Джерела конституційного права

Третю частину теоретичних основ конституційного ладу складають надбання української конституційної ду­мки з часу проголошення незалежності України. Це ідеї, концепції щодо України як суверенної, незалежної, де­мократичної, соціальної, правової, унітарної держави, щодо форм держави за характером правління і харак­тером державного устрою, щодо громадянства України, державної мови, Збройних Сил, державних символів та інших атрибутів держави, системи прав і свобод людини й громадянина та їх гарантій, виборів і референдумів, системи органів державної влади України та системи місцевого самоврядування в Україні тощо.

Важливим принципом конституційного ладу України є також наступність, акумулювання того позитивного, що було в українському державотворенні, в державному і суспільному ладі України в минулому, в тому числі в далекому минулому. Це випливає як з Преамбули Конс­титуції, так і з її змісту, зокрема положень щодо харак­теристики нашої держави, державних символів, прав та свобод людини і громадянина, форм прямого народо­владдя, місцевого самоврядування та інших інститутів, які були характерні для України в минулому або перед­бачались і закріплювались її попередніми конституція­ми, починаючи з Конституції гетьмана Пилипа Орлика

(1710 р.).

Однією з істотних рис чинного конституційного ладу України є те, що він містить елементи програмного ха­рактеру щодо розвитку держави, суспільства та їх окре­мих інститутів. Конституція, проголошуючи нашу дер­жаву суверенною і незалежною, демократичною, соці­альною, правовою, не лише закріплює досягнуте, реаль­не в її функціонуванні і розвитку, а й визначає напрями її подальшого розвитку, її перспективу. Це стосується, зокрема, соціального, правового характеру держави, якою вона має ставати, системи передбачених і закріплених Конституцією соціальних і культурних прав та свобод людини і громадянина, що лише з часом можуть бути реалізовані. Програмний характер певною мірою мають положення щодо політичного, економічного й ідеологічного плюралізму суспільства, щодо місцевого самоврядування тощо.

Конституційний лад України характеризується також наявністю певної системи гарантій конституційного по­рядку (організаційно-правових, нормативно-правових та ін.). Ці гарантії будуть розглянуті в наступному пара­графі даної глави.

Поряд з цими загальними принципами конститу­ційному ладу України властиві деякі особливості, зок­рема принципи здійснення державної влади шляхом по­ділу її на законодавчу, виконавчу і судову; верховенства права; прямої дії норм Конституції; визнання й гаранту­вання місцевого самоврядування; судового захисту прав і свобод людини і громадянина; органічності міжнарод­них договорів щодо національного законодавства Украї­ни, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою; єдиного громадянства; єдиної державної мови; ці­лісності і недоторканності території України; непоруш­ності права приватної власності; пріоритетності права власності українського народу на природні ресурси; за­хисту прав усіх суб'єктів права власності; свободи ін­формації; недопустимості використання Збройних Сил, інших військових формувань для обмеження прав і сво­бод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх дія­льності; адміністративної автономії окремих адміністра­тивно-територіальних одиниць (Автономна Республіка Крим) тощо.

Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні

Основні права, свободи й обов'язки людини, тобто певні можливості, які необхідні для існування та розвит­ку людини в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духов­ним, соціальним) розвитку людства і мають бути закон­ними й рівними для всіх людей.

По-перше, йдеться про можливості деяким чином ді­яти або утримуватися від певних вчинків з тим, щоб за­безпечити своє нормальне існування, свій розвиток, за­доволення тих потреб, що сформулювалися. При цьому основні права — це саме ті можливості, без яких людина не може нормально існувати.

По-друге, зміст і обсяг цих можливостей людини за­лежить насамперед від можливостей усього суспільства, головним чином від рівня його економічного розвитку. Тому права людини — це явище соціальне, яке породжу­ється суспільством.

По-третє, ці можливості за їх основними показника­ми мають бути рівними для всіх людей. Лише тоді вони будуть правовими.

Тому, по-четверте, вони не повинні відчужуватися, відбиратися, обмежуватися будь-чим, не можуть бути і предметом "дарування" з боку держави або будь-якої ін­шої організації чи особи.

Інтерпретація змісту прав людини в сучасній науко­вій літературі досить розмаїта.

Під правами людини розуміють певні її можливості, виокремлену її свободу; деякі основні її потреби чи ін­тереси; її вимоги про надання певних благ, адресовані суспільству, державі, законодавству; певний вид (форма існування, спосіб прояву) матеріалів1.

Найбільш виразно права людини виявляються в її суб'єктивних правах.

