Заходи процесуального примусу

Проте, на сьогоднішній день на практиці предметом застави виступають виключно гроші. Найімовірніша причина цього вбачається в досить складному процесі передачі права володіння, користування, розпорядження на об’єкти, зокрема, які належать  нерухомого майна.

В.М. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України детально розглядає дане питання. Зокрема, він зазначає, що якщо предмет застави є спільною власністю, він може бути ви­користаний як застава лише всіма власниками і як виняток одним із них за письмової згоди інших.

Майно як предмет застави повинно мати такий правовий статус і властивості, за яких виконання рішення про обертання його в при­буток держави не було б поєднано з зустрічними позовами й іншими проблемами. Воно повинно мати індивідуальні ознаки, від­окремлено від інших об'єктів власності, передано в натурі, мати фіксовану вартість і стан, що надає можливість забезпечення його цілості.

Якщо законом передбачається підтвердження права власності на дані об'єкти в особливому порядку (нотаріальна форма договору купівлі-продажу щодо квартири, будинку, автомобіля тощо), дане майно може бути об'єктом застави лише при наданні відповідних документів, що підтверджують право власності. [ 19; 574]

Предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які на­кладено арешт (постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року „Про практику застосування судами за­стави як запобіжного заходу”).

На гроші й інші цінності, передані як застава підозрюваним, об­винувачуваним або підсудним, може бути накладений арешт тільки при заміні запобіжного заходу застави іншим.

Також у Пстанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 берез­ня   1999 року „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу” відзначається, що у випадку порушення обвинувачуваним, підозрюваним або підсудним зобов’язань, що спричиняють обертання застави в прибуток держави, суд не вправі звертати її на виконання вироку в частині майнових стягнень. На це вказує п. 12 даної постанови. Вважається, що дане положення проблематичне.

В.М. Тертишник висловлює власну думку щодо цього питання. Відповідно  до ст.   13 Конституції України  всі суб’єкти права власності рівні перед законом. Ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності права приватної власності. Використання власності не повинно завдавати шкоди правам  громадян. У даній ситуації є сума застави, є   встановлений матеріальний збиток громадянину, що постраждав від злочину, є його позовна вимога про відшкодування збитку. У силу ч. 2 ст. 154-1 КПК України сума застави встановлюється в розмірі, що не може бути меншим цивільного позову. Певно це правило припускає, що і  застава повинна бути достатня для того, щоб у випадку, коли обвинуваченийний переховується від слідства і суду, можна було б відшкодувати збитки потерпілому.[19; 575]

7.  Строк дії: від моменту застосування до моменту зміни чи ска­сування або до закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії застави закон не передбачає.

8.  Юридична відповідальність: кримінально-процесуальна:

- звернення застави в дохід держави (ч. 6 ст. 154-1 КПК);

- заміна застави більш суворим запобіжним заходом.

Закінчуючи процесуальну характеристику застави слід зазначити, що такий запобіжний захід набув широкої популярності в Західних країнах, зокрема в США.

Щодо України, то наразі в цій сфері маємо, нажаль, значні проблеми у поширенні застосування застави. Деякі вважають, що застосування запобіжного заходу застави є недоцільним, оскільки містить в собі занадто слабку основу, в основному економічну. До того ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, так і організації, установи тощо. Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід, обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності (крадіжках, грабежах, знищення і пошкодження майна), зловживанням владою чи службовим становищем і до деякої міри при здійсненні злочинів проти особи. Застава має всі підстави стати дійовим запобіжним заходом у кримінальному процесі. В умовах реалізації ідеї правової держави, демократизації законодавства і практики його застосування застава набуває значення досить гуманного запобіжного заходу, що у багатьох випадках з урахуванням обставин справи й особистості об­винувачуваного може бути застосована там, де раніше обирався такий запобіжний захід - тримання під вартою.

Проте її застосування повинно бути зваженим. В.М. Тертишник наголошує, що недоцільно її за­стосування у справах про розкрадання в особливо значних розмірах, фінансовому шахрайстві і в інших аналогічних справах, справах, обвинувачувані по яких найчастіше прагнуть у період слідства і суду залишитися на свободі з метою перешкоджати вста­новленню істини, володіючи "великими грошима", нерідко вдають­ся до підкупу або тиску на свідків, шантажу, послуг корумпованих чиновників та інших "покровителів".

Недоречне застосування даного запобіжного заходу й стосовно особливо небезпечних рецидивістів, осіб, що вчинили насильницькі злочини або злочини в складі організованої злочинної групи.[19; 575]

Ця проблема потребує нового законодавчого розв’язання — внесення доповнень і змін до чинного законодавства.

Процесуальна характеристика ОСОБИСТОЇ ПОРУКИ

1. Особиста порука - це взяття на себе особами, що заслугову­ють на довіру, поручительства за належну поведінку та явку обви­нуваченого за викликом і обов'язку забезпечити за необхідності доставлення його до органів дізнання, досудового слідства чи до суду за першою про те вимогою.

Згідно зі ст. 152 КПК особиста порука полягає у відібранні від осіб, що за­слуговують довір’я, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинува­ченого за викликом і зобов’язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, досудового слідства чи в суд на першу про те вимогу.

2 Спосіб запобігання: виконання поручителями під страхом кримінально-процесуальної відповідальності у вигляді грошового стяг­нення обов’язку забезпечити належну поведінку та явку обвинува­ченого до органів розслідування чи суду за першим викликом. Вико­нання цього обов’язку здійснюється шляхом психологічного впливу поручителів на обвинуваченого.

3.  Мета застосування: забезпечення належної поведінки обвину­ваченого, яка б унеможливлювала ухилення його від слідства і суду та виконання процесуальних рішень, перешкоджання встановлен­ню істини у справі, продовження ним злочинної діяльності.

