Джерела конституційного права

Поняття, суть і ознаки конституційного ладу України

Конституційний лад України є системою суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї. Що являє собою цей лад за своєю суттю, змістом і фор­мою (формами)?

За своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип конституційно-правових відносин, зумовле­них рівнем розвитку суспільства, держави і права.

Нинішній конституційний лад України за своєю сут­тю є перехідним, змішаним, що зумовлено насамперед відповідним характером суспільства, держави та права, які поєднують риси різних соціально-економічних фор­мацій і відповідно різних типів держави і права.

За своїм змістом конституційний лад опосередковує насамперед передбачені і гарантовані Конституцією дер­жавний та суспільний лад, конституційний статус лю­дини і громадянина, систему безпосереднього народо­владдя, системи державної влади й місцевого самовряду­вання, територіальний устрій, основи національної без­пеки та інші найважливіші інститути конституційно-правових відносин в Україні.

За формою конституційний лад являє собою систему основних  організаційних і правових  форм суспільних відносин, передбачених Конституцією, тобто основних видів організації і діяльності держави, суспільства та ін­ших суб'єктів конституційно-правових відносин. Насам­перед конституційний лад опосередковує передбачену Конституцією форму (форми) держави за характером державного устрою і державного правління — і форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

В українській і зарубіжній науковій правовій, політо­логічній, філософській та іншій літературі існує ряд ви­значень конституційного ладу. Розмаїтість таких погля­дів зумовлена як істотними змінами в конституційному ладі України та інших держав, особливо з числа колиш­ніх союзних республік колишнього Союзу РСР, так і зрушеннями в науковій конституційній думці щодо суті й змісту конституційного ладу.

На думку більшості українських юристів-конституціоналістів, конституційний лад опосередковує насампе­ред і головним чином суспільний та державний лад1. Це стосується й виникнення самого поняття "конституцій­ний лад". Як стверджує Ю. М. Тодика, поняття консти­туційного ладу розвивається з категорій суспільного і державного ладу2.

З прийняттям нових конституцій і відповідно із змі­нами в конституційному ладі країн з числа колишніх ре­спублік колишнього Союзу РСР посилилась увага до проблем конституційного ладу і відповідно збагатилась наукова думка з цих питань. Так, В. Т. Кабишев зазна­чає, що конституційний лад — це вся система суспіль­них відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принципів, що регулюють окремі види суспільних відносин існуючого реального ладу3. Дане визначення значно повніше і точ­ніше, порівняно з традиційним, хоча в цілому є розширеним тлумаченням конституційного ладу, оскільки включає в нього конституційні норми і принципи*.

О. Г. Румянцев вважає конституційний лад цілісною системою соціально-правових відносин і інститутів під­порядкованою безумовним моральним і конституційним вимогам й заснованою на сукупності основних регулято­рів, які сприяють закріпленню в суспільній практиці і правосвідомості стабільних, справедливих, гуманних та правових зв'язків між людиною, громадянським суспіль­ством і державою2.

К. 1. Козлова та О. О. Кутафін визначають конституційний лад як певну форму або певний спосіб орга­нізації держави, закріплений в її конституції3, ототож­нюючи його фактично з державним ладом.

Обґрунтовуючи своє визначення, вони, зокрема, зазначають, що кожна держава характеризується певними рисами, в яких виявляється специфіка цієї держави. Са­ме сукупність таких рис дає змогу, на думку авторів, го­ворити про певну форму, певний спосіб організації дер­жави, який після закріплення його конституцією стає конституційним ладом4. Точніше, можна вважати, що певна форма, певний спосіб організації держави після закріплення конституцією стає органічною складовою частиною конституційного ладу країни.

Підсумовуючи свої міркування щодо конституційно­го ладу, ці автори стверджують, що конституційний лад як форма або спосіб організації держави забезпечує під­порядкування її праву і характеризує її як конституційну державу5. Позитивним моментом цього визначення є насамперед уява про конституційний лад як про певну  організацію держави, існування якої обумовлено конс­титуцією і яка підпорядкована праву. Хоча повністю погодитись з розумінням конституційного ладу лише як з організацією держави, звичайно, не можна.

