Загальні пiдстави для виникнення аліментних правовідносин між батьками і дітьми

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………………с.3

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АЛІМЕНТНИХ   ПРАВОВІДНОСИНИ

1.1. Історико-правовий аспект  розвитку аліментних правовідносин в Україні………………………………………………………………………….c.6

1.2. Поняття аліментного зобов’язання та його елементи……………….…c.14

РОЗДІЛ ІІ АЛІМЕНТНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ПОДРУЖЖЯ

2.1. Загальні підстави  для стягнення алiментiв на  утримання одного з         подружжя……………………………………………………………………….с.26

2.2. Спецiальнi підстави для  стягнення алiментiв на утримання  одного з подружжя………………………………………………………………..……с.29

2.3. Форма,  розмір, термін, способи сплати  аліментів на утримання одного з подружжя…………………………………………………….…………………с.31

    РОЗДІЛ ІІІ АЛІМЕНТНІ  ПРАВОВІДНОСИНИ   БАТЬКІВ  І  ДІТЕЙ

3.1. Загальні пiдстави для  виникнення аліментних правовідносин між батьками і дітьми………………………………………………………….….с.35

3.2. Розмір та порядок  нарахування  алiментiв на утримання  дітей………………………………………………………………………...…с.37

ВИСНОВКИ…………………………………………………..…………..…c.40

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….c.44

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

         Згідно зі ст. 51 Конституції України "сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою". На конституційному рівні знайшов також закріплення обов’язок батьків щодо утримання неповнолітніх дітей та обов’язок подружжя підтримувати один одного, що підкреслює важливість цих відносин [1 ст.51].

У концепції державної  сімейної політики, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р., зазначається, що "сім’я є  інтегральним показником суспільного  розвитку, якій відображає моральний  стан суспільства і є могутнім фактором демографічного потенціалу" [16, преамбула].

Проте незалежно від рівня  соціальної допомоги сім’ї зберігає своє значення індивідуальний фактор матеріального забезпечення членів сім’ї, до того ж за складної соціально-економічної  ситуації держава не в змозі забезпечити  всім громадянам високий рівень життя  за рахунок соціальної допомоги. Як зазначається в концепції державної  сімейної політики, перехід до ринкових економічних відносин змінив співвідношення джерел забезпечення сім’ї і "сьогодні відповідальність за утримання і  виховання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж  на державу".

Сім’я у всіх країнах  та у всіх народів є основним осередком  суспільства. Сім’я в сучасному  громадянському суспільстві виконує  цілий ряд функцій, однією з них  є функція добування засобів  існування для членів сім’ї.

Пов’язані з виконанням цієї функції аліментні відносини  мають важливий характер на теперішньому етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання батьками своїх неповнолітніх дітей.

У Сімейному кодексі України, прийняття якого є визначальним кроком уперед на шляху вдосконалення  правового регулювання сімейних відносин, знайшло своє нормативне визначення поняття сім’ї.

У зв’язку з прийняттям Сімейного кодексу України глибокого  наукового аналізу потребують законодавчі  новели в регулюванні аліментних відносин. Особливо це стосується визначення розміру аліментів, порядку виконання  аліментних обов’язків.

Потребує уточнення коло суб’єктів аліментних зобов’язань, наукового вирішення питання  про співвідношення поняття "суб’єкт  аліментного зобов’язання та "член сім’ї".

Аліментне зобов’язання  являє собою складний правовий інститут. Характеристика аліментного зобов’язання дозволяє визначити підстави виникнення прав та обов’язків у суб’єктів  даних правовідносин та порядок  їх здійснення. Обов’язки подружжя, батьків та дітей щодо взаємного  утримання мають безумовний характер. Існування аліментних зобов’язань  інших членів сім’ї є предметом  дискусії, оскільки суб’єкти цих правовідносин  пов’язані досить віддаленим ступенем спорідненості. Підвищення рівня соціального  захисту громадян має вплинути на поступове скасування інституту  аліментних зобов’язань інших членів сім’ї.

У сімейному праві аліментним правовідносинам приділялась значна увага, проте в результаті корінних змін у соціально-економічному житті суспільства постали нові наукові проблеми. У науці сімейного права України донедавна було відсутнє окреме комплексне дослідження інституту аліментних зобов'язань з врахуванням змін у шлюбно-сімейному законодавстві та потреб правозастосовчої практики. Монографії О.Й. Пергамент та З.В. Ромовської вийшли у світ відповідно у 1951 та 1973 році, праця Г.П. Грішина (1988 р.) має практичний характер, автор зосереджує свою увагу на аналізі діючого на той час шлюбно-сімейного законодавства радянських республік колишнього СРСР.

