Загальні пiдстави для виникнення аліментних правовідносин між батьками і дітьми

     Тобто, можна  зробити висновок, що аліментами можна вважати певні кошти, які надаються аліментнозобов’язаною особою управомоченій особі з метою реалізації аліментного зобов’язання.

      Слід сказати, що в літературі часто ведуться суперечки з приводу розмежування понять “утримання” та “аліменти”. Так, Є.А. Поссе та             Т.А. Фаддєєва вважають, що коли в правовій науці відокремлюють поняття “утримання” від аліментного зобов’язання (аліментів), то самим ще більше обмежують сутність останнього. При цьому автори говорять, що кожен громадянин має право на утримання та одержує його у вигляді частки суспільного продукту відповідності до кількості та якості фактично виконаної суспільно корисної праці або у вигляді частки із цієї частини, що розподіляється між самим працюючим та визначеним колом осіб, що не беруть участі у виробництві [15, с.83]. Визначення утримання, таким чином, взагалі не має нічого спільного із сімейними правовідносинами та тим утриманням, яке можна вважати аліментами. Така трактовка може стосуватися лише заробітної плати, пенсії або інших соціальних виплат.

        Однак  слід зазначити, що в кодексах термін “аліменти” вживається у тому ж значенні, що і вислови “кошти на утримання”, “утримання. На думку З.В.Ромовської, це свідчить про те, що в дані  поняття законодавець вкладає один і той же зміст – засіб до існування члена сім’ї [20, с. 6]. Слід погодитись з цією точкою зору. Аліменти являють собою кошти на утримання, спрямовані на створення нормальних умов існування певного члена сім’ї або кількох її членів, що їх потребують, за рахунок зобов’язаних осіб.

     У сучасному сімейному законодавстві України також не розмежовуються поняття “утримання” та “аліменти”, і в перше і в друге вкладається одне й те ж розуміння – кошти на утримання певного члена сім’ї, незалежно від того, добровільне це утримання чи на підставі рішення суду. Так, у ст.75 нового Сімейного кодексу України закріплено, що право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий з подружжя може надавати цю матеріальну допомогу. Стосовно утримання, яке надається дітям їх батьками, законодавець також вживає термін “утримання”, як синонім терміну “аліменти”. Згідно зі ст.180 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) в натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. У зв’язку з цим суперечки навколо цих двох понять недоречні, вони несуть однакове змістове навантаження.

Об’єкт

      Аліментні правовідносини, як і будь-які інші, мають свій об’єкт. Об’єкт аліментного зобов’язання в юридичній літературі розглядається по різному. Існує думка, що об’єктом аліментного зобов’язання є певні матеріальні блага. В.А.Рясенцев, наприклад, розглядав об’єкт аліментних правовідносин, як дії по сплаті аліментів. У цьому зв’язку  вчена Л.М.Рогович зауважувала, що інтерес управомоченого може бути забезпечений не передачею якоїсь суми грошей за точно визначений період часу, а систематичним утриманням. На думку автора, правовий результат у цьому випадку не віддільний від самого процесу виконання, він виявляє себе не з припиненням зобов’язання, а в процесі виконання [19, с.8]. Однак, більш чітким визначенням об’єкта аліментного зобов’язання слід назвати визначення вченого Д.А.Медведєва. На його думку, об’єктом аліментного зобов’язання є дії платника аліментів (зобов’язаної особи) по передачі майнового утримання отримувачу аліментів [12, с. 448].

Суб’єкт

       До суб’єктів аліментного зобов’язання відноситься велика група осіб, об’єднаних сімейними стосунками.

Виходячи з законодавчого  визначення поняття "сім’я" можна  співвіднести коло членів сім’ї та суб’єктів аліментних правовідносин.

        У відповідності до ст. 3 СК України  сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи,  які спільно проживають,  пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки [2, ст. 3]. 

Подружжя вважається сім'єю і тоді,  коли дружина та чоловік  у зв'язку з навчанням,  роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

         Оскільки  в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю.

     Суб’єктами так званої першої черги, є подружжя, що перебуває у шлюбі (ст. 75 СК України); чоловік та жінка після розірвання шлюбу (ст. 76 СК України); батьки та діти (ст.ст.180, 198, 199, 202 СК України).

