Муніципальна власність

        Джерело: Складено за даними: [34]

 

Видатки місцевих бюджетів України, пов’язані з функціонуванням об’єктів муніципальної власності, перевищують доходи від об’єктів права муніципальної власності у співвідношенні до загального обсягу доходів та видатків місцевих бюджетів відповідно в середньому у 4 рази                 (див. табл. 4.2).

Такий стан муніципального сектора обумовлений великими боргами населення і бюджету, збитковістю частини муніципальних підприємств, чисельністю напрямів бюджетного цільового фінансування (дотації на покриття збитків, субсидії малозабезпеченим громадянам та відшкодування пільг окремим категоріям громадян, субвенції, фінансування капітальних вкладень тощо). Однією з особливостей підприємств муніципальної власності є те, що, з одного боку, населення громади практично не може відмовитися від користування послугами, що надають ці підприємства, а з іншого – може ухилятися від оплати цих послуг, на відміну від придбання товарів (робіт, послуг) підприємств приватного сектора економіки.

Узагальнюючи результати дослідження проблеми, поставленої  в цьому підрозділі, слід зазначити  наступне:

1. Загальний  вигляд нормативно-правової основи муніципальної власності в Україні становить єдину достатньо логічну систему, що базується на європейських нормах права (Європейська Хартія місцевого самоврядування, Рекомендація 132 (2003) „Про комунальну власність у світлі принципів Європейської хартії місцевого самоврядування”), має своє закріплення в національному законодавстві (Конституція, Закон „Про місцеве самоврядування”, Цивільний, Господарський, Земельний, Бюджетний кодекси) і логічно завершується на рівні адміністративно-територіальних утворень (нормативні акти органів місцевого самоврядування).

2. Найбільш  вагомими і базовими чинниками  збиткової діяльності муніципального  сектора економіки є: особливості  формування муніципальної власності;  концентрація більшої частини (близько 85 %) активів територіальних громад, муніципальних підприємств у низькорентабельних або відверто збиткових сферах діяльності; соціальна спрямованість муніципальної форми власності, пов’язана із забезпеченням потреб територіальної громади у послугах, роботах, товарах; зловживання та корупція в органах місцевого самоврядування; високий рівень неплатежів; низький рівень кваліфікації і виконавчої дисципліни управлінського та іншого персоналу підприємств муніципальної форми власності.

3. Невикористання наявних можливостей значною мірою є наслідком недостатнього контролю з боку громадськості за роботою органів місцевого самоврядування та низької активності місцевих громадських організацій, відсутності дієвих механізмів такого контролю тощо. Відповідні механізми слід було б передбачити у статутах територіальних громад, можливість прийняття яких передбачена Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”. Однак, цим же Законом встановлено необов’язковість його прийняття і, крім того, самі ради затверджують цей статут. Як наслідок, зазначені статути майже ніде не прийняті, а в решті випадків мають символічний і декларативний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СТРУКТУРА МУНІЦИПАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ  В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

 

 

 

Структура об’єктів муніципальної власності за функціональним призначенням. Динаміка зміни структури об’єктів муніципальної власності за період ринкової трансформації економіки. Перелік об’єктів, перебування яких у муніципальній власності є доцільним.

 

 

Важливою умовою реформування і розвитку відносин власності є оптимізація її структури. Це стосується усіх форм власності, але на сучасному етапі в нашій країні оптимізації структури потребує, перш за все, муніципальна власність – і в силу соціальної значущості даної форми власності, і в силу проблем, які тут нагромадились.

Конституцією та Законом України  „Про місцеве самоврядування в Україні” на місцеві територіальні громади  та органи місцевого самоврядування покладено обов’язки щодо вирішення  важливих питань життя регіонів, основними  серед яких є такі:

– забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку відповідної  території;

– забезпечення надання необхідного  рівня та якості послуг населенню  у сфері житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв’язку;

– організація матеріально-технічного та фінансового забезпечення роботи закладів освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчих закладів, що належать територіальним громадам; створення умов для здобуття неповнолітніми повної загальної середньої освіти, розвитку культури, мистецтв, відродження народних традицій;

–  створення умов для занять фізичною культурою і спортом; забезпечення відповідно до законодавства пільгових  категорій населення лікарськими засобами та медикаментами;

• організація для самотніх громадян похилого віку та інвалідів будинків-інтернатів;
• організація для малозабезпечених громадян продажу товарів за доступними цінами у спеціальних магазинах, а також безплатного харчування та побутового обслуговування. 

   Очевидно, вирішувати такі  складні завдання можна лише  за наявності відповідних матеріальних  і фінансових ресурсів. Важливою  складовою цих ресурсів є муніципальна  власність, ефективне розпорядження  якою може суттєво покращити рівень матеріального і фінансового забезпечення потреб місцевих територіальних громад.  Однак на сьогодні пошук шляхів розв’язання проблем матеріального і фінансового забезпечення діяльності місцевих територіальних громад в основному сконцентрований у сфері податків та міжбюджетних відносин. Проте покращення структури об’єктів муніципальної власності є не менш важливим питанням. Більше того, наявність певної кількості об’єктів у муніципальній власності дає змогу гарантувати стабільне надання членам відповідної територіальної громади суспільно важливої продукції (товарів, робіт, послуг), що має необхідну якості та за певними цінами (тарифами).

Муніципальна власність  за кількістю об’єктів, їх розповсюдженням  і видами діяльності, яку вони здійснюють, досить значна і різноманітна. Проте сьогодні об’єкти муніципальної власності не мають чітко впорядкованої нормативно закріпленої класифікації. Не передбачається вирішення цього питання і в існуючих законодавчих, нормативних актах. В цілому вони містять досить схожий простий перелік того, що взагалі може належати територіальній громаді. У них не розрізняються й не виділяються будь-які особливості структури і функціонування об’єктів муніципальної власності, які, безперечно, існують і в виділенні яких є потреба (ст. 142  Конституції України, ст. 16 та 60 Закону „Про місцеве самоврядування в Україні” тощо).

Класифікацію об’єктів муніципальної власності необхідно конкретизувати на основі критерію функціонального призначення, виділивши:

1) майно, закріплене  за органами місцевого самоврядування та створеними ними органами, яке необхідне для здійснення владних повноважень;

2) кошти місцевого  бюджету, позабюджетні кошти; 

3) природні ресурси  з призначенням для подальшого  некомерційного або комерційного  використання;

4) майно локальної  виробничої інфраструктури територіальної  громади, закріплене за підприємствами  тепло-, водопостачання, водовідведення, утилізації, за міським транспортом,  електромережею, житловим фондом  – фактично безприбуткове, пов’язане  із задоволенням потреб територіальної громади;

5) майно суто комерційного  призначення, передане іншим муніципальним  підприємствам (виробничі споруди,  засоби виробництва тощо);

6) майно, необхідне  для виконання суто соціальних  функцій, яке знаходиться у  віданні муніципальних установ (культури, охорони здоров’я, соціального призначення, фізкультури та спорту, шкіл, дошкільних закладів, професійно-технічних училищ тощо).

Структуру об’єктів муніципальної власності за функціональним призначенням представлено на  рис. 5.1.

Основними складовими матеріальної і фінансової основи місцевих територіальних громад є майно, у першу чергу, нерухоме, земельні ділянки та доходи місцевих бюджетів.

 

 

 

Рис. 5.1. Структура об’єктів муніципальної власності за функціональним призначенням

Джерело: Складено автором самостійно

 

У свою чергу, основними  джерелами доходів місцевих бюджетів відповідно до Бюджетного кодексу України, є:

– податки, збори та інші обов’язкові платежі, що відраховуються до місцевих бюджетів;

– доходи від діяльності підприємств та інших об’єктів, що знаходяться у муніципальній власності;

–  доходи від продажу об’єктів права муніципальної власності;

–  дотації, субсидії та трансферти з бюджетів інших рівнів.

Із зазначених складових доходи від продажу об’єктів права муніципальної власності можуть бути значними, однак вони мають тимчасовий характер і тому не можуть розглядатися як стабільне джерело доходів у довгостроковій перспективі, тим більше, що продаж об’єктів звужує матеріальну і фінансову базу місцевих громад.

З початку  2000 року обсяг продажу об’єктів права муніципальної власності впав у кілька разів. У 2006 році їх було приватизовано менше 5 тис., 98% з них – це об’єкти групи  А, тобто об’єкти малої приватизації [210].

Дотації, субсидії та трансферти з бюджетів інших рівнів здійснюються відповідно до Бюджетного кодексу з метою забезпечення мінімального обсягу доходів місцевих бюджетів та на фінансування конкретних програм. Розмір фінансової допомоги обмежений фінансовими можливостями бюджетів вищих рівнів і сьогодні є мінімальним.

Як правило, таку допомогу отримують лише депресивні регіони  із значним дефіцитом місцевого  бюджету. Тому дотації, субсидії та трансферти не можуть розглядатися як джерело  наповнення бюджету успішної територіальної громади [58, с. 197].

Таким чином, найбільш стабільним і вагомим джерелом наповнення місцевих бюджетів і основною складовою матеріальної і фінансової бази місцевого самоврядування (поряд із податками, зборами та іншими обов’язковими платежами не від об’єктів муніципальної власності) можуть бути: 1) цілісні майнові комплекси муніципальних підприємств і їхніх структурних підрозділів; 2) нерухоме муніципальне майно (будинки, споруди тощо); акції (частки, паї), що є об’єктами права муніципальної власності у майні господарських товариств; 3) земельні ділянки, що є об’єктами права власності місцевих територіальних громад.

Отже, склад і оптимізація  структури майна (майнових прав), що знаходиться у муніципальній  власності, має винятково важливе  значення для забезпечення всебічного розвитку та потреб місцевих територіальних громад, виконання важливих завдань, що стоять перед виконавчими органами місцевого самоврядування.

 Рис. 5.2. Структура муніципальної власності по Україні на початку 1993 р. Джерело: Складено за даними: ОАО „Інформаційно-аналітичне агентство „Статінформконсалтинг”

 

 Рис. 5.3. Динаміка структури муніципальної власності в Україні по окремих роках за період з 1993 року по 2005

Джерело: Складено за даними: ОАО „Інформаційно-аналітичне агентство „Статінформконсалтинг”

 

На рис. 5.2 і 5.3 представлено діаграми структури муніципальної власності на початку 1993 року і її динаміку за період з 1993 по 2005 роки.

   Як видно, кількісні  показники і структурні характеристики муніципального сектора змінилися у часі. Порівняно з періодом початку реформ, спостерігається значне скорочення муніципальних підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування. Причина цього процесу – приватизація. Навпаки, у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, спорту кількість муніципальних установ зросла. Особливо слід звернути увагу на збільшення у 2 рази підприємств житлово-комунального господарства (з 28% від загальної кількості підприємств муніципальної власності у 1993 році до майже 53%  у 2005 році),  яке відбулося після масової передачі в муніципальну власність соціальних об’єктів приватизованих підприємств.

У системі житлово-комунального господарства працює менш ніж 1% від  загальної кількості населення України, майже 2% від загальної кількості працюючих. Тим часом питома вага доходів житлово-комунального господарства у ВВП становить 5,6%. Працівники галузі забезпечують населення і суб’єктів господарювання послугами, які є основою життєзабезпечення суспільства [144, с. 5].

Фінансово-економічний  та технічний стан ЖКГ (дебіторсько-кредиторська заборгованість, рівень зношеності основних фондів, рівень втрат тепла і води, технічний стан житлового фонду) мають стійку тенденцію до погіршення і досягли такої межі, яка потребує рішучих дій з боку місцевих органів влади та держави у напрямку проведення структурних реформ і переведення галузі на ринкові умови господарювання. В іншому разі вартість житлово-комунального обслуговування зростатиме високими темпами на фоні зниження надійності та якості послуг.

Фінансово-економічне становище  підприємств житлово-комунального господарства, які є одним з  головних об’єктів муніципальної власності, сьогодні залишається складним і характеризується значною збитковістю, дефіцитом обігових коштів, зростанням дебіторської та кредиторської заборгованості. Збитковість пов’язана із „...проблемами, породженими на державному і місцевому рівні (високими цінами на газ, постійним підвищенням цін на електроенергію, значним податковим навантаженням, невідповідністю тарифів для населення до собівартості послуг), а також на рівні підприємств (низьким рівнем збору платежів, високими питомими витратами енерго- і матеріальних ресурсів)” [35, с. 23–24].

Упродовж десяти років амортизаційні кошти муніципальних підприємств в основному використовувалися не за призначенням, а на покриття дефіциту обігових коштів. Щорічні обсяги нецільового використання амортизаційних коштів по підприємствах теплопостачання складали 100 мільйонів гривень, по водопровідно-каналізаційному господарству – 250 мільйонів гривень, створивши до 2004 року амортизаційний дефіцит понад 3,5 мільярда гривень [33, с. 23–24].