Для сімейного права України  традиційно характерним є імперативний метод правового регулювання  сімейних відносин. Проте істотним недоліком такого підходу є неможливість укладення угод про сплату аліменті.

Таким чином, вирішення цих  проблем у новому Сімейному кодексі  України, науці сімейного права  і подальше впровадження результатів  наукових розробок у законодавство є актуальним.

Метою  дослідження є  аналіз інституту аліментних зобов’язань  з урахуванням належності суб’єктів  аліментних правовідносин до складу певної сімейної спільності, а також  вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання аліментних відносин.

Науковим дослідженням проблем  аліментних правовідносин займалися такі учені-юристи, як Антокольска М.В., Антошкіна В., Афанасьєва Л. В., Ариванюк Т.О., Гопанчук B.C., Дибовський Д.,  Ромовська З.В.,  Баранова Л.М., Борисова В.І., С.І.Ожегов, О.Й.Пергамент , Червонний Ю.С.,  Шевченко Т. та інші.

Нормативною основою дослідження  стала Конституція України, Кодекс про шлюб та сім’ю України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про виконавче  провадження" та інші нормативно-правові  акти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І Загальна характеристика

1.1. Історико-правовий  аспект розвитку аліментних правовідносин в Україні

    Протягом усього історичного періоду становлення суспільства сімейні стосунки відігравали важливу роль у духовному, соціальному та економічному розвитку людства. У первісному суспільстві піклування людини про своїх нащадків відбувалося на інстинктивному рівні, подібно до інших живих істот. У міру розумового розвитку та фізичного становлення людини турбота про дітей та батьків, що дали життя, ставала більш свідомою. Стосунки в сім’ї набували характеру відповідальності за майбутнє покоління та за батьків, які знаходились в старості.

      В усі часи сімейні зв’язки вважалися найбільш міцними, оскільки членів сім’ї об’єднувала кровна спорідненість або добровільне осмислене прийняття на себе батьківських обов’язків (усиновлення). Поряд із правом кожного на утворення сім’ї існує і обов’язок піклуватися про членів своєї сім’ї. Оскільки рішення стати подружжям, батьками приймається добровільно, то відповідно і сімейні обов’язки покладаються саме на осіб, які об’єднані родинним зв’язком. Найголовнішим завданням сім’ї є виховання дітей та турбота про їх достойне існування. Від того, наскільки батьки сумлінно виконують свої обов’язки, залежить ставлення до них дітей в старості та чи зможе зайняти дитина в майбутньому належне місце в суспільстві[23].

       Історія становлення людства свідчить про те, що на процес розвитку сімейних відносин немало вплинули історичні події, економічні та соціальні зміни в суспільстві. З плином часу з’явилося розуміння того, що майнові стосунки в сім’ї повинні бути чітко визначені та мати відповідний правовий захист. В історії розвитку сімейного законодавства простежується пряма залежність появи нових інститутів від реалій певних історичних періодів. Дослідження процесу трансформації сімейних правовідносин в історичному аспекті дозволить сформувати основні напрямки розвитку сучасного сімейного законодавства.

      Формування аліментних стосунків між членами сім’ї: батьками, дітьми, подружжям та іншими родичами почалося ще за часів розвитку феодального права. Але за тих часів ці відносини ще не мали твердої правової основи, а базувалися загалом на традиціях. А втім батьки повинні були утримувати своїх дітей, забезпечувати їх їжею, а після того, як батьки набували похилого віку, піклуватися про них повинні були їх діти. З подальшим розвитком суспільних відносин майнові правовідносини між членами сім’ї стали набувати більш чіткого юридичного змісту.

       Законодавство Російської імперії ХVШ століття було побудоване з урахуванням права європейських країн, що дозволило застосувати закони інших країн при встановленні норм поведінки в аліментних правовідносинах.

Викликають інтерес майнові  стосунки між членами сім’ї, які  закріплювалися в Зводі законів  Російської Імперії (далі - Звід). У Зводі  були встановлені права та обов’язки  подружжя з матеріального утримання. Такий обов’язок покладався лише на чоловіка, у дружини правового  обов’язку надавати аліменти не було. В статті 106 Зводу зазначалося, що чоловік має утримувати дружину  “за станом та можливістю своєю” [25]. Обсяг аліментного обов’язку залежав від потреб жінки та можливості чоловіка. Подружжя мало змогу домовитися між собою про розмір прожитку.

