Соціальний оптимізм

     - процесуальна сутність, що розглядає співробітництво як процес, в якому виявляються індивідуальні та колективні предметні дії його учасників (педагогічне спілкування постає як процес інтеграції індивідуальних дій педагога і студента в їх спільній діяльності).

     З комунікативного погляду, навчання – двоєдина діяльність педагога і  студента. Особливо значущою на цьому  етапі є проблема адаптації студентів  до нових умов навчання у вузі, зумовлена недостатньою орієнтацією вчорашнього школяра в соціально-психологічному просторі нового для нього соціального інституту.

     Адаптація (лат. аdaptio - пристосувати) у психології особистості – пристосування індивіда до умов соціального середовища та існування в ньому.

     Проблема  першокурсників полягає не тільки в  тому, щоб сприйняти і зрозуміти  нову для них систему, а й у  тому, щоб прийняти її на емоційно-особистісному  рівні, знайти в ній особистісні  смисли. Актуалізація потенційної загрози, яку породжує неадаптивність до нових умов життєдіяльності, може виявитись у відсутності орієнтації в соціально-психологічному просторі навчального закладу, що зумовлює певну ізольованість, негативно позначається на самооцінці особистості, на процесі міжособистісного спілкування в групі тощо. Усе це нерідко провокує втрату інтересу до навчання, здобуття вищої освіти. [11, ст.107-109]

     Складнощі адаптації породжуються здебільшого  мотиваційними, раціональними проблемами з поведінковими виявами, зокрема  з емоційною залежністю студента від оцінки викладача. Однією з причин таких проблем є інфантильність як особистісна риса, яка спричиняє специфічну мотивацію навчання. Надмірна орієнтація на свою групу породжує пасивність в освоєнні соціально-психологічного простору навчального закладу, переважання у вчинках стратегії уникнення невдачі. Але, як свідчать результати досліджень, студентське середовище є толерантнішим до різноманітних стилів життя та взаємодії, ніж шкільне, і диктат студентських мікрогруп буває, як правило, менш тотальним, ніж у підлітків. Успішній адаптації сприяє наявність в академічній групі позитивного соціально-психологічного клімату.

     Основою формування світогляду молодої людини є соціальні цінності – узагальнені  уявлення про мету і норми поведінки. Ціннісні орієнтації студентства формуються в процесі соціалізації під час засвоєння нових знань та соціально-психологічного досвіду і виявляються у цілях, інтересах, переконаннях, спілкуванні і діяльності особистості. Реалізуються вони у процесі життєдіяльності та підтверджуютья або відкидаються життєвим досвідом. На основі індивідуального досвіду, що є адекватною чи неадекватною умовою соціального середовища, конкретні ціннісні орієнтації або набувають особистісного сенсу, або витісняються як такі, що не забезпечують успішного функціонування особистості в соціумі. Зміни в суспільстві певним чином відображаються у свідомості молоді, зумовлюючи зміни в системі їх ціннісних орієнтацій. Чинники, які опосередковують вплив соціального саередовища на формування і трансформацію ціннісних орієнтацій студентів, досить різноманітні. Це – соціально-психологічний клімат у студентській групі, до якої належить конкретна особа; родинне оточення з його традиціями; освіта й культурні надбання суспільства; релігійні переконання та комплекс інших умов, що впливають на особистість, та ін. Регуляція поведінки та засвоєння соціальних норм молоді може відбуватись шляхом дії настановлень – нормативними орієнтирами, що спрямовують діяльність людини. [12, ст. 61-62]

     Зміна ціннісних орієнтацій є досить болісним процесом, знання його закономірностей може сприяти виявленню особливостей впливу на молоду особистість суспільних інститутів з метою послаблення її емоційних стресів та запобігання можливій соціальній напруженості. У суспільствах, що трансформуються, ця система не спрацьовує, оскільки суттєві зрушення у суспільній системі цінностей породжують для більшості людей нагальну потребу сприйняти нові орієнтири, перебудувати особистісну систему цінностей. При цьому в масовій свідомості відбувається заміна монолітної системи цінностей на плюралістичну, коли різні категорії людей вибудовують свою ціннісну ієрархію на різних базових позиціях. Це безпосередньо стосується і студенства, яке намагається досягти взаєморозуміння у стосунках, керуючись принципами терпимості.

     Нині  процес соціалізації молоді ускладнюється  переоцінкою традицій, норм і цінностей. Якщо раніше молодь спиралася на досвід попередніх поколінь, то тепер їй доводиться творити новий соціальний досвід,  покладаючись переважно на себе, що значною мірою зумовлює суперечливі тенденції у її свідомості та поведінці. У студентському середовищі це засвідчують різноманітні моделі самореалізації. Для багатьох студентів основними цінностями є «знайти себе в житті», «бути людиною», «досягти матеріального достатку» тощо. 
 

2. Зрілий  вік та реалізація власної соціальної позиції.

