Основні положення міжнародного економічного права

3) дії ефекту  втрат від збільшення масштабів  виробництва при високому рівні  його концентрації.

 

 
6.3. Співвідношення внутрішньоінтеграційних режимів та принципу найбільшого сприяння  

Связь принципа наибольшего  благоприятствования с

принципом равноправия  государств.

В процессе реализации принципа наибольшего благоприятствования  часто возникают проблемы, представляющие собой тесное переплетение теоретических  и практических вопросов. Решению  этих вопросов во многом помогает выявление  соотношения между принципом  наибольшего благоприятствования  и некоторыми другими принципами международного права; равноправия, невмешательства  во внутренние деда, экономической  недискриминации, взаимности.

Для определения уровня фактической реализуемости того или иного принципа недостаточно рассматривать отдельные нормы, а необходимо исследовать их взаимосвязь. Только соблюдение всех принципов международного права в их взаимодействии обеспечивает реальное применение каждого из них 
(в том числе и принципа наибольшего благоприятствования) в отдельности.

Таким образом, принцип  наибольшего благоприятствования "необходимо рассматривать в двустороннем единстве: с одной стороны, фактическая  реализация этого принципа, практика его осуществления ставит задачу выявления и решения проблем  его функционирования в системе  международно- правового регулирования  экономических отношений, где наибольшее благоприятствование играет роль "механизма", призванного автоматически обеспечивать в постоянно изменяющихся обстоятельствах  равноправное пользование государствами  в согласованных вопросах соответствующим  режимом; с другой стороны, требуют  внимания отдельные теоретические  аспекты наибольшего благоприятствования  в системе принципов международного права".

Хотя принцип наибольшего  благоприятствования касается в  основном торгово-экономических отношений, он имеет в то же время важное политическое значение, так как затрагивает  одно из главных условий международных  отношений вообще - равноправие сторон. Наибольшее благоприятствование представляет собой один иа особых случаев проявления принципа равноправия; в юридическом  аспекте право наиболее благоприятствуемой нации по своему содержанию является специфическим и наиболее эффективным  методом проведения в жизнь принципа равноправия государств применительно  к международным торговым и иным экономическим отношениям.

Особый характер равноправия, вытекающий из этого принципа, заключается  в том, что он, "сравнивая в  правах государства, пользующиеся режимом  наибольшего благоприятствования  при постепенном расширении их круга 
(благодаря заключению все новых . договоров) со временем превращает льготный режим в общий, то есть режим для всех, а значит в недискриминационный режим".

Принцип наибольшего благоприятствования  и принцип недискриминации

Из принципа равноправия  государств вытекает принцип недискриминации, который не нуждается в каком-либо договорном признании и является общепризнанной, обязательной нормой международного права, имеющей обычно- правовой характер, чем и отличается от принципа наибольшего благоприятствования, являющегося результатом конкретного  соглашения между государствами.

Связь же этих принципов. проявляется  в том, что ставя соответствующие  государства в равное положение, наибольшее благоприятствование тем  самым устраняет дискриминацию. Однако смешивать и отождествлять  эти два принципа нельзя, так как  их основные начала имеют разное содержание.[ 14, c.20]

Суть принципа недискриминации  состоит в праве требовать  условий таких, какими пользуются вcе, т.е. условий общих, одинаковых для  всех.

Принцип же наибольшего  благоприятствования предполагает право требовать наиболее благоприятных, льготных, привилегированных условий, предоставляемых любому третьему государству.

Следовательно, нарушение  принципа недискриминации есть вместе с тем и отрицание принципа наибольшего благоприятствования. Последний предполагает недискриминационный  режим, но не сводится к нему.

В сравнительно недавнем прошлом  количество стран-контрагентов, пользующихся режимом наиболее благоприятствуемой нации, было небольшим. 
Основная часть стран, как правило, пользовалась сама и предоставляла другим недискриминационный режим, который и был необходимым минимумом для развития нормальных внешнеэкономических связей.

Такое положение не сужало в целом возможности равноправного  сотрудничества, и предоставление или  отказ в предоставлении режима наибольшего  благоприятствования не затрагивали  принципа недискриминации.

