Лекции по "Трудовому праву"

11.  Інші  трудові спори суддів і працівників  прокуратури, крім питань, пов'язаних  із застосуванням до них дисциплінарних стяг¬нень, розглядаються у загальному порядку. 

21.Виконання  рішень судів по  трудових спорах. 

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати  чи інших виплат, що випливають із трудових правовідносин, поворот виконання допускається, лише якщо скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах. З цих саме підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення КТС, при повторному розгляді спору (ст. 239 КЗпП). 

Якщо  уповноважена сторона відмовляється  виконати рішення суду, воно може бути виконане у примусовому порядку  відповідно до законів України "Про  державну виконавчу службу" та "Про  виконавче провадження". 

При затримці роботодавцем виконання рішення  суду про поновлення на роботі незаконно  звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, суд виносить ухвалу про виплату такому працівникові середнього заробітку або різниці  в заробітку за весь час затримки. Така ухвала виноситься незалежно від причин затримки. 

У справах  про поновлення на роботі третьою  особою на стороні відповідача притягується посадова особа, винна у незаконному  звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. За наявності вини такої особи суд покладає на неї обов'язок відшкодувати заподіяну підприємству незаконним звільненням матеріальну шкоду. 

Рішення суду по індивідуальних трудових спорах підлягають обов'язковому виконанню  після вступу їх у законну силу, крім випадків негайного виконання. Закон України «Про виконавче провадження» передбачив, що негайному виконанню підлягають рішення про стягнення заробітної плати за один місяць, а якщо рішенням передбачене негайне стягнення всієї заробітної плати або її частини, то стягується заробітна плата, передбачена рішенням. Негайно виконується також рішення про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника. Негайне виконання рішення означає відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня після отримання виконавчих документів державним виконавцем і в той же день проведення відповідних виконавчих дій. Виконавчі документи повинні бути пред'явлені до виконання в цих випадках з наступного дня після постановлення рішення. 

При затримці роботодавцем виконання рішення суду про поновлення на роботі суд виносить ухвалу про виплату працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за весь час затримки його виконання. Примусове виконання рішення органів, які вирішують трудові спори, здійснюють органи державної виконавчої служби. 

22.Роль  Конституційного  суду України в  захисті трудових  прав працівників. 
 

23.Особливості  розгляду спорів  про звільнення  працівників. 

При розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП  судам слід враховувати,  що  звільнення  з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду),  одиноких матерів (жінка, яка не  перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено  в установленому порядку за вказівкою матері,  вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину  сама)  при  наявності  дитини  віком  до чотирнадцяти років  або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184  КЗпП). Не  може  бути  визнано,  що власник або  уповноважений  ним  орган  виконав  цей  обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі,  організації)  інша  робота  або запропонована робота,  від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

     Передбачені ч.3 ст.184 КЗпП гарантії  поширюються і на випадки звільнення  у  зв'язку  з  закінченням  строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

     Оскільки  згідно  з  ч.2  ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня  1995 року) трудовий договір на визначений  строк укладається лише у разі,  коли  трудові  відносини на невизначений строк не може бути встановлено  з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або  інтересів  працівника  (наприклад, його бажання), або в інших випадках,  передбачених  законодавчими актами, укладення трудового договору  на  визначений  строк  при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. (  Пункт 9 доповнено абзацом третім згідно з Постановою Верховного Суду України N 18 ( v0018700-95 ) від 26.10.95 ) 

24. Врегулювання спорів  при переведенні  працівників. 
 

25.Особливості  врегулювання спорів  про оплату праці.

26.Спори,  пов'язані з відповідальністю  сторін трудового  договору.

27.Особливості  врегулювання спорів  про поновлення  на роботі.

28.Відповідальність роботодавця за незаконне звільнення.

29.Компенсація  моральної шкоди  при вирішенні  трудових спорів.

30.Індивідуальні  трудові спори  з матеріальної  відповідальності  працівника

перед роботодавцем.

31.Матеріальна  відповідальність  роботодавця.

32.Порядок  вирішення справ у суді про відшкодування матеріальної шкоди. 33.Індивідуальні трудові спори у галузі охорони праці.

34.Спори  про матеріальну  відповідальність  роботодавця за  шкоду, заподіяну

працівнику, нещасним випадком на виробництві.  

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

- при  порушенні права працівника на  працю (у випадках порушення  правил прийому на роботу, законодавства  про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);

- за  незабезпечення власником здорових  і безпечних умов праці (у  випадку ушкодження здоров'я працівника  при виконанні трудових обов'язків,  каліцтва, у разі смерті працівника);

- при  порушенні обов'язків власника  або уповноваженого ним органу  щодо видачі документів про  його працю і заробітну плату  (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі  трудової книжки, документів про  працю і заробітну плату);

- при  незабезпеченні збереження особистих  речей працівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472 (із змін. і доп.).

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну  потерпілому внаслідок фізичного  або психічного впливу небезпечних  або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт про  нещасний випадок на виробництві  або професійне захворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається  з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від  ступеня втрати потерпілим професійної  працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності  факту моральної шкоди потерпілому  відшкодовується також і моральна шкода.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я. МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяльності потерпілого, причину, час настання та групу інвалідності в зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також визначає необхідні види медичної та соціальної допомоги.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування  шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися  на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової  допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при  порушенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Матеріальна відповідальність підприємства за незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи

Потрібно  відмітити, що питання матеріальної відповідальності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чинним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації нормами трудового законодавства. 

З5.Індивідуальні  трудові спори  щодо працевлаштування.  

Постановою  від 22 серпня 1996 р. N 992 Про Порядок  працевлаштування випускників  вищих  навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням  затверджений Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних  закладів,  підготовка яких здійснювалась за державним замовленням. Згідно з цими правилами якщо  замовник  відмовив  у  прийнятті на роботу молодого фахівця,  останній звертається до державної служби  зайнятості  за сприянням у працевлаштуванні. При цьому пред'являється направлення на роботу і скріплена печаткою замовника  довідка  про  відмову  у працевлаштуванні. Служба зайнятості зобов'язана вжити необхідних заходів для пошуку підходящої роботи й направити громадянина в ту чи іншу організацію для працевлаштування. Термін для працевлаштування законом не визначено; він триває до працевлаштування громадянина на роботу чи направлення його на професійну підготовку чи перепідготовку. Підставою припинення цих правовідносин є факт укладання громадянином трудового договору. Ці правовідносини можуть бути припиненні також і за бажанням громадянина, який може відмовитися від сприяння служби зайнятості у його працевлаштуванні і шукати підходящу роботу самостійно, безпосередньо звертаючися до роботодавця.

КЗпП  закріплює норму, що індивідуальні  трудові спори про відмову  прийняти на роботу розглядаються безпосередньо  в судах. Так, жінкам, які мають дітей віком до трьох років, вагітним жінкам та одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, надано право вимагати, щоб власник у письмовій формі повідомив про причини відмови у прийнятті на роботу (ст. 184 КЗпП).