4.  Спеціальні підстави застосування збігаються із загальними під­ставами застосування запобіжних заходів.

5.  Умови застосування:

     поручителями можуть бути громадяни з високими моральними якостями, які чесно ставляться до праці та виконання громадських обов’язків, через що мають авторитет у колективі чи за місцем про­живання і можуть завдяки цьому забезпечити належну поведінку обвинуваченого;

     кількість поручителів визначає орган дізнання, слідчий, суддя чи суд, але їх не може бути менше двох;

     цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопо­танням чи за згодою поручителів.

6.  Процесуальний порядок застосування. Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обрано даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на по­ручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.[19; 570]

Особиста порука застосовується тільки за наявності заяв осіб, які виявили бажання або погодилися взяти на себе такі зобов’язання. Якщо поручитель відмовляється від поручительства, особисте поручительство заміняється іншим запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухиляється від з’явлення до органів дізнан­ня або попереднього слідства, особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питан­ня про грошове стягнення з поручителя вирішується судом, якому підсудна ця справа, у судо­вому засіданні або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликаються поручителі (поручитель).

При визначенні розміру грошового стягнення суд враховує особу поручителя, майновий стан, ступінь його вини, вплив наслідків неявки обвинуваченого на перебіг розслідування чи судового розгляду справи.[21; 377]

Громадяни, які виявили бажання взяти на себе обов’язок із забезпечення належної поведінки обвинуваченого і його явки до відповідних органів, подають до органів дізнання, слідчого, проку­рора чи суду заяву. Ці органи перевіряють дані про особу поручителів і їх відносини з обвинуваченим (за необхідності може бути витребувано характе­ристики на поручителів, довідки, шо додаються до справи). Після цього вони складають постанову про обрання запобіжного заходу у вигляді особистої поруки.

Кожний поручитель дає письмове зобов’язання про те, що він забезпечить належну поведінку обвинуваченого і його явку до ор­ганів дізнання, слідчого, прокурора, суду. Одночасно поручителям повідомляють про суть справи, а також попереджають про те, що коли обвинувачений порушить цей запобіжний захід, то на них може бути накладено грошове стягнення до 200 неоподатковуваних міні­мумів доходів громадян.

Якщо поручителі переконаються в тому, що не зможуть ви­конати свій обов’язок, вони повинні негайно заявити про відмову від поручительства. В цьому разі з поручителів знімається відпові­дальність за невиконання обов’язку.

У разі відмови поручителя від взятого на себе; зобов’язання його заміняють іншим або обирають щодо обвинуваченого інший запобіжний захід. У разі ухилення обвинуваченого від явки дізнавач або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи.

Питання про грошове стягнення з поручителя вирішує суд у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому за­сіданні, до якого викликають поручителя.

7.  Строк дії: від моменту дачі письмового зобов’язання про поручительство до заміни або скасування цього запобіжного заходу чи закінчення провадження у справі. Обмеження строку дії поруки закон не передбачає.[20; 148]

8.  Юридична відповідальність.  Кримінально-процесуальна:

-  грошове стягнення з поручителя в розмірі до 200 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян;

-  заміна особистої поруки більш суворим  запобіжним заходом.

Якщо обвинувачений ухилиться від явки до слідчих органів чи суду, особа, яка проводить дізнання, слідчий складає про це протокол і приєднує його до кримінальної справи. Факт неявки обвинуваченого до суду фіксується в протоколі судового засідання. При цьому з’ясовується чи мають місце поважні причини неявки, беруться пояснення у поручителів, вони допитуються про причини невиконання взятого ними на себе зобов’язання.

Процесуальна характеристика ПОРУКИ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ АБО ТРУДОВОГО КОЛЕКТИВУ (ГРОМАДСЬКОЇ ПОРУКИ).

1.  Громадська порука - це взяття громадською організацією або трудовим колективом на себе обов’язку забезпечити належну пове­дінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слід­чого і в суд.

Визначено в ст. 154 КПК: порука громадської організації або трудового колекти­ву полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за на­лежну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.

Поруку громадської організації або трудового колективу, як запобіжний захід, необхідно відрізняти від передачі особи, яка вчи­нила злочин, що не становить великої небезпеки, на поруки для перевиховання, що являє собою форму звільнення особи від кримінальної відповідальності при закритті кримінальної справи.

Громадська організація або колектив працівників повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред’явленого особі, яка передається на поруки.

2. Спосіб запобігання: виконання громадською організацією (тру­довим колективом) взятого на себе на загальних зборах колективу обов’язку забезпечити належну поведінку та явку за викликом. Для цього застосовують заходи громадського і психологічного впливу на обвинуваченого.

3.  Мета: збігається із загальною метою застосування запобіжних заходів.

4.  Підстави такі самі, як загальні підстави застосування запо­біжних заходів.

5.  Умовою застосування є погодження органу дізнання, слідчого, прокурора чи суду (судді) з рішенням про поручительство, прийнятим колективом на загальних зборах.

6.  Процесуальний порядок.

Починається з ознайомлення громадської організації чи трудового колективу з характером обвинувачення.

Далі - прийняття на загальних зборах колективу громадської органі­зації (трудового колективу) рішення про поручительство і оформ лення його постановою (ч. 1 ст. 154 КПК). Забезпечення виконання постанови може бути доручено кон­кретній особі.

У разі вибуття обвинуваченого із організації (колективу) або неможливості забезпечення виконання цього запобіжного заходу організація (колектив) повинні відмовитися від поручительства і повідомити про це орган дізнання, слідчого, прокурора чи суд (суддю) Останні зобов’язані негайно обрати до особи інший запобіжний захід.