Формування екологічної культури Засобами масової інформації

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування екологічної культури Засобами масової інформації

 

Дипломна робота на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст із спеціальності  «Екологія. Охорона навколишнього  середовища»

(спеціалізація  - )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2011

 

 ЗМІСТ

 

Вступ            3

Розділ 1 Теоретичні аспекти дослідження 

екологічної культури        6

1.1.Теоретичні основи екологічної культури      6

1.2.Екологічна культура  як суспільна і наукова проблема    19

Розділ 2 Аналіз взаємовідносин екологічної

культури та засобів масової  інформації (ЗМІ)

на сучасному етапі         28

2.1.Інформаційна діяльність засобів масової інформації та їх

вплив на суспільну  свідомість        28

2.2. Соціально-психологічні аспекти впливу засобів масової    

інформації на формування екологічної культури     44

Розділ 3 Шляхи розвитку екологічної

культури засобами масової інформації    55

3.1. Аналіз впливу ЗМІ на формування екологічної культури   55

3.2. Перспективні напрями взаємодії засобів масової інформації

та екологічної  культури для покращення охорони навколишнього

середовища           76

 

Висновки      85

Список використаної літератури      88

Додатки            93

 

 

 

 

 

 

                              ВСТУП

      Актуальність теми. Початок ХХІ ст. характеризується катастрофічною екологічною ситуацією на нашій планеті. Стурбованість, ініційована насамперед значним техногенним впливом на природу, неодмінно актуалізує проблему взаємовідносин людини і природи, що пов'язується з „феноменом страху” перед знищенням земного життя. „Феномен страху”, яким виступає глобальна екологічна криза, супроводжується деструктивними змінами в масовій свідомості людей і вимагає регламентації меж їх втручання у природне середовище та відповідальності за порушення природного балансу. Істотну роль у формуванні відповідального ставлення людини до довкілля відіграють засоби масової інформації (ЗМІ), зокрема друковані та електронні, що забезпечують комунікативні потреби людини в екологічній інформації та є дієвими інструментами впливу на масову свідомість і культуру.  

Дискусії, присвячені осмисленню екологічних проблем, сьогодні переміщуються  в епіцентр світової суспільствознавчої думки і стають невід'ємною складовою сучасних соціально-комунікативних процесів. З огляду на те, що до обговорення існуючої глобальної екологічної кризи долучаються всі сфери суспільного життя, вона поступово стає вихідним пунктом роздумів над світовими проблемами, концентруючи у собі суперечливі ідеї стосовно характеру майбутнього розвитку людства. З одного боку утверджується технократичний підхід до осмислення екологічної кризи, згідно з яким її розв'язання вбачається у підвищенні рівня життя суспільства, економічному зростанні й інтенсивному використанні природних ресурсів. З іншого - екологічний підхід, який передбачає протилежну стратегію розвитку й спирається на інші світоглядні позиції, стверджуючи необхідність формування екологічної свідомості та екологічної культури, вироблення нової стратегії моральної поведінки, що надавала б нову шкалу цінностей у системі „суспільство - природа” і змогла захистити людство від наслідків глобальної екологічної кризи.

Значна роль у формуванні екологічної культури належить екологічним виданням, які не лише висвітлюють сучасні глобальні проблеми, а й пропонують шляхи їх розв'язання, формулюючи етичні принципи, що мають стати підґрунтям нового мислення.

Проблема формування екологічної  культури знаходила відображення у  працях багатьох зарубіжних дослідників, серед яких: Н.Н. Федоров, Е.С. Кульпін, В.И. Пантін, Н.Н. Моїсеєв, Ф.И. Гирено, В.А.Лось, Ш.И. Кравченко, Е.Л. Гор, В. Хесле, Форрестер, А. Печеї, О. Тоффлер, Е. Геккель, Ю. Одум, О. Шпенглер та інші.

В Україні даною проблемою  займалися: В. Крисаченко, Ю.А. Злобін, Г.О. Білявський, О.І. Бондар,  А.О. Вербицький,  А.С. Лобанова,  О.І. Салтовський, А. Стегній,  М.Ф. Тарасенко та інші.

Питання формування екологічної культури засобами масової інформації досліджували: Ю.А. Андрєєв, В.Є. Борейко, Т.В. Васильєв, Г.С.Григорьєв, В.Н. Грищенко, Н.І. Комарова, В.В. Липин, Г.Н. Молодан, В.К. Русаченко та інші.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні організаційних підходів до процесу формування  екологічної культури засобами масової інформації та розробці пропозицій щодо їх удосконалення на сучасному етапі.

Об’єктом  дослідження є екологічна культура як діяльність, спрямована на забезпечення виживання та поступу людства в умовах збільшення його тиску на довкілля.

Предметом дослідження виступає процес формування екологічної культури засобами масової інформації з метою виховання екологічно свідомого суспільства майбутнього з високими гуманістичними смисложиттєвими цінностями, здатного до збереження природних умов існування цивілізації.

