Основні положення міжнародного економічного права

Перше уявлення про ТНК  як категорію можна одержати через  з’ясування значення слів «корпорація» і «транснаціональна».Корпорація – пізньолатинське слово, яке означає певні об’єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова «транснаціональне», «транснаціональний», то під ними розуміють щось таке, що виходить за межі однієї держави, що пов’язане з міжнародною або регіональною діяльністю, але не має визначеної державної приналежності. Отже, можна сказати, що ТНК – це відповідні об’єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави.

Як правило, ТНК створюються  в межах функціонування світового господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет держав, що розвиваються, та низки провідних індустріально розвинених, а й посягають на їхні національні інтереси та безпеку.

ТНК притаманні такі ознаки:економічно єдина система;група юридичних осіб − самостійних підприємств − суб’єктів господарювання;керівництво і контроль здійснюється з єдиного центру (головного офісу, за місцем дислокації якого найчастіше може визначається національність ТНК);корпорація, будучи сукупністю юридичних осіб різної «національності» та інших утворень, наділених правосуб’єктністю за законами різних держав, проте, навіть так звана „національно-державна” належність материнської компанії (центрального офісу) не створює підстав для того, щоб законодавство країни її базування поширювалося на діяльність своїх відокремлених підрозділів − дочірніх товариств, філій та відділень, що розташовані на території інших держав;діяльність проводиться на національній території та в правовому полі кількох держав, проте, ТНК в цілому не може бути об’єктом регулювання системи права якоїсь однієї окремої держави (як місця базування, під якою розуміють країну, де розташована материнська компанія, «штаб-квартира», так і країн, що приймають її, тобто де здійснюється діяльність дочірніх товариств, інших відділень ТНК);відокремлені структурні підрозділи є об’єктами регулювання системи національного права держави, місця їх дислокації, тобто вони є суб’єктами правовідносин, що регулюються міжнародним приватним правом даної держави.

 
3.5. Україна як суб"єкт МЕП.

Відомий французький  математик і філософ Р. Декарт (1596— 1650) рекомендував уточнювати поняття перед тим, як сперечатися. На таку пораду слід звернути увагу.

Держава — це первинний і основний суб'єкт міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава — це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади).

Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права  — державний суверенітет.

Первинність держави  як суб'єкта міжнародного права виявляється  в тому, що вона як об'єктивна історична  реальність створюється самостійно. Ніхто зовні не створив нинішню  незалежну Україну. Вона з'явилася  самостійно.

Як первинний  суб'єкт держава має універсальну міжнародну правоздатність. Держави  розроблюють норми міжнародного права, встановлюють відповідальність за їх порушення, визначають міжнародний  правопорядок і функціонування міжнародних  організацій. Можливість дій держав щодо зазначеного обмежується лише принципами та нормами міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами.

Держави як суб'єкти міжнародного права мають основні  права і обов'язки. Вони фіксуються у відповідних міжнародних актах. Як відомо, поки що немає єдиного  загальновизнаного переліку прав і  обов'язків держав.

Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних відносин. Вони — носії міжнародних прав і зобов'язань, які вони мають у межах і на основі міжнародного економічного права. Первинними (або основними) суб'єктами міжнародного права є держави, народи і нації, які борються за незалежність і створення власної національної держави. Похідними (або вторинними) суб'єктами є міжнародні організації, міжнародна правосуб'єктність яких визначається актом, що засновує ці організації (статутом чи угодою). Правосуб'єктність міжнародних організацій є похідною від правосуб'єктності держав — учасниць відповідної угоди. Обсяг прав і повноважень міжнародних організацій (а серед них є чимало й економічного характеру) визначається державами-засновницями (див. тему 5).

Окремі елементи міжнародної правосуб'єктності можуть мати так звані державоподібні утворення. Очевидно, до таких у недавній історії можна зарахувати міста Гданськ, Трієст, Західний Берлін. Дехто до цієї категорії зараховує квартал італійської столиці, відомий усьому світові як Ватикан.

