Заходи процесуального примусу

t-align:justify">Якщо керівництво громадської організації (трудового колек­тиву) не вжило заходів щодо здійснення поручительства або вчасно не повідомило про неправильну поведінку обвинуваченого чи про те, що він не піддається заходам громадського впливу, то орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя) можуть направити до ор­ганізації (колективу) подання або ж поставити перед організацією вищого рівня питання про притягнення до відповідальності винних осіб (відповідальність може бути, окрім дисциплінарної, громад­ською, моральною тощо).[20;150]

7.  Строк дії - такий, як і особистої поруки.

8.  Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна - у вигляді застосування суворішого за­побіжного заходу (щодо обвинуваченого);

- дисциплінарна (щодо керівників громадської організації чи трудо­вого колективу, а також щодо осіб, яким було доручено виконання постанови загальних зборів).

 

Процесуальна характеристика НАГЛЯДУ КОМАНДУВАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ.

1. Нагляд командування військової частини - це виконання ко­мандуванням військової частини покладеного на нього обов’язку із вжиття щодо обвинуваченого (підозрюваного, підсудного, за­судженого), який є військовослужбовцем, заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити його належну поведінку та явку до органів дізнання, досудового слід­ства, прокуратури і суду.

Визначено окремою ст. 163 КПК: нагляд командування військової частини за підозрю­ваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Зброй­них Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, проку­рора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід

З юридичного погляду, командування вій­ськової частини - це її командир. Саме він згідно з п. 58 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України є єдиноначальником. Проте, хто саме повинен здійснювати нагляд - статутами не визначе­но. На практиці це роблять не тільки командири військових час­тин, а й начальники інших структурних одиниць Збройних Сил Ук­раїни: командири з’єднань, військові комісари, військові комен­данти та начальники гарнізонів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. “Про загальний військовий обов’язок і війсь­кову службу” військовослужбовців поділяють на:

     рядовий склад;

     сержантський і старшинський склад;

     склад прапорщиків (мічманів);

     офіцерський (молодший, старший і вищий) склад.

Здійснювати нагляд за двома останніми категоріями практично неможливо, оскільки прапорщики та офіцери після служби залишають територію військової частини. А застосування таких способів нагляду, як таємне спостереження, чинним законом не передбачено. Тому на практиці нагляд командування військової частини обирають щодо рядових і сержантів та старшин.

2. Спосіб запобігання: вжиття відповідних спеціальних заходів ко­мандуванням військової частини. Ці заходи пов’язані з тим, що військовослужбовець:

- перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду;

- його позбавляють права на носіння зброї;

- не призначають до несення служби в складі варти (караулу);

- не звільняють із розташування військової частини;

- не направляють на роботу за межі військової частини.

Усі ці заходи статутами Збройних Сил України не передбачено, їх напрацьовано практикою.

3.  Мета: забезпечення належної поведінки військовослужбовця, щодо якого обрано цей запобіжний захід, та явки його за викликом.

Поняття належної поведінки військовослужбовця не визначені ні кримінально-процесуальним законом, ні статутами Збройних Сил України. На практиці командування військової частини здійснює нагляд фактично на власний розсуд: тримає військовослужбовців в ізольованих приміщеннях (іноді в коморах), на гауптвахті тощо.[20; 151]

4.  Підстави: збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів.

5.  Умова: цей запобіжний захід може бути застосовано тільки до особи, яка є військовослужбовцем.

6.  Процесуальний порядок застосування.

Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід. Нагляд командування військової частини за обвинуваченим військовослужбовцем застосовується з метою забезпечити належ­ну поведінку, а також з’явлення обвинуваченого за викликом слідчого до суду.

При обранні запобіжного заходу, передбаченого ст. 163 КПК України, не потрібна згода командування військової частини. Однак воно обов’язково повідомляється про характер обвинувачен­ня, пред’явленого особі, щодо якої обрано запобіжний захід.

Складається  постанова про застосування запобіжного заходу у вигляді нагляду командування військової частини. Цю постанову направляють командиру військової частини і одно­часно йому повідомляють про суть справи.

Встановивши нагляд, командир військової частини повідомляє про це органу, який обрав цей запобіжний захід.

Військовослужбовці, щодо яких обрано даний запобіжний захід, позбавляються на цей час права носіння зброї, постійно перебува­ють під наглядом своїх начальників або добового наряду, не поси­лаються на роботу поза частиною в одиночному порядку, не при­значаються у варту та інші відповідальні наряди.

