Кримінальна відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затриманн

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

кафедра кримінального права і кримінології

Кримінальна відповідальність за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця

Курсова робота

студента ІІІ курсу

юридичного факультету

групи ЮРД-34с

Ільїна Віталія Сергійовича

під керівництвом наукового

керівника ас. Ясеницького В.Є.

Львів – 2010
 

ЗМІСТ

Вступ                                                                                                                                                                        3

Розділ І. Соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за вбивство при перевищенні меж необхідної

оборони або при перевищенні заходів, необхідних для

затримання злочинця                                                                                                                              5

Розділ ІІ.               Склад злочину вбивства при перевищенні меж

необхідної оборони або у разі перевищення заходів,

необхідних для затримання злочинця              .

§ 1. Об’єкт                                                                                                                                                           11

§2. Об’єктивна сторона злочину                                                                                                  15

3. Суб’єкт суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 118 Кримінального Кодексу України                                                                                                                27

§4. Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 118

Кримінального Кодексу України                                                                                                                32

Розділ ІІІ. Кримінальна відповідальність за вбивство при

перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні

заходів, необхідних для затримання злочинця                                                                      39

Висновки                                                                                                                                                          44

Список використаної літератури                                                                                                  47

Вступ

Насьогодні загальновизнаною, в тому числі і на національному та міжнарод-ному правовому рівнях, найвищою соціальною цінністю є людина, її природні та невідчужувані права та свободи. Основоположним таким правом є право лю-дини на життя. Згідно зі ст. 3 Загальної декларації прав людини ООН, кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність. Анало-гічне положення закріплене і конкретизоване в нашій Конституції 1996 р.

Оскільки Кримінальний Кодекс України має своїм завданням в першу чергу правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, то само со-бою очевидна криміналізація заподіяння смерті іншій людини, тобто вбивство, яке традиційно спокон віків у найрізноманітніших суспільствах різних історич-них епох визнавалось найтяжчим злочином.

Але окрім вищезазначеного завдання кримінального законодавства варто за-значити, що завданням кримінального судочинства є викриття винних та забез-печення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив зло-чин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Цього завдання можна досягти лише при правильному розумінні норм матеріа-льного права, правильній кваліфікації. От тут і має відігравати важливу роль теорія і наука кримінального права.

Дане питання досить добре опрацьоване в вітчизняній теорії кримінального права. На просторах колишнього Радянського Союзу в перші післявоєнні роки цією проблематикою ґрунтовно займався проф. М.Д. Шаргородський ( “Престу-пления против жизни и здоровья” , 1947). Також є відповідні монографічні дослідження С. В. Бородіна (“Квалификация преступлений против жизни”, 1977; “Ответственность за убивство”, 1994), В. Г. Бєляєва та М. М. Світлова (“Вопросы квалификации убивств”, 1984).

З більш новіших досліджень можна виділити: в Україні – харківських вчених Борисова В. І. та Куца В. М. (“Преступления против жизни и здоров’я”, 1995); в Російській Федерації – Борзенкова Г. М. (“Квалификация преступлений против жизни и здоровья”, 2005), Бєлокурова О.В. (“Квалификация убивства”, 2004).

Крім того, в силу специфіки різновиду вбивства, яке ми будемо розглядати, слід також розглядати дослідження обставин, що виключають злочинність діян-ня – необхідної оборони та затримання злочинця.

В радянські часи цим питанням займалися: Бушуєв Г.В. (“Социальная и уголовно-правовая оценка причинения вреда преступнику при задержании, 1976”); Діденко В.П. (“Правомерность причинения вреда преступнику при задержании”, 1984); Козак В.М. (“Право граждан на необходимую оборону”, 1972); Тишкевич І.С. (“Условия и пределы необходимой обороны”, 1969; “Оборона от нападения преступника”, 1972; “Право граждан на задержание преступника”, 1974); Ткаченко В.І. (“Необходимая оборона по уголовному праву”, 1979); Шавгулидзе Т.Г. (“Необходимая оборона”, 1966); Якубовіч М.І. (“Вопросы теории и практики необходимой обороны”, 1961; “Учение о необходимой обороне в советском уголовном праве”, 1967; “Обстоятельства, исключающие общественную опасность и противоправность деяния”, 1979).

В Україні ще з тих самих радянських часів і донині визнаним спеціалістом по даній проблематиці є Юрій Васильович Баулін (наразі – суддя Конституційного Суду України). Під його авторством видані дві ґрунтовні монографії – “Право граждан на задержание преступника”, 1986 р. та “Обстоятельства, исключаю-щие преступность деяния”, 1991 р. Крім того, Ю.В. Баулін входив до складу Комісії з розробки проекту нині чинного Кримінального Кодексу України.

Також для повноти розгляду окресленого питання слід, окрім теорії, звернутись до слідчо-судової практики. Тут нам в пригоді стануть Постанови Пленуму Верховного Суду (“Про судову практику у справах про необхідну оборону” від 26 квітня 2002 р. № 1; “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” від 7 лютого р. 2003  № 2), а також Єдиний державний реєстр судових рішень України.

Отже, предметом нашого дослідження буде злочин, передбачений статтею 118 Кримінального Кодексу України – вбивство при перевищенні меж необхід-ної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця.

Розділ І

Соціальна обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця

Згідно зі ст. 3 Конституції України, життя людини є найвищою соціальною цінністю[1]. Це означає, що людина є цінністю не тільки для самої себе, а й для всього суспільства, для соціуму. Причому оскільки ця цінність є найвищою, то жодне інше явище не може поціновуватись суспільством вище, аніж людина, не може, так би мовити, перевершити її цінність. Усі інші соціальні цінності мають бути підпоряд-ковані, субординовані цінності людини.

