Цивільний позов в кримінальному процесі

Коментуючи інші наведені позиції, слушним вбачається розрізнення  М.І.Гошовським та О.П.Кучинською двох окремих видів діяльності: а) діяльність  щодо виявлення майна та інших цінностей, які можуть бути використані для погашення шкоди; б) сам факт проведення слідчим такої слідчої дії, як накладення арешту. Залежно від поєднання в одне або розрізнення цих дій і виділяються неоднакові умови, за наявності яких повинно бути вжито заходів до забезпечення цивільного позову.

У першому випадку  М.І. Гошовський та О.П.Кучинська виділяють  єдину умову, за наявності якої мають  вживатись заходи забезпечення, а  саме - надходження відомостей про  вчинений злочин. У другому ж - накладення арешту на майно, спираючись на положення ч.1 ст.126 КПК України, вони пов'язують з наявністю одночасно двох умов; 1) факту порушення кримінальної справи, 2) появою в процесі таких його учасників, як обвинуваченого або підозрюваного.

В першому і другому випадку не в повній мірі враховуються положення ст.29 КПК України, згідно з якою органи дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову за наявності достатніх даних про те, що злочином завдано майнової шкоди або понесено витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину. У цьому випадку йдеться саме про «майнову шкоду», а не «матеріальну», як передбачено ст.29 КПК. Отже, стосовно цивільного позивача точніше було б вживання терміна «майнова шкода», як про це йдеться у ст.49 КПК при визначенні потерпілого. Факт вчинення злочину ще не свідчить про те, що ним завдано майнової шкоди. Тому логічно було б виділити  як загальну умову, за якої повинно бути вжито заходів щодо забезпечення цивільного позову, наявність достаніх даних про те, що злочином завдано майнової шкоди.

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Отже, як ми бачимо, інститут цивільного позову займає досить важливе місце як у кримінальному, так і у цивільному процесах. Слід зазначити, що в процесі розслідування великої кількості кримінальних справ потерпілими по злочинам заявляються цивільні позови. Відбувається це у зв’язку із тим, що більшість із скоюваних на території України злочинів є корисливими і наносять матеріальну шкоду потерпілим. Крім того велика кількість цивільних позовів заявляється з метою подальшого відшкодування завданої моральної шкоди. Не викликає сумнівів той факт, що процес заявлення цивільного позову та його подальшого забезпечення вимагає належного законодавчого закріплення. У даній роботі ми зробили спробу проаналізувати основні процесуальні недоліки, які виникають під час забезпечення відшкодування завданої злочином матеріальної та моральної шкоди.      

Слід також вказати, що в ході написання даної роботи, в результаті аналізу кримінально-процесуальної та цивільно-процесуальної літератури, що присвячена темі цивільного позову, було сформульовано ряд висновків та основних положень. Дані висновки та положення можна окреслити в стислих тезах, а саме: 

1. Відсутність прямого зазначення в ст.2 КПК України серед завдань кримінального судочинства відшкодування шкоди, завданої злочинами, приводить до нехтування ним та розуміння охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть в ньому участь, переважно в аспекті захисту особи від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності та зловживання суб'єктами, уповноваженими вести процес. У зв'язку з цим з урахуванням великого значення відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, у кримінальному процесі у даній роботі пропонується деталізувати в ст.2 КПК України завдання кримінального судочинства, виділивши відшкодування шкоди, заподіяної злочинами, в колі охорони прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, що беруть в ньому участь.

2. Відшкодування шкоди,  завданої злочинами, в кримінальному  процесі – це діяльність суб’єктів  кримінального процесу по відновленню  на компенсаційній основі майнових  прав постраждалих від злочину  осіб і компенсації їм моральної  шкоди.

3. Добровільне відшкодування шкоди, завданої злочином, є однією із форм відшкодування шкоди. Порядок його здійснення повинен бути врегулюваний у КПК.

4. Формами відшкодування  шкоди в кримінальному процесі  є:

1) заявлення та вирішення  цивільного позову в кримінальному  судочинстві;

2) добровільне відшкодування  завданої злочином шкоди;

3) покладення судом  на неповнолітнього, що скоїв  злочин, обов’язку  відшкодування  заподіяних майнових збитків;

4) відшкодування шкоди  державою.

6. Зміст шкоди як  підстави заявлення цивільного  позову в кримінальній справі є складним та потребує його визначення кримінально-процесуальним законом. Доцільно було б в проекті КПК України передбачити окрему статтю, в якій розкрити зміст шкоди, що підлягає відшкодуванню в кримінальному судочинстві.

7. У кримінальному процесі за шкоду, завдану злочином, повинна бути запроваджена можливість застосування поруч із солідарною відповідальністю – дольова та субсидіарна. Це положення доцільно було б закріпити в окремій статті. КПК.

8. Цивільним позивачем  у кримінальному процесі повинні визнаватись також і особи, яким внаслідок вчинення злочину завдано моральної шкоди, та особи, що отримали право регресних вимог у зв’язку з відшкодуванням шкоди, завданої злочином іншим особам.

10. Невід’ємним правом  цивільного відповідача є право на добровільне відшкодування шкоди. Із врахуванням особливостей його реалізації пропонується закріпити в чинному КПК право цивільного відповідача добровільно забезпечити заявлений у справі цивільний позов і вважати це обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченому і можливістю реалізації вимог статей 45,46 КК України.

