Заходи процесуального примусу

Взяття під варту, підписка про невиїзд з постійного місця проживання або тимчасового знаходження та інші запобіжні заходи можуть бути застосовані до підозрюваного лише у виняткових випадках. У цьому разі обвинувачення йому повинно бути пред’явлене не пізніше 10 діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК). Особа перестає бути підозрюваною як процесуальною фігурою і може допитуватися в разі необхідності лише як свідок. Осіб, затриманих за підозрою у вчиненні злочину, піддають особистому обшуку, а при необхідності - дактилоскопіюванню і фотографуванню, про що складається протокол. Наявні в затриманих речі підлягають оглядові. Затриманим забороняється мати про собі гроші, цінні речі, а також предмети й документи, які не дозволяється зберігати в місцях тримання затриманих. Вилучені у них гроші, цінні речі, згадані предмети й документи здаються на зберігання, про що складається протокол. Затриманих підозрюваних звільняють, якщо не підтвердилася підозра у вчиненні злочину, немає необхідності застосування до затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або скінчився встановлений законом строк затримання (72 години). Звільнення затриманого провадиться начальником місця тримання затриманих за постановою особи, що провадить дізнання, слідчого або прокурора негайно після її надходження . Якщо у встановлений законом строк затримання постанова про звільнення затриманої особи або застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту не надійшла, начальник місця тримання затриманих звільняє цю особу і направляє повідомлення про її звільнення прокуророві, слідчому чи особі, яка провадить дізнання, про що складає протокол.

Відсторонення обвинуваченого від посади. В разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а також якщо ця особа підлягає притягненню до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід досудового слідства чи дізнання (приховати сліди злочину, вилучити або знищити необхідні для розкриття злочину документи чи змінити їх зміст, впливати на потерпілих, свідків, інших обвинувачених, підлеглих їй по службі) слідчий зобов’язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову, яка санкціонується прокурором чи його заступником, і копію її надсилає для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого для виконання. Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується ним на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора. Цей примусовий процесуальний захід скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому його застосуванні відпадає потреба (ст. 147 КПК). Слід звернути увагу на те, що цей захід процесуального примусу може застосовуватися тільки щодо обвинуваченого і тільки якщо він є посадовою особою. Обвинувачений, відсторонений від посади, може під час розслідування справи обіймати іншу посаду за попереднім або іншим місцем роботи. Проте якщо слідчий вважає, що й на новій посаді обвинувачений може перешкоджати розслідуванню, він має право відсторонити його й від цієї посади. Постанова обов’язкова для виконання посадовими особами, на адресу яких вона направлена. Рішення про відсторонення від посади може бути оскаржено до суду.

Відсторонення від посади відміняється постановою слідчого, якщо більше немає потреби в подальшому застосуванні цього заходу процесуального примусу.

Поміщення обвинуваченого до медичного закладу (направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу). Згідно ст 205 КПК якщо для проведення судово-медичної чи судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або дослідження його, суд за поданням слідчого, погодженим з прокурором, поміщає його у відповідний медичний заклад, про що виносить постанову.

При проведенні стаціонарної експертизи підозрюваного чи обвинуваченого, який утримується під варторю, позивачів та осіб, стосовно яких вирішується питання про дієздатність, поміщення їх до лікувально-психіатричного закладу провадиться тільки судом за поданням слідчого, погодженим з прокурором.

Стаціонарна судово-психіатрична експертиза провадиться в психіатричних диспансерах, де створюються стаціонарні судово-психіатричні експертні комісії, що складаються не менше, ніж з трьох лікарів-психіатрів. Для проведення експертизи підекспертні особи поміщаються до судово-психіатричного відділення, за їх відсутності – до спеціально відведених палат загальних відділень психіатричних чи психоневрологічних закладів. Термін стаціонарного обстеження не повинен перевищувати 30 днів. Якщо в цей термін неможливо винести остаточний висновок про психічний стан і осудність особи, стаціонарна експерта комісія виносить рішення про необхідність подовження терміну обстеження, копія якого направляється органу, який призначив експертизу.

Поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника. Примусові заходи, що застосовуються в процесі розслідування кримінальних справ, порушених стосовно осіб, які досягли віку 11 років, мають обмежений характер і можуть застосовуватись лише в передбачених законом випадках. За ст 7-3 КПК слідчий, встановивши  в  кримінальній  справі,  що  суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від  одинадцяти  років  і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна  відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та  застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру по закінченні розслідування. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також  його батькам або особам, що їх  замінюють,  перед  направленням  справи прокурору  надається можливість ознайомитись з  усіма  матеріалами справи,  при  цьому  вони  мають  право  користуватися   послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки  діяння,  за  яке Кримінальним кодексом України передбачене покарання  у  виді позбавлення волі понад п’ять років, необхідно у зв’язку  з  цим  негайно  ізолювати, то за постановою слідчого або органу  дізнання,  за  згодою  прокурора  за вмотивованим рішенням суду, її може бути поміщено у  приймальник-розподільник  для неповнолітніх  на  строк  до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення  неповнолітнього у приймальник-розподільник. Продовження зазначеного терміну законом не передбачено.

