Право інтелектуальної власності

 

ЗМІСТ

 

	ВСТУП	с. 3
РОЗДІЛ 1.	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ	с. 6
	1.1. Поняття права інтелектуальної  власності та його джерела	с. 6
	1.2. Загальні положення права  інтелектуальної власності	с. 10
РОЗДІЛ 2.	АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА	с. 19
	2.1. Характеристика авторського  права	с. 19
	2.2. Суміжні права та їх цивільно-правове  регулювання	с. 35
	2.3. Управління та охорона авторських  і суміжних прав	с. 43
РОЗДІЛ 3.	ПАТЕНТНЕ ПРАВО	с. 49
	3.1. Загальна характеристика права промислової власності	с. 49
	3.2. Патент – охоронний документ  права промислової власності	с. 55
РОЗДІЛ 4.	ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ  І ПОСЛУГ	с. 60
	4.1. Правова охорона комерційного  найменування	с. 60
	4.2. Торговельна марка як об’єкт правової охорони	с. 62
	4.3. Географічне зазначення як  об’єкт права інтелектуальної  власності	с. 68
РОЗДІЛ 5.	ПРАВОВА ОХОРОНА НЕТРАДИЦІЙНИХ  РЕЗУЛЬТАТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ	с. 73
	5.1. Правова охорона наукового  відкриття та компонування інтегральної мікросхеми	с. 73
	5.2. Право інтелектуальної власності  на раціоналізаторську пропозицію  та селекційні досягнення	с. 76
	5.3. Правова охорона комерційної  таємниці	с. 81
	ВИСНОВОК	с. 83
	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	с. 86

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Світовий розвиток інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності виявив тенденції, за якими зазначені фактори набувають пріоритетного значення в соціально-економічному розвитку будь-якої країни, в тому числі і України.

Зростання ролі і значення інтелектуальної  власності для суспільного прогресу в свою чергу зумовлює виникнення ще двох тенденцій. Прибутковість використання інтелектуальної власності все  більше приваблює тих, хто для  одержання легкої наживи в усе більших масштабах вдається до неправомірного використання об’єктів інтелектуальної власності, що наносить велику шкоду суспільству.

Друга тенденція полягає в тому, що інтелектуальна діяльність і її результат інтелектуальна власність  знаходяться в постійній динаміці, відповідність правової охорони яких часто не встигає за їх розвитком.

При цьому слід відзначити й те, що законодавство України про  інтелектуальну власність створювалося в умовах її незалежності, майже  на голому місці. До здобуття незалежності Україна власного законодавства про інтелектуальну власність не мала. Це законодавство ще досить недосконале, воно не позбавлене окремих істотних недоліків, прогалин, суперечливих положень, деякі норми не узгоджені між собою тощо.

Зазначене законодавство України також знаходиться в постійній динаміці, - законодавець постійно шукає шляхи і способи його приведення до світових стандартів та іншого удосконалення. Адже від належної, надійної та ефективної правової охорони інтелектуальної власності залежить рівень соціально-економічного розвитку України і, в кінцевому підсумку, добробут народу.

Серцевиною законодавства України  про інтелектуальну власність є  суб’єктивні права творця цієї власності. В сучасних умовах творець набуває  статусу головної фігури суспільного розвитку. Розвиток інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності в значній (якщо не в найбільшій) мірі буде зумовлюватися ставленням держави і суспільства до цієї фігури.

Теоретичну базу дослідження склали праці вчених в галузі теорії права, цивільного права та права інтелектуальної власності: Ч.Н. Азімова, Г.О. Андрощука, С.С. Алексеєва, С.М. Братуся, Л.О. Глухівського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Е.П. Гаврилова, М.М. Богуславського, В.І. Жукова, К.В. Жудри, В.Я. Йонаса, О.С. Йоффе, Н.С. Кузнецової, В.М. Коссака, В.В. Луця,                        В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, Є.Ф. Мельник, О.А. Підопригори,                                О.О. Підопригори, О.А. Пушкіна, А.А. Пиленко, М.П. Ринг, В.О. Рясенцева, О.Д. Святоцького, І.В. Спасібо-Фатеєва, В.І. Серебровського, К.А. Флейшиць, Є.О. Харитонова, Р.Б. Шишки, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневич,                           О.К. Юрченка, Л.С. Явича, В.Ф. Яковлева та ін.

Метою дослідження є науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність як в загальному, так і щодо окремих його підрозділів.

Для досягнення зазначеної мети в  роботі необхідно виконати наступні завдання:

1. дати загальну характеристику  права інтелектуальної власності;

2. дослідити авторське право  та суміжні права;

3. визначити особливості права  промислової власності;

4. охарактеризувати правове регулювання  засобів індивідуалізації товарів  і послуг;

5. зробити аналіз правової охорони  нетрадиційних результатів інтелектуальної  діяльності.

Об’єкт дослідження складає система правовідносин в сфері інтелектуальної діяльності і інтелектуальної власності, шляхи підвищення ефективності правового впливу на них, загальні тенденції закономірного розвитку особистих немайнових і майнових правовідносин в зазначеній сфері.