       Учасниками аліментних правовідносин є також родичі другої черги, тобто особи, пов’язані між собою більш віддаленим ступенем сімейного зв’язку. Такими особами виступають баба, дід (ст. 265 СК України); онуки та правнуки (ст. 266 СК України); брати та сестри (ст. 267 СК України); мачуха та вітчим (ст. 268 СК України); падчерка та пасинок (ст. 270 СК України); особи, у сім’ї яких виховувалася дитина (ст. 269 СК України); особа, яка проживала з родичами або іншими особами однією сім’єю (ст. 271 СК України).

     Обов’язок з утримання інших членів сім’ї та родичів може виникнути лише при наявності певних умов на відміну від аліментнозобов’язаних осіб першої черги, де аліментний обов’язок чітко визначений у залежності від учасників правовідносин. Інші особи залучаються до виконання аліментного зобов’язання лише при відсутності зобов’язаних осіб першої черги або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати належного утримання та при умові, що аліментнозобов’язана особа другої черги може надавати матеріальну допомогу. Тобто аліментне зобов’язання інших членів сім’ї та родичів є субсидіарним. Слід відзначити, що за СК України коло аліментноуповноважених та аліментнозобов’язаних суб’єктів  дещо розширилося.  Так, право на аліменти тепер мають повнолітні діти, якщо вони продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги. Батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ст.199 СК України).

      Крім того, у новому сімейному законодавстві визначено коло осіб, які хоч і не є родичами у правовому розумінні, але все ж таки мають право на отримання аліментів. Згідно зі ст. 271 СК України, якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім’єю, вона зобов’язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менше п’яти років, за умови, що ця особа може надавати матеріальну допомогу. Ми вважаємо, що ця норма носить досить спірний характер. З точки зору права сімейні обов’язки можуть виникати лише у осіб, пов’язаних кровною спорідненістю, або у осіб, які набули статусу члена сім’ї у вставленому законом порядку. Зрівнювання правового становища інших осіб з родичами, навіть якщо особа, на яку може бути покладений обов’язок з утримання, проживала з ними однією сім’єю, може призвести до зловживань у цій сфері правовідносин. Поряд з цим може спричинитися ситуація, коли окремі громадяни будуть навмисне ухилятися від оформлення в установленому законом порядку сімейних стосунків. У даному випадку можуть виникнути складнощі із встановленням правового зв’язку між цією особою та сім’єю, в якій проживав неповнолітній. Також слід враховувати, що проживання однією сім’єю не свідчить про те, що неповнолітньому надавалася матеріальна допомога з боку особи, яка буде вимагати утримання. Ми вважаємо, що більш правильно було б зазначити, що інші особи, з якими неповнолітній проживав однією сім’єю, мають право у майбутньому вимагати утримання тільки в разі, коли буде доведено, що вони дійсно займали положення, прирівняне до члена сім’ї та бралиучасть в утриманні неповнолітнього.

      До новел СК України слід віднести положення ст. 267, якою статтею розширене коло аліментнозобов’язаних осіб щодо непрацездатних повнолітніх братів та сестер. Визначається, що повнолітні брати та сестри зобов’язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають подружжя, батьків або дітей, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. Для порівняння, в КпШС (1969 р.) обов’язок по утриманню покладався на братів та сестер тільки стосовно неповнолітніх братів та сестер. Непрацездатні повнолітні особи мали право на утримання від інших членів сім’ї, але на братів та сестер цей обов’язок не поширювався.

       Суб’єкти аліментного зобов’язання є правоздатними. Правоздатність виникає з моменту народження та припиняється зі смертю особи або оголошення її померлою. Як відзначав Я.Р.Веберс, зміст правоздатності в сімейному праві визначається нормами, які встановлюють можливість громадянина бути суб’єктом конкретних сімейних правовідносин. На думку автора, в сімейному праві докладно та чітко визначені ті обставини, які формують правоздатність стосовно кожного конкретного виду сімейних відносин [10, с.88].Однак,як зауважує А.М.Рабець [18, с.2], з моменту народження і до 18 років аліментна правоздатність є скороченою, оскльки дитина може володіти лише суб’єктивним правом на отримання аліментів, але не несе обов’язків по аліментуванню. З 18 років аліментна правоздатність стає повною, включаючи в себе як володіння правом, так і можливість несення обов’язків. Це є цілком справедливим. До настання повноліття, за загальним правилом, дитина може бути лише управомоченою на отримання аліментів. Разом з тим за новим СК України у виняткових випадках, якщо батьки є тяжкохворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заробіток), суд може стягнути з неї кошти на покриття витрат, пов’язаних з лікуванням та доглядом за батьками (ст. 206 СК України). Після настання повноліття особа стає аліментнозобов’язаною, набуває обов’язків по утриманню батьків, дітей, подружжя та інших членів сім’ї при наявності фактів, що формують аліментне зобов’язання.

