відбувається у «песимістичних» піддослідних, схильних до формування вивченої безпорадності. На думку Селігмана, суть оптимізму полягає в особливому стилі пояснення причин невдач чи успіхів.

     Що  стосується людей, то, на думку вченого, оптимісти схильні приписувати невдачі випадковому збігу обставин, що стався в певній точці простору в певний момент часу. Успіхи вони звично вважають особистою заслугою і схильні розглядати їх як те, що трапляється майже завжди і майже всюди.

     Саме  через стиль атрибуції (приписування) «просіюється» досвід невдач. У випадку  оптимістичної атрибуції значення цього досвіду применшується, у  випадку песимізму – перебільшується. Система освіти і виховання орієнтується на прийоми «негативного підкріплення». Батьки та вчителі уважно слідкують за помилками, котрих припускаються діти, і при першій вдалій нагоді ці помилки помічають. Крім решти недоліків такого способу виховання, у дітей формується звичка помічати в собі негативне, докоряти собі за здійснення помилки і звинувачувати себе у невірних рішеннях. Наслідком «центрованого на негативному» способі виховання може стати песимізм чи безпорадність.

     Визначивши  таким чином основні характеристики оптимізму, Селігман зміг знайти і надійний спосіб оцінки ступеня притаманного людині оптимізму по її висловлюванням, статтям, а також запропонував спеціальний тест оцінки ступеня оптимізму/песимізму. [7, ст. 216-218]

     Оптимістичні  люди, як показуються дослідження, мають  ряд переваг: вони більш ініціативні, енергійні, рідше впадають у депресію, результати їх діяльності зазвичай виглядаються більш вражаюче. Крім того, вони створюють краще враження на оточуючих і, що особливо важливо, частіше радіють життю і перебувають в гарному настрої, що приваблює до них інших людей.

     Однак що впливає на оптимістичне чи песимістичне відчуття власного життя? Взагалі, на думку  американського психолога Д.Майєрса, «Я» стало головною темою в  психології на основі того, що воно допомагає  організувати соціальне мислення і  поведінку. До основних чинників формування певного стилю атрибуції він відносить такі:

     Культура  – індивідуалістичні західні  культури виховують незалежне відчуття власного «Я». Колективістські азіатські  культури та культури країн третього світу виховують більш взаємозалежне, «суспільно пов»язане» почуття власного «Я».

     Особистий досвід – успішне вирішення задачі, котра вимагає значних зусиль, породжує почуття власної компетентності, тобто самоефективність виникає  з досвіду майстерності.

     Судження  інших людей – ми оцінюєм себе, частково приймаючи до уваги те, що про нас думають інші. Діти, про яких відгукуються як про талановитих, працездатних чи готових допомогти, прагнуть втілити такі ідеї в свої Я-концепції і поведінку.

     Соціальне порівняння – людина завжди прагне усвідомити те,  чим вона відрізняється від оточуючих і що у неї з ними спільного [2, ст.80].

        В кінці 80-х років ХХ століття в Німеччині під керівництвом професора Й.Бренгельмана було проведено масштабне дослідження факторів, котрі сприяли успіху німецьких менеджерів. Початково передбачалось, що стрес, який виникає внаслідок впливу різних факторів, в тому числі і невдалих дій та помилок в бізнесі, перешкоджає успіху, псує здоров'я менеджера і гальмує розвиток підприємства. Це всеж виявилось правдою лише частково. Стрес, що спричинють невдачі, дійсно заважав досягненню успіху, якщо невдачі приймались на власний рахунок і ставали приводом для припинення діяльності.

     Невдачі ставали факторами успіху, якщо менеджер вмів розглядати їх як привід до впровадження інновацій, міг переформулювати невдачі в нові плани. Більш того, німецькі дослідники виявили, що успіх в бізнесі часто напряму пов'язаний з рівнем стресу, що стабільність часто означає початок неминучого програшу підприємства в конкурентній боротьбі. Складалось враження, що успішні менеджери йшли назустріч стресу, котрий, будучи переформульованим у задачу, давав їм привід насолодитись новими успіхами.

     Мабуть, не найкращим варіантом буде повне  ігнорування невдач і труднощів. Більш того, вони самі можуть стати  джерелом задоволення, якщо навчитись перетворювати їх в нові цілі, котрих можна досягти.

     Відкриття Селігмана та інші дослідження з  цього приводу дозволили провести ряд цікавих експериментів, котрі показали рівень впливу оптимізму на політичну, професійну діяльність людини і на життя цілих країн. 
 

1.2 Визначення  основних сфер прояву оптимізму  на рівні соціуму. Соціалізація.

     Однією  з площин, у яких проявляється в суспільстві явище соціального оптимізму, є суспільна свідомість – найбільш широка сфера відображення узагальнених емоційно-почуттєвих реакцій, оцінкок, думкок та настроїв  як населення країни в цілому, так і окремих його груп щодо різноманітних суспільних явищ, процесів та інститутів.

     Одним із показників стану суспільної свідомості є соціальне самопочуття населення. Соціальне самопочуття людини визначається мірою задоволення її соціальних потреб, які, своєю чергою, є похідними від наявної в суспільстві системи соціальних благ, виробництва й розподілу їх. Чим сильніше людина відчуває брак певних соціальних благ, тим гіршим є її соціальне самопочуття. Вченими Інститут соціології НАН України (доктор соціологічних наук Н.В.Паніна і доктор філософських наук Є.І. Головаха) розроблено методику вимірювання цього найважливішого показника благополуччя людей  за допомогою  Інтегрального індексу соціального самопочуття (ІІСС) Вона дає змогу здійснювати різнопланове оцінювання сприйняття людиною свого становища в суспільстві й уникати небезпеки вимірювання ситуативних емоційних станів. [16]

     Серед багатоманітних явищ суспільного життя (а також суспільної психології, як науки, що його досліджує) – поглядів, упереджень, потреб, інтересів, смаків, навичок – як окремої людини, так і різноманітних соціальних груп, особливе місце займають настрої та почуття.

     Настрій – виключно складне, багатогранне і разом з тим дуже значиме соціально-психологічне утворення, особливо коли ми розумієм його динамізм. Звідси витікає теоретичне і безумовно практичне значення даного явища.

     Виключна  теоретична і практична значимість настрою вже давно визначила інтерес багатьох дослідників і суспільних діячів до природи, функцій, ролі, динаміки, шляхів вивчення і формування настроїв людей. Коли ми говоримо про суспільні настрої, то маємо на увазі не тільки настрої колективу, але і настрої всього суспільства, більш того, існують настрої, котрі охоплюють переважну частину земної кулі.

     Історія свідить, що вивчати проблеми настрою  психологи почали давно. Однак і  до сьогодні він зараховується до числа маловивчених явищ; все ще існують суперечності навіть щодо самого визначення поняття «настрій».

     В самій загальній формі, настроєм називають такий емоційний стан людини, який відзначається значною  стійкістю і здійснює певний вплив  на решту переживань особистості, на її ставлення до різних сторін дійсності. Це найзначніша спонукальна сила людини, яка стимулює її діяльність і накладає певний визначений відбиток на її поведінку.

     Поняття «суспільний настрій» варто вживати  для позначення як емоційного стану, так і загального настрóю, направленості, орієнтації всіх проявів психіки соціальної групи.

     Уже в першому десятиріччі ХХ століття в роботах російських вчених –  біолога і медика І.М.Сеченова, психіатра  В.М.Бехтерева, історика В.О.Ключевського і представників інших областей знань вказується на значення індивідуального і групового настрою, спроби визначення їх сутності, природи структури і функцій. Однак перші спеціальні дослідження, зокрема, спроби дати наукове визначення, виявити місце і значення настрою в житті людини і суспільства, відносяться до більш пізнього періоду. У багатьох працях філософів, психологів та економістів, істориків та юристів останнім часом все частіше можна знайти зсилки на суспільний настрій.

     Під природою настрою розуміють його сутність та походження. Пізнання сутності настрою неминуче призводить до виявлення його структури. Російський психолог В.Новиков пояснює поняття структури настрою з декількох смислових точок зору.

     По-перше, він характеризує основні елементи, з котрих складається, утворюється настрій взагалі: це найпростіші психофізіологічні процеси (відчуття, емоції, сприймання, мислення).