Джерела конституційного права

3.  Порушення будь-яких прав і невиконання грома­дянами обов'язків безпосередньо впливає на реалізаціюосновних прав. Порушення, наприклад, права на працю, незаконне звільнення громадянина з роботи може при­звести до порушення його права на відпочинок та права на матеріальне забезпечення.

Класифікація конституційних прав, свобод і обо­в'язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змі­стом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров'я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідно­син у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.

Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією Украши, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян Украши:

громадянські права й свободи;

1) політичні права і свободи;

2) економічні права й свободи;

3) соціальні права і свободи;

4) культурні права та свободи.

Ці конституційні права, свободи й обов'язки є не якимось випадковим, аморфним поєднанням, а внутріш­ньо узгодженою системою прав і свобод громадян, яка охоплює своїм регулюючим впливом всі найважливіші й найістотніші сфери життя і діяльності людини: соціальну, економічну, політичну, а також розвитку її індивідуаль­них фізичних та духовних якостей вноваженням усунути порушення закону, і підлягає не­відкладному розгляду. Не пізніше як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення пору­шень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про на­слідки повідомлено прокурора. Колегіальний орган, яко­му внесено подання, повинен повідомити про день засі­дання з цього питання прокурора, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

У разі порушення закону посадовою особою або гро­мадянином прокурор, його заступник, залежно від харак­теру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адмі­ністративне правопорушення або про порушення кримі­нальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про ад­міністративне правопорушення підлягає розгляду повно­важною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

У протесті, поданні, приписі або постанові обов'яз­ково зазначається, ким4 і яке положення закону поруше­но, в чому полягає порушення та що і в який строк по­садова особа або орган мають вжити до його усунення.

Поняття територіального устрою України

Кожна держава є передусім політико-територіальною організацією публічної влади, тому територія держави — невід'ємна ознака всякої державності і водночас просто­рова межа здійснення державної влади. Територія дер­жави має відповідну адміністративну будову, тобто струк­туру, за характером якої всі держави поділяються на унітарні, федеративні чи конфедеративні.

Відповідно до Конституції (ст. 2), Україна є унітар­ною державою. Це означає, що територія України у ме­жах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нероз­ривному взаємному зв'язку, відзначаються внутріш­ньою єдністю і не мають ознак державності, як це вла­стиво складовим частинам, скажімо, федеративної дер­жави.

Унітарній державі, якщо вона демократична, теж властиве гармонійне поєднання централізації з децент­ралізацією, класичними формами якої є деконцентрація урядової (виконавчої) влади по вертикалі зверху вниз, а також розвиток місцевого самоврядування, іноді й тери­торіальної автономії1. Тому територія унітарної держави завжди має свою внутрішню організацію або так званий адміністративно-територіальний устрій, суть якого зводаться до поділу єдиної території держави на складові частини.

Отже, "територіальний устрій України" — категорія більш широка, а "адміністративно-територіальний уст­рій" — його невід'ємна складова частина.

Територіальний устрій України, відповідно до Кон­ституції (ст. 132), грунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансо­ваності соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

Щодо адміністративно-територіального устрою Ук­раїни, то це — зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, куль­турними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на скла­дові частини — адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця — це части­на єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

Відповідно до Конституції України (ст. 133), ад­міністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних оди­ниць, яка складається з Автономної Республіки Крим (далі — АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл.

За своїми географічними ознаками згадані тут адмі­ністративно-територіальні одиниці не є однорідними. Вони поділяються на регіони (АРК, області, райони) та населені пункти (села, селища, міста). Не є однорідними адміністративно-територіальні одиниці також з огляду на те значення й місце, яке вони посідають у системі ад­міністративно-територіального устрою України.

Первинним рівнем адміністративно-територіального устрою є села, селища, міста, райони у містах. Серед­нім — є сільські райони та міста з районним поділом. Верхнім рівнем адміністративно-територіального устрою є АРК та області, міста Київ і Севастополь

У науці та практиці державного будівництва питан­ня про населений пункт як адміністративно-терито­ріальну одиницю є досить-таки дискусійним. Населений пункт — це частина комплексно заселеної території Ук­раїни, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, влас­ну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому за­коном1.

Населені пункти поділяються на сільські та міські. До сільських належать села і селища. До міських — міста та селища міського типу.

