Особливостi галузi конституцiйного права виявляються в його джерелах

 22. Поняття і види підсудності.

   На відміну  від підвідомчості, яка розмежовує  компетенцію між державними органами  як між собою, так і міждержавними  органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними судами. Тому підсудністю називають ще коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного суду.

   Визначення  компетенції різних судів системи  провадиться залежно від виконуваних  ними функцій, від роду (предмета) справи, суб’єктів спору, що підлягає  розгляду, і місця (території), на  яку поширюється діяльність певного  суду. В зв’язку з цим підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція — competentia rations functionate), родову (предметна, об’єктивна компетенція — competentia ratione materiale), територіальну (особиста, суб’єктивна компетенція — competentia ratione personae). 

 23. Територіальна підсудність та її види.

  Територіальна  підсудність розмежовує компетенцію  по розгляду підвідомчих судам  справ між однорідними судами  залежно від території, на яку  поширюється їх діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою, або суб’єктивною, компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визначає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

  Територіальна підсудність має декілька видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, по зв’язку справ. 

 24. Родова та функціональна  підсудність.

  Родова підсудність  визначає компетенцію різних  ланок судової системи по розгляду  цивільних справ по першій  інстанції залежно від роду  справи (предмета цивільного спору)  або суб’єктного складу сторін спірних правовідносин. Таке розмежування компетенції судових органів обумовлюється міркуваннями публічно-правового характеру стосовно найкращої організації судової влади — щоб створити для осіб, які потребують судового захисту, найбільш сприятливі умови для участі в судочинстві, для залучення всіх заінтересованих осіб і доказів у справі. За загальними правилами родової підсудності всі цивільні справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім тих, що віднесені законом до інших судів, розглядаються районними (міськими) судами (ч. 1 ст. 123 ЦПК).

   Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі виконуваних ними функцій. За цією підсудністю районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, які діють як місцеві суди, виступають судами першої інстанції, виконуючи функцію розгляду і вирішення по суті справ, підвідомчих цивільному судочинству (ст. 21 Закону «Про судоустрій України», ст. 125 ЦПК). 

 25. Витрати по провадженню  цивільної справи та їх види.

   Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві в ЦПК мають назву «Судові витрати» (глава 5), яка не зовсім точно віддзеркалює їх правову природу. Ними є витрати, які несуть сторони, треті особи з самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження та у деяких справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, за вчинення в їх інтересах цивільних процесуальних дій, пов’язаних з розглядом справи у порядку цивільного судочинства.

  Витрати по провадженню справи в цивільному судочинстві складаються з двох видів — державного мита і витрат, пов’язаних з розглядом справи (ст. 63 ЦПК). 

 26. Витрати, пов’язані з розглядом справи.

   Статтею  63 ЦПК до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать: 1) суми, що підлягають виплаті свідкам і експертам; 2) витрати, пов’язані з проведенням огляду на місці; 3) витрати на розшук відповідача.

 27. Поняття та розмір  судового збору.  Підстави звільнення  від сплати судового збору.

 Судовий збір — збір, що справляється на всій території  України за подання заяв, скарг  до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

 Судовий збір справляється у відповідному розмірі  від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, — у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

1. Від сплати  судового збору звільняються:

1) позивачі — за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин;

2) позивачі —  за подання позовів про відшкодування  шкоди, заподіяної каліцтвом або  іншим ушкодженням здоров’я, а  також смертю фізичної особи; 

 28. Ціна позову та порядок її визначення.

  Ціна  позову визначається:

у позовах  про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною  за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у  безспірному (безакцептному) порядку;

у позовах  про витребування майна — вартістю майна, що витребується;

у позовах, які складаються з кількох  самостійних вимог, — загальною  сумою усіх вимог;

у позовах  про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у карбованцях  відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані  в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, — суми їх, визначені суддею.

  Принципи  визначення ціни позову зводяться до таких правил:

- у позовах  про стягнення грошей — стягуваною  сумою або сумою, оспорюваною  за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться  у безспірному (безакцептному)  порядку. Тобто у позовах про  стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою, яка підтверджується розрахунком, що складається з вказівкою на товарно-розпорядчі та платіжні документи, а також на нормативи та методи розрахунку.

- у  позовах про стягнення іноземної  валюти — в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Як правило, такі спори виникають при експортно-імпортних поставках, коли однією зі сторін є іноземна юридична особа, або за позовами державних органів (наприклад, у справах про стягнення оподаткованої валютної виручки). 

