Основні положення міжнародного економічного права

Державні підприємства стали виникати внаслідок бажання держав взяти на

себе відповідальність за розвиток деяких важливих галузей економіки, що

мають суспільне необхідний характер (наприклад, електроенергетика,

дороги, пошта). З іншого боку, характер цих галузей такий, що приватні

особи не зацікавлені ними займатися.

Тому держави почали створювати підприємства, майно яких, як і самі

підприємства, є власністю держави.

На відміну від приватних об'єднань, одержання прибутку для державних

організацій не головне. Тому їхні менеджери не завжди прагнуть працювати

з найменшими витратами і  з найбільшим прибутком. Через це державні

підприємства нерідко збиткові, і їх необхідно субсидіювати. Все це

спотворює економічну діяльність у країні.

У двадцятому столітті під впливом марксистських і соціалістичних ідей

роль держави в економіці  багатьох країн значно зросла. Мова йде,

насамперед, про так звані  соціалістичні держави, але не тільки. В

багатьох країнах були націоналізовані деякі галузі промисловості. На

сьогодні існує зворотна тенденція - до денаціоналізації.

У будь-якому випадку, щоб  займатися торгівлею, необхідно  залучати

спеціалістів, які мають знання і досвід у торгівлі. Чиновники, що

працюють у міністерстві, мерії і т.ін., не завжди володіють достатніми

знаннями і досвідом в  комерційній діяльності. Крім того, багато питань у

діловому житті потрібно вирішувати оперативно, що неможливо, якщо

підприємством безпосередньо керує державний чиновник, у якого є ще й

інші обов'язки.

 
4.4. Товарнi, валютнi та фондовi бiржi: аукцiони у мiжнароднiй торгiвлi.

Товарна біржа здійснює операції із купівлі-продажу масових однорідних товарів з певними параметрами чи за зразками; характеризується регулярністю торгівлі у суворо визначеному місці, уніфікацією основних вимог до якості товару, умов та термінів постачання.

Фондова біржа спеціалізується  на купівлі-продажу цінних паперів, акцій, облігацій, що випускаються урядом, місцевими органами влади та приватними підприємствами. Призначення фондової біржі – мобілізація тимчасово вільних коштів через продаж цінних паперів, встановлення їх ринкової вартості, переливання капіталу між галузями, компаніями та сферами. Обслуговує в основному вторинний ринок цінних паперів.

Валютна біржа здійснює угоди  з іноземною валютою і визначає поточний курс вітчизняної грошової одиниці щодо іноземної валюти.

Відповідно до Закону фондова  біржа є акціонерним товариством, що в ньому зосереджується попит  і пропонування цінних паперів, яке  забезпечує формування їхнього біржового  курсу та здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, інших  актів законодавства України, власного статуту і правил.

Фондову біржу можуть створити не менше ніж 20 засновників —  торговців цінними паперами, які  мають дозвіл на здійснення комерційної  і комісійної діяльності з цінних паперів, за умови внесення ними до статутного фонду 10000 і більше неоподатковуваних  мінімумів доходів громадян. Фондова біржа набуває прав юридичної особи з дня її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Правила фондової біржі регламентують: види угод, що укладаються; порядок  торгівлі; умови допуску цінних паперів; умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі; порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації; перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі; обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності; систему інформаційного забезпечення; види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них; правила ведення розрахунків; інші положення, що стосуються діяльності фондової біржі.

Діяльність фондової біржі  припиняється у тому разі, коли кількість  її членів стала 10 чи менше, у разі неприйняття  нових членів протягом шести місяців.

Діяльність фондової біржі  може також бути припиненою відповідно до законодавства України про  акціонерні товариства та інші види господарських  товариств.

Ознаки класичної фондової біржі:

1) це централізований  ринок, із фіксованим місцем  торгівлі, тобто наявністю торгової  площадки;

2) на даному ринку існує  процедура підбору найкращих  товарів (цінних паперів), що відповідають  певним вимогам (фінансова стійкість  і значні розміри емітента, масовість  цінного паперу, як однорідного  і стандартного товару, масовість  попиту, чітко виражене коливання  цін і та ін.);

3) існування процедури  підбору кращих операторів ринку  в якості членів біржі; 

4) наявність тимчасового  регламенту торгівлі цінними  паперами і стандартних торгових  процедур;

5) централізація реєстрації  операцій і розрахунків по  ним; 

6) встановлення офіційних  (біржових) котувань;

7) нагляд за членами  біржі (із позицій їх фінансової  стійкості, безпечного ведення  бізнесу і дотримання етики  фондового ринку).

