Цивільний позов в кримінальному процесі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………………....…….3

Розділ 1 Сутність, значення і підстави цивільного позову в кримінальному судочинстві. Суб’єкти цивільного позову

1.1. Сутність та значення цивільного позову...............................................................6

1.2. Поняття та зміст  підстав заявлення цивільного  позову......................................9

1.3. Суб`єкти в цивільному позві………………….....................................................15

Розділ 2 Відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином  на стадії досудового розслідування

2.1. Поняття відшкодування  шкоди і його форми......................................................22

2.2. Поняття та зміст приводів  до порушення провадження по цивільному позову..............................................................................................................................29

2.3. Вжиття заходів процесуального  примусу по забезпеченню цивільного  позову..............................................................................................................................34

Висновки.......................................................................................................................40

Список використаних джерел...................................................................................43

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми. Аналіз судової та слідчої практики свідчить про те, що склад злочину при провадженні в кримінальній справі досить часто містить у собі й ознаки цивільного правопорушення. У таких випадках поряд з кримінально-правовими правовідносинами виникають і цивільно-правові, які можуть бути реалізовані та забезпечені через кримінально-процесуальні правовідносини. Так, згідно зі ст.28 КПК України особа, що зазнала шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за його дії, цивільний позов, який розглядається разом із кримінальною справою. Таким чином забезпечується вирішення завдань кримінального судочинства - охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь ( ст.2 КПК України). Одночасний розгляд судом кримінальної справи і цивільного позову має низку суттєвих переваг, направлених на посилення захисту прав громадян та юридичних осіб, що зазнали шкоди від злочину. Певною мірою це сприяє більш повному доказуванню підстав та розміру заподіяної шкоди, а також виявленню осіб, які несуть цивільно-правову відповідальність за заподіяння шкоди. До того ж потерпілий від злочину звільняється від необхідності двічи брати участь у судовому розгляді, і відповідно - підлягати додатковим хвилюванням, викликаним дослідженням обставин скоєного злочину. Свідки, перекладачі, експерти та інші особи звільняються від повторного виклику. Більш того, розгляд у кримінальній справі цивільного позову сприяє найбільш ефективному впливу як на самого злочинця, так і на інших осіб, попереджуючи можливість скоєння ними  правопорушень із заподіянням шкоди.

Визнати особу цивільним позивачем та зазначити у вироку про стягнення на її користь певної суми коштів ще не означає, що шкода відшкодована. Необхідно вжити заходів для реального виконання вироку в частині цивільного позову. У зв'язку з цим законодавець і закріпив за органами дізнання, слідчим, прокурором та судом обов'язок вжиття заходів до забезпечення цивільного позову. Порівняльний аналіз статистичних даних узагальнення практики відшкодування судами України матеріальних збитків, заподіяних злочинами, свідчить, що з року в рік значно збільшується як їх сума, так і залишок невідшкодованих збитків, що призводить до недосконалого забезпечення конституційних прав і законних інтересів громадян.

У різні часи проблемам удосконалення  інституту цивільного  позову в  кримінальному судочинстві в юридичній літературі приділялась серйозна увага. Вагомий внесок у дослідження проблеми зробили Ю.Р. Адоян, С.О. Александров, С.А. Альперт,  В.А.Азаров, В.П. Бож’єв, В.І. Батюк, В.Г. Власенко, П.П. Гуреєв,  М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, Н.І. Газетдинов, В.Г. Даєв, А.Д. Давлєтов,   З.З. Зінатуллін,  Л.Д. Кокорєв, В.В. Кривобок, О.В. Крикунов, О.П. Кучинська, Е.Ф. Куцова, А.Г. Мазалов, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, С.В. Наріжний, В.Т. Нор, Є.С. Нікулін, В.Я. Понарін, В.М. Савицький, З.Д. Смітієнко,              М.С. Строгович, В.М.Тертишник, В.М. Усков, Л.І. Шаповалова, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.

Мета  і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні та вивченні актуальних питань інституту цивільного позову як однієї із форм забезпечення відшкодування шкоди в досудовому розслідуванні з урахуванням змін, що зазнало останнім часом чинне законодавство; у розробці науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій, направлених на вдосконалення чинного законодавства та слідчої практики.