 29. Розподіл судових  витрат між сторонами.

1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

2. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

4. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

5. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 

 30. Поняття та стадії  судового доказування.

 Поняття доказування. Вирішення цивільної справи та відповідно прийняття обґрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов’язки сторін. Всі ці моменти можуть бути з’ясовані лише внаслідок доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК всебічне і повне з’ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов’язків учасників спірних правовідносин.

 Виділяють такі етапи: 
- формування предмету доказування, в тому числі посилання на фактичні обставини справи; 
- збір та подання доказів; 
- дослідження доказів; 
- оцінка доказів. 

 31. Предмет судового  доказування та  його види.

 Предмет доказування  визначений ст. 179 ЦПК і ним є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Коло обставин, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень або на які вказують інші особи, можу бути різноманітним, а предмет доказування по конкретній справі досить визначений. На його склад вказує норма матеріального права, яку слід застосувати в даному конкретному випадку.

 Предметом доказування  виступають: 
- обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); 
- обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); 
- інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. 

 32. Поняття та класифікація  доказів у цивільному  процесі.

 Згідно  зі ст. 57 ЩІК доказами є будь-які  фактичні дані, на підставі яких суд  встановлює наявність або відсутність  обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 
Судові докази характеризуються наступними ознаками: 
1)    докази — це фактичні дані, що містять інформацію про шукані факти. Очевидно, що фактичні дані — це відомості про факти. По суті це інформація про ті обставини, які суду необхідно встановити по справі. У більшості випадків суд безпосередньо може сприйняти відомості про факти, а не самі факти, що мали місце в минулому. Якщо під доказами розуміти факти, то варто ви знати, що суд першої інстанції не в змозі безпосередньо досліджувати докази по справі. На підставі відомостей про факти суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому не мають доказового значення ті фактичні дані, які не містять інформації про факти, що стосуються справи; 
2)    докази — це фактичні дані, отримані судом із дотриманням певної процесуальної форми. Закон встановлює певний порядок збирання, дослідження і оцінки доказів. Фактичні дані, отримані судом не в результаті передбачених законом процесуаль них дій, а іншим (непроцесуальним) шляхом, не можуть бути покладені в основу рішення суду по справі (ч.І ст.59 ЦПК). Істина у цивільній справі може бути досягнута тільки при правильній побудові процесу судового доказування. Наприклад, не мають доказового значення показання свідка, який допитаний судом з порушенням вимог ст.180 ЦПК (свідки, які ще не дали показань, перебувають у залі судового засідання під час розгляду справи; свідок не попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань); 
3) докази — це фактичні дані, отримані передбаченими у законі засобами доказування. Згідно з ч.2 ст.57 ЦПК до засобів доказування належать пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів.

 Класифікація судових доказів:

1) за способом (процесом) формування; 
2)    за характером зв'язку між змістом доказу і тими фактами, які необхідно встановити;

3)    за джерелом отримання. 

  33. Поняття та класифікація доказів у цивільному процесі.

   Поняття і основні ознаки доказів в цивільному судочинстві можна визначити з ст. 27 ЦПК, за якою доказами (instrumental в цивільній справі є будь-які фактичні дані, що вміщують інформацію про обставини, необхідні для правильного вирішення справи; носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування (probatio), одержання цієї інформації судом здійснюється в порядку, визначеному законом. Отже, відповідно до зазначеної статті доказами в справах у цивільному судочинстві будуть одержані з передбачених законом і допустимих ним засобів доказування у визначеному порядку будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

   За процесом формування даних про факти (характерами створення доказів) докази класифікуються також за двома видами — первинні і похідні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів). Похідні (опосередковані, копії) — відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення цієї класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим саме сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи. 

   34. Види засобів  доказування у  цивільному процесі.

  - Показання свідків. Свідком (testis) може бути кожна особа, якій відомі які-небудь обставини, що відносяться до справи[10]. Свідок є суб”єктом цивільного процесуального правовідношення і як такий має певні процесуальні права й несе відповідні обов”язки.

  - Предмети, на яких за допомогою знаків висловлені певні думки, що містять відомості про факти і обставини, які мають значення для справи, є письмовими доказами. В законі перераховуються окремі види письмових доказів: акти, документи, довідки листи службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставнини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК України). Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки до числа письмових доказів відносяться: креслення, карти, схеми, музичні ноти і т.д.