Цивільний позов в кримінальному процесі

Таким чином, позовна  заява є окремим, самостійним  приводом до порушення позовного  провадження в кримінальному  процесі.

Надання особі, що зазнала  шкоди від злочину, права пред’явлення цивільного позову до порушення кримінальної справи не означає, звичайно, позбавлення її цього права і під час досудового слідства. Наявність такого права в зазначених осіб передбачає відповідно наявність в органів, які провадять процес, обов’язку по роз’ясненню відповідних прав. Такий обов’язок закріплений в ч.2 ст.122 КПК, де зазначено, що у випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз’яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відзначає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.

У діючому кримінально-процесуальному законодавстві не закріплено ніяких вимог щодо форми позовної заяви  про відшкодування шкоди, заподіяної злочином. В юридичній літературі широко розповсюджена думка, що позовні вимоги в кримінальному процесі можуть бути заявлені в письмовій або усній формі. Вважається, що така позиція зумовлена дією принципу публічності в кримінальному процесі і спрямована на швидке ведення процесу та ефективний захист прав громадян і юридичних осіб, які постраждали від злочину. Тому, приєднуючись до цієї позиції, треба вказати на одне виключення щодо юридичної особи, яка безпосередньо брати участь у кримінальному процесі не може, а тільки через посередництво її представника. Тому позовна заява від юридичної особи повинна бути надана в письмовій формі, підписана її керівником. Обов’язкове додержання письмової форми позовної заяви повинно також мати місце і у випадку пред’явлення цивільного позову прокурором в інтересах держави чи осіб, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. При усному заявленні цивільного позову в кримінальній справі вважається за доцільне складати окремий протокол - протокол заяви цивільного позову і не зупинятись лише на фіксуванні цього факту в протоколі допиту потерпілого, що, як правило, робиться на практиці. Адже позов – акт волевиявлення особи – вимога про відшкодування заподіяної їй шкоди, а протокол допиту потерпілого – спосіб фіксації його свідчень про обставини справи. Про наявність шкоди і її відшкодування позивач можливо повідомить пізніше, коли це підтвердиться іншими доказами.

Нічого не сказано  в кримінально-процесуальному кодексі України і про вимоги щодо змісту позовної заяви, вони містяться в цивільно-процесуальному законодавстві. Так, відповідно до ст.137 ЦПК України позовна заява повинна містити в собі назву суду, в який подається заява; точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання чи знаходження, а також назву представника позивача, якщо позовна заява подається представником; зміст позовних вимог; викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; зазначення ціни позову; підпис позивача чи його представника із зазначенням часу подачі заяви.

В юридичній літературі серед науковців, які досліджували проблеми цивільного позову в кримінальному  судочинстві панує думка, згідно з якою не можна вимагати на стадії досудового слідства та дізнання від постраждалої від злочину особи, її представника дотримання всіх, передбачених цивільним процесуальним законодавством, а саме ст.137 ЦПК України, реквізитів позовної заяви при заявленні цивільного позову в кримінальній справі [27, с. 60]. Посилання на те, що позовна заява повинна містити викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ст.137 ЦПК), та зазначення доказів, що підтверджують позов ( п.5 ст.137 ЦПК), фактично означає покладення на потерпілу від злочину особу обов’язку доказування підстав та розміру цивільного позову, що є виключною компетенцією органу дізнання, слідчого та прокурора. Крім того, зазначення відповідача за позовом також може бути ускладнене певними причинами, зокрема: невстановлення на момент пред’явлення позову особи, що вчинила злочин, всіх співучасників вчиненого злочину, осіб, що несуть відповідальність за дії підозрюваного чи обвинуваченого тощо. Тому в позовній заяві чи протоколі позовної заяви повинно бути зазначено:  назва органу, якому подається заява;  точна назва позивача та його місцезнаходження;  чим саме та яку майнову чи моральну було завдано шкоду; розмір майнової шкоди та розмір компенсації завданої моральної шкоди;  вимога про відшкодування шкоди; підпис особи, що заявила таку вимогу.

Також доцільно надати цивільному позивачу в ході досудового слідства право уточнювати розмір позовних вимог.

Вищевикладене дає підстави стверджувати доцільність врегулювання в діючому кримінально-процесуальному законодавстві порядку заявлення цивільного позову.

Дані про те, що злочином заподіяно шкоду, можуть бути одержані також і  безпосередньо органом  дізнання, слідчим чи прокурором у  ході здійснення покладених на них  завдань як у ході досудового слідства, так і  при вирішенні заяв та повідомлень про злочини.