Об’єктом  дослідження є суспільні відносини, що складаються між суб’єктами, які проводять досудове розслідування справ, потерпілими й іншими особами, внаслідок завдання злочином шкоди і ті, що виникають під час заявлення вимог про відшкодування збитків та вжиття заходів із забезпечення заподіяної злочином шкоди.

Предметом дослідження є діючі кримінально-процесуальні норми, що регламентують порядок пред’явлення цивільного позову в стадії досудового розслідування, права та обов’язки суб’єктів, яким злочином заподіяно шкоду та які зобов’язані нести відповідальність за її завдання, порядок вжиття заходів забезпечення відшкодування шкоди, а також практика застосування цих норм.

Методи  дослідження. У процесі дослідження теми використовувалися: історико-правовий метод при аналізі тенденції розвитку і становлення інституту відшкодування шкоди в кримінальному процесі; формально-логічний метод дослідження - при визначенні поняття та форм відшкодування шкоди в кримінальній справі. Порівняльно-правовий метод використано з метою визначення шляхів усунення недоліків кримінально-процесуального законодавства України (зокрема, внесення змін і доповнень у проект КПК).

Нормативну базу дослідження  складають: Конституція України, Кримінально-процесуальний  кодекс, інші закони та підзаконні акти України, а також ратифіковані Україною міжнародно-правові акти.

Структура магістерської  роботи. Загальний обсяг магістерської роботи 110 сторінок. Робота складається із вступу, двох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

 

РОЗДІЛ 1 Сутність, значення і підстави цивільного позову кримінальному судочинстві. Суб’єкти цивільного позову.

 

1.1.Сутність  та значення  цивільного позову

 

 

В юридичній літературі розгляд цивільного позову в кримінальному  процесі відбувається переважно в аспекті відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинами. Це пояснюється, передусім, тим, що відповідно до ст.28 КПК               [4; ст. 28] правом на пред’явлення цивільного позову в кримінальній справі наділена лише особа, якій злочином було завдано матеріальної шкоди. Таке ж положення існувало і в російському радянському кримінально-процесуальному законодавстві. Проте, застосування терміну “матеріальна” шкода є неправильним. Оскільки матеріальна шкода включає в себе майнову та фізичну шкоди, а остання, в прямому її розумінні, через неможливість грошової оцінки відшкодована бути не може, в роботі стосовно цивільного позову застосовується термін “майнова” шкода.

Крім того, як вже зазначалось, відшкодуванню в кримінальному  процесі підлягає також і моральна шкода, завдана злочинами.

У зв’язку з цим, розглядаючи  цивільний позов в кримінальній справі, слід мати на увазі, що останній є формою відшкодування як майнової, так і моральної шкоди, завданої злочинами.

Встановлена законом  можливість спільного розгляду  цивільного позову і кримінальної справи зумовлена наявністю єдиного юридичного факту, який лежить в основі притягнення особи до кримінальної і цивільно-правової відповідальності в тих випадках, коли злочином завдано майнової чи моральної шкоди.

Діюче кримінально-процесуальне законодавство не містить визначення цивільного позову в кримінальному  процесі.

Переважна більшість  вчених-процесуалістів з незначними редакційними змінами визначають цивільний  позов як вимогу особи, якій завдано  шкоду від злочину, її представника чи в її інтересах прокурора до обвинуваченого чи осіб, які за законом несуть відповідальність за його дії, про відшкодування цієї шкоди, заявлену органам, які провадять кримінальний процес, і таку, що вирішується судом разом з кримінальною справою [20, с. 72].

Це визначення є найбільш повним і відображає всі основні  ознаки розглянутого поняття, а саме:

а) матеріально-правову  сторону позову (вимога про відшкодування  заподіяної злочином матеріальної шкоди);

б) процесуальну сторону позову (звернення за захистом порушеного права);

в) особи, які вправі пред’явити позов (особа, якій заподіяно шкоду, її представник, прокурор в її інтересах);

г) відповідачі за позовом (обвинувачений чи особи, які за законом  несуть відповідальність за його дії);

д) кому може бути заявлено позов (органам, які провадять процес по справі);

е) ким і в якому  порядку розглядається і вирішується  позов (судом разом з кримінальною справою).

У цивільно-процесуальній  літературі можна зустріти таке визначення цивільного позову - “цивільний позов у кримінальній справі є зверненням юридично зацікавленої чи іншої уповноваженої особи до суду із заявою про відшкодування обвинуваченим чи особами, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, майнової шкоди, завданої злочином, яке підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства”. Як зазначає В.Т. Нор, таке визначення відрізняється від розглянутого вище тим, що в ньому на першому плані виступає процесуальна сторона, хоча матеріально-правова сторона в ньому також присутня [34, с. 33].

