Особливостi галузi конституцiйного права виявляються в його джерелах

   - Предмети, які завдяки своїм властивостям, якості, зовнішньому вигляду, місцезнаходженню можуть містити інформацію про обставини, які мають значення для справи, називаються речовими доказами (ч.1 ст. 65 ЦПК України).

  35. Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників, допитаних свідків у цивільному процесі.

   1. Пояснення  сторін, третіх осіб та їх представників  є одним із засобів доказування  в цивільному процесі. Проте,  на відміну від ЦПК УРСР 1963 року, засобом доказування будуть  вважатися лише такі пояснення  сторін, третіх осіб та їхніх представників, які дані ними під час допиту за правилами, які встановлені для допиту свідків.

   2. Пояснення  бувають трьох видів: твердження, визнання та заперечення.

   3. Засобом  доказування будуть вважатися  лише такі пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, які дані ними в якості свідків. Такі пояснення можуть бути дані зазначеними особами лише в судовому засіданні. Порядок допиту сторін, третіх осіб та їхніх представників, визначено статтею 184 ЦПК України, згідно якої вказані особи допитуються як свідки згідно із статтями 180-182, що встановлюють загальний порядок допиту свідків. 

   36. Поняття і види  письмових доказів  у цивільному процесі,  та порядок їх  дослідження.

   Письмовими доказами с будь-які документи, акти, довідки, листування службового чи особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. 
Письмові докази підтверджують факти змістовним наповненням і, як правило, подаються в оригіналі. Якшо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК).

   В науці  письмові докази класифікують за певними критеріями "Залежно від суб'єктів, які склали письмові докази, їх поділяють на офіційні і неофіційні- Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлюг неоднаковий порядок їх дослідження: щодо офіційних документів необхідно з'ясува-іи повноваження органів і службових осіб, які їх склали, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірити істинність викладених у них відомостей. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, що вмішені в них, або виявлення їх автора. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів. 
    За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені, що мас значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільних правочинах.

Для залучення  судом належних до справи письмових  доказів особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна згідно п. 2 ст. 137 ЦПК зазначити у заяві: 
який письмовий доказ вимагається; 
підстави, з яких вона вважаг, шо письмовий доказ мас інша особа; 
обставини, які може підтвердити цей доказ. 
Якщо це не зашкодить розгляду справи, суд може повернути оригінали письмових доказів до набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, які їх подали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

 

   37. Поняття речових доказів у цивільному процесі та порядок їх дослідження.

   Речовими доказами с предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. До речових доказів закон також відносить магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, шо мають значення для справи (ст. 65 ЦПК). 
   Речові докази в судовій практиці у цивільних справах використовуються обмежено і в основному виступають як предмети спору. Вони с доказами у справах, в яких оспорюється якість їх виготовлення за договором підряду, у справах про відшкодування завданої шкоди псуванням майна тощо. На відміну від письмових, речові докази суворо індивідуальні, незамінні. 

   38. Висновки експерта як засіб доказування.

  Відповідно до ст. 66 ЦПК під висновком експерта слід розуміти докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у їх результаті висновки та обгрунтовані відповіді на запитання, поставлені судом.

  Експертиза здійснюється у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил і являє собою дослідження, виявлення і пізнання фактичних обставин, тобто науковий, дослідницький шлях до висновків про фактичні обставини у справі, наявність (відсутність) яких фіксується у висновках експертів. Підставою для проведення експертній є необхідність застосування спеціаль них знань у галузі науки, техніки чи ремесла. Під спеціальними знаннями, необхідними для призначення експертизи в цивільному процесі, розуміють такі, що перебувають за межами правових знань, загальновідомих уявлень, які випливають з досвіду людей, тобто якими володіє вузьке коло фахівців. На вирішення експертизи не повинні ставитись піплння права. 

  39. Покази свідка  як засіб доказування  у цивільному процесі.  Особи, які не  можуть бути свідками.

  Показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

  Не підлягають допиту як свідки: 
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не 
здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 
2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості; 
3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні - про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку 

  40. Загальна характеристика  наказного провадження.