         Слід звернути увагу, що інколи виділяють ще одну умову аліментного зобов’язання. Так, зауважується, що платник аліментів повинен володіти аліментноздатністю. Ним може бути тільки дієздатна фізична особа, яка перебуває у родинному або іншому сімейно-правовому зв’язку з отримувачем аліментів. У ряді випадків, на думку авторів, при виникненні дієздатності раніше офіційного повноліття (емансипація неповнолітнього або його вступ у шлюб раніше 18 років) особа повинна бути визнана аліментнозобов’язаною [12, с.592]. На нашу думку, аліментноздатність – це здатність надавати кошти до існування членам сім’ї, які їх потребують, тобто достатній рівень матеріального забезпечення. Не можна говорити про аліментноздатність стосовно аліментного обов’язку батьків щодо дітей. Аліментноздатність може братися до уваги тільки при виконанні аліментного обов’язку щодо інших членів сім’ї та подружжя, оскільки покладання цього обов’язку закон ставить у залежність від наявності достатніх коштів у зобов’язаної особи.

Особливості

Аліментне зобов’язання має  свої характерні риси, які дозволяють відокремити його від інших видів зобов’язань.

      По-перше  аліментне зобов’язання носить майновий характер. Сутність цих правовідносин полягає в наданні майнових благ для задоволення потреб управомоченої особи. З свого боку управомочена особа має право вимагати від аліментнозобов’язаної особи не моральної допомоги, а саме майнової. В іншому випадку правовідносини втрачають характер аліментних.

       По-друге  аліментні зобов’язання мають суворо особистий характер. У зв’язку з цим аліментні права та обов’язки не можуть передаватися у спадок, не можуть відчужуватися. В разі смерті зобов’язаної або управомоченої особи ці правовідносини припиняються. Але водночас щодо інших осіб аліментне зобов’язання може виникнути. Наприклад, у разі смерті батька обов’язок по утриманню дитини може покладатися на діда, бабку або інших родичів, але у цих випадках характер правовідносин буде іншим, бо виникає з інших підстав.

       Однією із особливостей аліментного зобов’язання є його взаємність. Однак взаємність в аліментних відносинах не є принципом взаємності та рівності майнових благ, що надаються один одному особами, які пов’язані аліментними відносинами, а є принципом взаємної посильної турботи, що покладається або кровним зв’язком, або приналежністю до сімейного союзу [24, с.15]. Взаємністю не обумовлено виникнення аліментного зобов’язання. Аліментне зобов’язання виникає при наявності встановлених законом умов цілком незалежно від можливості отримання аліментнозобов’язаною особою в майбутньому якихось коштів від особи, що аліментується. Право на аліменти виникає також незалежно від того, чи сплачувала особа, що вимагає аліментів, раніше кошти на утримання тій особі, від якої зараз їх вимагає [14, с.9]. Слід погодитися з цією точкою зору, адже взаємність не є синонімом відплатності. Відплатність в аліментних правовідносинах існувати не може, хоч, на перший погляд, можна знайти певну закономірність, наприклад, в утриманні батьками своїх дітей, а згодом, навпаки, дітьми батьків. Але ці аліментні зобов’язання не однакові за своїм характером та виникають з різних юридичних підстав, тому кожні аліментні правовідносини є самостійними, незалежними від інших. Крім того, неможливе паралельне існування аліментного обов’язку одних і тих же членів сім’ї. Взаємність аліментних зобов’язань означає можливість особи, яка в минулому виконувала обов’язок по утриманню окремих членів сім’ї, вимагати від них матеріальної допомоги на свою користь.

       Безвідплатний характер аліментних правовідносин виявляється також в тому, що аліменти не можуть бути витребувані назад навіть у випадку помилкового стягнення. Виняток становлять випадки, коли вимога про стягнення аліментів базується на підроблених документах (відомостях).   Відплатність відображає рівність усіх учасників цивільного обігу та виражає сутність норм цивільного права.