Відповідно  до мети, предмета та об’єкта дослідження  визначені такі його завдання:

1. Здійснити аналіз наукових досліджень щодо визначення сутності та становлення екологічної культури у суспільстві.
2. Дослідити сучасний стан взаємовідносин екологічної культури із засобами масової інформації та виявити їх вплив на формування екологічної культури.
3. Визначити та обґрунтувати шляхи взаємодії засобів масової інформації та екологічної  культури для виховання екологічно свідомого суспільства.

Основними методами дослідження є:  методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, моделювання, порівняння статистичних даних поширення знань з екологічної культури у засобах масової інформації, наукових праць вітчизняних та зарубіжних вчених.

Практичне значення роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні процесу формування екологічної культури засобами масової інформації, розробці організаційної структури вдосконалення механізму формування екологічної культури засобами ЗМІ, в основу якої покладено теоретичну модель формування екологічної  культури, з метою формування у майбутньому екологічно свідомого суспільства з високим рівнем екологічної культури, здатного до налагодження збалансованих відносин із природним довкіллям.

    Робота  складається з 3 розділів загальним обсягом 92 сторіноки, містить 6 додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

Теоретичні  аспекти дослідження екологічної  культури

 

1.1.Теоретичні  основи екологічної культури

 

      Витоки екологічної культури потрібно шукати в період переходу глобальної екосистеми від природного до соціоприродного стану, в часи зародження соціальної форми життя. Початок розвитку культури, яка стрімко почала розвиватись вже було не можливо зупинити. Екологічна культура - це не тільки сучасна стадія розвитку культури, це культура, що складається під впливом екологічної кризи. 

Культура на всіх стадіях її розвитку виконувала - більш-менш успішно функцію взаємодії суспільства з природою. Тому, в широкому сенсі, екологічна культура, як культура взаємодії суспільства і природи,  існувала протягом всієї історії людства.

      Дві з половиною тисячі років визначають людство від часу становлення основних каналів розвитку сучасної культури, що визначили рух до підкорення, відділення, відчуження: суспільства від природи, людей один від одного, відокремлення всередині культури сфер науки, мистецтва, моральності, економіки, політики, духовності. Сучасний соціальний світ, технократична культура прийшли у гострий конфлікт з природою, виявили неадекватне місце людини в природі.

      Назріває потреба негайних змін. Людині в усіх формах своєї поведінки в природі та соціумі належить перейти від відокремлення, конфронтації, боротьби, подолання до стилю співробітництва, взаємодії, діалогу до екологічного, природодоцільного мислення і діяльності, проектування нової траєкторії розвитку. Переконаність у цьому зріє серед науковців і політиків, знаходить відображення у громадській думці, міжнародних документах, реальному житті: стираються кордони між державами, транснаціональні корпорації об'єднують ринки і технології на різних континентах. Поняття «екологія» і «культура» стають ключовими, допомагають осмислити хід історії і місце людини в природі, зберегти національні корені культур, менталітет країн і народів, що виникли в результаті величезного різноманіття взаємодії людини і природи.

      З моменту виникнення людського суспільства набула актуальності й потребувала світоглядного осмислення проблема безпеки існування людини в природному середовищі. На початковому етапі розвитку людства це знайшло відображення у міфах та релігійних віруваннях. Вже в поглядах таких античних філософів як Аристотель, Демокріт, Платон, Сократ осмислюється ставлення людини до природи через категорії моралі. Етичні погляди на природу в Середні віки і в епоху Відродження на категоріальному рівні класифікуються за різними принципами, але не виходять за рамки основних категорій. Принципово нові підходи знаходимо в працях І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля [20, 12]. Обґрунтування необхідності екологобезпечного розвитку знаходимо в концепції глобального моделювання, яку розробили під егідою Римського клубу Д. Медоуз, А. Печчеї [40, 49].

     Екологоетичні  аспекти культури людини спостерігаємо в центрі уваги наукових інтересів таких дослідників як Х. Йонас, О. Леопольд та ін. [19, 35]. Представники комунікативної чи дискурсивної етики К. - О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Гьосле, В. Кульман, П. Ульріх здійснюють методологічний поворот від класичної парадигми філософії до посткласичної парадигми філософії комунікації, обґрунтовуючи норми взаємовідношень людини і природи на основі принципів справедливості та взаєморозуміння [64, с. 275].

     Поняття культури привертало увагу багатьох учених, починаючи ще з Цицерона, який говорив про філософію як культуру духу, однак це залишається ще не визначеним. Так, суспільство в різні історичні епохи зверталося до цього поняття, що, у свою чергу, спричинило плюралістичність поглядів у підході до культури (кожен по-своєму намагався трактувати це поняття у контексті важливих соціально-політичних, економічних, правових трансформацій).

