Основні ознаки та особливості функціонування англо – американської правової системи

Право справедливості –  система правових норм, що створені судами лорда – канцлера в процесі  доповнення, а іноді й перегляду системи загального права. Суд справедливості виник як правомочність монарха здійснювати через лорда – канцлера право пом`якшення суворих судових рышень, посилаючись на загальні принципи права, поняття добра і гуманізму, а не на конкретні прецеденти. Суд лорда – канцлера заповнював прогалини загального права. Наприклад, канцлер надавав силу зобов`язанню особи управляти майном на користь третьої особи і передавати їй одержані прибутки. При цьому не порушувалася норма загального права, відповідно до якої особа, що одержала майно в результаті передачі (довіри) його іншою особою для управління в інтересах третьої особи, стає єдиним власником цього майна (так звана довірча власність).

Судова реформа 1873 – 1875 рр. (Новий акт про судоустрій) фактично поєднала загальне право і право справедливості, канцлерські суди із судами загального права. Після 1875р. норми загального права і права справедливості стали застосовуватися тими самими суддями, при цьому прецеденти права справедливості утворили органічну частину одного прецедентного права Англії.

До сфери дії права  справедливості входили спори про  нерухомість, відносини довірчої власності, справи про торгові товариства, про  банкрутство, спадкування. Предметом  загального права стали договірні  відносини, інститути цивільно – правової відповідальності, кримінально – правові справи. Принципового розмежування між ними не відбулося. Відбувається взаємне сприйняття термінів, понять, норм, інститутів. Причина цього полягала у тому, що суди в Англії мають загальну юрисдикцію, розглядають різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові тощо), зацікавлені в однаковій термінології.

Загальне право створювалося королівськими судами і поступово  сформувалася одноманітність підходів до вирішення аналогічних справ  для всієї країни. При розгляді справ намагалися вирішувати їх відповідно до раніше прийнятих судових рішень. Воно сформувалося завдяки позитивним місцевим властивостям і було орієнтовано, головним чином, на засоби правового захисту. Тому норми загального права мають інститут тільки фізичного примусу, зовсім виключаючи моральний. Загальне право формувалося як неписане право, що базувалося на думках суддів при вирішенні справ. Одним із фундаментальних його основ було те, що кримінальні та більшість цивільних справ розглядалися судом присяжних.⁶

Система загального (або  англо-американського) права включає  право Англії та інших країн, які  взяли англійське право за взірець. В англо-американській правовій сім’ї слід розрізняти групу англійського права и пов’язаного з ним  за своїм походженням - права США.

В групу англійського права входять поряд з Англією - Північна Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також колишні  колонії Британської імперії. Як відомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, і тому англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу утворює  право США, яке маючи своїм  джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостійне. І яке відрізняється від класичної  системи загального права, перш за все  федеративною будовою і загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система і система окремих штатів, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання - ситуація невідома в Англії. Крім того, відмінності правової системи США проявляються у нормах права і структурі права. Але в цілому - це загальна система права.

В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романо-германській системі. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, і в меншій степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацію.

Дуже важливо, що економічне, соціально-політичне джерело національно  правових систем англо-американської  групи в принципі те, що і в  країнах романо-германського права. Це необхідність посилення центральної політичної влади, державно-політичне об’єднання країни.

Фундаментом для становлення  загального права стали місцеві  звичаї і узагальнення практики місцевих судів. Так, і в теперішній час  в загальнім праві збереглося багато елементів (інститути, терміни) права, які склалися ще в період його формування.

Використання древніх  форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки.

У країнах, правова система  яких заснована на загальному праві, будується по загальній доктрині. Але це не означає, що наприклад, всі  правові інститути і форми, які  склалися в праві Великобританії, діють і на територіях США, Канади і т.д. Тут застарілі форми загального права замінені, і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судові системи цих країн засновуються тільки на своїх прецедентах.

В загальному чи англосаксонському  праві підвищене значення надано процедурно-правовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в структурно складному, в логічно замкнутій побудові, носить характер відкритої системи методів вирішення юридично значимих проблем.

 В англійському  праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості». Галузі англійського права виражені не так чітко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифікації приділялось менше уваги. Відсутність різко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різні категорії справ: публічні, приватноправові, цивільні, торгові, кримінальні і т.д. Розподілена юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована - діє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англійське право розвивалося поступово, шляхом судової практики і законодавчих реформ з окремих питань. В Англії немає кодексів європейського типу, тому англійському юристу право представляється однорідним. Загальна доктрина не знає дискусій про структурні дії права. Вона загалом віддає перевагу результату, ніж теоретичному обґрунтуванню.