Однако, по мере расширения практики предоставления режима наибольшего  благоприятствования положение  могло и измениться. В условиях, когда большинство государств предоставляет  и получает взамен безусловный и  безвозмездный режим, принцип наибольшего  благоприятствования становится, как  когда-то принцип недискриминации, новым минимумом для развития нормальных внешнеэкономических связей.

Соотношение принципа наибольшего  благоприятствования с принципом  взаимности и взаимной выгоды

Принцип наибольшего благоприятствования  тесно связан с принципом взаимности. Взаимность является составной частью всякого равноправного сотрудничества.

При соблюдении юридической  взаимности существенным в правоотношении является наличие обратной адекватной связи (а не объем предоставляемого в ответ конкретного права, обязательства, уступки и т. п.), которая устанавливается  государствами с учетом других принципов  и норм - равенства, взаимной выгоды, недискриминации и др.

Такая взаимность является основным признаком клаузулы о наибольшем благоприятствовании. При установлении основанных на этом принципе отношений, речь должна идти о том, что государства  будут пользоваться в согласованных  вопросах режимом наибольшего благоприятствования, установленным страной-контрагентом для всех третьих стран, а не о  том, что взаимопредоставляемые  двумя странами условия, уступки  должны быть равными или равноценными. В последнем случае речь шла бы о требовании материальной взаимности, или условии о возмещении.

Институт безусловного и безвозмездного наибольшего благоприятствования  построен на принципе взаимности в  том смысле, что каждая страна, получившая режим наибольшего благоприятствования, приобретает комплекс определенных выгод и "платит" за это не по принципу "льгота за льготу", не каждый раз отдельно, а ответным предоставлением  режима, установленного на ее территории в соответствующей сфере для  всех государств.

Принцип наибольшего благоприятствования  органически связан с принципом  взаимной выгоды, которая в отношениях между государствами не всегда наглядна, хотя фактически присутствует, и ,наоборот, не всегда имеет место по существу, когда формально соблюдается.Взаимная выгода может заключаться не только в обмене тождественными материальными  ценностями или предоставлении одинаковых прав, не только содержать в себе взаимность, обеспечивающую эквивалентность  выгод и обязательств, но и состоять в получении партнерами друг от друга  гораздо более сложных комплексных  и других преимуществ.

Принцип взаимной выгоды "следует  понимать не как формальное "узко коммерческое" правило, применяемое  к каждому изолированному случаю сотрудничества, а как принцип, широко освещающий последствия конкретного  правоотношения в общем комплексе  сотрудничества между странами".

Полное и эффективное  осуществление принципа взаимной выгоды во многом зависит от установления режима наибольшего благоприятствования  в торгово- экономических отношениях государств.

 
6.4. Інтеграція та економічне співробітництво

Міжнародна економічна інтеграція - це взаємопереплетіння національних процесів відтворення, що базується на поділі праці між національними господарствами, встановлення між ними стійких зв'язків і взаємодій у різних формах.

Передумови міжнародної регіональної інтеграції:

1) близькість рівнів економічного розвитку й ступенів ринкової зрілості країн;

2) географічна близькість країн, що інтегруються, існування в більшості випадків загальних кордонів та історично створених економічних зв'язків;

3) спільність економічних та інших проблем, які стоять перед країнами у сфері розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва.

Об'єктивною основою інтеграції є високий рівень міжнародного поділу праці й інтернаціоналізація виробництва.

Факторами розвитку міжнародної регіональної інтеграції є:

1) глобалізація господарського  життя;

2) поглиблення міжнародного  поділу праці та інтернаціоналізації  виробництва;

3) розвиток науково-технічної  революції;

4) підвищення відкритості національних економік;

5) демонстраційний ефект.  Він полягає в тому, що позитивні  зміни в економіці країн, що входять до інтеграційного об'єднання, здійснюють психологічний вплив на країни, які не беруть участі в інтеграційних процесах, та стимулюють їхнє бажання вступити до такого об'єднання;

6) "ефект доміно". Переорієнтація  економічних зв'язків країн-членів  інтеграційного об'єднання один  на одного часто викликає труднощі  в тих країнах, які перебувають  за межами об'єднання, та посилює  зацікавленість останніх у підключенні до інтеграційних процесів.

 

 
6.5. Європейський економічний простір

Якщо говорити не про європейської інтеграції в цілому, а саме про міжрегіональної інтеграції, то в сучасній Європі отримала найбільший розвиток, фінансову та інституційну підтримку міжрегіональна інтеграція не всередині окремих країн, а окремих регіонів різних країн.

