Основні положення міжнародного економічного права

З метою поглиблення економічної  інтеграції ті ж шість держав в 1957 заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) (EEC — European Economic Community) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом, Euratom — European Atomic Energy Community). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств  в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передачі все більшого числа функцій управління на наднаціональний  рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).

 
6.6. Міжрегіональна інтеграція

Процес міжнародної регіональної інтеграції відбувається на мікро- і макрорівні. На мікрорівні система взаємозв'язків відбувається в рамках міждержавного внутрішньофірмового простору. На макрорівні - на основі формування економічних об'єднань держав та узгодження національних політик.

Форми прояву міжнародної регіональної інтеграції різні:

1) розвиток подетальної  та технологічної спеціалізації,  кооперації і комбінування виробничо-технологічних  процесів;

2) усунення адміністративних  і економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, капіталів, робочої сили в межах регіону;

3) узгодження і проведення  спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної та соціальної політики;

4) формування регіональних  господарських комплексів із  загальною виробничою інфраструктурою  та інститутами наддержавного  і міждержавного регулювання.

Залежно від ступеня зрілості економічної інтеграції у світовій практиці виділяють типи інтеграційних об'єднань. На першому етапі інтеграційного процесу укладаються преференційні торгові угоди. Відповідно до них скорочуються тарифні бар'єри у взаємній торгівлі при збереженні національних тарифів стосовно третіх країн.

На другому етапі створюють зону вільної торгівлі, яка означає повну відміну митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів стосовно третіх країн.

На третьому етапі створюють митний союз. Поряд з функціонуванням зони вільної торгівлі він передбачає встановлення єдиного зовнішньоторговельного тарифу та єдиної зовнішньоекономічної політики стосовно третіх країн.

Четвертий етап пов'язаний з  виникненням загального ринку. В  його рамках вільна взаємна торгівля товарами і послугами та єдиний зовнішньоторговельний тариф доповнюються вільним пересуванням факторів виробництва - капіталу та робочої сили, а також узгодженням економічної політики.

На п'ятому етапі формується економічний союз. Він сполучає розглянуті типи інтеграції з координацією макроекономічної політики країн-учасниць, уніфікацією законодавств і стандартів, створенням наднаціональних органів управління.

В міжнародній практиці виділяють два основних методи здійснення міжнародної економічної інтеграції: функціональний та інституціональний. В першому випадку підкреслюється інтегруюча роль ринкових сил. Інтеграція розглядається як процес, заснований на статичних порівняльних перевагах країн. При цьому важливу роль відіграє взаємодоповнюваність економік країн, що інтегруються. З позиції інституціонального підходу інтегруватись мають не взаємодоповнюючі, а однорідні та конкурентоспроможні економіки, створюючи принципово нові економічні комплекси, в межах яких має відбуватись структурне взаємопроникнення економік.

 

2.1 Поняття джерел  МЕП.

Можливість  регулювання міжнародних економічних  відносин досягається через застосування принципів та норм міжнародного економічного права, які не є чимось абстрактним, вільно розташованим у просторі. Вони закріплюються у певних джерелах. При цьому оскільки міжнародне економічне право є однією із галузей міжнародного права, остільки основні джерела міжнародного права є одночасно і джерелами міжнародного економічного права. Крім того, система джерел МЕП включає і специфічні джерела, які закріплюють норми і принципи суто міжнародного економічного права. Це — рішення міжнародних економічних організацій, конкретні договірні угоди щодо міжнародного економічного співробітництва (наприклад, торговельний договір) тощо, міжнародні звичаї, судові прецеденти, на яких базуються рішення Міжнародного арбітражу та Міжнародного суду.

Закріплення норм і принципів МЕП у конкретних джерелах має велике значення. Це пов’язано  насамперед з тим, що вони, як певні  правила, набувають загальнообов’язкового  характеру. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел.