У світовій юриспруденції  можна зустріти концепції про  те, що фізичні особи (індивіди), внутрішньодержавні організації (промислові, торговельні  тощо) є суб'єктами міжнародного публічного, у тому числі й економічного, права. Проте такі концепції ще не є панівними. Не вважаються суб'єктами міжнародного економічного права і транснаціональні корпорації (ТНК).

Україна є самостійним  суб'єктом міжнародного економічного права. Характер і зміст міжнародних відносин за участю України — найрізноманітніші. Широку участь Україна бере і в діяльності міжнародних економічних організацій (оцінювання ефективності такої участі перебуває поза межами цього курсу лекцій).

4.1.Спiльнi пiдприэмства

З погляду необхідності розв'язання завдань розширення міжнародної співпраці, поглиблення міжнародно-коопераційної взаємодії на рівні підприємницьких структур, загального підвищення ефективності економіки України та її більш повної інтеграції у світогосподарські зв'язки, з різноманітними організаційними формами спільного підприємництва пов'язані перспективи ефективного об'єднання різнонаціональних капітальних та інших ресурсів.

Спільна підприємницька (господарська) діяльність – діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення

У практиці ринкової трансформації, в економічному житті, а також у суспільній думці в Україні як протягом останніх "радянських" років, так і за часів незалежності, помітну роль відіграє спільне підприємництво із зарубіжними партнерами.

Розглядаючи спільне підприємництво, слід враховувати різні підходи (широкий – вузький, формальний – функціональний тощо). Конкретний сенс, який вкладається в термін "спільне підприємництво", може варіюватися залежно від підходів до проблеми, господарських цілей, які ставлять його засновники та учасники. Учасники спільного підприємництва можуть мати різні завдання: виконувати тільки обмежений перелік робіт або формулювати спільні, єдині цілі комерційної діяльності, відігравати активну участь у ньому (відповідаючи за менеджмент та за весь або певний спектр питань функціонування підприємства) або мати відносно пасивну роль (беручи тільки фінансові зобов'язання). Коли кажуть про спільне підприємництво, можуть мати на увазі сукупність зобов'язань (можливо, лімітованих у часі, залежно від терміну реалізації проекту) щодо досягнення погодженої господарської мети або наявність певних виробничих структур, потужностей, матеріальних об'єктів, які функціонують на території певної країни так або майже так, як і її національні господарські структури.

Разом з тим потрібно розуміти і відому умовність термінів "спільне підприємництво" та "спільне підприємство". У найбільш загальному термінологічному трактуванні ними можуть бути позначені будь-які підприємства, підприємницькі проекти, які засновуються на базі об'єднання майна різних власників, тобто такі, що передбачають змішану форму власності. Іншими словами, в принциповому плані під спільним підприємництвом можна розуміти специфічну форму об'єднання виробничих потужностей, капіталів як господарських суб'єктів, що мають різну національну належність, так і однонаціональних (зрозуміло, що в контексті цього курсу нас цікавлять виключно перші).

Найбільш типовою моделлю  спільного підприємництва є узгодження та координація процесу виробництва, відповідно до яких відбувається обмін вузлами та деталями з наступним складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Подібна модель відносин за своєю внутрішньою логікою передбачає як мінімум розв'язання таких завдань, як взаємна адаптація виробничих програм, систем менеджменту та технологічних процесів, уніфікація стандартів, використання єдиних методик проектування, однакових або подібних вузлів і деталей.

Спільне підприємництво може відбуватися як у формі функціонального розподілу виробничих програм (зокрема, у сфері наукомісткої та високотехнологічної промислової діяльності) та їх наступного виконання, так і на базі спеціалізації. В обох випадках створюються об'єктивні передумови для скорочення витрат, збільшення продуктивності господарської діяльності, поліпшення якості товарів та підвищення конкурентоспроможності (щоправда, чим глибшою є спеціалізація, тим більшими є можливі позитивні ефекти співробітництва)

У процесах міжнародного спільного  виробництва може брати участь різна кількість підприємств. Деякі з них можуть бути однонаціональними, здійснюючи співробітництво із фірмою (фірмами) за кордоном. Кількість залучених до такого співробітництва країн також може варіюватися.