За своїм значенням у системі адміністративно-тери­торіального устрою України її міста поділяються на міс­та загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республіканського (АРК) значення, міста районного значення.

Не кожний населений пункт є самостійною адміні­стративно-територіальною одиницею. В сільській місце­вості дуже поширеною є практика створення так званих "сільрад" або сільських округів, які складаються з кіль­кох населених пунктів, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та органів місце­вого самоврядування, які вона обирає2.

У великих містах в якості адміністративно-терито­ріальних одиниць визнаються також відповідні частини цих міст — райони у містах.

Отже, адміністративно-територіальною одиницею є не кожний населений пункт і не власне населений пункт, оскільки це поняття, скоріше, географічне, а один чи кілька населених пунктів з навколишніми зем­лями, що перебувають під юрисдикцією єдиної для них територіальної громади та відповідних органів місцевого самоврядування. Ось чому в інших країнах первинна ланка адміністративно-територіального поділу носить назву не село, селище, місто, а комуна, муніципалітет, община. Ця назва є похідною від назви первинного суб'єкта місцевого самоврядування — комуни, муніци­палітету, общини, громади тощо.

Очевидно, в майбутньому і в Україні варто було б запровадити універсальну назву первинної ланки адміні­стративно-територіального поділу — "громада" Тоді систе­ма територіального устрою України складалася б з гро­мад та регіонів (АРК, області, райони). У якості громад виступали б села, селища, міста, райони у містах або їхні групи, об'єднані спільністю їхніх територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування.

Важливою ланкою адміністративно-територіального устрою України є регіони.

До регіонів треба зарахувати насамперед Автономну Республіку Крим, області, райони.

Автономна Республіка Крим є складовою частиною України, її регіоном, якому, відповідно до Конституції України, надано право на автономію.

Область — верхній рівень адміністративно-територі­ального устрою України. Це великий регіон, який харак­теризується певною цілісністю та самодостатністю еко­номічного й соціального розвитку, а також місцевими особливостями і традиціями. Відповідно до Конституції, до складу України входять: Вінницька, Волинська, Дніп­ропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградсь­ка, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтав­ська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чер­нігівська області.

Область поділяється на райони, міста обласного зна­чення та інші адміністративно-територіальні одиниці. Сільський район — середній рівень адміністративно-територіального устрою України — невеликий регіон з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язку між сільськими та міськими населеними пунктами, які входять до його складу як самостійні адміністративно-територіальні оди­ниці.

Адміністративно-територіальними одиницями, що поєднують властивості населених пунктів та регіонів, є так звані "міськради", міські округи, які виникають внаслідок адміністративного підпорядкування місту (як правило, обласного, республіканського (АРК) чи загаль­нодержавного значення) інших міст, селищ, сільських округів зі збереженням за ними статусу самостійних адміністративно-територіальних одиниць1.

У межах території України можуть утворюватися й інші спеціальні територіальні утворення — військові, су­дові округи, прикордонні, екологічні, спеціальні (вільні) економічні зони, адміністративно-територіальні утворення з особливим режимом функціонування2 та інші тери­торіальні утворення, порядок утворення та функціонування яких має визначатися окремими законами.

Поняття місцевого самоврядування

Побудова в Україні громадянського суспільства, де­мократичної правової держави з верховенством права, пріоритетом прав людини, поділом влади на законодавчу, виконавчу та судову супроводжується становленням і розвитком місцевого самоврядування. "В Україні ви­знається і гарантується місцеве самоврядування", — за­значено у Конституції України (ст. 7).

У Конституції України отримали правове врегулю­вання й інші положення, в яких розкриваються суть та особливості здійснення місцевого самоврядування в Ук­раїні: місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села, селища, міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою безпосередньо і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищ­ні, міські ради та їхні виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є рай­онні та обласні ради (ст. 140); матеріальною і фінан­совою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності тери­торіальних громад, а також об'єкти їхньої спільної влас­ності, які перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142); територіальні громади та органи, утворені ними, мають власні повноваження, у межах яких діють самостійно, під свою відповідальність, а також повнова­ження органів виконавчої державної влади, надані (де­леговані) їм законом, у межах яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 142, 143); права місцевого самоврядування захищаються в судово­му порядку (ст. 145).