На сьогодні нараховується більше п’ятисот визначень поняття “культура”. У філософському словнику соціальних термінів даються різні дефініції “культура” (від лат. Супіна colo, colui, cultum, colere) – обробіток, розвиток, виховання, освіта, шанування), зокрема це можна згрупувати наступним чином:

1) обробіток та догляд за землею;

2) догляд, поліпшення, ушляхетнювання тілесно-душевно духовних сил, схильностей і здібностей людини, а, отже, і ступінь їх розвитку (відповідно розрізняються культура тіла, культура душі і духовна культура);

3) сукупність способів, прийомів  організації, організації та поступу людської життєдіяльності, способів людського буття;

4) сукупність матеріальних  і духовних надбань, виражаючих історично-досягнутий рівень розвитку суспільства і людини, втілених у результатах продуктивної діяльності;

5) локалізоване у просторі та часі історичне й соціальне утворення, що специфікується або ж за історичними типами, або ж за етнічними чи регіональними характеристиками суспільства” [32, с. 386].

      В епоху античності культура стала розумітися як «шанування богів», що підтверджує слово «культ», яке дісталося нам у спадок. Протягом середньовіччя, та й пізньої античності, «культура» була нерозривно пов'язана з релігією, духовними цінностями і т.п. Але з початком епохи модерну це поняття зазнало глибокого переосмислення. На початку під «культурою» розумілася сукупність матеріальних і духовних цінностей, накопичених людством за весь період його існування, тобто живопис, архітектура, мова, писемність, обряди, ставлення до світу, але потім, з відкриттям інших цивілізацій, виникла потреба у вирішенні цього поняття. Як показало життя «людство, будучи єдиним біологічним видом, ніколи не було єдиним соціальним колективом». Більш того, культурні норми і правила не є спадковими ознаками, закладеними в наших генах, вони засвоюються протягом усього життя, за допомогою навчання, цілеспрямованої роботи і діяльності людини. Тобто це говорить про те, що кожен народ є унікальною одиницею, що створює свою неповторну і своєрідну культуру. Безумовно, базисні архетипи і категорії культури, такі як Бог, світ, життя, людина, смерть, та ін. у всіх людей однакові, але що ж стосується безпосередньо їх сприйняття, то кожен народ розуміє їх по - своєму. Звідси стає зрозумілим теза те, що кожен народ називає своєю унікальною культурою: він століттями накопичує культурні цінності, які залежать від багатьох привхідних деталей: географічного положення, кліматичних умов, розмірів території і т.д. Тому кожен народ відрізняється від іншого своєю культурною своєрідністю. Але, якщо не існували б загальні для всіх культурні категорії, то тоді була б неможлива культурна комунікація та міжкультурне спілкування [33, с. 185].

У кожному з цих визначень  відображено актуальні культурні  потреби суспільства на певному етапі свого розвитку.

Спробуємо з`ясувати  зв'язок культури з екологією. Слово «екологія» - грецького походження: oikos означає будинок, житло, батьківщина, logos - поняття, вчення. Таким чином екологія в буквальному перекладі означає «вчення про будинок» або «вчення про батьківщину».

Сам термін «екологія» виник  приблизно в середині ХХ століття і потрапив у велику науку завдяки німецькому біологу Ернстові Геккелю (1834-1919), який видав у 1866 році працю «Загальна морфологія організмів». У цій праці екологією названа наука про відносини організмів і навколишнього середовища [34, с. 8].

      Екологія як наукова дисципліна сформувалася у ХХ столітті, але тоді вона означала вчення про живі організми, їх взаємозв'язок і вплив на природу в цілому. Але по-справжньому актуальне значення екологія набула в середині ХХ століття, коли вчені зі Сполучених Штатів виявили пропорційну залежність забруднення ґрунтів і Світового океану, знищення багатьох видів тварин від антропогенної діяльності. Простіше кажучи, коли дослідники усвідомили, що у водоймах, розташованих у безпосередній близькості від заводів і фабрик гине риба і планктон, коли зрозуміли, що в результаті нерозумної сільськогосподарської діяльності виснажуються ґрунти, тоді екологія придбала своє насущне значення [55, с. 65].

      Таким чином, з кінця шістдесятих років людство зіткнулося з проблемою «глобальної екологічної кризи». Розвиток промисловості, індустріалізація, науково-технічна революція, масове зведення лісів, будівництво заводів гігантів, атомних, теплових і гідроелектростанцій, вже згадуваний нами процес виснаження і опустелювання земель призвів до того, що перед світовим співтовариством постало питання виживання і збереження людини як виду.

      Відношення природи і культури дуже складні. І вся ця складність глибоко пронизує життя людини, що виступає сполучною ланкою між природою і культурою.  Людина — явище одночасно природне і суспільне. Тому йому властиві як природні, так і культурні форми прояву. Необхідно однак враховувати співвідношення цих форм, оскільки друга накладається на першу, пронизує її. У результаті культура людини веде, визначає його природу. У всіх самих природних діях людини як живої істоти, — частини біосфери: у їжі, сні, пересуванні, розмноженні, поселенні, - у всьому відбивається, виявляється ступінь оволодіння культурою, тобто культурність людини. Причому, проявляючись, культурність змінює природність, може виражати більш ясно, повно, точно, а може спотворювати.  Лише гармонійне поєднання культури, як явища, і її проявів в діяльності людини утворює ту культурність, яка не суперечить природності, включає, розвиває, глибоко відображає останню.