Заходи процесуального примусу

За непідкорення розпорядженню головуючого  або  порушення порядку під час судового засідання свідок,  потерпілий,  цивільний позивач,   цивільний відповідач та   інші громадяни несуть відповідальність за частиною 1 статті 185-3  Кодексу  України  про адміністративні правопорушення.

Порушення порядку судового засідання, пов’язані з намаганням впливу у будь-якій формі на суддів з метою перешкодити всебічному, повному і об’єктивному розгляду конкретної справи чи домогтися винесення незаконного судового рішення, погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді, його близьких родичів, у зв’язку із здійсненням суддею правосуддя, навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду або перешкоджання їх виконанню, образа судді, прокурора, слідчого у зв’язку із здійсненням ними службових обов’язків тягнуть за собою кримінальну відповідальність. При наявності таких фактів суддя може порушити кримінальну справу, обрати щодо відповідних осіб запобіжний захід, направити справу прокурору для проведення досудового розслідування. [19;797]

ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ

Поняття і види запобіжних заходів

Запобіжні заходи законодавець виділив в окрему Главу 13 КПК України. Проте, поняття запобіжних заходів в законі не визначається. Науковці пропонують різні дефініції.

Запобіжні заходи — це частина заходів процесуального примусу, спрямованих на забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом певного обме­ження їхніх особистих прав. [20; 130]

Запобіжний захід- кримінально-процесуальний примус, що застосовується до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою припинити їх спроби уникнути слідства і суду, перешкодити встановленню об’єктивної істини в справі, надалі займатися злочинною діяльністю або ухилятись від виконання вироку.

В. Тертишник в Науково-практичному коментарі до КПК України пропонує наступне визначення :

Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які об­межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситу­ативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Отже, для визначення запобіжних заходів, необхідно з’ясувати їх сутність і особливості.

Окрім ознак, притаманних для всіх заходів кримінально-проце­суального примусу, запобіжні заходи мають власні специфічні ознаки:

1. Їх може бути застосовано тільки до певних суб’єктів кримі­нального процесу: обвинуваченого, підсудного, засудженого (в окре­мих випадках до підозрюваного).

2. Мають особистий характер, оскільки обмежують особисті права суб’єктів кримінального процесу.

3. Характеризуються специфічними підставами і метою застосу­вання.

4.Мають більший порівняно з іншими заходами ступінь примусу - обмеження прав.

Процесуальне значення запобіжних заходів:

- забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

- завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримі­нального процесу;

- сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

- є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

Питання класифікації запобіжних заходів так-само лишається дискусійним.

За чинним законодавством (ст. 149 КПК) систему запобіжних заходів становлять:

1)  підписка про невиїзд (ст. 151 КПК);

2)  особиста порука (ст. 152 КПК);

3)  порука громадської організації або трудового колективу (ст. 154 КПК);

4)  застава (ст. 154-1 КПК);

5)  затримання - тимчасовий запобіжний захід (статті 106, 11.5, 165-2 КПК);

6)  взяття під варту (ст. 155 КПК);

7)  нагляд командування військової частини (сг. 163 КПК);

8) віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклу­вальників або адміністрації дитячої установи (ст. 436 КПК).

Наявність такої системи запобіжних заходів забезпечує мож­ливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досу­дового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. У процесуальній літературі запобіжні заходи часто класифікують залежно від поширеності дії на тих чи інших суб'єктів, щодо яких їх може бути застосовано.

Запобіжні заходи умовно мо­жуть бути поділені на:

1.                 Загальні - ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава);

2.                 Спеціальні — ті, що застосовуються лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх засто­совують.

Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляціпні запобіжні заходи. До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої - всі інші. [20; 131]

1. Ізоляційні:

-                     затримання;

-                     взяття під варту.

2. Неізоляційні:

-                     підписка про невиїзд;

-                     застава;

-                     особиста порука;

-                     порука громадської організації або трудового колективу;

-                     нагляд командування військової частини;

-                     відданя неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників, дитячої установи.

Наявна в законі система запобіжних заходів передбачає врахування не тільки обставин кримінальної справи, а й суворості запобіжного заходу.