Валютна біржа це організаційно  оформлений, регулярно діючий ринок, на якому відбувається торгівля валютою.

Основними функціями валютної біржі є організація торгів і  укладання угод з купівлі-продажу  іноземної валюти з членами біржі, здійснення котирування поточного  ринкового курсу гривні, визначення поточних курсів іноземних валют  по відношенню до гривні, організація  операцій НБУ щодо регулювання курсу  національної валюти, проведення розрахунків  в іноземній валюті згідно з укладеними на біржі угодами.

Членами біржі можуть бути тільки банки, фінансові установи та спеціалізовані брокерські контори, що мають ліцензію НБУ на ведення валютних операцій. Національний банк України та засновники, що мають ліцензії НБУ на ведення валютних операцій, вважаються членами біржі за статусом.

Члени біржі укладають  угоди на біржі лише від свого імені за власний рахунок або за рахунок клієнтів та за їх дорученням. Вони здійснюють операції на біржі через своїх представників — дилерів, які не можуть проводити операції на біржі від свого імені та за свій рахунок. Кожен із членів біржі має право для участі в торгах акредитувати не більше чотирьох представників-дилерів. За кожну укладену угоду з купівлі-продажу валюти учасники торгів сплачують комісійні в гривнях при продажу валюти та у валюті при її купівлі.

Міжнародні товарні аукціони. У ряді країн деякі сировинні  і продовольчі товари продаються і купуються на особливих ринках, що називаються міжнародними товарними  аукціонами.Міжнародні товарні аукціони - це спеціально організовані, що періодично діють у певних місцях ринки. На них шляхом публічних торгів по черзі відбувається продаж попередньо оглянутих покупцями аукціонних товарів, що переходять у власність того покупця, що запропонував за них найвищу ціну, не перекриту іншими учасниками торгів.

Таким чином, поняття аукціон у міжнародній торгівлі має три значення:

– як спеціально організований товарний ринок, на якому здійснюється процес продажу-купівлі товару, що складається з певних етапів — підготовки, огляду товару, аукціону (торгу), оформлення контракту;

– як безпосередній торг за товар, який відбувається між аукціоністом (особою, що проводить торг і представляє інтереси організаторів і продавців) та покупцями;

– як комерційна структура, що організовує, готовить і провадить продаж товарів за допомогою торгу.

Аукціони як комерційні організації можна класифікувати за такими критеріями: джерела отримання прибутку, функціональна спрямованість, форма організації торгівлі.

За функціональною спрямованістю переважаюча більшість аукціонів є суто торговими фірмами, які мають відповідні приміщення, обладнання, кваліфікований персонал. У той же час деякі великі аукціони мають власне виробництво, на якому завершується процес підготовки товару до продажу (наприклад, вичинка сирих шкурок, що скуповуються у заготівельників, або сортування та пакування овочів, фруктів, квітів). Такі аукціони можна класифікувати як торговельно-виробничі.

Залежно від форми організації торгівлі аукціони поділяються на відкриті, з безпосередньою участю самих покупців, та закриті, в яких самі продавці і покупці не беруть участі, а їх доручення в межах визначених повноважень виконують брокери.

Організація аукціонної торгівлі має певні особливості залежно від товару і практики, яка склалася в торгівлі конкретними аукціонними товарами. Залежно від характеру діяльності всі фірми, що здійснюють аукціонну торгівлю, умовно можна поділити на три групи: спеціалізовані;брокерсько-комісійні; аукціонні, які належать кооперативам або спілкам виробників.

Періодичність проведення аукціонних торгів залежить від специфіки товару. Чай продають звичайно 1-2 разу на тиждень, хутро - кілька разів на рік. Аукціони можуть організовуватися як окремими торговельними фірмами, так і кількома продавцями.

Спеціалізовані фірми займаються організацією аукціонів і продажем на них аукціонних товарів як за свій рахунок, так і на комісійних засадах. Такі фірми беруть на себе виконання всіх Функцій з підготовки й проведення аукціонів. Частіше за все вони видають продавцям позички під їх товари, передані аукціонній фірмі для продажу. Прикладом таких фірм є спеціалізовані фірми, що є торговими монополіями.

Брокерсько-комісійні фірми дістали поширення у торгівлі хутряними виробами, вовною, чаєм, тютюном. Вони організують аукціони і продають на них на комісійних засадах товари за дорученням своїх клієнтів. Брокерська фірма, що проводить аукціони, як правило, може виступати одночасно представником як покупця, так і продавця, отримуючи від них комісійну винагороду. В її обов'язок входить продаж визначеної кількості товарів у межах повноважень комітента (власника товару), переданих комісіонеру (посереднику) і встановлених у договорі комісії. Всі взаємні права і обов'язки виникають далі між покупцем і брокерською компанією. Власник товару не отримує безпосередньо жодних прав і не несе жодних зобов'язань стосовно покупця.

