Заходи процесуального примусу

Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фак­тичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинува­чений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, пе­решкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та вико­нанню вироку.

Виняткові випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад, за таких обставин:

      підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з-під варти невиправдане через причину тяжкості вчи­неного злочину та інших обставин, однак висунути обвинувачення не   можливо, оскільки в строки, які залишилися, не можна забезпечити з’явлення обраного підозрюваним захисника або перекла­дача;

      для  пред’явлення  обвинувачення  потрібно з’ясувати    особу затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву (наприклад, був затриманий терорист на місці злочину);

      затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участі в слідчих діях.

Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред’явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється (ч. 4 ст. 148 КПК України).

Виняток із цього правила можливий лише в разі тяжкого захво­рювання особи, що позбавляє можливості пред’явлення їй обвину­вачення. В такому разі слідчий виносить постанову про притягнен-ня цієї особи як обвинуваченого (з цього моменту вона стає обви­нуваченою) і за наявності підстав, передбачених ст. 206, 208 КПК України, припиняє провадження по справі. На час припинення про­вадження по справі має припинятись і перебіг десятиденного стро­ку, відведеного на пред'явлення обвинувачення. В ст. 208 КПК України зазначається: «У випадках, коли слідством буде встановле­но, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко за­хворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинува­ченого ». При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після  видужання  обвинуваченого  слідство  відновлюється  і закінчується провадженням на загальних підставах.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, бе­ручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він нама­гався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих по­казань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин

Вжиття запобіжного заходу є правом, а не обов’язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду . Визнавши не­потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і виносити постанову про його відібрання закон не вимагає.

У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваче­ного можуть бути застосовані привід або суворіший запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять вмотивовану постанову, а суд — ухвалу, або це питання вирішується у вироку [19; 567].

Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного, а іноді і засудженого, осо­бою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом, за наявності визначених фактичних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються: прізвище, ім'я та по-батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Пос­танова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваче­ному під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це у постанові.

Стаття 150 КПК України визначає обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.

«При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Ко­дексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце про­живання та інші обставини, що її характеризують».

Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, і слід враховувати також обтяжуючі та пом’якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочи ну, наявність або відсутність певних занять, постійного місця про­живання, вік, здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) можуть суттєво  вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу.

До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи тих, які мають грудних дітей жінок, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Отже, загальні цілі застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі регламентуються  ч. 1 ст. 148 КПК України:

1. Запобігання (звідси — запобіжні заходи):

•  спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду;

•  перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі;

•  продовженню злочинної діяльності;

2. Забезпечення виконання процесуальних рішень.

Загальними підставами застосування запобіжних заходів є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, за­суджений (ч. 2 ст. 148 КПК):

1. Намагатиметься ухилитися від:

• слідства і суду (наприклад, висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту; оголошувався його розшук у цій справі; одержав закордонний паспорт) або

• виконання процесуальних рішень (ухилявся без поважних при­чин від явки за викликом: ігнорував письмове зобов'язання про явку);

2. Перешкоджатиме встановленню істини у справі (намагався вплинути на свідків і/або потерпілих, інших обвинувачених, схиляючи їх до відмови від дачі показань; погрожував експерту з такою самою метою).

У 1995 р. предметом розгляду у Верховній Раді України був проект закону про внесення змін до КПК, пов'язаних із новою регламентацією підстав до застосування запобіжних заходів (автор В. Онопенко). Законопроект передба­чав, шо підставою до застосування запобіжних заходів мають бути не "підстави вважати", а "достатні дані". Проект не набрав достатньої кількості голосів депутатів.

3. Продовжуватиме злочинну діяльність (раніше був засуджений, після вчинення злочину, у зв'язку з яким порушено справу, знову вчинив злочин, злочини).