     Зрілість  припадає на період досягнення людиною  найвищого розвитку її духовних, інтелектуальних  та фізичних здібностей. Часто її ототожнюють  з дорослістю та повноліттям, хоча бути дорослим ще не означає бути зрілим. Такою можна вважати людину, яка навчилася реалізовувати життєві задуми, перспективи, яка у своєму розвитку перейшла від самовизначення до самореалізації. Найвагомішими сферами самореалізації особистості є професійна сфера, сфера сімейно-побутових взаємин, сексуальних стосунків, спілкування, виховання дітей, саморозвитку та самовдосконалення.

     На  даному етапі відбувається суттєва  перебудова особистості, зумовлена  змінами соціальної ситуації розвитку. Людина, яка вступає в доросле життя, опиняється перд необхідністю розв'язання багатьох проблем, серед яких найважливішими є одруження, народження та виховання дітей, вибір професійного шляху. Такі події вимагають прийняття особливих рішень, що свідчать про підтримання, розширення чи зміну раніше сформованих поглядів, виникнення нових потреб і мотивів поведінки.

     Люди  зрілого дорослого віку високо оцінюють свої можливості, на підставі чого легко  змінюють свої соціальні ролі: стають керівниками підприємств, організацій  і навіть держави. Впевненість у своїх силах є передумовою прийняття відповідальних рішень. Завдяки цьому вони виконують важливу роль у суспільстві, впливають на його розвиток. Актуальною для них є проблема наближення власної поведінки, способів діяльності, змісту думок та соціальних вимог. Орієнтація на соціально значущі якості відображається в Я-концепції людини. [18]

     У цьому віці відбуваються зумовлені  способом життя та проблемами віку важливі зміни у ставленні  до себе та соціуму, зокрема узагальнюється життєвий досвід, з'являються відчуття реалізованості чи нереалізованості життєвих планів, втрати молодості, людина більше орієнтується на теперішнє.

     Зрілість  є найтривалішим періодом онтогенезу. На стадії ранньої зрілості людина залучається до всіх сфер діяльності, стабілізує якості особистості, у тому числі комунікативні здібності, встановлює близькі стосунки з іншою людиною, виявляє творчі здібності, вибудовує власний спосіб життя, долає першу психологічну кризу переоцінки життєвого шляху. Середня зрілість пов'язана з пошуком відповідей на основні питання про сенс життя, людина намагається здійснити свої мрії. На цей період припадають переоцінка цілей і домагань, аналіз навколишньої дійсності, оточення, прагнення вплинути на майбутнє, стати творчою особистістю, професіоналом. Супроводжують його і сумніви щодо продовження обраного шляху, страх зниження працездатності, пошук нових цінностей. Водночас відчутними для особистості стають розбіжності між дійсністю та прагненнями, вона почувається наче на роздоріжжі. Від її вибору залежатимуть життя та розвиток.

Криза середини життя може мати своїм наслідком  кілька варіантів поведінки:

1. усвідомлення кризи без відповідної оцінки своїх планів і домагань; вісутність такої оцінки, а також відповідних коректив життєвої стратегії (цілей, планів) спричинюють рутинність життя індивіда;
2. усвідомлення кризи через сприйняття та оцінку реакцій життя, які породжують страх перед майбутнім, думки про неможливість активності та корекції життєвих планів;
3. усвідомлення кризи через оцінку та корекцію планів, глибинне оновлення та бажання активно діяти за нових умов. [15, ст.62-63]

     Для успішного подолання кризи середини життя важливо проаналізувати власні цілі (самоаналіз) і переоцінити  власні ресурси, розширити кругозір, переглянути і скоригувати життєвий курс під новим кутом бачення цілей. Середина і друга половина життя повинні мати свою значущість, інакше вони мало чим відрізнятимуться від першої половини, навіть віддалено нагадуватимуть її. У цей період людині необхідно: досягти зрілої громадянської і соціальної ідповідальності; забезпечити і підтримувати належний життєвий рівень; виробити оптимальні способи проведення дозвілля; допомагати дітям в усвідомленні відповідальності в житті; поглиблювати особистісний аспект подружніх взаємин; розсудливо сприйняти фізіологічні зміни, звикнути до них, пристосуватися до взаємин з батьками, які «входять» у старість.

     На  етапі зрілості людина починає віддавати  суспільству те, що отримала від  нього протягом життя. Діалектична  зумовленість цього процесу є  запорукою розвитку суспільства й особистості. 

3. Соціально-психологічні особливості старості.

     Період  пізньої зрілості супроводжують  занепокоєність (людина намагається продовжити плідно і творчо працювати, виявляти свої здібності та можливості) або відсутність занепокоєності (призводить до гальмування розвитку та становлення, сприяє виникненню почуття непотрібності, спустошення). Часто цей період супроводжується надмірною турботою про себе тощо. Емоційна реакція особи на наближення старості може бути різною. Найпоширенішими є такі типи пристосування до неї:

     - конструктивна позиція. Людина  приймає старість як природне  явище, як факт, що завершує  її професійну кар'єру. Вона  оптимістично ставиться до життя,  шукає розваг та контактів  з людьми, готова допомогти їм, розсудливо сприймає наближення смерті;

     - залежна позиція. Властива людям,  які протягом життя не цілком  довіряли собі, були слабовольними,  пасивними. Старіючи, вони активно  шукають допомоги, визнання, не одержуючи  їх, почувають себе нещасливими;