Так, на стадії порушення  кримінальної справи така інформація може бути отримана при огляді місця  події, проведенні ревізії, опитуванні постраждалого. Особливе значення останнє  має для встановлення завдання злочином моральної шкоди, коли в процесі опитування можна встановити його психічний стан після скоєння злочину. В подальшому отримані таким чином дані можуть широко застосовуватись при доказуванні розміру завданої моральної шкоди.

Проте найбільш повні  дані про наявність завданої злочином шкоди та її характер органи, які провадять процес, отримують вже в ході досудового слідства чи дізнання, в процесі доказування. Про наявність шкоди, завданої злочином, органи, що провадять процес, можуть отримати інформацію при допитах потерпілого, свідків, підозрюваного, обвинуваченого, проведення різноманітних експертиз, відтворенні обстановки і обставин події тощо.

  На підставі вищевикладеного  можна констатувати, що приводами  до порушення провадження за  позовом у кримінальному процесі  є:

1) встановлені законом приводи порушення кримінальної справи;

2) пред’явлена позовна  заява;

3) безпосереднє виявлення  органом дізнання, досудового слідства  достатніх даних про те, що  злочином завдано майнової чи  моральної шкоди. 

2.3. Вжиття заходів  процесуального примусу по забезпеченню цивільного позову

В теорії, і на практиці загальновизнаним є те, що забезпечення цивільного позову не зводиться лише до однієї процесуальної дії як накладення арешту на майно, а є сукупністю дій (засобів), тобто є комплексом процесуальних, оперативно-розшукових і організаційних засобів. На практиці дії щодо забезпечення відшкодування збитків повинні бути диференційованими в кожному конкретному випадку залежно від виду вчиненого злочину і обставин кримінальної справи [28, с. 45]. У поглядах вчених немає суттєвих суперечностей також і щодо мети такої сукупності дій (засобів). Вона визначається як гарантування відшкодування заподіяної шкоди.  У цій роботі немає можливості викласти зміст всіх критеріїв, які  характеризують поняття забезпечення цивільного позову (це самостійне дослідження), можна лише викласти конкретні процесуальні заходи, які необхідно виконати на практиці для вирішення задач кримінального судочинства.

Як вже зазначалось, відшкодування шкоди в кримінальному  процесі здійснюється не тільки у формі цивільного позову в кримінальній справі, а і у інших формах. Тому у визначенні поняття забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі повинна чітко відображатись мета забезпечення саме цієї форми відшкодування шкоди, як це враховано, наприклад, у З.Г. Новичкової, яка мету забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі характеризує як “гарантування виконання вироку в частині цивільного позову” [33, с. 97].

Але більш доцільним  є вживання замість терміну “гарантування” словосполучення - створення умов для реального відшкодування шкоди (для уникнення тавтології, оскільки значення слова “гарантія” розкривається в тому числі і через слово “забезпечення” [32, с. 117].

Враховуючи вищевикладене, забезпечення цивільного позову в кримінальному процесі можна визначити як комплекс засобів (дій), покликаних створити умови для реального виконання вироку в частині відшкодування шкоди за цивільним позовом.

Стосовно диференціації  конкретних дій (заходів) по забезпеченню цивільного позову у правовій літературі викладено різні погляди.

Так, З.З. Зінатулін та С.О. Александров розрізняють їх залежно від виду злочину, яким було завдано шкоду. Стосовно до розкрадань ця сукупність включає: а) розшук викрадених матеріальних цінностей; б) виявлення інших джерел (засобів) відшкодування шкоди; в) накладення арешту на майно осіб, які несуть матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. При інших злочинах, зокрема, пов’язаних із знищенням, пошкодженням майна тощо, заходи по забезпеченню цивільного позову будуть зведені тільки до сукупності дій по виявленню засобів відшкодування завданої шкоди і накладення на них арешту.

Н.І. Газетдинов до системи  процесуальних заходів по забезпеченню цивільного позову відносить і доказування  характеру та розміру майнової шкоди, заподіяної злочином [24, с. 44]. Стосовно думки Н.І. Газетдинова справедливим є зауваження В.Я. Понаріна, що доказування характеру і розміру майнової шкоди, заподіяної злочином, спрямовано на встановлення істини, і проявляється воно в формі діяльності по збору, перевірці і оцінці доказів. Забезпечення ж цивільного позову пов’язано з розшуком майна, яке підлягає арешту, з накладенням арешту на майно, а також із забезпеченням збереження арештованого майна.