Аукціонні фірми, які належать кооперативам або спілкам (асоціаціям) виробників, набули поширення в Скандинавських країнах. Так, у кожній з них (Данії, Норвегії, Швеції, Фінляндії) є по одній фірмі, що посідає монопольне положення в аукціонній торгівлі хутром у своїй країні.

Міжнародні аукціони належать до добровільних і регулярних форм організації торгівлі на зовнішньому ринку, що мають публічний характер, тобто надають можливість усім заінтересованим експортерам та імпортерам брати участь у торгових операціях.

Переваги міжнародних аукціонів полягають у тому, що вони дозволяють створювати відкриту конкуренцію, виявляти ціну товару та швидко його реалізовувати у великих обсягах. З урахуванням цього на міжнародних товарних аукціонах частіше за все превалює пропозиція товарів з боку великої кількості продуцентів, переважно потужних представників індустріально розвинутих держав. Великі торгові фірми виступають як брокери з продажу. Покупцями ж є обмежена кількість компаній, в основному роздрібної та оптової торгівлі і переробної промисловості, що використовують надмірну пропозицію в своїх інтересах і зацікавлені в заниженні цін.

 
4.5. Концепцiя транснацiонального права.

У другій половині XX століття в науці МПрП сформувалися концепції транснаціонального права і сучасного (нового) lex mercatoria.

Одним з перших, хто спробував сформулювати концепцію транснаціонального права, був американський суддя Філіп Джессап (Philip C. Jessup). Джессап запропонував використовувати замість терміна «міжнародне право» термін «транснаціональне право» (transnational law). Відповідно до теорії Джессапа транснаціональне право містить у собі «все право, що регулює дії або події, що виходять за межі національних кордонів». Транснаціональне право, на думку Джессапа, містить у собі публічне і приватне міжнародне право, так само як і «інші норми, що повністю не входять у такі стандартні категорії».

Концепція транснаціонального права, розроблена Джессапом, близька, але не ідентична  моністичній концепції Сселля («un Droit intersocial unifie»). Як пише в цьому зв'язку Джессап, «у той час як я згоден з ним (тобто зі Сселлем, – О.М.), що держави не є єдиними суб'єктами міжнародного права, я не впадаю в  іншу крайність і не стверджую  разом зі Сселлем, що індивіди –  це його єдині суб'єкти».

На  думку Джессапа, поняття «транснаціональна  ситуація» як об'єкт регулювання  транснаціонального права містить у собі діяльність індивідів, корпорацій, держав, організацій держав або інших груп.

Розподіл  права на різні галузі Джессап вважає чимось штучним і таким, що заважає вирішенню конкретних практичних проблем. Виявляючи прагматизм, властивий американській юриспруденції, він виступає за те, аби виходити не з юридичних абстракцій, а з вимог і обставин конкретної справи. Ось як Джессап формулює специфіку своєї теорії: «Таким чином, транснаціональне право містить у собі як цивільно-правові, так і кримінально-правові аспекти, воно містить у собі те, що ми знаємо як публічне і приватне міжнародне право, воно також містить у собі національне право, як публічне, так і приватне. Не існує жодних причин, чому судовий орган, будь він національним або міжнародним, не повинен мати права вибирати між усіма цими галузями права норму, яку він вважає найбільш відповідною розумові і справедливості для розв’язання якої-небудь конкретної суперечки».

При цьому Джессап закликає керуватися людським досвідом і міркуваннями зручності.

Деякі теоретики МПрП охарактеризували підхід Джессапа як відродження теорії німецького вченого Савіньї.

Різновидом теорії транснаціонального права слід вважати теорію транснаціонального торговельного (комерційного) права або lex mercatoria.

Канадський  учений Клер Катлер (Claire Cutler) аналізує транснаціональне торговельне право  з погляду його політико-економічного змісту в контексті процесу глобалізації. Відзначаючи помилковість розгляду транснаціонального торговельного  права (transnational merchant law) у суто технічних, функціональних і «аполітичних»  термінах, Катлер вбачає його політико-економічну сутність у тому, що це право є «центральним і вирішальним медіатором між національним і глобальним політико-правовим порядком у тому плані, що воно дозволяє екстратериторіальне застосування національних законів, так само як національне застосування транснаціонального комерційного права».