Право інтелектуальної власності

Стабільність сорту – це властивість, яка полягає в тому, що основні ознаки, зазначені в описі сорту, залишаються незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу. Сорт рослин, не здатний зберігати свої основні ознаки при відтворенні, не охороняється⁴⁸.

Автор сорту рослин має особисті немайнові права:

1. перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його право авторства;
2. вимагати видачі свідоцтва про авторство на сорт рослин;
3. вимагати не розголошувати його ім’я як автора сорту рослин і не зазначати його у публікаціях;
4. вимагати зазначення свого імені під час використання сорту рослин, якщо це практично можливо.

До майнових прав власника патенту  на сорт рослин належать право на використання сорту рослин і виключне право  перешкоджати, забороняти чи дозволяти іншим особам використовувати цей сорт рослин.

Селекційним досягненням у тваринництві вважається створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім’я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

В Україні державна реєстрація племінних  тварин здійснюється за внесенням відповідних  даних про них до Державної  книги племінних тварин, а племінних стад – до Державного племінного реєстру. Єдиного державного реєстру селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Відсутній також і охоронний документ на селекційне досягнення. Суб’єктам племінної справи видається лише племінне свідоцтво (сертифікат), а також надається можливість використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Відповідно до цього свідоцтва володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов’язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), що документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яйцеклітин. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання.

 

5.3. Правова охорона комерційної таємниці

Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію (ст. 505 ЦК).

Ознаки комерційної таємниці: інформація має комерційну цінність; інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам та відсутній вільний доступ до неї на законних підставах; вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

Комерційна таємниця як об’єкт інтелектуальної власності має свої особливості:

1. вона відрізняється найбільшою універсальністю, оскільки комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці;
2. для виникнення прав на комерційну таємницю не вимагається виконання будь-яких формальностей, офіційного визнання її охороноздатності та державної реєстрації;
3. строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю чітко не визначений і обмежується строком існування сукупності зазначених ознак комерційної таємниці.

Деякі знання, які залишають у  режимі секретності, могли б бути в установленому законодавством порядку кваліфіковані як винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Однак доцільність способу правової охорони залежить від ряду факторів і оцінюється комплексно. Так, якби у свій час був запатентований спосіб виготовлення напою кока-кола, то на сьогоднішній день ці знання були б суспільним надбанням і вільно використовувалися у зв’язку з закінченням строку правової охорони⁴⁹.

Майновими правами інтелектуальної  власності на комерційну таємницю є: право на використання комерційної таємниці; виключне право дозволяти використання комерційної таємниці; виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Ці права належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Саме ця особа може розпорядитися належним їй об’єктом, зокрема, шляхом розкриття відомостей невизначеному колу осіб, що потягне за собою припинення монопольних прав.

Такі ж самі наслідки настають і  у випадку, якщо іншим особам ця інформація стала відома з інших правомірних джерел, наприклад, у зв’язку з паралельним винахідництвом. Відповідно порушенням права на комерційну таємницю є заволодіння відомостями, що становлять комерційну таємницю, за допомогою незаконних методів.

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

1. У ХХІ ст. інтелектуальна діяльність  та її результати – інтелектуальна  власність набувають не просто  пріоритетного значення. Цей вид  суспільно-корисної діяльності в  Україні зумовлює напрями, зміст  і характер усіх інших видів суспільно-корисної діяльності.

Інтелектуальна діяльність і, особливо, інтелектуальна власність будуть визначати  стратегію і тактику соціально-економічного прогресу України та напрями суспільно-корисної діяльності будь-яких осіб і в підсумку рівень добробуту народу.

2. Зростання ролі і значення  інтелектуальної діяльності та  інтелектуальної власності для  соціально-економічного розвитку  України в умовах ринкової  економіки потребують створення  такого правового механізму охорони  права інтелектуальної власності, який забезпечував би реальну, стабільну, надійну і ефективну охорону цього права.

Охорона права інтелектуальної  власності, у тому числі його захисту, мають відповідати сучасним вимогам: бути демократичною, легкодоступною, прозорою, дешевою, оперативною.

3. Визнання інтелектуальної діяльності  такою, яка забезпечує успішний  розвиток усіх інших форм суспільно-корисної  діяльності, зумовлює необхідність  зосередити державні можливості (творчий потенціал, матеріальні  ресурси, кошти тощо) на всебічному  розвитку інтелектуальної діяльності.

4. Чинне законодавство України  про інтелектуальну власність,  у тому числі новий Цивільний  кодекс України, договірні відносини  у сфері інтелектуальної власності  регулює на недостатньому рівні  (не всі відносини в зазначеній сфері врегульовані договором або врегульовані дуже стисло). Активна інтелектуальна діяльність та масштаби використання її результатів – інтелектуальної власності - потребують більш досконалої і ефективної системи договорів у сфері інтелектуальної діяльності й інтелектуальної власності. В законодавчому акті України про інтелектуальну власність повинен бути окремий розділ про договори.