     - захисна позиція. Формується у людей з підвищеною здатністю до опору обставинам, ізоляції від них. Вони не прагнуть до зближення з іншими, відмовляються від допомоги, замикаються в собі, приховують вої почуття та переживання, а старість сприймають з обуренням та ненавистю;

     - позиція ворожості до світу. Полягає у сварливості, схильності звинувачувати навколишніх і суспільство у своїх життєвих негараздах. Такі люди підозрілі, агресивні, нікому не вірять, не хочуть ні від кого залежати, відчувають відразу до старості, намагаються більше працювати;

     - позиція ворожості до себе  і негативного ставлення до  свого життя. Виражається в  пасивності, втраті інтересів й  ініціативи, поганому настрої та  фаталізмі. Такі люди почувають  себе самотніми та непотрібними, а своє життя вважають невдалим. До смерті вони ставляться як до порятунку від існування.

     На  етапі пізньої зрілості та старості людина отримує можливості для вияву  своєї соціально-психологічної зрілості, основними показниками якої є його вміння казати правду, відстоювати свою позицію, поєднувати власні комунікативні можливості з вимогами, нормами і правилами поведінки соціального оточення, здатність долати комунікативні бар'єри та розв'язувати конфліктні ситуації тощо. Соціальна зрілість виявляєтья у громадській, політичній, моральній, етичній сферах. Її характеризують розвинуте почуття відповідальності, наявність соціального інтелекту (розвинена здатність до розуміння інших людей, передбачення розвитку різних соціальних ситуацій), потреба в турботі про інших людей, здатність до активної участі у житті суспільства, ефективне використання своїх знань і здібностей, конструктивне розв'язання численних життєвих проблем на шляху самореалізації. На цьому етапі важливо використати всі можливості (в біологічному, психологічному аспектах) для продовження творчого, активного періоду життя завдяки правильній  організації та використанню індивідуального часу (темп, ритм, частота тощо). Цими питаннями переймається акмеологія, яка зосереджується і на проблемах формування етичної, професійної культури, впливу соціокультурного та етнопсихологічного середовища на соціалізацію особи, створення умов для подолання суперечностей мікросередовища та особистості, що детермінують поведінку індивіда, розроблення науково обгрунтованого алгоритму продуктивного розв'язання завдань соціалізації зрілої особисості, усвідомлення нею своїх реальних можливостей, ставлення до себе як до творця свого життя та ін. У похилому віці важливо знайти застосування своїм здібностям і завдяки цьому продовжити період зрілості. Спеціалісти вважають найефективнішим методом боротьби зі старінням трудотерапію, оскільки праця наділена великою можливістю поновити людські сили, є основною потребою людини. За словами канадського біолога і лікаря Ганса Сельє (1907-1982), проблема не в тому, потрібно чи не потрібно працювати, а в тому, яка праця найбільше підходить людині на пізній стадії зрілості та у старості.

     Розквіт можливостей особистості, досягнення нею вершин професійного, морального росту співвідносяться з поняттями  «життєва перспектива», «життєві плани», «життєва мета», «ідеал».

     Хоча  старість пов'язана і з багатьма новими проблемами, вона обдаровує людину філософським баченням життя, умиротворенністю, терпеливим, розважливим ставленням до подій у світі і людей, які її оточують. За відсутності значних проблем зі здоров'ям, наявності матеріального благополуччя, злагоди в родині багато людей справді проживають щасливу старість.

     Задоволеність життям у старості особливо залежить від матеріального становища. Погіршення фінансових можливостей часто спричинює  зниження самооцінки, появу відчуття залежності, депресивних станів. Послабити вплив фінансових проблем на задоволеність життям літньої людини можуть ефективна соціальна політика держави, чуйність, підтримка з боку родичів і близьких.

     Ставлення літньої людини до свого становища залежить і від особистісного чинника, а також особливост минулого життя людини. Досліджуючи рівень задоволеності життям жінок, які в ранньому дорослому віці пережили Велику американську депресію (30-ті роки ХХ ст.), американські психологи дійшли висновку, що представниці середнього класу у старості були більше задоволені життям, а жінки з робітничого класу зберегли низький рівень задоволення. Очевидно це пов'язане з тим, що в жінок середнього класу з роками підвищився матеріальний рівень життя, а жінки робітничого класу не відчули щодо цього значних змін. [16, cт. 37-40]

     На  початку ХХІ ст. в Україні спостерігається  вкрай низький рівень задоволеності  людей похилого віку своєю старістю. Вони очікують її зі страхом, особливо бояться захворіти, зіткнутися з матеріальними нестатками і самотністю.

     Основними чинниками незадоволення старістю є:

     1) економічна і соціальна незахищеність  старих людей (низькі пенсії, відсутність  системи соціальних послуг і  відповідних прав тощо), байдужість  суспільства до проблем цієї категорії людей;

     2) заклопотаність життєвими проблемами  людей, в результаті чого вони  не можуть приділити своїм  літнім батькам належної уваги;

     3) суперечність між засвоєними  у попередні роки цінностями  і тими, що культивуються у  суспільстві;