Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Января 2012 в 15:39, курсовая работа
Актуальність роботи: існування як суспільства в цілому, так і окремої особистості завжди супроводжується безліччю суперечливостей. Однак здатність пристосовуватись до умов існування, ставлення до змін, відмінності у сприйманні невдач та успіхів значною мірою визначають те, наскільки успішно відбуватиметься функціонування особистості і соціуму вцілому.
ЗМІСТ
Вступ
Поняття оптимізму.
1.1. Теорія індивідуального оптимізму Мартіна Селігмана.
1.2. Визначення основних сфер прояву оптимізму на рівні соціуму. Соціалізація.
Процес формування соціального оптимізму та його вікові особливості
2.1. Засвоєння соціальних норм та настроїв у юності.
2.2. Зрілий вік та реалізація власної соціальної позиції.
2.3. Соціально-психологічні особливості старості.
Вікові кризи та їх роль у розвитку та становленні особистості.
Висновки
Основні сфери самореалізації (і відповідно прояву ціннісних орієнтирів і поглядів) у зрілому віці, як вже зазначалось, - професійна діяльність, сім'я, спілкування, громадська діяльність і т.п. на мій погляд, однією з найбільш інформативних ознак того, наскільки легко людина адаптується і проявляє себе, є процес зміни соціальних ролей. Повертаючись до теорії Селігмана, слід зазначити, що саме на даному етапі життя людини існує реальна можливість прослідкувати ставлення до соціальної дійсності, оскільки особа в цьому віці вже пізнала її та має певний життєвий досвід, тому і себе оцінює через призму суспільних норм та реалій сучасного соціуму.
Особливістю пізнього зрілого віку та старості є виникнення суперечності між усвідомленням себе як працездатного активного члена суспільства і водночас відчуттям певних фізіологічних змін, пов'язаних з процесом старіння. Як і в юнацькомцу віці, особистість знову постає перед необхідністю пошуку свого місця в суспільстві, її непокоять майбутнє та зміни, що супроводжують перехід до нового життєвого етапу. На мою думку, якщо літня людина зробила справедливу переоцінку своїх можливостей, процес пристосування до нових умов відбуватиметься відносно безболісно. Насправді, зменшення частки активної трудової діяльності вивільняє час для роздумів, самозаглиблення, аналізу свого життєвого досвіду, що дає змогу допомогти та поділитись своїми знаннями з іншими. При цьому, підводячи підсумки свого життя, людина усвідомлюватиме, що не марнувала свого життєвого часу. Однак, літні люди дійсно досить сильно залежать від оточуючих. Тому на їх соціальні погляди можуть вплинути такі чинники як погане матеріальне становище, сімейні поблеми, погіршення здоров'я і т.п.
Третій розділ присвячено розгляду вікових криз особистості, оскільки вони (після завершення активного процесу соціалізації на дотрудовій стадії) є чи не єдиним шляхом зміни соціального настрою людини, зрушення в ту чи іншу сторону її очікувань, цінностей, мотивації і т.п. Вікові кризи – це стихійні (хоча значною мірою і закономірні) зміни у світоглядних орієнтирах особистості. Деякі вчені вважають, що їх можна уникнути при правильній і своєчасній допомозі, підтримці близьких і т.п. Звичайно, в такі моменти людина дуже вразлива і потребує кваліфікованої допомоги, однак, на мою думку, вікові кризи є досить корисним явищем. Проводячи паралель з кризами економічними, після яких зазвичай відбувається пожвавлення і оздоровлення всієї системи, відмирання неефективного та пошук нових оригінальних рішень, можна сказати, що і вікова криза (як явище психологічне) призводить до суттєвих якісних змін в структурі особистості, а, як відомо, найбільше шансів на хороше пристосування та ефективне функціонування має саме той організм, котрий є динамічним, постійно розвивається. Стосовно допомоги з боку сім'ї, близьких, навчальних чи професійних організацій, спеціалізованих соціально-психологічних установ, то вони швидше потрібні не для того, щоб уникнути кризи, а щоб спрямувати особистість у правильному напрямку на шляху її подолання.
Література: