Основні положення міжнародного економічного права

«Торговельне  право, – пише Катлер, – забезпечує основні норми, що регулюють власність, договір і розв’язання спорів, функціонуючи переважно в дистрибутивних термінах як правова основа глобального капіталізму».

У цьому  зв'язку Катлер постулює існування  в умовах глобального капіталізму  особливого соціального класу – «меркатократії» («mercatocracy» від терміна «lex mercatoria»), що включає в себе транснаціональних комерсантів, юристів, які спеціалізуються в галузі МПрП, а також інших професіоналів та їхні асоціації, урядових чиновників і представників міжнародних організацій. Транснаціональне торговельне право, на думку Катлер, забезпечує норми, практики і загальну мову, що зв'язують і об’єднують цю глобальну корпоративну еліту. З іншого боку, «меркатократія» функціонує на глобальному і локальному рівнях, створюючи нові норми транснаціонального торговельного права, що регулює міжнародну торгівлю і розв’язання міжнародних комерційних суперечок, а також «універсалізує» право за допомогою уніфікації і гармонізації національних комерційних правопорядків. Як складне поєднання публічної і приватної влади «меркатократія» спричинює нівелювання грані між публічними і приватними комерційними акторами, публічною і приватною діяльністю і правом. «Меркатократія» здійснює майже гегемоністський вплив завдяки своїм зв'язкам із транснаціональним капіталом і завдяки своїй монополії на експертне знання й інституціональні структури. Головну небезпеку діяльності «меркатократії» та його транснаціонального торговельного права Катлер вбачає у тому, що вони призводять до того, що сфера публічних інтересів видається за сферу приватних інтересів, відтак, ця сфера виводиться з-під впливу демократичного контролю.

 
4.6. Державнi органи зовнiшньоекономiчних  зв"язкiв.

Система органів ЗЕД в  країнахсвітумаєдеякізагальніриси: 
По-перше, в кожнійкраїні в регулюванні ЗЕД приймає участь впершучергувищийзаконодавчий орган. В США - цеКонгрес; у Франції - Національнізбори; в Японії - Парламент і т.д. В Україні таким органом являєтьсяВерховна Рада. 
Незалежновідназвиціорганивиконуютьнаступніфункції: 
- приймаютьзакони, щорегулюютьзовнішньоекономічнудіяльність; 
- ратифікуютьвідповідні угоди; 
- асигнуютьфінансовізасоби для ефективногорозвитку ЗЕД. 
По-друге, в кожнійкраїні є вищийвиконавчий орган, який: 
- видаєрозпорядження на основіприйнятихзаконів про розвиток ЗЕД; 
- контролюєвиконанняцихзаконів; 
- виявляєпіклування про раціональневикористаннявиділенихкоштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом являєтьсяКабінетМіністрів. 
По-третє, найбільшийвплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюютьміністерства, якібезпосередньозаймаютьсяекономічнимизв'язкамиіззарубіжнимикраїнами і питаннямиреалізаціїдержавноїзовнішньоекономічноїполітики. В США - цеМіністерствоторгівлі і Держдепартамент, У Великобританії - Міністерствоторгівлі і промисловості, в Японії - Міністерствозовнішньоїторгівлі і промисловості і МЗС, в Україні - Міністерствоекономіки, в рамках якогорегулюванням ЗЕД займаєтьсябезпосередньо 4 департаменти. 
1. Департамент державноїполітики в сферізовнішньоїторгівлі, щомістить в собі три управління: 
- Управліннязовнішньоїполітики; 
- Управліннямоніторингузовнішньоїторгівлі; 
- Управліннямитно-тарифноїполітики і захистувнутрішнього ринку. 
2. Департамент міжнародного торгово-економічногоспівробітництва, нараховує 5 управлінь: 
- Управліннябагатосторонньогоекономічногоспівробітництва; 
- Управлінняіноземних, представництв; 
- Управління торгово-економічнихзв'язків з країнамиЄвропи, США; Канади; 
- Управління торгово-економічнихзв'язків з країнамиАзії, Тихоокеанськогорегіону; Африки і Латинської Америки; 
- Управління торгово-економічнихзв'язків з країнами СНД. 
3. Департамент торговихобмежень і контролю за зовнішньоекономічноюдіяльністю, щонараховує 3 управління: 
- Управління тарифного регулювання і контрактного обліку; 
- Управління контролю за зовнішньоекономічноюдіяльністю; 
- Управлінняторговихобмежень і недобросовісноїконкуренції. 
4. Департамент міжнародногорозвитку і європейськоїінтеграції, щонараховує 5 управлінь: 
- Управлінняміжнародного кредитного співробітництва; 
- УправлінняЄвропейської і атлантичноїінтеграції; 
- Управліннядвосторонньогоспівробітництва в галузікоординаціїміжнародноїтехнічноїдопомоги; 
- Управлінняспівробітництва з ЄС і багатосторонньогоспівробітництва в галузікоординаціїміжнародноїтехнічноїдопомоги; 
- Управлінняміжнароднихінвестиційнихпрограм і проектів. 
По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізаціїзовнішньоекономічноїполітики в країнахсвітуприймають участь й іншіміністерства і державніструктури, наприклад, Міністерствофінансів, Міністерствосільськогогосподарства (чиагропромисловості). Міністерство оборони (якщокраїнаприймає участь в експортно-імпортних поставках зброї), структуримитниці і т.д. 
По-п'яте, розвитку й регулюванню ЗЕД сприяютьрізноманітнінедержавні і напівдержавніорганізації. Це торгово-промисловіпалати, союзипідприємців, об'єднанняекспортерів, імпортерів, інвестиційніфонди і т.д. 
По-шосте, в кожнійдержавіфункціонуютьтічиіншіорганимісцевого (регіонального) управління ЗЕД. 
В сучаснихумоваххідекономічноїреформи в Україніхарактеризуєтьсятим, що центр тяжіння переноситься на місця, тобто в регіони. Все більшерозширюються права регіонів у вирішеннісоціально-економічних проблем, враховуючизовнішню сферу. На регіональномурівні, так як і на державному, відбуваєтьсястановленнясистемиуправліннявзагалі і зовнішньоекономічноїдіяльностізокрема. 
 
4.7. Дипломатичне представництво, його функцii.

Дипломатичне представництво — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною перебування, захист прав та інтересів своєї держави, її громадян і юридичних осіб. Посольство — найвище за рангом дипломатичне представництво, яке, як правило, очолюється послом або тимчасовим повіреним у справах. Посол акредитується при главі держави, а тимчасовий повірений у справах—при міністрові закордонних справ. Посланники акредитуються при главі уряду. Глави дипломатичних представництв є найвищими офіційно акредитованими представниками держави в країні перебування. Формування загальноприйнятих правових та протокольних засад різнопланових аспектів дипломатичної практики було започатковане ще Віденським конгресом 1815 р. та Аахенським міжнародним протоколом 1818 р. Поступово склалися три стійкі напрями діяльності дипломатичних представництв (в науковій літературі їх прийнято називати функціями), котрі нині набули класичного, канонічного характеру: ведення переговорів, дипломатичний захист та інформаційна діяльність. На думку провідного українського фахівця до цих трьох функцій необхідно додати ще одну — представництво.

22 жовтня 1992 р. розпорядженням Президента  України було затверджене «Положення  про дипломатичне представництво України за кордоном». У ньому, зокрема, наголошується: „Функції дипломатичного представництва України включають«:

1) представництво України в державі  перебування та підтримання з цією державою офіційних відносин;

2) захист інтересів України,  прав та інтересів її громадян  та юридичних осіб у державі  перебування;

3) ведення переговорів з урядом  держави перебування;

4) з 'ясування всіма законними  засобами становища і подій  у державі перебування та інформування  про них відповідних органів України;

5) поширення в державі перебування  інформації про становище в Україні і події міжнародного життя;

6) заохочення дружніх відносин  між Україною і державою перебування  та розвиток їхнього співробітництва  в галузі економіки, культури і науки».

 
4.8. Торговельнi представництва, iх функцii.

Торговельне представництво - це частина дипломатичного Представництва в окремій державі, здійснює свою діяльність під загальним керівництвом посла (посланника) і підзвітне профільному міністерству (зовнішньої торгівлі або економіки і т.д.). Поширені випадки, коли торговельне представництво очолював торгівельний представник, якого призначає уряд.

Інститут торговельних представництв введений до системи  зовнішніх зносин держав завдяки  практиці колишнього Союзу РСР і  був закріплений у Віденській конвенції 1961 р. У дипломатичній практиці цей інститут є складовою частиною відповідних посольств і місій.

Основними функціями  торговельних представництв за кордоном є:

♦ видання дозволів на здійснення торговельних операцій установам, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

♦ регулювання  і контроль діяльності організацій, які мають дозвіл на самостійний  вихід на зовнішній ринок;

♦ запровадження  операцій із зовнішньої торгівлі для  організацій, які беруть участь у  зовнішньоторговельному обороті;

♦ видача дозволів на ввезення товарів, свідоцтв про проходження  товарів, дозволів на транзит товарів  через країну;

♦ контроль у  країні перебування за виконанням законів  про зовнішню торгівлю організаціями, які беруть участь у зовнішньоторговельному обороті;

♦ вивчення загальних  умов і торговельної кон'юнктури  у країні перебування.

Найважливішою правовою гарантією здійснення функцій  торговельних представництв за кордоном є забезпечення їх відповідними привілеями та імунітетами (як складової частини  дипломатичних представництв) відповідно до міжнародного права. Мається на увазі  недоторканність помешкань торговельних представництв, недоторканність їх архівів і документів, митні привілеї, користування прапором і емблемою акредитуючої держави, податкові чи фіскальні  привілеї тощо.

1. Поняття міжнародного економічного права та його галузі.

Міжнародне економічне право – це система норм і принципів, які регулюють відносини, що виникають між державами та іншими суб’єктами міжнародного публічного права у сфері економічного співробітництва.         

 У сучасній міжнародно-правовій  доктрині склалося кілька основних  концепцій юридичної природи  міжнародного економічного права.         

 Згідно з першою  концепцією, прихильниками якої  є Г. Шварценбергер, Я. Броунлі  (Великобританія), В. Леві (США), П.  Вейль (Франція), М. Богуславський, (Росія) та ін., міжнародне економічне  право є галуззю міжнародного  публічного права. При цьому  як предмет міжнародного економічного  права розглядаються відносини  економічного характеру, що виникають  лише між суб’єктами міжнародного  публічного права – державами  та міжнародними організаціями.  До джерел міжнародного економічного  права ця концепція відносить  лише міжнародні договори та  міжнародний звичай.       

 Прибічники іншої  концепції, зокрема, А. Левенфельд (США) та П. Рейтор (Франція), вважають, що норми міжнародного економічного  права входять до складу як  міжнародного публічного, так і  міжнародного приватного права.  Внаслідок цього дія міжнародного  економічного права поширюється  як на держави і міжнародні  організації, так і на приватних  суб’єктів (фізичних та юридичних  осіб). До системи норм міжнародного  економічного права згідно з  цією концепцією входять не  лише норми, закріплені міжнародними  договорами і міжнародним звичаєм,  а й відповідні норми внутрішнього  права суверенних держав. Ця концепція  тісно пов’язана з поширеною  у західній доктрині теорією  транснаціонального права, суть  якої полягає у наділенні міжнародною  публічною правосуб’єктністю транснаціональних  корпорацій.       

 Третя концепція,  родоначальником якої був В.  Корецький, поєднує елементи перших  двох. Так, В. Корецький норми  міжнародного “господарського”  права вважав комплексними нормами,  які регулюють міжнародні як  публічно-правові, так і приватноправові  відносини.       

 У правових доктринах  країн, що розвиваються, іноді  обґрунтовуються власні концепції  “міжнародного права економічного  розвитку” або “права соціального  розвитку”. Особливостями подібних  концепцій міжнародного економічного  права є, з одного боку, наділення  відсталих країн істотними пільгами  та перевагами, а з іншого –  покладення на міжнародне право невластивих йому функцій (соціального, політичного чи культурного розвитку).       

 Останнім часом висловлюються  і інші думки про юридичну  природу міжнародного економічного  права. Зокрема, відомий французький  юрист-компаративіст Ламберт висунув  ідею “нового автономного торгового  права”, яке було б відносно  відокремлене і від міжнародного  публічного, і від міжнародного  приватного права. До його джерел  пропонується зарахувати міжнародні  конвенції типові закони, що розробляються  на міжнародному рівні, міжнародні  торгівельні звичаї, загальні принципи  права, рекомендаційні рішення  міжнародних організацій, арбітражні  рішення. Слід, проте, зауважити,  що ця концепція не знайшла  достатньої підтримки у світі.        