Суб'єктивне право - це забезпечена законом міра можливої поведінки особи (громадянина або організа­ції), спрямована на досягнення цілей, пов'язаних із задоволенням її інтересів. Передумовою суб'єктивного права є правоздатність, тобто загальна (абстрактна) здат­ність мати права. Суб'єктивне право — необхідний еле­мент конкретного правовідношення, тому воно виникає на основі юридичного факту. Суб'єктивне право включає як можливість самостійно здійснювати чи не здійснювати певні дії (поведінку), так і можливість вимагати цього від іншої особи (інших осіб), оскільки така поведінка зумов­лює реалізацію суб'єктивного права. Так, власник землі вправі володіти, користуватися й розпоряджатися нею у рамках закону самостійно, без допомоги інших осіб, не вимагаючи від них здійснення будь-яких дій. Таке суб'єктивне право зветься абсолютним, воно захищається законом від дій будь-кого, хто своєю поведінкою пере­шкоджає його здійсненню.

За депутатським запитом депутат має право вимагати від посадових осіб або певного державного органу здійс­нення певних дій. Таке суб'єктивне право є відносним, оскільки вимоги про здійснення дій (або утримання від них) стосуються певної особи або певних осіб.

У випадку порушення суб'єктивного права воно за­хищається законом у примусовому порядку шляхом пред'явлення у суді або іншому установленому законом державному органі вимог до порушника суб'єктивного права.

Залежно від виду суспільних відносин, які регулюю­ться різними галузями права, суб'єктивні права можуть бути конституційними, цивільно-правовими, трудовими, адміністративними і т. п. Вони можуть бути спрямовані на захист майнових і немайнових особистих інтересів особи (громадянина, органу), можуть витікати безпосере­дньо із закону (право на недоторканність особи, охорону здоров'я, на освіту тощо).

Конституція України закріпила основні права, свобо­ди й обов'язки особи, гарантії здійснення і процедуру їх правового захисту. Тим самим громадянин має можли­вість реалізувати свої суб'єктивні права.

Конституційне право людини і громадянина — це пе­вні можливості суб'єкта коюяитуційно-правових відно­син, тобто юридичні можливості задоволення особистих потреб та інтересів відповідно до рівня розвитку грома­дянського суспільства й держави.

Свобода людини і громадянина як конституційно-правова категорія — це спроможність людини діяти від­повідно до своїх інтересів і мети; це можливість власно­го, незалежного вибору того чи іншого рішення. Тому громадянські свободи тлумачаться як встановлена і га­рантована законом сфера автономії громадянина по від­ношенню до держави, державної влади й інших грома­дян. Це свобода певних дій, волевиявлень, передусім свобода вираження думок, вимог і міркувань політичного порядку, або право громадянина на невтручання органів держави й інших громадян у сферу його особистих пере­конань.

Щодо конституційних обов'язків людини й громадя­нина, то, згідно з постулатами загальної теорії права, — це міра належної поведінки. Людина повинна підкоряти­ся певним правилам, аби при використанні своїх прав і свобод не спричинити невиправданої шкоди. Конститу­ція України акцентує на правах та свободах, але фіксує й конституційні обов'язки.

Конституційний обов'язок громадянина і людини — це міра обов'язкової поведінки, якої кожний повинен дотримуватись для забезпечення нормального функці­онування інших суб'єктів громадянського суспільства.

Система прав, свобод та обов'язків людини й грома­дянина, встановлена Конституцією України, визначає основний зміст правового статусу людини і громадянина України. Залежно від характеру діяльності, здійснюваної у основних сферах життя громадянського суспільства, Конституція фіксує основні права, свободи й обов'язки громадянина і людини. Вони належать усім громадянам як суб'єктивні права певного виду.

Формою реалізації основних прав можуть бути конк­ретні правовідносини. Водночас деякі конституційні пра­ва й обов'язки громадянина і людини можуть здійснюва­тись і опріч останніх (таємниця листування, виконання законів тощо).

Уся система прав і обов'язків, їх співвідношення зу­мовлені об'єктивними потребами та інтересами суспільства, з одного боку, й інтересами громадянина і людини — з іншого.

Конституційні норми різних країн щодо прав і свобод людини і громадянина можна поділити на:

1) громадянські і політичні права й свободи, прого­лошені буржуазними революціями;

2) соціально-економічні права, які ґрунтуються несоціалістичному вченні;

3) колективні, або солідарні, права, проголошені, го­ловним чином, країнами третього світу.

Права й свободи, які стосуються перших двох пози­цій, належать кожному індивідові. Права третьої позиції можна назвати правами людини і народів (право на здо­рове навколишнє середовище, право на страйк, грома­дянську непокору, право політичної опозиції).

За іншою класифікацією можливе виділення загаль­них і особливих прав, свобод та обов'язків людини і гро­мадянина. Критерієм класифікації тут слугує те, що в од­них випадках вони стосуються всіх громадян (право на відпочинок), а в інших — тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).

Основні права й обов'язки можуть класифікуватися також як основні (участь у керівництві суспільними справами) і додаткові (виборче право).

Класифікація може здійснюватися на різних підста­вах. В результаті одні й ті самі права та свободи одночас­но належать до двох або й більше класифікаційних груп, а підстави, за якими права і свободи об'єднуються у гру­пи, можуть бути досить розмаїтими.