        Слід відзначити, що обов’язки подружжя на початку ХХ століття також були не рівними. Чоловік повинен був надавати кошти на утримання дружини, а жінка не зобов’язувалася матеріально підтримувати чоловіка.

          На початку ХХ століття в Звід законів Російської імперії увійшла норма, за якою зберігалося право на утримання жінки, яка не проживала з чоловіком, з вини якого подружнє життя було визнано судом неможливим.

        Обов’язок батьків піклуватися про своїх дітей також був закріплений на законодавчому рівні. Батьки повинні були надавати своїм дітям добре виховання, забезпечувати прожиток, одежу за своїм станом. Аліментний обов’язок батьків не обмежувався віком дитини і зберігався після досягнення дитиною повноліття за умови, що діти потребували батьківської допомоги (ст.172 Зводу). У разі, якщо батьки  жили окремо, утримувати дитину повинен був той із батьків, з ким залишалась дитина. Однак коли сім’я розпадалася з вини того із подружжя, який жив поза сім’єю, від обов’язку утримувати дитину він не звільнявся.  Якщо батько не мав достатніх коштів, то мати повинна була брати участь в утриманні дитини залежно від свого майнового стану. У разі позбавлення батьківської влади, мати чи батько дитини не звільнялися від аліментного обов’язку. Разом з тим батьки не повинні були надавати утримання неповнолітнім дітям, якщо вони одружувалися.

         У дореволюційному суспільстві права дітей, народжених поза шлюбом, прирівнювалися до прав законнонароджених дітей. Батько позашлюбних дітей мав надавати їм утримання. У ст. 132 Зводу зазначалося, що батько позашлюбної дитини зобов’язаний відповідно до своїх майнових коштів та суспільного становища матері дитини нести витрати на її утримання, якщо вона того потребує, до її повноліття [25]. Цей обов’язок вважався таким, що “постає з природного зв’язку між батьками та дітьми”. Але батько повинен був надавати утримання тільки у тому разі, якщо дитина дійсно потребувала допомоги, а мати не мала достатніх коштів, щоб самостійно утримувати дитину. Аліментний обов’язок припинявся лише у випадку одруження позашлюбної дитини або якщо дитина могла сама себе утримувати. Батько позашлюбної дитини не звільнявся від виконання свого обов’язку у разі “недостойної поведінки дітей, вступу батька в ченці, припинення або обмеження його дієздатності”.

           Крім того, згідно зі ст. 132 Зводу батько позашлюбних дітей повинен був надавати кошти на утримання матері своїх дітей, якщо піклування та догляд за ними не дозволяли їй здобувати кошти для життя. Цей обов’язок тривав доти, поки мати залишалася нужденною. Якщо матір позашлюбної дитини не мала достатніх коштів на утримання, то батько повинен був надавати їх, а також у випадку “звільнення від тягаря, і доставляти їй насущне утримання надалі до її видужання”. Але вимагати такого утримання жінка мала право лише упродовж року від дня пологів. Батько позашлюбних дітей звільнявся від обов’язку утримувати матір, якщо в останньої з’являлися кошти для життя або якщо вона одружувалася з батьком дітей або іншим чоловіком.

           Обов’язок надавати утримання стосувався і дітей щодо батьків. У ст.194 Зводу закріплювалося, що діти повинні надавати утримання та прожиття батькам, якщо ті “знаходяться в бідності, старезності або немощах”. Розмір коштів, які діти мали надавати своїм батькам, залежав від їх матеріальних можливостей. Крім того, діти і батьки могли за взаємною згодою домовитися як і в якому розмірі буде надаватися утримання. Батьки могли вимагати матеріальної допомоги від дитини, яка мала достатні кошти, щоб надавати утримання. Якщо батьки мали декілька дітей, то всі вони залучалися до аліментного обов’язку, але обсяг участі у його виконанні визначався  залежно від майнового стану кожного з них.

             Обов’язок по утриманню батьків покладався як на повнолітніх, так і на неповнолітніх та недієздатних дітей, якщо вони мали достатні кошти.

1902 року до Зводу були  внесені зміни, згідно з якими  походження дитини від батька  підтверджувалося будь-якими доказами. Однак, як зауважує М.В.Антокольська, йдеться не про встановлення батьківства як сімейно-правового зв’язку з дитиною, а лише про право дитини на одержання утримання [9, с. 60-61]. Відповідно до ст.132 Законів цивільних, мати повинна була утримувати дитину, а батько зобов’язувався надавати їй утримання у разі нужденності і відповідно до суспільного становища матері [25].