Мають бути розроблені і прийняті типові, зразкові (примірні) договори щодо окремих видів об’єктів права  інтелектуальної власності.

5. Потребують удосконалення договірні  відносини творця і роботодавця.  За сучасних умов роботодавець  у порівнянні з творцем-працівником  знаходиться в значно кращих  умовах. Вказану правову нерівність  слід усунути.

Не можна визнати вдалим правове  регулювання договірних відносин творця і замовника, за яким суб’єктом майнових прав визнається творець, який продав створений ним об’єкт.

6. Повинні бути уточнені строки  чинності прав інтелектуальної  власності. У законах України  про інтелектуальну власність  початок перебігу зазначених строків визначається по-різному стосовно виду об’єкта права інтелектуальної власності. Цивільний кодекс України не вніс чіткості в розв’язання цієї проблеми, поставивши початок перебігу названих строків в залежність від характеру майнових прав – виключних чи не виключних. За цим поділом можна перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, у тому числі забороняти таке використання ще до того, як пропозиція визнана об’єктом правової охорони і патент ще не виданий, що є абсурдом (статті 464-465 ЦК).

Потребує уточнення і початок  перебігу строків чинності майнових прав. Стаття 446 ЦК проголошує: майнові  права інтелектуальної власності  на твір спливають через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. ЦК вказав на строк чинності майнових прав за життя автора і не зазначив, чому майнові права на твір не діють між днем смерті автора і 1 січня року, що настає за роком його смерті.

У ЦК нічого не йдеться про початок  перебігу строків чинності виключних майнових прав на твір. Наведене зауваження стосується й інших об’єктів права інтелектуальної власності, що безпідставно скорочує строк їх чинності.

7. Передбачені чинним законодавством  України, у тому числі й Цивільним  кодексом України та іншим цивільним законодавством, засоби захисту права інтелектуальної власності не відповідають сучасним реаліям в Україні. Вони не можуть забезпечити надійний і ефективний захист права інтелектуальної власності.