Якщо слідчий встановив, що суспільно-небезпечне діяння вчинене дитиною, яка не досягла 11 років, він виносить постанову про закриття справи , надавши можливість неповнолітньому і його батькам ознайомлення зі справою. Про це він повідомляє прокурора, службу та кримінальну міліцію в справах неповнолітніх за місцем проживання особи.

Згідно зі ст.105 КПК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньї тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.В цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру:

-                       застереження;

-                       обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

-                       передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, що їх замінюють. Чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання.

-                       покладення на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно, кошти чи заробіток, обов’язку відшкодування майнових збитків.

-                       направлення його до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, не більше трьох років.Умови перебування неповнолітніх в цих установах та порядок їх залишення регламентуються Законом України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24.01.1995.

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, передбачених п.2 та 3 ч.2 ст. 105 КПК України, встановлюється судом, що їх призначає.

Спеціальні навчально-виховні установи: спеціальні загальноосвітні школи соціальної реабілітації (направляються особи у віці від 11 до 14 років) і професійні училища соціальної реабілітації неповнолітніх – для осіб у віці понад 14 років.

Якщо суд застосував до неповнолітнього примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу і є достатні підстави вважати, що ця особа вестиме протиправну діяльність, а також з метою забезпечення виконання свого рішення він вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу до приймальника-розподільника для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу (ч. 4 ст. 447 КПК).

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх є складовою частиною кримінальної  міліції органів внутрішніх  справ і створюється   на   правах самостійного підрозділу  в  головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в  Криму,  місті Києві,  Київській  області,  управліннях  Міністерства  внутрішніх справ міста Севастополя,  областей,  управліннях внутрішніх  справ Міністерства внутрішніх справ   України на транспорті та Міністерстві внутрішніх справ України.

Приймальники-розподільники для  неповнолітніх  створюються  в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та  Севастополі і підпорядковуються органам внутрішніх справ.

До приймальників-розподільників можуть бути доставлені неповнолітні віком від 11 до 18 років на термін до 30 діб, які:

                   вчинили правопорушення до досягнення віку,  з якого  за  такі діяння  особи  підлягають  кримінальній  відповідальності,  якщо є потреба - негайно ізолювати їх  (за  постановою  органу  дізнання, слідчого, санкціонованою прокурором, або за постановою суду);

                   згідно з рішенням суду направляються  у  спеціальні  установи для неповнолітніх;

                   самовільно залишили спеціальний навчально-виховний заклад, де вони перебували.

Не підлягають поміщенню до приймальників-розподільників неповнолітні, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння, психічно хворі з вираженими  симптомами хвороби,  неповнолітні, які вчинили правопорушення у віці, з якого за такі діяння можлива кримінальна відповідальність, крім випадків припинення кримінальної  справи  і  направлення  винних осіб у спеціальні установи для неповнолітніх за рішенням суду.

Письмове зобов’язання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку слідчого і суду за їх викликом (ч. 3 ст. 148 КПК).

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов’язані вжити запобіжний захід. Визнавши не­потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов’язання про з’явлення. Згідно ст. 148 КПК якщо немає достатніх підстав для застосування запобіжного заходу, від підозрюваного, обвинуваченого або підсудного відбирається письмове зобов’язання про явку за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

Це зобов’язання не є запобіжним заходом, і постанови про його відібрання виносити закон не вимагає. У разі порушення такого зобов’язання щодо обвинуваче­ного можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Запобіжне обмеження щодо особи, стосовно якої порушено кримінальну справу (ст. 98-1 КПК). У разі,  коли  кримінальну справу порушено щодо певної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій  особі виїжджати  за  межі України до закінчення досудового розслідування чи   судового  розгляду,  про  що  виносить  мотивовану  постанову.

Порядок в’їзду на територію України та виїзду з території України громадян України регулюється відповідним законом від 21 січня 1994 року. Зокрема, Закон гарантує, що громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в’їзд в Україну.

Також в ст 6 цього закону зазначено, що громадянину України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку, якщо проти нього порушено кримінальну справу – до закінчення провадження у справі. Громадянин України, який має такий паспорт, у разі, коли існують обставини, що обмежують, право його виїзду за кордон, зобов’язаний здати свій паспорт на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин.

За наявності достатніх підстав паспорт, що зберігається в ОВС, повертається у 10-денний термін з моменту звернення громадянина або його законного представника. [19 ;427]

Видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок. ( ст. 272 КПК - Заходи, які застосовуються до порушників порядку судового засідання).

Якщо підсудний  порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попереджає підсудного про те, що  в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з залу засідання.  При повторному порушенні  порядку  судового  засідання підсудного за  ухвалою суду  можна  видалити  з  залу  засідання тимчасово або на  весь  час  судового  розгляду  справи.  У  цьому випадку  вирок після його винесення негайно оголошується підсудному.

Видалення також застосовується за наявності підстав до свідка,  потерпілого,  цивільного позивача, цивільного відповідача, інших громадян, прокурора, громадського  обвинувача,  захисника  чи  громадського  захисника. Перед цим головуючий виносить попередження. При  дальшому  непідкоренні будь-якої  із  зазначених  осіб розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено,  якщо  неможливо  без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідомляє про це відповідно  вищестоящого  прокурора,  Міністерство  юстиції України, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.