Інші автори, зокрема М. В. Баглай і Б. Н. Габрічідзе, вважають, що існування конституційного ладу обумов­люється не тільки наявністю конституції. Він стає реаль­ністю, на думку авторів, лише за умов, що конституція діє і є демократичною. Порядок, за якого забезпечують­ся права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією, називається конститу­ційним ладом. Звичайно, юридично й фактично консти­туційним ладом є порядок, що встановлений і гаранто­ваний конституцією та існує у відповідності з конститу­цією, але "конституційний лад" є значно ширшим по­няттям за "конституційний порядок"1.

Існуючий конституційний лад України, передбаче­ний її Конституцією, характеризується насамперед ря­дом загальних принципів, зокрема суверенністю, демок­ратизмом, гуманізмом, реальністю, системністю, науко­вою обгрунтованістю, історизмом, наступністю, прог­рамним характером, гарантованістю.

Суверенність конституційного ладу полягає насам­перед у визначенні, встановленні конституційного ладу народом і можливості його зміни лише волею народу. Право визначати й змінювати конституційний лад Ук­раїни, зазначається у ст. 5 Конституції, належить ви­ключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Оскільки конституційний лад як певний порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважа­ється пріоритетним правом народу. Нинішня Конститу­ція України прийнята Верховною Радою України від імені Українського народу — громадян України всіх на­ціональностей. Верховна Рада має право вносити зміни до більшості положень Конституції. Але зміни до розді­лів Конституції, які стосуються основ конституцшного ладу — розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори іреферендум" і розділу XIII "Внесення змін до Конс­титуції України" — здійснюється лише з волі народу, зокрема, не менш як двома третинами від конституцій­ного складу Верховної Ради з наступним затвердженням законопроектів про ці зміни всеукраїнським референ­думом.

Суверенність конституційного ладу означає суверені­тет народу і держави (ст. 1, 5 Конституції). Відповідно до ст. 2 Конституції суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є позаблоковою державою й існування на її території шоземних військових баз не допускається. Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування інозем­них військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами Украї­ни, ратифікованими Верховною Радою.

Демократизм конституційного ладу означає насам­перед існування необмеженої влади народу (як щодо на­лежності її народу, так і щодо здійснення її народом).

Відповідно до Конституції (ст. 5) народ визнається єдиним джерелом влади. Він має право здійснювати цю владу як безпосередньо, шляхом виборів, референдумів та в інших формах, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Держава, за Консти­туцією, гарантує свободу політичної діяльності (ст. 15).

Нинішній конституційний лад допускає існування місцевого самоврядування, яке держава визнає й гаран­тує (ст. 7). Існування місцевого самоврядування означає можливість безпосереднього здійснення влади як усім народом, так і окремими спільностями громадян в особі територіальних громад.

Основою й гарантом демократизму конституційного ладу є демократизм Української держави та державних інститутів, передбачених Конституцією: парламенту, су­дів та інших органів державної влади і державних орга­нізацій.

Безпосереднім показником демократизму держави є, зокрема, й система політичних прав і свобод громадян України (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право брати участь в управлін­ні державними справами та ін.). Гуманізм конституційного ладу полягає в закріпленні і гарантуванні Конституцією такого порядку, який грун­тується на реальній і всебічній повазі до особи, людини і громадянина, забезпеченні прав і свобод особи, їх га­рантуванні. Відповідно до ст. З Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і без­пека визнаються в Україні найвищою соціальною цін­ністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод є за Конституцією головним обов'язком держави. Безпосе­реднім доказом цього є те, що Конституція приділяє найбільше уваги серед всіх інститутів саме особі: із 161 статті Конституції правам, свободам і обов'язкам лю­дини і громадянина присвячено 48 статей.

Найбільшу частину передбачених Конституцією прав і свобод складають громадянські, соціальні та культурні права і свободи: право на життя (ст. 27), право на повагу до гідності (ст. 28), право на свободу та особисту недо­торканність (ст. 29), право на працю (ст. 43), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну до­помогу та медичне страхування (ст. 49), право на сво­боду думки й слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань (ст. 34), право на свободу світогляду і ві­росповідання (ст. 35) тощо.

Гуманізм конституційного ладу виявляється також у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави.

Зокрема, відповідно до Конституції (ст. 11), держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також роз­виткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само­бутності всіх корінних народів і національних меншин України. Україна дбає також про задоволення націо­нально-культурних і мовних потреб українців, які про­живають за межами держави (ст. 12).