Предметом дослідження є правовий режим об’єктів права інтелектуальної власності та правовий статус суб’єктів права інтелектуальної власності, що складаються в процесі інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, існуючий порядок регулювання відносин в зазначеній сфері, який забезпечує їх належну упорядкованість і захист прав та інтересів суб’єктів інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин, цивільне законодавство і законодавство про інтелектуальну власність.

Методи дослідження складає діалектичний метод пізнання правових явищ. Особисті немайнові і майнові відносини, що стосуються цивільно-правової охорони інтелектуальної власності, в роботі розглядаються як складова частина соціальних відносин, які в процесі свого історичного розвитку піддаються істотним змінам. Дана обставина зумовлює й динаміку нормативного регулювання майнових відносин в зазначеній сфері, пошук і трансформацію правових засобів, спрямованих на охорону права інтелектуальної власності, що задіяні в процесі правового регулювання відносин в сфері охорони права інтелектуальної власності, їх співвідношення з іншими нормативними актами.

В роботі використано також формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичні методи дослідження.

Робота складається з вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

1.1. Поняття права інтелектуальної  власності та його джерела

Творчі здібності людини можуть мати прояв у різних сферах життя. Творча діяльність – це розумова діяльність, що призводить до отримання якісно нового результату, який відрізняється своєю неповторністю та оригінальністю.

Прийнято виділяти сферу так званої художньої творчості, у процесі якої створюються художні образи. Ці образи можуть виникати за допомогою різноманітних виразних засобів: живопис, слово, музика, танець, фотографія або шляхом їх поєднання. Дану сферу творчості ще називають духовною творчістю¹, результати якої безпосередньо пов’язані з духовним життям людини, формують її духовний світ, її світобачення і світосприйняття, загальнолюдські цінності, ставлення до інших людей і навколишнього середовища. Результатом такого роду творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва.

Інша сфера – це технічна творчість, тобто діяльність, що спрямована на пошук нових технічних або технологічних засобів вирішення завдань у будь-якій галузі господарювання. Її результатом можуть бути технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції.

У сучасній цивілістичній науці  існують декілька підходів до розуміння суті понять «інтелектуальна власність» та «право інтелектуальної власності». Перший так званий пропрієтарний (від англ. «proprietor» - власник) – базується на тому, що зміст права інтелектуальної власності визначається так само, як він визначається для звичайного права власності. Суб’єктивне право інтелектуальної власності є правом його суб’єкта на володіння, користування і розпоряджання належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності². Разом з тим прихильники цієї теорії визнають, що інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей, зокрема, нематеріальним об’єктом, обмеженістю строків дії, способами набуття, оформлення та захисту прав³.

Інший підхід до розуміння поняття  права інтелектуальної власності спирається на неможливість ототожнення правового режиму матеріальних речей та нематеріальних об’єктів, якими є результати художньої та технічної творчості. Саме тому категорія власності може бути застосована тільки до матеріальних носіїв творчих результатів. Створювачу ж останніх належить не право власності, а особливі виключні права на використання, що забезпечують йому можливість здійснення усіх дозволених законом дій з одночасною забороною цього будь-яким третім особам без дозволу володільця виключних прав⁴.

Теорія виключних прав з’явилася і розвивалася практично паралельно з теорією пропрієтарного підходу. Її дотримувався відомий російський цивіліст Г. Ф. Шершеневич⁵. У сучасності вона залишається також досить поширеною⁶.

Щодо самого терміна «інтелектуальна  власність», то він є широко вживаним у законодавстві багатьох країн світу та у міжнародно-правових угодах. Тому в науковій літературі висловлено думку, яка є своєрідним компромісом у його визначенні та тлумаченні. Вона зводиться до того, що інтелектуальна власність – це термін, який склався історично, є умовним та має тільки термінологічну схожість з правом власності у його традиційному сприйманні і повинен розумітися як сукупність виключних прав особистого і майнового характеру на результати інтелектуальної діяльності⁷.

ЦК визначає право інтелектуальної власності як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом (ч. 1 ст. 418 ЦК).

Право інтелектуальної власності  слід розглядати у двох значеннях: об’єктивному та суб’єктивному. У суб’єктивному значенні право інтелектуальної власності являє собою суб’єктивне право (майнові або немайнові права) на інтелектуальний продукт, тобто певні правомочності творця або іншої особи стосовно інтелектуального продукту. ЦК визначає, що право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, які поширюються на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності (ст. 418 ЦК).

В об’єктивному значенні право інтелектуальної власності – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Ця сукупність правових норм становить підгалузь цивільного права і складається з декількох правових інститутів: авторське право та суміжні права, право промислової власності (патентне право), інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу та їх продукції і послуг. Кожний з названих інститутів регулює суспільні відносини у певній сфері інтелектуальної діяльності, яка відрізняється як специфікою самого інтелектуального продукту, так і пов’язаними з нею особливостями його використання.

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені у Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості та захист інтелектуальної власності. В Конституції України закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом⁸.

Відносини у сфері інтелектуальної  діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає ЦК, Книга четверта якого – «Право інтелектуальної власності», містить загальні та спеціальні норми.

Крім ЦК, питанням регулювання інтелектуальної власності присвячені численні закони: «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про племінну справу у тваринництві», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних».