Лекции по "Трудовому праву"

Не  поширюється встановлений ст. 221 КЗпП порядок і на спори, які виникають між працівниками та власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законом, іншими нормативними актами про працю. Індивідуальні трудові спори судців, прокурорських і слідчих працівників, працівників навчальних закладів, наукових та інших установ, прокурорів, які мають класні чини, розглядаються в цьому ж порядку, з врахуванням особливостей, передбачених законодавством (ст. 222 КЗпП). 

Судам не підвідомчі трудові спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора або слідчого, а вирішуються вони в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудовий спір вирішується загальним порядком. 

Комісія по трудових спорах є обов'язковим  первинним органом по розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях (ст. 224 КЗпП). У разі незгоди з рішенням цієї комісії працівник чи власник  або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду (ст. 228 КЗпП) 

Відповідно  до ст. 232 КЗпП безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові  спори за заявами: 1) працівників  підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються; 2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних вище; 3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділу та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посаду державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формування причин звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладення дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у ч. З ст. 221 і ст. 222 КЗпП; 4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації; 5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і профспілковим органом підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав. 

Безпосередньо в судах розглядаються також  спори про укладення трудових договорів (відмову в прийнятті  на роботу): 1) працівників, запрошених на роботу в порядку переведення  з іншого підприємства, установи, організації; 2) молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлені на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; 3) вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — за наявності дитини віком до чотирнадцяти років; 4) виборних працівників після закінчення строку повноважень; 5) працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу; 6) інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (наприклад, у випадках, передбачених законодавством, осіб, які були звільнені в зв'язку з направленням на роботу за кордон, призовом на строкову військову службу І повернулися після закінчення цієї роботи чи служби). 

До  правового регулювання підвідомчості суду справ, що виникають з трудових правовідносин, Конституцією України були внесені істотні зміни. Стаття 43 Конституції закріплює широкі трудові права громадяни, а оскільки відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі відносини, що виникають в державі, а за ч. З ст. 8 Конституції її норми є нормами прямої дії і звернення до суду за захистом конституційних прав безпосередньо на підставі Конституції гарантується, тому трудові справи розглядаються судами й у тому разі, коли працівник не звертався за вирішенням спору до комісії по трудових спорах. Суд не вправі відмовити особі в прийняті позовної заяви лише з підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку (постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», п. 3). Попереднє позасу-дове вирішення трудових спорів у комісії по трудових спорах не є обов'язковим, тому працівник на свій розсуд вирішує питання звертатись чи не звертатись йому до неї за розв'язанням трудового спору. 

Особливість характерна для підвідомчості і  вирішення судом колективних  трудових спорів (конфліктів). Такі спори  виникають між сторонами колективного трудового договору, якими згідно з ст. З Закону від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» є наймані працівники підприємств і організацій, профспілкова чи інша уповноважена працівниками організація та власник підприємства, організації. 

Колективний трудовий спір вважається таким, що виник (тобто в наявності), після обов'язкового застосування процедури попереднього врегулювання розбіжностей між сторонами (тобто примирної процедури), внаслідок  якої власник або уповноважений ним орган повністю або частково відмовив у задоволенні вимог найманих працівників чи їх професійних спілок або коли строки розгляду вимог закінчились, а від власника не надійшло відповіді. 

Примирна  процедура врегулювання розбіжностей між сторонами колективного трудового договору провадиться з участю примирних комісій, незалежних посередників і трудового арбітражу (статті 7-16 названого вище Закону від 3 березня 1998 р., Указ Президента України від 17 листопада 1998 р. «Про утворення Національної служби посередництва і примирення») 

Для захисту своїх економічних І  соціальних Інтересів працівники мають  право на страйк (ст. 44 Конституції), який одночасно є засобом врегулювання колективного трудового конфлікту. Страйк на підприємстві оголошується рішенням загальних зборів (конференції) найманих працівників за поданням профспілкового органу чи іншої організації, уповноваженої представляти інтереси працівників. Одновасно з оголошенням страйку обирається орган (особа) для керівництва ним. 

Орган, який очолив страйк, може, керуючись ст. 39 Конституції, організовувати проведення мітингів, зборів, пікетів, походів, демонстрацій за межами підприємства з обов'язковим завчасним сповіщенням органів місцевої виконавчої влади. Але в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або прав і свобод інших людей реалізація цього права може бути обмежена судом. 

Аналіз  ст. 39 Конституції свідчить, що право  на звернення з заявою до суду щодо порушення справи про обмеження прав страйкуючих збиратися і провадити збори, мітинги, походи, демонстрації мають місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування, повноваження яких поширюються на територію, на якій відбувається страйк. Така заява розглядається судами у порядку, встановленому для розгляду справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. 

Судам підвідомчі також справи про визнання страйку незаконним з підстав, передбачених ст. 22 Закону від 3 березня 1998 р. ЦПК окремо не встановлено порядок їх розгляду, але, виходячи з характеру спірних трудових правовідносин і ст. 24 ЦПК, такі справи підвідомчі суду і на практиці правильно розглядаються у порядку позовного провадження за місцем знаходження відповідача (ст. 125 ЦПК) — органу (особи), що очолює страйк. Звернутися до суду з позовом (бути позивачем) може власник особисто або уповноважений ним орган (представник). Стаття 23 Закону не передбачає право прокурора на звернення до суду з вимогою про визнання страйку незаконним, але він має таке право на підставі п. 2 ст. 5, ст. 121 ЦПК та ст. 33 Закону «Про прокуратуру». 

11.Характеристика органів, які розглядають трудові спори. 

Трудові спори розглядаються:

1)  комісіями  з трудових спорів;

2)  районними  (міськими) судами.

Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, за¬стосовується незалежно від форми трудового договору.

Установлений  порядок розгляду трудових спорів не поширю¬ється на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рі-шенням органів, що їх обрали.

(Стаття 221 із змінами, внесеними згідно  з Указом 11В Р № 4617-10 від  24.01.83; Законами № 871-12 від 20.03.91, № 2134-12 від 18.02.92)

1.  Індивідуальні трудові спори — це неврегульовані розбіжно¬сті між працівником, з одного боку, і власником або уповнова¬женим ним органом — з іншого, з питань, пов'язаних із застосу¬ванням законодавства про працю, правил внутрішнього трудово¬го розпорядку та інших нормативних актів, а також колективних і трудових договорів. Трудові спори можуть виникати при за¬стосуванні угод про умови праці, укладених між власником або уповноваженим ним органом і профспілковим комітетом під¬приємства, установи, організації, а також нормативних актів, при¬йнятих трудовим колективом.

2.  Якщо  розбіжності не було врегульовано  зацікавленим пра¬цівником при  безпосередніх переговорах з  власником або упов¬новаженим  ним органом, вони можуть стати  предметом вирі¬шення органів  по розгляду трудових спорів.

3.  Органи, які розглядають трудові спори,  мають не тільки поновити порушене  право працівника, а й вжити  заходів щодо усунення причин, які породжують трудові спори.  Щодо посадо¬вих осіб, які порушують  права працівників, у необхідних  випад¬ках можуть застосовуватися заходи для притягнення їх до відпо¬відальності, передбаченої чинним законодавством.

4.  Трудові  спори розглядають комісії з  трудових спорів і рай¬онні (міські) суди. Розгляд індивідуальних трудових  спорів рег¬ламентовано главою XV КЗпП та ЦГЖ України.

5.  Відповідно  до статей 3 і 221 КЗпП в порядку,  передбачено¬му главою XV цього Кодексу,  підлягають розглядові індивідуаль¬ні  трудові спори працівників усіх  підприємств, установ, органі¬зацій  незалежно від форми власності,  виду діяльності і галузевої належності. Не поширюється він лише на спори про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об'єднань громадян за рішенням органів, що їх обрали, і спори, що виникають між працівниками та власником підпри-ємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом з приводу встановлення нових або зміни існуючих умов праці, не врегульованих законом, іншими нормативними положеннями про працю.

Спори, пов'язані з відстороненням працівників  від роботи за постановою прокурора або слідчого, не підлягають судовому роз¬гляду, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. Після скасування такої постанови трудо¬вий спір вирішується в загальному порядку (п. 2 постанови Пле¬нуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду Украї¬ни № 4 від 1 квітня і 994 р. (Збірник постанов Пленуму Верхов¬ного Суду України. — 1995. — Частина перша. — Ст. 166).

6. З  урахуванням конституційного положення про те, що пра¬восуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у дер¬жаві (ст. 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досу-довому порядку.

Статтею 55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в при¬йнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує (п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. — Бюлетень Мінпраці. — 1997. - № І).

7.  Основною  причиною виникнення трудових  спорів, як по¬казує практика, є  випадки порушення законодавства  про працю власником або уповноваженим  ним органом чи окремими пра¬цівниками.

У ряді випадків порушення норм трудового  законодавства з боку власника або  уповноваженого ним органу пов'язані  з недо¬ліками в організації  праці і виробництва, неритмічною  роботою, недотриманням вимог технологічної  і виробничої дисципліни тощо.

8.  Порушення законодавства про працю окремими працівни¬ками проявляється у невиконанні або несумлінному виконанні обов'язків, покладених на них трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, які діють на підприємстві, в установі, організації, де працює працівник, службовими інструк¬ціями тощо (запізнення на роботу, прогул, невиконання розпо¬ряджень керівництва, недотримання технологічної дисципліни тощо).

9.  Проте  трудові спори виникають не  тільки в результаті по¬рушення  норм трудового права, а й з інших причин. Це — не¬знання або недостатнє знання трудового законодавства; різне тлумачення законів працівником та власником або уповноваже¬ним ним органом; хибні уявлення окремих працівників про об¬сяг і зміст своїх трудових прав і обов'язків; безпідставні вимоги працівника, тобто пред'явлення ним таких вимог, які перевищу¬ють його права; відсутність у законодавстві, колективному або трудовому договорі точних вказівок з приводу правового регулю¬вання певних трудових відносин.