Нарешті, спільне підприємництво не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремленим у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку позначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така господарська діяльність є його найскладнішою, комплексною формою. Адже іманентними рисами цієї форми є спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт. А це об'єктивно передбачає найбільшу заінтересованість у виконанні взятих на себе зобов'язань, а також в ефективній роботі партнера.

В українській господарській практиці разом з терміном "спільне підприємництво" вкоренився й інший – "спільні підприємства" (надалі – СП). При цьому другий термін розуміють як такий, що позначає інститут, який уособлює в собі ті структури, механізми та цілі, що випливають із першого. Разом з тим для обох термінів у англійській мові є поняття "joint venture" з тим уточненням, що "наші" СП на Заході часто могли б сприйматися просто як підприємства з іноземними інвестиціями.

 
4.2. Фiнансово-промисловi групи

Новою організаційно-економічною  формою підприємництва служать фінансово-промислові групи (ФПГ). Вони являють собою об'єднання промислового, банківського, страхового і торгового капіталів, а також інтелектуального потенціалу підприємств і організацій.

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – це об’єднання підприємств різних форм власності та фінансово-кредитних установ, яке дозволяє:

стабілізувати виробництво (ФПГ створюють сприятливі умови  для об’єднання підприємств з технологічними та коопераційними зв’язками, завантажити виробничі потужності з випуску продукції за рахунок тісних господарських відносин між учасниками ФПГ);

прискорити інноваційні  процеси на підприємствах (ФПГ сприяють чіткій стратегічній орієнтації розвитку своїх учасників. Зміцнення зв’язків у рамках науково-виробничих, виробничо-технологічних комплексів сприятиме проведенню єдиної інвестиційної політики. При цьому знижується ризик, пов’язаний з розробкою і виробництвом нової техніки, удосконалюється фінансування науково-дослідних проектів).

забезпечити фінансову стабілізацію підприємств (ФПГ здійснює взаєморозрахунки між підприємствами, що стабілізує платежі між учасниками ФПГ).

 
4.3. Мiжнароднi юридичнi особи. Державнi пiдприэмства у мiжнароднiй торгiвлi.

Деятельность юридических  лиц зачастую не ограничивается территорией  одного государства и может осуществляться во многих странах.  
Международными юридическими лицами современная западная правовая доктрина признает те юридические лица, которые созданы, во-первых, либо непосредственно в силу международного договора, либо, во-вторых, на основании внутреннего закона одного или двух государств, принятого в соответствии с международным договором. К первым относятся, например. Международный банк реконструкции и развития (МБРР), Европейское общество химической обработки облученных горючих материалов ("Еврохемик"). Ко вторым относятся Европейское общество по финансированию закупок железнодорожного оборудования ("Еврофирма"), Банк международных расчетов (БМР).  
В советской юридической литературе понятие международного юридического лица применялось к международным банкам стран-членов СЭВ - Международному банку экономического сотрудничества и Международному инвестиционному банку (МИБ).  
В современной экономической литературе монополии, деятельность которых охватывает многие страны, делятся на несколько групп. Во-первых, это национальные общества, тресты, компании и т. п., имеющие за рубежом многочисленные филиалы и дочерние фирмы. Такие монополии являются международными по сфере своей деятельности, но национальными по капиталу, поэтому в качестве международных юридических лиц они рассматриваться не могут. К числу корпораций такого рода относятся "Дженерал моторз" (США), "Фольксваген" (ФРГ), "Филипс" (Нидерланды).  
Вторую группу монополий составляют транснациональные объединения, которые являются международными не только по сфере деятельности, но и по капиталу. Однако, несмотря на то, что в них функционирует капитал нескольких государств, созданы эти монополии как юридические лица одного государства. Поэтому международными юридическими лицами они также не считаются.  
Не являются международными юридическими лицами и так называемые "смешанные общества". Под "смешанными обществами" в международном частном праве обычно понимаются торговые общества или производственные предприятия, капитал которых принадлежит юридическим лицам или гражданам различных государств.