Так, виділяють: права і свободи індивіда (рівно­прав'я), свободи груп індивідів (право об'єднань), свобо­да думки або висловлювань (свобода преси), реальні сво­боди (право на працю), нове покоління прав, пов'язаних з науково-технічною революцією, медична етика.

І насамкінець: права й свободи людини і громадяни­на можуть бути згруповані за сферами життєдіяльності індивіда. Такого роду класифікація уявляється особливо важливою, бо вона показує межі охорони прав людини і громадянина у різних сферах. Критерієм тут є однорід­ність матеріального змісту прав, свобод і обов'язків та однотипність норм, що її закріплюють. За цією класифікацією у Конституції України виділяють три основні групи прав і свобод та одну групу обов'язків.

1.  Громадянські права і свободи людини (це статті:25 — право на громадянство; 27 — право на життя; 28 —право на повагу гідності; 29 — право на свободу і власну недоторканність; ЗО — право недоторканності житла; 31 —таємниця листування, недоторканність особистого життя;33 — свобода пересування; 34 — свобода думки і слова;
35 — свобода світогляду; 40 — право звертання до органівдержавної влади; 48 — право на гідний життєвий рівень;49 — право на безпечне для життя середовище; 51 — пра­во на свободу сім'ї; 52 — право на дітей; 55 — право насудовий захист своїх прав і свобод; 56 — право на від­шкодування збитків;  57 — право захисту своїх прав іобов'язків; 58 — право не відповідати за дії, які під час їхвчинення не були визнані законом як правопорушення; 59 — право на правову допомогу; 60 — право невиконан­ня незаконних розпоряджень і наказів; 61 — право інди­відуального характеру відповідальності;  62  — принциппрезумпції невинуватості; 63 — право підсудного на за­хист).Політичні права і свободи громадян України (стат­ті: 63 — право на свободу об'єднань; 38 — право участі укерівництві державними справами; 39 — право на участьу зборах, мітингах і т. п.).

2.  Економічні, соціальні та культурні права й свободилюдини і громадянина (статті: 41 — право на приватнувласність; 42 — право на підприємницьку діяльність; 13 і41 — право на користування об'єктами державної та ко­мунальної власності; 44 — право на страйк; 43 — право на працю; 45 — право на відпочинок; 46 — право на соці­альний захист; 47 — право на житло; 49 — право на охо­рону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування).

Конституційні обов'язки людини і громадянина(статті: 65 — захист Вітчизни, шанування державних сим­волів;  66 — обов'язок берегти природу та культурний
спадок; 67 — обов'язок платити збори і податки; 68 — обов'язок дотримуватись Конституції України і законівУкраїни, не зазіхати на права, свободи, честь та гідність
інших людей).

Норми, які складають систему прав, свобод і обо­в'язків людини та громадянина в Україні, виступають у

наступних видах:

—              принципи системи прав, свобод і обов'язків люди­ни й громадянина (ст. 21,  22,  23,  24, 64 Конституції Украши);

—. права громадян — норми, які складають основу обов'язків держави щодо особистості (право на працю, на охорону здоров'я і соціальне забезпечення, на освіту таін.);

—              свободи громадян — норми, які гарантують індиві­ду невтручання в його особисте життя (свобода переко­нань і думок, совісті та віросповідання);обов'язки громадян — норми, які покладають наособистість обов'язки здійснювати певні дії або утриму­ватись від них;

— матеріальні гарантії реалізації прав і свобод;

— конституційні рекомендації по встановленню зако­нодавчого регулювання у сфері громадянських прав, сво­бод та обов'язків;

— конституційна директива відносно політики держа­ви у сфері прав і свобод людини й громадянина.

Сукупність конституційних прав, свобод й обов'язків, які визначають статус громадянина Украши в суспільстві й державі, утворюють певну систему. Ці права, свободи та обов'язки різноманітні за своїм характером і змістом. Однак усі вони виражають ті корінні відносини, які склалися між Українською державою та її громадянами. Тому кожне право, кожний обов'язок необхідно розгля­дати не тільки окремо, а й у системі всіх основних прав, свобод і обов'язків.

Система конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має специфічні внутрішньо системні зв'язки між елементами, які її складають. Найтиповіші з них такі.

2.  1. Здійснення одних конституційних прав, свобод і обов'язків служить підставою для реалізації інших. Так, здійснення громадянином свого права на працю є підста­вою для реалізації права на відпочинок і права на матері­альне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної чи часткової втрати працездатності, інвалідності, втрати го­дувальника, безробіття з незалежних від нього причин Реалізація одних прав і обов'язків може бути під­
ставою для припинення інших обов'язків та здійсненняінших прав. Так, тимчасова або постійна втрата праце­здатності є підставою для використання конституцій­ного права на матеріальне забезпечення, звільняє від виконання обов'язків, передбачених трудовим догово­ром.