Загальні пiдстави для виникнення аліментних правовідносин між батьками і дітьми

У разі задоволення позову аліменти у зміненому розмірі  будуть стягуватись від дня набрання чинності рішенням суду.

Однією з новел СК України є передбачення можливості припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям нею права власності на нерухоме майно.

У відповідності до ст. 190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору  [2, ст.190].

Набувачем права власності  на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з  ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. В разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. За позовом відчужувача  нерухомого майна договір, укладений  відповідно до ч. 1 цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку з її утримання. 

 

 

ВИСНОВКИ

 

З викладеного можна дійти  висновку, що нове сімейне законодавство, зокрема щодо порядку сплати аліментів, вийшло на новий рівень регулювання  сімейних правовідносин. Воно пішло  по шляху відмови від старих принципів, що встановлювалися радянським законодавством, і спрямовує свій погляд на міжнародну практику.

Позитивною новелою є  введення поняття сім’ї. Разом з  тим, воно потребує вдосконалення щодо кола членів сім'ї.

Виходячи з законодавчого  визначення поняття "сім’я" можна  співвіднести коло членів сім’ї та суб’єктів аліментних правовідносин. Оскільки  в Сімейному кодексі  під сім'єю розуміється певна  спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і  між особами, які не складають  сім'ю. Можна виділити:  аліментні  зобов’язання подружжя; аліментні  зобов’язання батьків та дітей; аліментні  зобов’язання свояків та інших родичів; аліментні зобов’язання фактичних  вихователів (вихованців).

 Аліментами слід розглядати  всяку матеріальну допомогу, що  надається в силу закону одному  з подружжя, родичам, своякам,  фактичному вихователю (вихованцю).

Аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями:  підстави їх виникнення визначені лише законом; аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані  назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення  було засноване на неправдивих відомостях; аліментні зобов'язання мають особистий  характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон.

В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов’язку  сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя.  Існують два найбільш важливих аспекти цього питання: по-перше, це проблема пов’язана з визначенням розміру аліментів, по-друге, несплата призначених аліментів.

Щодо аліментних правовідносин  подружжя існують такі проблемні  і  спірні моменти.

1. Визначення підстав  для стягнення. Право на утримання  (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує  матеріальної допомоги, за умови,  що другий із подружжя може  надавати матеріальну допомогу.

Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатним за віком  чи станом здоров’я. Настання юридичної  непрацездатності законодавець пов'язував з: а) iнвалiднiстю; б) пенсійним віком, що обумовлював вiдсутнiсть у особи  обов'язку працювати. Фактична непрацездатнiсть  пов'язана iз станом здоров'я i полягає  у вiдcутностi у особи реальної можливостi працювати.

Проте, згідно СІК України, це не обов’язкова умова. Так, наприклад  існує можливість стягнення алiментiв  на утримання того з подружжя, який доглядає малолітню дитину. Стягнення  алiментiв в такій ситуації не залежить вiд того, чи працює дружина  в цей час та яке її матеріальне  становище, а пов'язане лише з  двома умовами: 1) дружина має проживати  з малолітньою дитиною; 2) чоловік  повинен мати можливicть надавати дружинi допомогу.

Важливою новелою є  право подружжя укласти договір  про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій  формі і нотаріально посвідчується. Подружжя в договорi про утримання  може передбачити виникнення зобов'язань  щодо утримання i за відсутноcтi такої  умови, як непрацездатність.

СК України передбачає можливість уреґулювати аліментні  зобов'язання подружжя як у шлюбному договорі (ст. 99 СК), так і в договорі про надання утримання (ст. 78 СК).

У разі невиконання одним  із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання  аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, а  це швидко і зручно[4].

Пропонується передбачити  в СК України, що наявність угоди  про надання утримання (аліментів) перешкоджає зверненню до суду з позовними вимогами про визначення розміру аліментів.

Щодо нововведень стосовно аліментних правовідносин батьків  і дітей, то безспірно, що найцікавішим з них є розширення законодавчого  переліку способів виконання батьками обов’язку утримувати дитину.

Встановлення можливості натуральної форми утримання  дитини відповідає сучасному етапу  розвитку української економіки, коли в деяких регіонах держави виплата  заробітної плати фактично здійснюється в натуральній формі, або у  випадку, коли платник аліментів  займається сільським господарством, в якому кінцевий продукт (товар) має натуральну форму.

Для обрання однієї з указаних форм утримання дитини необхідна  єдина умова – обов’язкова  згода на це обох батьків. Відсутність  інших умов дає підстави вважати, що обрання будь-якої форми утримання  дитини має не тільки ряд переваг, а й деякі недоліки.

Однак для виключення будь-яких непорозумінь у майбутньому, незважаючи на форму утримання (грошову чи натуральну), батьку (матері) варто укласти письмовий договір про сплату аліментів на дитину. При цьому в такому договорі слід зазначити форму й порядок утримання дитини, розмір та строки виплати аліментів.

Щодо розміру та порядок  нарахування  алiментiв на утримання  дітей неможливо погодитися і  з ч.2 ст. 183 СК України, яка вказує, що якщо стягуються аліменти на двох або більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка стягуватиметься до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Закріплюючи цю норму, законодавці  пішли найпростішим шляхом вирішення  проблеми утримання двох і більше дітей, вказуючи на обов’язок суду призначити єдину частку й не надаючи  суду повноважень у деяких випадках відійти від цього загального правила.

Недосконалість указаної вище статті простежується і в  її останній частині, де зазначено, що якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

В цілому, слід  зазгначити, що Сімейний Кодекс України, прийнятий у 2002 році  регулює аліментні відносини скоріше диспозитивним, а не імперативним методом, встановлюючи незмінювані правила тільки тоді, коли це необхідно для захисту інтересів особи, на користь якої вони сплачуюються, і в першу чергу – дитини.