 Предмет міжнародного  економічного права складають  міжнародні економічні відносини,  тобто форма зв’язків між державами,  між державами та міжнародними  організаціями у різних сферах  міжнародного економічного співробітництва.  Ці відносини є багатоаспектними  і розрізняються за суб’єктами  та предметним складом.       

 Суб’єктами міжнародного  економічного права є держави,  їх об’єднання, міжнародні організації  та їх об’єднання. Залежно від  суб’єктного складу міжнародні  економічні відносини можуть  бути як двосторонніми, так  і багатосторонніми, як універсальними, так і регіональними або локальними.        

 За змістом у системі  міжнародних економічних відносин  виділяються торгівельні, виробничі,  науково-технічні, фінансові, валютні,  кредитні, транспортні, інвестиційні  та інші господарські відносини  між суб’єктами міжнародного  публічного права. Ці відносини  можуть реалізуватися у формі  купівлі-продажу товарів та послуг (експортні операції), підрядних  робіт, надання технічної допомоги, перевезення пасажирів та вантажів, надання кредитів, вирішення питань  митної політики тощо. Тобто, усі  відносини міжнародного публічного  права, в яких присутній комерційний  елемент, належать до сфери  дії міжнародного економічного  права. Наприклад, до норм міжнародного  економічного права належать  норми транспортних конвенцій,  якщо вони стосуються торговельно-економічних  відносин між суб’єктами міжнародного  права.       

 Система міжнародного  економічного права складається  із загальної та особливої  частин. До загальної частини  входять норми та принципи, що  визначають загальні положення  правового регулювання міжнародних  економічних відносин, незалежно  від їх конкретного змісту. В  цілому загальна частина міжнародного  економічного права співпадає  із загальною частиною міжнародного  публічного права, але є дещо  вужчою, оскільки регулює специфічні  економічні питання. Особлива  частина міжнародного економічного  права поділяється на підгалузі,  основними серед яких є:   міжнародне торгове право; міжнародне валютно-фінансове право; міжнародне транспортне право; міжнародне митне право; міжнародне право інтелектуальної власності.

1.2. МЕП как наука 

В отечественной науке  В.М. Корецкий еще в 1928 г. выдвинул теорию международного хозяйственного права как межотраслевого права, включающего регулирование международно-правовых (публичных) и гражданско-правовых отношений. И.С. Перетерский, с другой стороны, выступил в 1946 г. с идеей международного имущественного (хозяйственного в широком понимании) права как отрасли международного публичного права. По пути развития именно этой идеи пошли дальнейшие разработки отечественных ученых, но под рубрикой международного экономического ( торгового) права.

Наша наука международного права может справедливо считаться  по существу и во времени передовой  в разработке современной концепции  МЭП (Г.Е. Бувайлик, Г.М. Вельяминов, В.И. Лисовский, Г.И. Тункин, Е.Т. Усенко с 70-х гг., М.М. Богуславский - 80-е гг.). Ряд отечественных правоведов (А.А. Ковалев, В.М. Шумилов и др.) плодотворно работают в этой области и сегодня.

§ 65. Выше (§ 48-59) уже говорилось о воздействии прогресса торгово-финансового неоглобализма на международное право; такое воздействие, естественно, проявляется прежде всего в отношении правового регулирования международных торгово-экономических отношений, иначе - международного экономического права. Появляются и идеи пересмотра понимания, состава и систематики как международного публичного права в целом, так и его отрасли - международного экономического права.

Одной из первых таких идей стала концепция транснационального права, выдвинутая американским ученым Ф.С. Джессупом в 1956 г. (эта концепция разделялась и разделяется в той иной мере также А. Фражистасом, К. Шмиттхоффом, А. Гольдштейном, Б. Гольдманом, Ф. Каном, Ф. Фушаром и др.). Исходя из того, что классическое международное право регулирует сугубо межгосударственные отношения и не касается отношений так называемых транснациональных, негосударственных, возникающих при пересечении границ людьми и грузами, - предлагалась некая новая система регулирования, вненационального характера, которая была бы не связана с национальным правом тех иных государств и их властью, но была бы основана на общих для цивзованных наций принципах и правилах свободы договора и т.п. (см. также § 547-548).