В сучасних умовах Україні потрібний новий, ефективніший цивільно-правовий механізм захисту права інтелектуальної власності, який не обмежувався б лише поновленням порушеного права та компенсацією заподіяних збитків. Зазначений механізм повинен передбачати такі майнові санкції (каральні за своїм характером), які назавжди відбили б у порушника бажання порушувати чуже право інтелектуальної власності (і не тільки).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. - № 38-39. – Ст. 288.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 40-44. – Ст. 356.
4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 40-42. – Ст. 492.
5. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.
6. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 32.
7. Про охорону прав на зазначення походження товарів: Закон України від 16 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. –  № 32. – Ст. 267.
8. Про охорону прав на знаки для товарів та послуг: Закон України від 15 грудня 1993. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.
9. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.
10. Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квітня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 7. – Ст. 278.
11. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 05листопада 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 8. – Ст. 28.
12. Про племінну справу у тваринництві: Закон України від 15 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 2. – Ст. 7.
13. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних: Закон України від 23 березня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 24. – Ст. 183.
14. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав: постанова Кабінету Міністрів України № 72 від 18 січня 2003 р. // Офіційний вісник. – 2003. – № 4. – Ст. 128-129.
15. Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах: постанова Кабінету Міністрів України № 992 від 27 червня 2003 р. // Офіційний вісник. - 2003. - № 27. - Ст. 1329.
16. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів  від 1886 p.
17. Всесвітня конвенція про авторське право від 1952 p.
18. Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків від 28 листопада 1960 р.
19. Євразійська патентна конвенція від 1995 р.
20. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 1971 р.
21. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків від 1891 p.
22. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення від 1961 р.
23. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 1883 p.
24. Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України № 22 від 22.01.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 9. – Ст. 386.
25. Правила складання та подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України № 110 від                        18.02.2002 р. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 11. – Ст. 531.
26. Csecsi Gyorgy — Hatalyos vedjegyjogunk a fogyasztovedelem tukreben. – Budapest. – Magyar Jog. — 2003. – № 9. – С. 523.
27. Csecsi Gyorgy. Vedjegyjog es piacgazdasag. Miskolc. – 2001. – C. 51.
28. Андрощук Г. О. Правове регулювання службових винаходів // Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики. – К., 2002. –                 С. 45-47.
29. Антимонов Б. С., Флейшиц К. А. Авторское право. – М.: Госюриздат, 1957. – С. 80-85.
30. Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному законодавстві // Інтелектуальна власність. – 2001. – № 9-10. –               С. 28-31.
31. Брижко В.М., Гальченко О.М., Цимбалюк В.С., Орєхов О.А., Чорнобров А.М. Інформаційне суспільство. – К.: Інтеграл, 2002. – 220 с.
32. Волчинский В. К. Понятие и содержание фирменного наименования // Вестник МГУ. Серия XII. Право. – 1973. – № 1.
33. Гаврилов Э. П. Советское авторское право: Основные положения. Тенденции развития. – М.: Наука, 1984. – С. 81.
34. Глухівський Л. Наукова творчість і авторське право // Інтелектуальний капітал. – 2002р. – № 1. – С. 30-33.
35. Дмитрищин В.С., Березанська В.І. Інтелектуальна власність на програмне забезпечення в Україні. – К.: Вірлен, 2005. – 304 с.
36. Дозорцев В. А. Авторские дела в суде: Научно-практический комментарий. – М.: ВААП-Информ, 1985. – С. 14.
37. Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей / Исслед. Центр частного права. – М.: Статут, 2003.
38. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності в Україні. – К., 2002. – 188 с.
39. Жаров В.О. Інтелектуальна власність в Україні: правові аспекти набуття, здійснення та захисту прав. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2000. – 188 с.
40. Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 128-129.
41. Иоффе О. С. Основы авторского права. – М.: Знание, 1969. – С. 15-16.
42. Інтелектуальна власність: словник-довідник. – Т. 2. Промислова власність. – К., 2000. – С. 81.
43. Комаров В., Задорожній О. Повертаючись до надрукованого. // Інтелектуальна власність. – 2002. – № 2-3. – С. 61-62.
44. Кузнєцов Ю.М. Патентознавство та авторське право: Підручник. – К.: Кондор, 2005. – 428 с.
45. Медведев Д. А. Право на фирму в условиях рыночной экономики. – Уфа, 1991. – С. 68.
46. Мельник О.М. Авторське бачення перспектив розвитку охорони майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 57-60.
47. Мельник О.М. Інтелектуальна власність в економічній системі розвитку України – проблемні питання // Наше право. – 2004. – № 3. – С. 85-94.
48. Минков А. М. Международная охрана интеллектуальной собственности. – СПб., 2001. – С. 25.
49. Мікульонок І.О. Основи інтелектуальної власності: Навчальний посібник. – К.: ІВС Видавництво «Політехніка», 2005. – 232 с.
50. Охорона інтелектуальної власності в Україні: Монографія /                       С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчик. – К.: Форум, 2002. – 319 с.
51. Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 12.
52. Підопригора О. А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К., 1998. – С. 129.
53. Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Харків: Фірма «Консум», 1997. – С. 27.
54. Право інтелектуальної власності: Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За заг. ред. М.В. Паладія, Н.М. Мироненко,                В.О. Жарова. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 432 с.
55. Право інтелектуальної власності: Підруч. для студентів, вищих навч. зак. / За ред. О. А. Підопригори, О. Д Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – С. 53.
56. Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. – М.: Проспект, 1996. – С. 14-19.
57. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в РФ. – М., 2000. – С. 430.
58. Сусліков Л.М. Патентознавство: Навчальний посібник /                              Л.М. Сусліков, В.С. Дьордай. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 232 с.
59. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. –                Т. 1. – 520 с.
60. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової,                        І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. –              480 с.
61. Чернышева С. А. Правоотношения в сфере художественного творчества. – М.: Наука, 1979. – С. 76.
62. Шершеневич Г. Ф. Учебникь русского гражданского права. – 1912. –   С. 407.
63. Юридична енциклопедія: У 6 т. / За ред. Ю. С. Шемшученка. – К., 2002. – Т. 4. – С. 453.

¹ Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. – Харків: Фірма «Консум», 1997. –                 С. 27.

² Право інтелектуальної власності: Підруч. для студентів, вищих навч. зак. / За ред. О. А. Підопригори,                     О. Д Святоцького. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. – С. 53.

³ Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 12.

⁴ Зенин И. А. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С. 128-129.

⁵ Шершеневич Г. Ф. Учебникь русского гражданского права. – 1912. – С. 407.

⁶ Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей / Исслед. Центр частного права. – М.: Статут, 2003.

⁷ Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. – М.: Проспект, 1996. – С. 14, 18-19.

⁸ Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. – Ст. 54

⁹ Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – с. 406.

¹⁰ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – Ст. 425.

¹¹ Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Т. 1. – с. 398.

¹² Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – 410 с.

¹³ Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64

¹⁴ Гаврилов Э. П. Советское авторское право: Основные положения. Тенденции развития. – М.: Наука, 1984. – С. 81; Иоффе О. С. Основы авторского права. – М.: Знание, 1969. – С. 15-16.

¹⁵ Чернышева С. А. Правоотношения в сфере художественного творчества. – М.: Наука, 1979. – С. 76.

¹⁶ Антимонов Б. С., Флейшиц К. А. Авторское право. – М.: Госюриздат, 1957. – С. 80, 85.

¹⁷ Дозорцев В. А. Авторские дела в суде: Научно-практический комментарий. – М.: ВААП-Информ, 1985. –                  С. 14.

¹⁸ Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – Т. 1. – с. 404.

¹⁹ Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В. І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т. 1. – с. 417.

²⁰ Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. – Ст. 441.

²¹ Офіційний вісник. – 2003. – № 4. – Ст. 128-129.