Згідно ж зі ст. 27 Конституції України, кожна людина має невід’ємне право на життя. Це право включає в себе: невід’ємність права на життя; заборону свавіль-ного позбавлення життя; право на захист життя від протиправних посягань.

Невід'ємність права на життя слід розглядати як наслідок природності цього права. Ніхто не наділяє людину правом на життя. Людина має це право внаслідок лише того факту, що вона є людиною.

Заборона свавільного позбавлення життя означає те, що держава бере на себе певні обов’язки щодо захисту життя. Такими обов'язками слід вважати: обов'язок держави криміналізувати вбивство; обов'язок держави не позбавляти будь-яку осо-бу життя свавільно; обов'язок відмовитися від смертної кари як засобу криміналь-ного покарання; заборона екстрадиції особи в державу, в якій до неї може бути зас-тосована смертна кара; заборона вислання особи в державу, в якій буде існувати загроза її життю; обов'язок держави забезпечувати захист права на життя за умов, коли існує висока вірогідність абсолютної загрози життю людини[2].

Право на захист життя від протиправних посягань полягає в праві особи на нео-бхідну оборону. Згідно з ч. 1 ст. 36 Кримінального Кодексу України, необхідною обороною визнаються  дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав  та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів  та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння то-му, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного   відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено переви-щення меж необхідної оборони.

Як випливає з вищезазначеного, охорона життя людини — найважливіше за-вдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство ста-новить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі переви-щення заходів, необхідних для затримання злочинця є привілейованим ( пом’якшеним) складом злочину умисного вбивства, поряд з вбивством у стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України) та вбивством матір’ю своєї новонародженої дитини (ст. 117). Ознакою, яка знижує сту-пінь суспільної небезпеки такого вбивства, є певна обстановка – наявність злочинного посягання зі сторони потерпілого. Винна особа, таким чином, перебуває в стані необхідної оборони або вчиняє дії, спрямовані на затри-мання потерпілого, який вчиняв посягання, і доставлення його відповідним органам. Тобто підставою для пом'якшення відповідальності в цих випадках є прагнення винної особи захистити від суспільне небезпечного посягання особи-сті, суспільні чи державні інтереси або затримати злочинця та доставити його відповідним органам влади.

Як випливає з визначення злочину, сформульованого в ч. 1 ст. 11 КК Укра-їни, однією з ознак є суспільна небезпечність. Суспільна небезпечність – це об’єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумов-лені об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв’яз-ком з тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. Значення суспільної небезпеки полягає в тому, що вона виступає критерієм кри-міналізації, лежить в основі класифікації злочинів, визначає межу між злочина-ми та іншими правопорушеннями, є однією з засад індивідуалізації криміналь-ної відповідальності і покарання.

На підставі вищенаведеного можна зробити висновок про невисоку суспільну небезпечність вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.

Аналогічний висновок можна зробити і щодо перевищення заходів, необхід-них для затримання злочинця. Справа в тому, що затримання злочинця за своєю соціально-юридичною природою є самостійним видом правомірної і суспільно корисної поведінки громадян.

Одним з визначальних соціальних критеріїв криміналізації, крім суспільної небезпеки діяння, є його відносна поширеність.

Суть цього принципу полягає в тому,  що кримінальне право регулює форму реакції суспільства і держави на такі суспільно небезпечні поступки індивідів, котрі принаймні є реально можливі, тобто є проявом певних спільних тенденцій і закономірностей, інакше кажучи – явища не випадкові. Можлива повторюва-ність – необхідна властивість діяння, віднесеного законом до переліку злочинів. Більша-менша повторюваність – це так звана нижня кількісна межа. Але цей же принцип містить і певну “верхню” кількісну межу для однорідних небезпечних актів поведінки, яка визначає можливість їх криміналізації. Злочинна поведінка по суті є девіантною, відхиленням від реальних існуючих соціальних норм. То-му вона не може бути ні всезагальною, ні навіть надзвичайно широко розповсю-дженою. Будь-яка спроба криміналізувати занадто розповсюджені форми пове-дінки була б дисфункціональною[3].

Слід сказати, що серед обставин, які виключають злочинність діяння, перед-бачених розділом VIII КК України, саме необхідна оборона і затримання злочи-нця є найпоширенішими. Відносно ж вбивств, то привілейоване вбивство, пере-дбачене ст. 118 КК України, не так широко кваліфікується в судовій і слідчій практиці. Причиною цьому є певна складність даної категорії справ, пов’язана з правильним і належним встановленням всіх обставин. Зокрема, наприклад, коли вести мову про вбивства, вчинювані в сварці або бійці, може виявитись вкрай проблемним правильно кваліфікувати – за ст. 118, чи ч.1 ст. 115 (просте вбивство) КК України.

Оскільки вбивство у всіх державах (крім колишнього СРСР в 20-і-50-і рр.) визнається законодавством найбільш тяжким злочином, то особливого значення набуло питання про боротьбу з цим видом злочинів – насильницькою злочинні-стю. Тим більше це важливо, оскільки кримінологічною особливістю насильни-цьких злочинів є їхня певна стабільність, що супроводжується деяким зростан-ням.

Основними детермінантами насильницької злочинності, зокрема вбивства, є:

1)           суттєве погіршення рівня життя значної частини населення і збільшення розриву в рівні доходів між різними соціальними групами, яке провокує агресивну “розрядку” (зокрема, це напряму впливає на рівень вбивств з корисливих мотивів);