Право інтелектуальної власності

Для одержання патенту (деклараційного патенту) автор, роботодавець чи їх правонаступники подають заявку до Установи. Вимоги до документів заявок на об’єкти промислової власності передбачені Установою. Функції прийому заявок, проведення їх експертизи і встановлення відповідності заявлених об’єктів промислової власності умовам здійснює Український інститут промислової власності при Установі. Заявка на видачу патенту України на винахід і корисну модель має відповідати спеціальним Правилам, що детально регламентують процедурні питання щодо дій заявника й оформлення документів для отримання патенту³⁵. Те саме стосується і заявки на промисловий зразок³⁶.

Заявка має пройти перш за все  формальну експертизу, а для винаходів і промислових зразків ще й безпосередню експертизу. При експертизі заявки на корисну модель перевірка відповідності умовам патентоздатності не здійснюється.

Формальна експертиза заявки передбачає перевірку наявності необхідних документів, дотримання встановлених вимог до них і розглядає питання про відношення заявленої пропозиції до об’єктів, яким надається правова охорона, а також оцінюються додаткові матеріали, які може надавати заявник.

Експертиза заявки передбачає перевірку  патентоздатності винаходу лише за клопотаннями заявника або третіх осіб, що можуть подаватися до Установи у будь-який час протягом трьох років з дати надходження заявки. Внаслідок експертизи заявки встановлюється факт того, що винахід, суть якого виражено у запропонованій заявником формулі, відповідає або не відповідає умовам патентоздатності, і виноситься відповідне рішення про видачу патенту або про відмову у його видачі.

На відміну від винаходу, рішення  про видачу патенту на корисну  модель приймається, якщо внаслідок  формальної експертизи буде встановлено, що заявка подана на патентоздатний об’єкт і правильно оформлена. Відомості про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок публікуються в офіційному бюлетені установи, після чого будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки.

Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок Установа здійснює їх державну реєстрацію. Для цього до відповідного державного реєстру України вносяться відомості про патент. Тільки після цього у місячний строк патент видають особі, яка має право на його одержання. При наявності співавторів їм видається один патент. За одержання патенту та підтримання його чинності необхідно сплачувати спеціальний збір, розмір і порядок сплати якого встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Патент на об’єкт промислової власності  діє лише в межах України. Для забезпечення його охорони за межами нашої держави у комерційних цілях необхідно запатентувати об’єкт в інших країнах. Це потрібно для забезпечення патентної чистоти експорту продукції, що містить запатентовані об’єкти, продаж ліцензій за кордон при створенні спільних підприємств з іноземними партнерами за межами України.

Патентна чистота – це юридична властивість об’єкта техніки (машини, приладу, технології), що дає можливість його вільного використання в даній країні без загрози порушення діючих на її території патентів, які належать третім особам.

За кордоном об’єкти промислової власності можуть бути запатентовані як в окремій країні, так і в групі країн, насамперед у країнах СНД та інших країнах-учасницях Євразійської патентної конвенції. Відповідно до норм даної Конвенції і прийнятих на її основі інших актів на винахід може бути отриманий один євразійський патент, що охороняє винахід у всіх державах-учасницях Конвенції. Патентування винаходів за кордоном дає можливість одержання за допомогою одного патенту охорону винаходу в країнах Західної Європи, у тому числі в країнах Європейського Союзу, відповідно до Мюнхенської конвенції про видачу європейського патенту (1973 р.).

Будь-яке посягання на права  власника патенту вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника патенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов’язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати поновлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним договором. Спори, пов’язані з порушенням прав та інтересів патентовлас ників, розв’язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Так, суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:

1. авторство на промисловий зразок;
2. встановлення власника патенту;
3. порушення майнових прав власника патенту;
4. укладання та виконання ліцензійних договорів;
5. право попереднього користування;
6. винагороду автору;
7. компенсації.

РОЗДІЛ 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ

4.1. Правова охорона  комерційного найменування

Відповідно до Паризької конвенції  з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р. об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Минуло більше століття з часу прийняття цього акта, і сьогодні можна констатувати, що з права промислової власності виділилася окрема група об’єктів - комерційні найменування, торговельні марки та географічні зазначення, які створюють окрему групу прав – правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Особливістю зазначених результатів інтелектуальної власності є те, що на них не виникають особисті немайнові права.

Відповідно до ст. 489 ЦК правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Думка фахівців єдина в тому, що під комерційним (фірмовим) найменуванням  слід розуміти найменування, під яким особа діє у цивільному обороні  і яке індивідуалізує цю особу  серед інших його учасників³⁷.

Таким чином, комерційне найменування – це найменування, під яким особа виступає у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників. Воно повинно бути істинним і відповідати вимозі виключності та постійності.

Принцип істинності полягає у тому, що найменування повинно відповідати виду діяльності особи і не вводити в оману споживачів. Відповідно до принципу виключності найменування повинно відрізнятися від інших, щоб не допускати змішування. Однак у деяких випадках допускається виняток з цього правила: особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Це можливо, зокрема, коли суб’єкти діють у різних сферах чи на різних територіях. Постійність комерційного найменування полягає у тому, що право на нього строком не обмежене.

На відміну від інших правових засобів індивідуалізації, для набуття права інтелектуальної власності на комерційне найменування не вимагається виконання формальних дій. Право на комерційне найменування є чинним з моменту першого його використання та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації, незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торговельної марки. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

Майновими правами інтелектуальної  власності на комерційне найменування є: право на використання комерційного найменування; право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, у тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

Законодавство встановлює обмеження щодо розпорядження майновими правами на комерційне найменування: вони можуть бути передані іншій особі лише разом з єдиним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Це пояснюється недопустимістю введення споживачів у оману. Тому у разі ліквідації юридичної особи чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється                 (ст. 491 ЦК).

4.2. Торговельна марка  як об’єкт правової охорони

У ринкових умовах поряд з комерційними найменуваннями важливе значення мають знаки, слова і символи, що допомагають споживачам орієнтуватися в однорідних товарах і послугах різних фірм, одержувати найбільш якісні товари й уникати підробок. Таку функцію виконують знаки для товарів і послуг (за термінологією Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.³⁸). У ЦК України для цих об’єктів права інтелектуальної власності застосовується інший термін – «торговельна марка».

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою (далі – марка) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Умови визнання позначень торговельними  марками і, відповідно, надання їм правової охорони визначаються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» . Правова охорона надається лише тій марці, яка не суперечить суспільним, інтересам, принципам гуманності та моралі. Необхідними умовами правової охорони марки також є: 1) здатність відрізнити дану марку від інших марок та загальновживаної чи національної символіки (принцип відносної новизни торговельної марки); 2) дотримання прав інших суб’єктів права інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 6 цього Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які:

1. не мають розрізняльної здатності;
2. є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;
3. є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;
4. вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;
5. є загальновживаними символами і термінами;

зображують:

6. державні герби, прапори та емблеми;
7. офіційні назви держав;
8. емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;
9. офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;
10. нагороди та інші відзнаки.

Позначення, вказані в пунктах 1-3, 5, можуть бути внесені до знака як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака. Позначення, вказані у пунктах 6-9, можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників.

Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з:

1. знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для однорідних товарів і послуг;
2. знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна;
3. фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до Установи заявки щодо однорідних товарів і послуг;
4. кваліфікованими зазначеннями походження товарів, крім випадків, коли вони включені до знака як елементи, що не охороняються, і зареєстровані на ім’я осіб, які мають право користуватися такими зазначеннями;
5. сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку.

Не реєструються як знаки позначення, що відтворюють:

1. промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;
2. назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;
3. прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Отже, торговельна марка може мати елементи, що охороняються, та неохоронювані елементи. Об’єктами, що охороняються, можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів.

Набуття права інтелектуальної  власності на марку засвідчується свідоцтвом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг.

Водночас набуття права інтелектуальної  власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або  визнана в установленому законом  порядку добре відомою, не вимагає  засвідчення свідоцтвом.

Одержання свідоцтва можливе у разі подання відповідної заявки до Державної служби інтелектуальної власності (далі – Установи). При цьому в разі претензій кількох заявників на тотожні позначення право на свідоцтво отримує той із них, чия заявка має більш ранню дату подання або більш ранню дату пріоритету (за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або не відхилена). Про право пріоритету слід заявляти окремо. Заявник, який бажає скористатися цим правом, подає до Установи заяву про пріоритет протягом трьох місяців після подання попередньої заявки щодо свідоцтва. Дата пріоритету може встановлюватися за датою подання попередньої заявки на реєстрацію такої самої марки для товарів і послуг до Установи або до відповідного органу держави – учасниці Паризької конвенції з охорони промислової власності (конвенційний пріоритет). Дата пріоритету заявки на торговельну марку, що використана в експонаті, показаному на офіційних міжнародних виставках, проведених на території однієї з країн-учасниць Паризької конвенції з охорони промислової власності (виставковий пріоритет), може бути встановлена за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи впродовж шести місяців від вказаної дати. Також дата пріоритету заявки на торговельну марку може встановлюватися за датою її міжнародної реєстрації відповідно до міжнародних договорів, учасницею яких є Україна.