Про суворість (м’якість) запобіжних заходів йдеться в кримі­нально- процесуальному законі:

• у ч. 2 ст. 151 КПК зазначено, що підписка про невиїзд "...може бути замінена більш суворим запобіжним заходом";

• у ч. 2 ст. 156 КПК вказано: "...підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу (взяття під варту) на більш м’який немає".

Які саме запобіжні заходи є суворішими, ніж підписка про не­виїзд, і м’якшими за взяття під варту, в законі не йдеться. Не вирі­шено питання про суворість запобіжних заходів і в теорії процесу. [20; 131]

Тільки в одному з російських підручників з кримінального про­цесу (під редакцією К. Ф. Гуценка; автори - викладачі юридичного факультету Московського державного університету) вдалося відшу­кати позицію вчених з цього питання. Вони умовно поділяють запо­біжні заходи за мірою зростання їх суворості таким чином:

      підписка про невиїзд; 

      поручительство;

      віддання неповнолітніх і військово­службовців під нагляд;

      застава;

      взяття під варту.

Саме у такій послідовності розміщено запобіжні заходи у тринад­цятій главі КПК України.

За аналітичними даними, наведеними Головою Верховного Суду України, щодо 70% обвинувачених обирається запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (найм’якший); 20% беруть під варту (найсуворіший захід), щодо 0, 2% — обирається застава. Щодо 9,8% осіб запобіжний захід не застосовують взагалі: у справах приватного обвинувачення та у випадках, передбачених ч. З ст. 148 КПК, коли відбирається письмове зобов’язання про явку.[20; 131]

Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов’язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з’явиться до слідчого і суду за їх викликом.

Запобіжні заходи нерідко плутають з кримінальним покаранням. Вони мають спільні риси, але  не є тотожними. Вони відрізняються за ознаками:

1.  Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено  наявність в їх діях складу злочину. Покарання застосовується за вироком суду до особи, визнаної судом винною у вчиненні злочину.

2.  Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя. Покарання має за мету виправлення, перевиховання  засудженого та кару за вчинене суспільно-небезпечне  діяння.

3. Запобіжний захід - захід примусу, обраний слідчим, органом  дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб  перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та  суду, заважати правосуддю. Покарання - акт правосуддя. Воно  призначається судом і застосовується до особи тільки за вироком суду.

4.  Запобіжний захід завжди пов'язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного. Покарання може бути і не пов'язане з обмеженням свободи пересування людини (штраф тощо).

Таким чином, можна зробити висновок, що дефініції та класифікація запобіжних заходів поки-що мають суто доктринальний характер і в кримінально-процесуальному законі не визначені.

Грунтуючись на тексті статті 148 КПК України можна запропонувати наступне визначення:

Запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу, перелік яких чітко визначений в кримінально-процесуальному законі, які  застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Мета і підстави застосовування запобіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються за наявності до­статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

При застосуванні запобіжного заходу до підозрювано­го обвинувачення йому має бути пред’явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред’явлене, запобіжний захід скасовується.

Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які об­межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об’єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання, прокурором і судом по порушеній кримінальній справі за наявності для того необхідних фактичних та юридичних підстав.

Запобіжні заходи можуть застосовуватись лише стосовно пев­них учасників процесу, а саме тих з них, хто притягається до кримінальної відповідальності. Запобіжні заходи можуть обиратись лише щодо обвинуваченого, підозрюваного, підсудного чи засудже­ного.

Фактичні підстави застосування запобіжних заходів - це наявність системи незаперечних доказів вчинення відповідною осо­бою злочину. Оскільки запобіжні заходи застосовуються, як пра­вило, лише до обвинуваченого, постанова про притягнення як об­винуваченого, виходячи зі змісту ст. 131 КПК України, виноситься лише за наявності достатніх доказів, які викривають особу у вчи­ненні злочину, то й запобіжні заходи можуть бути обрані тільки за наявності таких доказів. Відповідно до За­кону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої грома­дянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття через відсутність складу злочину або недоведеність участі обвину­ваченого у вчиненні злочину. Таким чином, законними заходи процесуального примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано не­спростовні докази вчинення ним злочину.

Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення об­винуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.