Особливо яскраво  це виявляється в прикордонній співпраці  суміжних регіонів, які регулюються  Програмою ЄС "Interreg II ". Ця Програма охоплює такі ареали, як Західне  Середземномор'я і Латинські Альпи, область Північного моря, Південно-Західну  Європу і т.д. Основна завдання цієї Програми - сприяти транснаціональному співпраці через елементи структурної  політики, розвиток систем комунікацій, управління водними ресурсами і  т.д. Одна з важливих декларованих цілей  Програми полягає в зниженні соціально-економічних  нерівностей в розвитку суміжних регіонів сусідніх держав.

Подібне стимулювання міжрегіонального співробітництва  безсумнівно пов'язано з процесами  глобалізації світової економіки і  політики і знайшло яскраве вираження  в концепції і практиці формування "єврорегіонів" (Euro-regions). Фактично мова йде про неформальному об'єднання  в великі макрорегіону територій  кількох сусідніх держав на основі принципів економічної єдності  або спеціалізації, історичних і  культурних зв'язків, використання вигод  економіко-географічне положення  і т.д. (наприклад, дуже цікавий досвід "єврорегіону", що об'єднує іспанську  провінцію Каталонія і французький  регіон "Ланжедок-Руссільон"). Для  регулювання процесів міжрегіональної  взаємодії створюються дорадчі  органи і різні структури "сприяння" кооперації в промисловій, сільськогосподарській, транспортній сферах і т.д.

Інший приклад, який є дуже показовим - це оформлення співпраці найбільш розвинених в  промисловому відношенні регіонів Німеччини, Франції, Італії та Іспанії. Мова йде  про знаменитих "Чотирьох моторах  Європи" - неформальному об'єднанні  таких регіонів, як Баден-Вюртенберг (Німеччина), Ломбардія (Італія), Рони-Альпи (Франція) і Каталонія (Іспанія). Характерно, що всі ці регіони хоча й розташовані  в "серцевині Європи", що безпосередньо  не межують одна з одною. Ідея міжрегіональної  кооперації та співпраці чотирьох "елітних" європейських регіонів, ініційована  їх діловими колами та представниками владних структур, безумовно має  серйозні перспективи, в тому числі  на основі об'єднання зусиль цих  найбільш розвинених частин європейського  континенту в реалізації нової промислової  та науково-технічної політики ЄС.

Що стосується законодавчої, фінансової та інституційної  підтримки міжрегіональної інтеграції усередині європейських держав, то в сучасних умовах вона не набула значного розвитку як у силу відносної однорідності регіонів усередині окремих країн  Європи, так і через недостатню актуальність самої цієї проблеми. Як правило, різного роду інтеграційні проекти і програми в окремих  державах Європи, які охоплюють сферою свого впливу кілька суміжних територій цих країн (наприклад - в області створення транспортної інфраструктури) або вже реалізовані, або вони виходять на наднаціональний рівень (у випадку, наприклад, з європейськими транспортними коридорами). Найчастіше такого роду інтеграція відтворюється в нових формах в рамках третього "мережевого" підходу і пов'язана з сучасними формами взаємодії міст і агломерацій.

Держави Європи та їх регіони пройшли  тривалий шлях цивілізованого розвитку ринкової економіки, створення міцних федерацій, сильних традицій у галузі законотворчості. Вони фактично подолали "синдром ізоляціонізму" і спроб  отримання необгрунтованих переваг "за рахунок сусіда". Однак все  це відбувалося на тлі політичної стабільності та економічного зростання - двох абсолютно необхідних атрибутів  інтеграції. Те, що відбувається сьогодні в об'єднаній Європі - "дороговказний  маяк" для розвитку міжрегіональної  інтеграції в Росії. деї пан'європеїзму, що довгий час висувалися мислителями впродовж історії Європи, з особливою силою зазвучали післяДругої світової війни. У післявоєнний період на континенті з'явилися ціла низка організацій: Рада Європи, НАТО,Західноєвропейський союз.

Перший крок у бік створення  сучасного Євросоюзу був зроблений  в 1951: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція,Італія підписали договір про заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС, ECSC — European Coal and Steel Community), метою якого стало об'єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля, в дію даний договір вступив з липня 1952 року.