Система джерел МЕП включає міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Отже, під джерелами  міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій  тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного права — це форми фіксацій (зовнішнього відбиття) норм міжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб'єктів. Низка чинників вказує на те, що джерела міжнародного права є єдиними за суттю — їх основу становить угода суб'єктів.

У ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначені такі основні  джерела міжнародного права в  сучасному міжнародному публічному праві: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, визнані всіма націями загальні принципи права, міжнародні судові рішення та доктринальні праці найавторитетніших фахівців з міжнародного права різних націй. Роль допоміжного засобу для визначення норм міжнародного права відіграють резолюції міжнародних організацій, які мають характер рекомендацій. Сучасне міжнародне право формувалось протягом останніх чотирьох століть.

У літературі зустрічається також термін "міжнародне законодавство". Його прихильники визнають, що міжнародне законодавство відсутнє, оскільки немає міжнародного органу, який би створював імперативні норми. Цим умовним терміном позначають міжнародні договори та рішення міжнародних організацій.

Поняття "міжнародне законодавство" охоплює міжнародно-правові акти універсального (планетарного) та регіонального  характеру. Міжнародне законодавство  формується як процес міжнародної уніфікації права. Завдяки міжнародній уніфікації ліквідуються відмінності в регулюванні відносин і економічного характеру, внаслідок чого створюється одноманітне міжнародне економічне право.

 

2.2.Міжнародний договір і міжнародний звичай у МЕВ.

Міжнародні економічні договори — це добровільно укладені між  державами рівноправні угоди  економічного характеру, в яких закріплюються  норми та принципи, що регулюють  міжнародні економічні відносини. Такого роду норми та принципи можуть міститися  не лише в міжнародних економічних  договорах, а й у загальнополітичних міжнародних договорах, які одночасно  слід розглядати і як джерела міжнародного права в цілому.

Приклад, у Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва  в Європі, підписаному 1 серпня 1975 р. в Гельсінкі 33 державами Європи, а також США і Канадою, закріплені не лише основні принципи відносин між державами, а й норми-рекомендації щодо розвитку міжнародного економічного, промислового, науково-технічного співробітництва.

Залежно від кількості  учасників договірних відносин міжнародні договори можуть бути:двосторонніми  і багатосторонніми.

В одних договорах закріплюються  норми загального, універсального порядку, розраховані на тривале їх використання. До цієї групи належать торговельні  договори, угоди про товарообіг і  платежі та деякі інші. До другої групи договорів відносять такі, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (наприклад, сприяти будівництву  конкретних об’єктів). Звичайно, такі договори динамічніші і вичерпують свою юридичну силу, як правило, одноразовим  застосуванням.

Найпоширеніші договори:торговельні  договори, угоди про товарообіг, угоди про економічне і технічне співробітництво, угоди про інвестиції, кредитні угоди та ін. Особливе місце  посідають багатосторонні конвенції, що містять кодифіковані норми. Останні  мають цілий ряд переваг над  нормами, що містяться в інших  джерелах.

Згідно Статуту М/н  Суду ООН,м/н звичай –досвід загальної  практики, що визнана в якості правової норми.

Це довготривале, повторюване  правило поведінки.

Специфіка звичаю як джерела - звичай не являє собою офіц. документ. Проте може фіксуватися напр. в  дипломат. переписці, урядових заявах тощо.

Механізм створення загальновизнаної звичаєвої норми: загальна практика стає м/н звичаєвою нормою внаслідок  визнання її такою міжнародним товариством.

Науковці виділяють такі ознаки звичаю як джерела:

-тривалість існування  практики;

-однаковість, постійність  практики;

-загальний х-р практики.

Звичай і договори мають  однакову юридичну силу. Питання, що не вирішуються договорами, вирішуються  звичаями, і в багатьох договорах  вказується на таке застосування звичаю.

 

2.3. Спеціальні (галузеві) принципи МЕП, їх зміст.

