Заходи процесуального примусу

Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров’я, кола обов’язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з’явлення за викликом.

Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести  за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:

1)  визначення запобіжного заходу;

2)  спосіб запобігання;

3)  мета застосування;

4)  підстави застосування;

5)  умови застосування;

6)  процесуальний порядок застосування;

7)  строк дії;

8)  юридична відповідальність за порушення.

Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів

Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.

1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.

До прийняття Конституції України затримання вважали невід­кладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим за­побіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуаль­ному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені диску­тують: затримання є запобіжним заходом,чи слід­чою дією.

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:

- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;

- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.

2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).

3. Мета затримання:

1. З’ясувати причетність затриманого до злочину;

2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тим­часовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу — взяття під варту).

4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:

1)  якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе­редньо після його вчинення;

2)  якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;

3)  якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;

4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:

—  ця особа намагалася втекти;

—  вона не має постійного місця проживання;

—  не встановлено особи підозрюваного.

5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):

1. Роз’яснює особі право мати побачення із захисником з мо­менту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);

2). Складає протокол затримання, в якому роз’яснює затриманому його права та обов’язки (ч. З ст. 106 КПК);

3. Копію протоколу з переліком прав і обов’язків негайно:

- вручає затриманому;

- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);

4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.

Якщо затримано співробітника кадрового складу розвідуваль­ного органу, то повідомляє цей орган. Затримання і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розві­дувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу (ч. 2 ст. 20 Закону України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України").

У разі затримання помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народ­ного депутата України");

5. Поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізо­лятора тимчасового тримання);

6. У разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув’язнення до суду (порядок роз­гляду суддею таких скарг регламентовано в ч. 7 ст. 106 КПК);

7. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув’язнення, начальник місця ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення: про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

7. Строк затримання - до 72 годин.

Строк починається з моменту фактичного затримання особи, а закінчується — моментом:

     звільнення її, якщо підозра не підтвердилась;

     обрання запобіжного заходу, не пов’язаного із позбавленням волі;

     обрання судом запобіжного заходу — взяття під варту.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя, який розглядає подання органу дізнання (слід­чого, прокурора) про взяття особи під варту, вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваче­ного — до 15 діб, про що виносить постанову (ч. 8 ст. 165-2 КПК).

Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті Служби правопорядку строком до З діб, сповістивши протягом доби органи, які проводять досудове слід­ство, та органи прокуратури, начальника гарнізону і відповідного органу управління Служби правопорядку (ч. З ст. 82 Закону України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України").

Згідно з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (підписано в Римі 4 листопада 1950 р., ратифіковано Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, позбавлена волі внаслідок затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якшо затримання є незаконним. Тому положення українського закону суперечать вимогам цієї Кон­венції та Конституції України, в якій не згадано про продовження судом термі­ну затримання особи.

Капітан судна має право затримати особу, яку підозрюють у вчи­ненні кримінально караного діяння, до переданим її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. За необхідності капітан судна може відправити цю особу і матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в нашій державі (ч. 2 ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України).

8. Юридична відповідальність за порушення.

Кримінально-правова:

     затриманого - за втечу з місця попереднього ув’язнен­ня - ст. 393 КК України;

     особи, яка продить дізнання, начальника органу дізнання, слідчого, проку­рора, судді - за завідомо незаконний арешт - ст. 371 КК України.

Процесуальна характеристика ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

1.Взяття під варту (арешт) - це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом поміщення їх до спеціальної установи.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. Взят­тя під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримі­нального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров'я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про  злочини,  за  які  законом  передбачено  покарання  у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.  У  виняткових  випадках цей  запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років.

Місцями  попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих  випадках  ці  особи  можуть  перебувати в місцях тримання затриманих.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання військовослужбовців,  щодо  яких як запобіжний захід обрано взяття під  варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах  України  або слідчі  ізолятори.  Ці  особи  перебувають  у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку  у  Збройних  Силах  України  за рішенням слідчого. В окремих  випадках  військовослужбовці  можуть  перебувати в місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи,  взяті під варту,  можуть перебувати не більше як  три  доби.  Якщо  доставка  ув'язнених  у слідчий  ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у  Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо  взяття  під  варту  як запобіжний захід обрано стосовно особи,  яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань,  така особа може перебувати в  дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань.

орядок  попереднього ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення". (ст. 155 КПК).

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону про попереднє ув’язнення).

2.  Спосіб запобігання: обмеження свободи особи шляхом помі­щення її до спеціальної установи:

     слідчого ізолятора (СІЗО) Державного департаменту з питань виконання покарань;

     дисциплінарного ізолятора або карцеру установи виконання покарань (ст. 4 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про поперед­нє ув'язнення");

     гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України — для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (статті 14, 17 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Враховуючи характеристики окремих осіб і характер певних зло­чинів законодавець встановлює особливий порядок утримання осіб під вартою:

- затримані або взяті під варту працівники міліції утримуються в установах Державного департаменту з питань виконання покарань окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону України "Про міліцію");

- особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Вій­ськовій службі правопорядку у Збройних Силах України, службі безпеки, прокуратурі, юстиції та в суді - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- особи, підозрювані або обвинувачувані у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями  173 – 177, 200—235 КК України - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону України від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув'язнення");

- в інших випадках, передбачених ст. 8 "Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення" Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Таким чином особу ізолюють від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надано тільки з дозволу особи, яка прова­дить розслідування, терміном від однієї до двох годин, як правило, не більше одного разу на місяць.

3.  Мета взяття під варту збігається із загальною метою застосу­вання запобіжних заходів. Взяття під варту - найсуворіший запобіжний захід; застосовується лише в разі, якщо жоден інший запобіжний за­хід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК України.

4.  Підстави застосування збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів. Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально-караного діяння (злочину, за який законом передба­чено покарання у вигляді позбавлення волі). Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується тільки за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. [19; 576]