Таким чином, стадіями по забезпеченню цивільного позову слід вважати: а) виявлення майна і  цінностей, що можуть бути звернені на відшкодування шкоди за цивільним  позовом; б) накладення арешту на майно; б) забезпечення збереження арештованого майна.

Виявлення майна і  цінностей, що можуть бути зверненні  на відшкодування шкоди за цивільним  позовом, проводиться шляхом проведення процесуальних дій і оперативно-розшукових заходів. З цією метою залежно від конкретних обставин справи може бути використана будь-яка слідча дія, наприклад, огляд, обшук, виїмка. Інформацію про місцезнаходження майна слідчий може одержати і внаслідок проведення допитів, очних ставок, відтворення обстановки та обставин події тощо. Слідчий також повинен давати доручення органам дізнання провести оперативно-розшукові заходи, спрямовані на виявлення майна і цінностей, що можуть бути звернені на відшкодування шкоди за цивільним позовом.

Друга стадія процесу забезпечення цивільного позову в кримінальній справі включає проведення однієї процесуальної дії - накладення арешту на майно. Слід підкреслити, що як засіб забезпечення цивільного позову, на відміну від інших дій, накладення арешту на майно є обов'язком, а не правом слідчого (що зумовлено ст.ст.125, 126 КПК України). Ця процесуальна дія може бути проведена самостійно або одночасно з обшуком чи виїмкою. У всіх випадках вона спрямована на збереження майна і цінностей, що можуть бути звернені на відшкодування шкоди за цивільним позовом, і, як вже зазначалось, полягає у описі майна та оголошенні заборони розпоряджатися ним. У випадках, коли накладення арешту на майно проводиться самостійно, така процесуальна дія виступає і мірою виявлення такого  майна, якщо це майно в ході проведення інших дій не було виявлено. Це підтверджується і тим, що слідчий при винесенні постанови про накладення арешту, як правило, не знає, чи існує таке майно. Внаслідок чого в окремих випадках у протоколі вказаної процесуальної дії роблять такий запис: “Майно, що підлягає арешту, відсутнє”. У таких випадках накладення арешту на майно, як правильно зазначає Н.І.Газетдинов, “є тільки мірою, що спрямована на виявлення майна і ніяк не може служити забезпеченню збереження майна, яке не виявлено” [24, с. 49].

Вжиття заходів забезпечення цивільного позову в кримінальній справі  пов’язано з питанням обрання  обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді застави. Відповідно із ст.154-1 КПК України застава полягає  у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов’язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід. Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи, в залежності від тяжкості вчиненого злочину. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами. При розгляді справи в суді застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень.

В юридичній літературі поки що залишається дискусійним  питання про момент, із настанням  якого потрібно вжити заходи забезпечення цивільного позову і  вирішуватися питання про накладення арешту на майно.

Зважаючи на те, що забезпечення цивільного позову згідно з ч.1 ст.29 КПК є обов’язком, а не правом слідчого, можна зробити висновок, що для підвищення рівня роботи з його забезпечення не останню роль відіграє правильність розуміння моменту, з настанням якого повинні вживатись заходи забезпечення, на що у вчених-юристів існують різні погляди. При цьому більшість авторів розглядають це питання в ракурсі наявності певних умов, за яких потрібно вживати заходів забезпечення [24, с. 51; 25, с. 144-145]. Такий підхід є правильним. Але у визначенні конкретних умов, за наявності яких повинні вживатися заходи забезпечення, серед науковців одностайна думка відсутня. На думку одних авторів, забезпечувальну діяльність мають здійснювати ще до порушення кримінальної справи; інші вважають, що це слід робити одночасно або одразу ж після порушення кримінальної справи [24, с. 51]. Висловлювалась й інша думка, згідно з якою забезпечувальні дії можливо здійснювати тільки після пред'явлення обвинувачення.

Г.П.Івлієв зауважує, що вказівка в КПК на необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення цивільного позову не означає, що ця міра застосовується лише при наявності даних про шкоду, завдану злочином, і виділяє  як  підставу, при наявності яких повинно бути накладений арешт на майно, фактичні дані, що обґрунтовують можливість приховування, знищення, відчуження або споживання майна, яке підлягає конфіскації або стягненню за цивільним позовом. Обґрунтовує автор це тим, що шкода може бути відшкодована також шляхом повернення  викраденого майна, а також добровільно, і слідчий сам приймає рішення, який вибрати спосіб відшкодування [29, с. 92-95].