Така поведінка зазначених осіб:

- шкодить виконанню кримінальним процесом своїх завдань;

- порушує баланс змагальності, бо сторона захисту незаконно посідає вигіднішого становища (ухиляється від слідства, суду; пе­решкоджає встановленню істини тощо).[19; 133]

Підставами до застосування запобіжних заходів є дані:

      про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін;

      що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

В Лобойко висловлює цікаву думку, що ”регламентуючи підстави до застосування запобіжних заходів, дер­жава немов би вибачається перед обвинуваченим, державні органи і не застосовували б обмежень, але така поведінка особи змушує їх це зробити”.

Текстуально ч. 1 і ч. 2 ст. 148 КПКдещо схожі. Відмінність цілей і підстав застосування запобіжних заходів поля­гає в тому, що цілі є бажаним майбутнім результатом, якого очікують після застосування того чи іншого заходу, а підстави - це те, що вже відомо і покладено в основу рішення про застосування запо­біжного заходу. Певно, що в законі достатньо було б вказати тільки на підстави, оскільки самепідстави, а не цілі, покладено в основу процесуаль­ного рішення. Також цілі та підстави застосування запобіжних заходів формулюються в гіпотезі норми кримінально-процесуаль­ного права ("якщо обвинувачений буде"), яка повинна характе­ризуватися єдністю змісту. Формулювання двох різних понять в одній гіпотезі "розпорошує" її зміст.[19; 133]

Загальні правила застосування запобіжних заходів:

1.Може бути застосовано тільки у порушеній кримінальній справі й лише за наявності до того підстав;

2. При вирішенні питання про застосування того чи іншого запо­біжного заходу, крім підстав, зазначених у ст. 148 КПК, враховують також інші: тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюють або обвинувачують особу; її вік, стан здоров'я; сімейний і мате­ріальний стан; вид діяльності; місце проживання та інші обстави­ни, що її характеризують;

3. Може бути обраний тільки органом дізнання, слідчим, проку­рором, судом (суддею);

4. Запобіжний захід, не може бути суворішим, ніж покарання за статтею, за якою особу обвинувачують (наприклад, взяття під варту застосовують у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки — ч. 1 ст. 155 КПК);

5. Запобіжний захід обирається, як правило, щодо обвинуваче­ного, підсудного, засудженого, а щодо підозрюваного — у винятко­вих випадках (ч. 4 ст. 148 КПК);

6. Застосування запобіжного заходу дозволено тільки щодо на­лежного суб'єкта (наприклад, не можна застосовувати щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності);

7. Щодо однієї особи може бути застосовано тільки один загіобіж­ний захід. Однак це не заперечує можливості одночасного застосу­вання іншого заходу процесуального примусу (наприклад, обвину­ваченого, щодо якого обрано підписку про невиїзд, можна усунути від посади, яку він обіймає);

8. Запобіжний захід застосовують і замінюють на інший за поста­новою органу дізнання, слідчого, прокурора, судці або за ухвалою суду, а взяття під варту - виключно за постановою судді або за ухвалою суду;

9. Запобіжний захід скасовують або замінюють, якщо вже немає потреби в раніше обраному заході;

10. Запобіжний захід, крім взяття під варту, обраний прокуро­ром, може бути скасовано або замінено слідчим (органом дізнання) лише за згодою прокурора;

11. Запобіжний захід може бути змінено у випадках, якщо:

- його обрано необгрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;

- суттєво змінилися обставини, що їх було враховано при обранні запобіжного заходу (наприклад, змінилася кваліфікація злочину, стан здоров’я обвинуваченого погіршився тощо);

12. Запобіжний захід скасовується:

•  при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК);

• при постановленні виправдувального вироку (ч. 9 ст. 335 КПК). Якщо підсудний перебуває під вартою, то суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК);

•  при постановленні вироку, яким підсудного звільнено від від­бування покарання або засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1)  підписка про невиїзд;

2)   особиста порука;

3)   порука громадської організації або трудового ко­лективу;

3-1) застава;

4)   взяття під варту;

5)   нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе­редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об­винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви­ховується, відбирається письмове зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з’явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Особи, які дають таке зобов’язання, попереджаються про харак­тер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його нез’явлення в органи слідства або в суд-

На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з’явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді осо­бистої поруки.

До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з’явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.

Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.