7.  Строк дії: з моменту встановлення командуванням військової частини нагляду до зміни цього запобіжного заходу; до закінчення провадження у справі; до звільнення військовослужбовця в запас. Обмеження строку дії нагляду командування військової частини закон не передбачає.

8.  Юридична відповідальність.

- кримінально-процесуальна у вигляді заміни цього запобіжного за­ходу на більш суворий для військовослужбовця, щодо якого обрано нагляд;

- дисциплінарна, передбачена Статутами Збройних Сил України для командування військової частини, яке не виконало покладених на нього обов’язків.

 

Процесуальна характеристика ВІДДАННЯ НЕПОВНОЛІТНЬОГО ПІД НАГЛЯД батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

1 Віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклуваль­ників або адміністрації дитячої установи - це покладання на зазначе­них суб’єктів обов’язку із забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до органів дізнання, слідчого, про­курора і суду.

Цей запобіжний захід визначено в ст. 436 КПК.

Перед тим як застосовувати до неповнолітнього обвинуваченого один із цих запобіжних заходів (у ст. 436 КПК їх передбачено фактично два), слідчий і суд повинні переконатися, що батьки (або один з них), опікун, піклувальник або адміністрація дитячої установи зможуть забезпечити належну поведінку і явку неповнолітнього до слідчого, прокурора й суду.

Під дитячими установами (якщо неповнолітній виховується в такій установі) розуміють школи-інтернати, дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії.

2. Спосіб запобігання - виконання батьками, опікунами, піклу­вальниками або адміністрацією дитячої установи обов’язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за викликом. Зазначені суб’єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповно­літнього.

3.  Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

4.  Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запо­біжних заходів.

5.  Умови: здатність батьків та інших суб’єктів досягти мети запо­біжного заходу.

6.  Процесуальний порядок.

Перш за все слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор, суд (суддя) повинні з’ясувати, чи є  можливість у батьків (та інших суб’єктів) забезпечити належну по­ведінку неповнолітнього і явку його за викликом. Після цього складається постанова про віддання неповнолітнього під нагляд.При цьому від осіб, під нагляд яких передається  неповнолітній,  береться письмове зобов’язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора, суду. Також воно обов’язково попереджаються про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов’язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

7.   Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов’язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншо­го заходу, припинення провадження у справі.

8.  Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна:

-  грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);

-  заміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для не­повнолітнього обвинуваченого). [20; 152]

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Висновки

Заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення виконання кримінально-процесуальних функцій та своїх процесуальних обов’язків свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, експертамита іншими суб’єктами.

Примус може полягати у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливі держави в особі державного органу на суб’єктів кримінального процесу.

Заходи процесуального примусу застосовуються тільки в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права недостатньо.

Заходи процесуального примусу поділяють на запобіжні заходи та інші (привід свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозріваного; відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає; письмове зобовязання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом; поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника для неповнолітніх; запобіжне обмеження; поміщення обвинуваченого до медичного закладу; видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок).

Дискусії щодо питання класифікації заходів процесуального примусу серед вчених тривають. В роботі прийнято за основу класифікацію, запропоновану Л.М. Лобойко.

Заходи процесуального примусу не є кримінально-правовими санкціями і не пов’язані з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

Вони є гарантією ефективного функціонування кримінального процесу.

Систему запобіжних заходів чітко визначено в ст. 149 КПК. Запобіжні заходи виділено в окрему главу 13 КПК.

Основні специфічні риси запобіжних заходів:

1.Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено  наявність в їх діях складу злочину.

2.Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя.

3.Запобіжний захід є заходом процесуального примусу, який обраний слідчим, органом  дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб  перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та  суду, заважати правосуддю.

4.Запобіжний захід завжди пов’язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного.

 

Загальною метою застосування запобіжних заходів є забезпе­чення виконання завдань кримінального процесу.

Підстави до застосування запобіжних заходів складаються із двох елементів: 1) даних про негативну поведінку обвинуваченого,що загрожує балансу можливостей сторін; 2) даних, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Застосування запобіжних заходів здійснюється за певними пра­вилами, які мають щодо них загальний характер.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності до­статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1)  підписка про невиїзд;

2)   особиста порука;

3)   порука громадської організації або трудового ко­лективу;

3-1) застава;

4)   взяття під варту;

5)   нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе­редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.