Дія спеціальних  або галузевих принципів, розроблених  у МЕВ, спрямована передусім на формування торгово-політичних режимів.

Торгово-політичний режим (ТПР) — це сукупність різноманітних інструментів державного регулювання зовнішньоторговельного обігу, закріплених у формі норм національного права та механізмів їх узгодженого регулювання, відповідно до норм та принципів міжнародного права. Або:

ТПР — це сукупність заходів, які застосовуються в певний момент часу в певній країні для регулювання доступу іноземних товарів та послуг на внутрішній ринок, а також для забезпечення доступу вітчизняних товарів та послуг на ринки інших країн.

До спеціальних галузевих принципів міжнародного економічного права належать такі:

—принцип найбільшого  сприяння;

—принцип національного  режиму;

—принцип преференційного  режиму;

—принцип свободи  транзиту;

—принцип транспарентності;

—принцип нотифікації.

При тлумаченні та застосуванні цих принципів необхідно  виходити з того, що вони взаємопов´язані, підпорядковуються загальновизнаним принципам міжнародного права й  існують у рамках єдиної системи  міжнародного права.

У міжнародній  торгівлі основоположним є принцип  найбільш сприятливої нації та режим  найбільшого сприяння, який цим принципом  надається.

Режим найбільшого сприяння (РНС) — це не менш сприятливий режим, який надається державами одна одній у міжнародному договірному порядку у сфері торгівлі, мореплавства, правового становища громадян, мит тощо, ніж той, який наданий чи буде наданий кожною зі сторін, що домовляються, будь-якій третій країні.

Міжнародне  право не допускає винятків у РНС  щодо кола суб´єктів міжнародного права, крім таких історично складених  винятків, які застосовуються за взаємною згодою сторін:

—для прикордонної торгівлі сусідніх держав;

—для каботажного  судноплавства;

—для країн, що входять у зону преференційних митних тарифів;

—відносно інтеграційних  угруповань — зон вільної торгівлі, митних союзів тощо. Учасник такого угруповання при наданні РНС  у договорах з третіми країнами звільняється від обов´язку поширення  на ці треті країни пільгового режиму торгівлі, який провадиться у їх відносинах з іншими членами інтеграційного угруповання.

Принцип національного режиму передбачає надання державою іноземним юридичним та фізичним особам, товарам та послугам режиму, аналогічного тому, яким користуються, відповідно, вітчизняні юридичні і фізичні особи, товари, послуги тощо.

Принцип преференційного режиму.  Суть ЗСП полягає у наданні країнам, що розвиваються, переваг щодо доступу їх товарів на ринки розвинених країн. Основною формою преференцій є тарифні пільги, які фіксуються у вигляді знижених ставок імпортних мит. Назва "Загальна" пояснюється тим, що преференції практикуються практично всіма розвиненими країнами як одностороння поступка, а не як результат торгово-економічних переговорів.

Загальна система  преференцій базується на принципі преференційності відношення до країн, що розвиваються, який включає в  себе сукупність загальноправових норм: право розвинених країн надати загальні взаємні та недискримінаційні преференції  країнам, що розвиваються; преференції  відносно країн, що розвиваються, не означають  дискримінації щодо розвинених держав; надання особливих пільг не означає дискримінації решти країн, що розвиваються.

Принцип свободи  транзиту є диспозитивною конвенційною нормою міжнародного економічного права, яка поки що не отримала універсального характеру.

Транзит або транзитні перевезення — це проходження товарів (включаючи багаж), а також суден і транспортних засобів через територію сторони, що домовляється, яке при цьому є лише частиною повного шляху, який починається та закінчується за межами кордону сторони, що домовляється, через територію якої здійснюється рух вантажу (п. 1 ст. V ГАТТ). При цьому це проходження може супроводжуватись перевантаженням товару, складуванням, дробленням партій товарів та зміною видів транспорту.