Наказне провадження — це спрощена форма захисту прав і інтересів кредитора, чиї вимоги до боржника засновані на беззаперечних документах.

Характерні  риси наказного провадження:

1) наказне провадження  — спрощене порівняно з позовним  цивільне судочинство в суді  першої інстанції;

2) наказне провадження—  специфічна форма захисту прав  і інтересів кредитора як особи,  яка посилається на письмові докази, що мають високий ступінь вірогідності, проти сторони, що не виконує зобов'язання;

3) наказне провадження  служить для вирішення в спрощеному  порядку спорів про право, що  виникають з ряду правовідносин,  які складаються з приводу  коштів або рухомого майна. За допомогою судового наказу не може бути стягнене нерухоме майно;

4) наказне провадження  має на меті забезпечити механізм  примусового виконання зобов'язань,  достовірно підтверджених документами,  і тим самим захистити права  і законні інтереси осіб. Доказова сила письмового доказу визначається його об'єктивною формою, доступною для безпосереднього сприйняття, а також відомостями, які воно містить і юридична експертиза яких не представляє для судді складності;

5) наказне провадження  обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, що підлягають захисту. Перелік вимог, по яких може бути виданий судовий наказ, закріплений у ЦПК України;

6) передумовами, що визначають можливість вирішення  спірних правовідносин у порядку  наказного провадження, є особливий характер вимог, встановлюваних ЦПК України, наявність у кредитора письмових доказів, які містять високу доказову силу, згода сторін на вирішення спору в порядку наказного провадження;

7) сторонами  у наказному провадженні є  кредитор і боржник, між якими існує спір про матеріальне право, який повинен вирішити суд;

8) наказне провадження  характеризується відсутністю: а)  виклику боржника і кредитора  та заслуховування їх пояснень; б) судового розгляду; в) протоколювання  процесуальних дій;

9) вирішенню справи передує дослідження суддею поданих письмових доказів і повідомлення боржника про настання строку платежу;

10) наказне провадження  є альтернативним по відношенню  до позовного. Вибір провадження,  у якому буде вирішена справа, є ви ключним правом особи, яка звертається до суду за захистом своїх прав.

 

  41. Поняття судового наказу і умови його видачі.

   Згідно  з ч.І ст.95 ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

   Суд може  видати судовий наказ за наявності  наступних умов: 1) даний правочин  оформлений відповідно до вимог  закону; 2) наданий документ повинен  являти собою оригінал, що підтверджує  безперечне право кредитора; 3) у документі повинен бути точно зазначений розмір грошової вимоги або індивідуальні ознаки рухомого майна, яке вимагається. У порядку судового наказу тому не можуть стягуватися збитки, заподіяні невиконанням зобов'язання за правочином; 4) дана вимога повинна бути пред'явлена протягом строку позовної давності. 

  42. Порядок видачі судового наказу та порядок його скасування.

Судовий наказ може бути видано, якщо:

 1) заявлено  вимогу, яка ґрунтується на правочині,  вчиненому у письмовій формі; 

 2) заявлено  вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

 3) заявлено  вимогу про компенсацію витрат  на проведення розшуку відповідача,  боржника, дитини або транспортних  засобів боржника.

  Порядок скасування:

1. Заява боржника про скасування судового наказу, що подана в установлений строк, розглядається судом протягом п'яти днів з дня її надходження без судового розгляду і виклику сторін, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ.

2. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

3. В ухвалі про скасування судового наказу суд одночасно роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову.

4. Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановлення. 
 

 43. Поняття, види та елементи позову.

 Позов – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд  або інший орган цивільної  юрисдикції про захист порушеного, оспореного чи невизнаного права  або інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

 За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.

 Позов як складне  явище має декілька елементів, до яких відносяться: предмет, підстава, зміст. 

 44. Відмова у відкритті  провадження у  справі.

 Суддя відмовляє  у відкритті провадження у справі, якщо:

 1) заява не  підлягає розгляду в судах  у порядку цивільного судочинства; 

 2) є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

 3) у провадженні  цього чи іншого суду є справа  із спору між тими самими  сторонами, про той самий предмет  і з тих самих підстав; 

 4) є рішення  третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;