11. Обов’язок доказування  підстав та розміру цивільного  позову в кримінальному процесі  лежить виключно на органі  дізнання, слідчому та прокурорі.  Аналіз юридичної природи такого суб’єкта кримінального процесу, яким є цивільний позивач, дозволяє стверджувати необхідність активного сприяння цивільного позивача в доказуванні підстав та розміру цивільного позову.

12. Показання дані цивільним  відповідачем під час провадження  по кримінальній справі є не тільки реалізацією його права на захист від пред’явленого позову,  а і відіграють велике значення в процесі доказування підстав та розміру цивільного позову.

13. Загальною умовою, за  якої повинно бути вжито заходів  щодо забезпечення позову, є наявність достатніх даних про те, що злочином завдано майнових збитків або заподіяно моральної шкоди, якщо дані збитки не відшкодовано добровільно. Тому одразу ж при встановленні зазначених даних доцільно проведення оперативно-розшукових заходів з метою забезпечення цивільного позову. При накладенні арешту на майно додатковою необхідною умовою є поява в кримінальному процесі підозрюваного або обвинуваченого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -  1996.- №30 - ст.141.     
2. Кримінальний кодекс України // Офіційний вісник України. - 2001. - №21. - Ст.920.     
3. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України, 2003, №11, ст.461.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України. Проект підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України (на 1 березня 2000 р.) – К.,2000.   
5. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №5-6. - ст.30 (із наступними змінами і доповненнями).  
6. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. - №25 (Спецвипуск). – ст.1142.     
7. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1992.- №22. - ст.303 (із наступними змінами і доповненнями).      
8. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №1. – ст.1.    
9. Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України - 1991. - №53 - ст.793 (із наступними змінами і доповненнями).    
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. №3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.460-470. 
11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.482-504. 
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. №12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.198-214.   
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від1 квітня 1994 р. №1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" /Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.165-180.
14. Постанова Пленуму Верховного Суду України  від 31 березня 1995 р. №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”// Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.508-515.   
15. Постанова Пленум Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 “Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України (1963-1997 роки). – Сімферополь: Таврія, 1998. – С.54-61.  
16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року  №6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" (із наступними змінами і доповненнями) // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. - Х.: "Одіссей", 2003. - С.406-411.   
17.    Азаров В.А. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по охране имущественных интересов граждан./ В.А. Азаров; М-во внутр. дел СССР, Омская высш. шк. милиции. – Омск: ВШ милиции, 1990. – 77с.  
18. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник для вузов. - М.: ТЕИС, 1996. – 504 с.
19. Білоусенко В., Панєвін О. Практика застосування законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочинами. // Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюллетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. - №6. – С.110 – 114.
20. Божьев В.П. Гражданский иск в уголовном деле и применение гражданского процессуального права // Сов. государство и право. - 1986. - №8. – С.72-79.
21. Бойко В. Проблеми правосуддя в Україні і шляхи їх вирішення. / Право України. – 2002. - №3. – С.3-7.
22.   Брагинский М., Суханов Е., Ярошенко К. Обьекты гражданских прав (Комментарий Гражданского кодекса РФ) // Хозяйство и право. - 1995. - №5. – С.3-23.    
23. Васькин В.В. Установление и возмещение ущерба по уголовным делам // Вопросы уголовного процесса. – Вып.3. - Саратов, 1984. – С.87-91.   Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба. - Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1990. – 95 с.    
24. Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 192 с.          
25. Громов Н.А., Пономаренков В.А., Гущин А.Н., Францифоров Ю.В. Доказательства, доказывание и использование результатов оперативно-розыскной деятельности: Учебное пособие. – М.: Издательство ПРИОР, 2001. – 208 с.
26. Гуреев П.П. Гражданский иск в уголовном судопроизводстве. - М.: Госюриздат,1961. – 95 с.   
27.   Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ // Під ред. Коляди П.В. - К.: МВС ГСУ, 2001. - 239 с.   
28.   Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела./ НИИ изучения проблем преступности Академии правовых наук Украины. – Х.: Крим Арт, 1998. – 340 с.  
29. Мазалов А.Г. Гражданский иск в уголовном процессе. - Изд. 2-е, исп. и допол. - М.: Юрид. лит., 1977. – 176 с.    
30. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 року./ За ред. С.С. Яценко.  – К.: А.С.К., 2002. - 936 с. 
31. Новий тлумачний словник української мови: У 4-х т. / В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Видавництво «Аконіт», 1999. – Т.1. – 910 с.     
32.   Нор В.Т. Возмещение причиненного преступлением материального ущерба в советском уголовном процессе: Учеб. пособие для студ. спец. "Правоведение" / Львов. гос. ун-т им. Ив. Франко. – К., 1988. - 96 с.  
33. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. - К.: Выща шк. Головное изд-во, 1989. - 275 с.   
34. Палиюк В.П. Моральный (неимущественный) вред.- К.: Право, 1999.– 232 с.  
35. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. - К.: “Юрінком Інтер”, 1999. - 576 с.    
36.   Узагальнення практики розгляду і вирішення в кримінальному судочинстві позовів про відшкодування моральної шкоди, завданої злочином // Архів Верховного Суду України за 1999 р. – с.1-31.     
37. Цивільне право України. Загальна частина: Навчальний посібник для юридичних вузів / І.А. Бірюков, Ю.О. Заіка, В.М. Співак. - К.: Наукова думка,2000. – 304 с. 
38. Шевчук П.І.// Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз’яснення, коментарі – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 928 с.     
39. Шумило М.Є. Реабілітація в кримінальному процесі України. - Харків: Арсіс, 2001. - 320 с.  
40. Эрделевский А.М. Критерии и метод оценки размера компенсации морального вреда // Государство и право. – 1997. - №4. - С.5-12.