Конституцією передбачено як обов'язок держави га­рантування екологічної безпеки і підтримання екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, — збереження генофонду Українського народу (ст. 16), що свідчить про винятковий гуманізм держави і конституційного ладу України в цілому.

Важливою рисою конституційного ладу є його реаль­ність, дійсність, тобто наявність цього ладу де-юре і де-факто. Конституційний лад кожної країни — це офіцій­ний державний і суспільний лад та офіційна система ін­ших суспільних відносин, проголошених і закріплених актом вищої юридичної сили — конституцією.

Конституційний лад має бути не формальним, сим­волічним, а справжнім, реальним, тобто відображати ре­ально існуючі суспільні відносини на момент прийняття відповідної конституції і на перспективу. На жаль, істо­рія і дійсність окремих країн свідчить, що мають місце випадки закріплення в конституції такого конституцій­ного порядку в цілому чи його окремих інститутів, які не мають нічого спільного або досить мало спільного з дійсністю. Як наслідок цього, конституційний лад і ре­альний суспільний та державний лад країни функ­ціонують, діють і розвиваються певний час порізно.

Прикрим прикладом таких явищ були колишня Конституція СРСР і колишня Конституція УРСР, які закріплювали народовладдя, повновладдя рад народних депутатів, політичні права і свободи громадян та інші інститути, які в дійсності не визнавались, ігнорувались, а деякі з них практично не існували.

На жаль, певною мірою проблематичний характер мають, як показав час, і деякі положення, закріплені в нинішній Конституції України, зокрема положення про соціальний характер держави, соціальні права й свободи людини і громадянина, соціальну спрямованість еконо­міки тощо. Ці та ряд інших положень Конституції є в цілому символічними або справляють враження таких. Практично вони реалізуються тільки частково.

Іншим, не менш важливим принципом конституцій­ного ладу є системність, тобто послідовність, логічність, всебічність і повнота закріплення в Конституції основ­них інститутів суспільства і держави.

Чинна Конституція закріпила всі основні інститути українського суспільства і держави значно системніше, ніж усі попередні Конституції України, разом узяті. Це стосується насамперед інституту влади, прав і свобод людини і громадянина, органів державної влади й орга­нів місцевого самоврядування тощо.

Так, поряд з закріпленням статусу основного суб'єк­та влади — народу , він визнається єдиним джерелом влади, Конституція передбачила його право здійснювати владу як безпосередньо, так і через органи державної влади або органи місцевого самоврядування (ст. 5). В Конституції визначені основні форми безпосередньої демократії (вибори, референдуми), передбачено здійс­нення державної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову та закріплена система місцевого са­моврядування.

Системно і у відповідності з міжнародно-правовими актами закріплено у новій Конституції основні види прав і свобод людини й громадянина та їх гарантії. На відміну від колишньої радянської соціалістичної системи прав і свобод громадян, яка передбачала три основних види прав та свобод — соціально-економічні, політичнії особисті, чинна Конституція України закріпила такі ви­ди прав і свобод, як громадянські, політичні, еконо­мічні, соціальні й культурні, які передбачені низкою міжнародно-правових актів. До того ж абсолютна біль­шість основних прав людини і громадянина закріплена у чинній Конституції не фрагментарно й розпорошено, а системно. Це особливо характерно для політичних і економічних прав та свобод. Наприклад, право особис­тої власності громадян закріплювалось в колишній Кон­ституції СРСР і в Конституції УРСР (ст. 13) не в загаль­ній системі прав і свобод, а в розділі, присвяченому економічній системі.

Теоретичні основи нової Конституції і передбачено­го та гарантованого нею конституційного ладу можна умовно поділити на три частини. Першу частину скла­дають надбання світової наукової конституційної думки, зокрема теорії й ідеї та вчення про конституцію (конс­титуціоналізм); про права й свободи людини і громадя­нина; про суверенну, правову, демократичну, соціальну державу; про форми безпосередньої демократії; про пар­ламентаризм; інститут глави держави; конституційне су­дочинство, місцеве самоврядування тощо. Другу частину теоретичних основ складають окремі надбання науки радянського державного (конституційного) права, зо­крема, вчення про роль і значення держави й права, їх основні риси, про демократію і законність, про права й обов'язки громадян, про політичну і економічну систе­ми, про ради як представницькі органи, про правосуддя та прокуратуру тощо.