Слід зазначити, що в  кримінальному процесі існують  певні особливості реалізації відповідачем позову, права позивача на відмову  від позову та укладення мирової  угоди, зумовлені дією принципу публічності. У цивільному процесі вони виступають одними з проявів принципу диспозитивності, назва якого походить від латинського dispono, що в перекладі означає «розпоряджаюся». Диспозитивність - це право суб’єктів вільно розпоряджатись своїми матеріальними і процесуальними правами. Позивач може відмовитись від позовних вимог, відповідач може визнати позов, позивач і відповідач можуть укласти мирову угоду. Правовий інтерес особи в цивільному процесі є однією з підстав його порушення, вступу (залучення) в процес; критерієм визначення правового статусу учасника процесу і  наділення його в залежності від цього комплексом суб’єктивних процесуальних прав і обов’язків.

Визнання позову в  кримінальному судочинстві цивільним  відповідачем чи обвинуваченим не звільняє зобов’язаних до того осіб від доказування факту вчинення злочину, розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, винності особи, притягненої до кримінальної відповідальності в заподіянні шкоди та інших обставин, які підлягають доказуванню.  Адже визнання позову по суті означає згоду з обвинуваченням, а в кримінальному процесі, де ніякі докази не мають наперед встановленої сили (ч.2 ст.67 КПК), таке визнання  може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні його сукупністю доказів, що є в справі (ч.2 ст.73 КПК).  Це ж  стосується і укладення мирової угоди.

Відповідно до ст.29 КПК, крім особи, яка зазнала шкоди  від злочину, пред’явити цивільний  позов уповноважений також і  прокурор у випадках, якщо цього  вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. Отже, слідчий, отримавши заяву про відмову від позову, повинен, роз’яснивши цивільному позивачу її наслідки, з’ясувати причини відмови.

Припинити провадження  за цивільним позовом не можна  ні в якому разі, адже доказування характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином, відповідно до ст.64 КПК України, входить до предмету доказування в кримінальній справі, органи, які провадять процес, ні в якому разі не можуть ухилитись від цього.  Проте в разі добровільного відшкодування шкоди, заподіяної злочином, вжиття заходів із забезпечення цивільного позову не є доцільним, якщо, звичайно, кримінальним законом за скоєння злочину не передбачено конфіскацію майна. Це зумовлюється рядом факторів.

По-перше, вжиття заходів забезпечення цивільного позову передбачає застосування в ряді випадків заходів процесуального примусу: проведення обшуку, накладення арешту на майно, в ході яких можливе вилучення майна обвинуваченого чи осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії, що, в свою чергу, обмежує право власності зазначених осіб. У випадку ж добровільного відшкодування шкоди потерпілому в повному обсязі та відсутності зі сторони потерпілого будь-яких майнових претензій, зазначене обмеження цілком логічно буде позбавлене смислу.

По-друге, вжиття заходів  забезпечення цивільного позову в багатьох випадках передбачає проведення великого комплексу оперативно-розшукових заходів, спрямованих на пошук майна, на яке  може бути накладено арешт, та слідчих  дій: обшук, виїмка, накладення арешту на майно, накладення арешту на вклади, які за своєю процесуальною  природою є складними та проведення яких передбачає залучення значної кількості сил і засобів правоохоронних органів. Врешті вжиття зазначених засобів приведе лише до зайвого затягування розслідування кримінальної справи.

 

1.2. Поняття та зміст підстав заявлення цивільного позову

 

 

Однією з особливостей цивільного позову в кримінальному  судочинстві, поряд із впливом на нього приниципу публічності, є  характерне поняття та зміст підстав заявлення цивільного позову.

Підставами заявлення  цивільного позову в юридичній літературі є сукупність юридичних фактів, з  якими закон пов’язує виникнення правовідносин між особами, які  зазнали шкоди, і особами, зобов’язаними  її відшкодувати (обвинуваченим, цивільним відповідачем), і з яких позивач виводить свої вимоги. Загальновизнано, що цими фактами є: а) вчинення злочину; б) наявність  шкоди; в) наявність причинного зв’язку між злочином і шкодою.