Зростання числа законів  загострило проблему систематизації. Загальна правова система - традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про систематизацію шляхом консолідації - процесу об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писаного права в сучасний період, проходить не тільки за допомогою статутів, але і в значній мірі, шляхом підзаконної нормотворчості.

Крім того, деяку роль у правовому житті систем загального права відіграють традиції, доктрина і розум. Ці допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропусків у діючому праві. Можна сказати, що і саме загальне право характеризується як вираження розуму.

І сьогодні англійське право продовжує залишатися в основному судовим правом, розроблювальним судами в процесі рішення конкретних випадків. Для англійця залишилося головним те, щоб справа розбиралася в суді сумлінними людьми й щоб дотримувалися основні принципи судочинства, що становлять частина загальної етики. Судді «загального права», на відміну від законодавця, не створюють рішень загального характеру, розрахованих на майбутнє. Вони вирішують конкретну суперечку. Такий підхід робить норми «загального права» більше гнучкими й менш абстрактними, чим норми права романо-германських систем, але одночасно робить право більше казуїстичним і менш певним. Завдяки «загальному праву» й «праву прецеденту» розрізнення права й закону носить більш яскраво виражений і трохи інший характер, чим розрізнення права й закону на континенті. Це істотно у зв'язку зі зростанням у сучасних умовах масштабів і значення статутного права серед джерел англійського права.⁷

Отже, в процесі розповсюдження у світі - перш за все завдяки колоніальній політиці Англії - загальне право стало  однією із найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського права.⁸

2. Правовий (судовий)  прецедент – основне джерело  англо - саксонської системи права.  Інші її джерела. 

Серед юридичних джерел англійського права визначають:

• судовий прецедент;
• правовий звичай;
• правова доктрина;
• закони і підзаконні акти.

2.1. Найбільш значущим джерелом загального права є судовий прецедент, тому право Англії було і залишається прецедентним, норми права – положення, які беруться із особливих рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями (Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради, Апеляційним судом та Вищім судом). Нижчі суди прецедентів не створюють.

Судовий прецедент обґрунтував  невідповідальність монарха («король  не може бути неправий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»).Визнання судового прецеденту джерелом права означає, що судові органи здійснюють не тільки юрисдикційну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу.⁹

Судовий прецедент –  рішення вищих судових інстанцій  Англії, яким надається нормативний  характер при вирішенні аналогічних  справ.

 З латині «прецедент»,  можна перевести, як «попередній». Зараз прецедентом називають  рішення суду по конкретній  справі, причому обґрунтування даного рішення стає правилом, обов’язковим для всіх судів тої чи іншої більш низької інстанції при розгляді аналогічних справ.

Система загального права  ставить судовий прецедент на один рівень із законом, вона майже  не знає кодексів (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці. Англійське правило прецеденту носить імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше. Відповідно до цього правила, кожна судова інстанція зобов`язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). Правило прецеденту традиційно розглядалося в Англії як «тверде».

Прецедентне право жадає від судді визнати обставини розглянутої справи подібними з раніше, що вирішувалося справою, від чого залежить застосування тієї або іншої прецедентної норми. Він може знайти аналогію обставин і тоді, коли на перший погляд її немає. Нарешті, він взагалі може не знайти ніякої подібності обставин, і тоді, якщо відносини не регламентовані нормами статутного права, суддя сам створює правову норму, тобто стає законодавцем. Звідси треба, що головними творцями права в цій родині є судді, які, узагальнюючи практику й керуючись уже сформованими відносинами, виробляють на цій основі своєрідні юридичні принципи - прецеденти, що становлять систему загального права.¹⁰

 За багатовікову діяльність законодавчого органа загальне число прийнятих їм актів становить близько 50 томів (більше 40 тис. актів). Щорічно англійський парламент видає до 80 законів. За англійськими даними, кількість прецедентів досягла 500 тис. У США вони обчислюються мільйонами.¹¹

2.2. Одним із давніх джерел англійського права є правовий звичай, який у сфері конституційного права грає більшу роль, ніж судовий прецедент. Це так звані «конституційні угоди», що регулюють важливі питання державного життя. Вони є своєрідним джерелом конституційного права. Наприклад, відповідно до звичаю монарх зобов`язаний підписати акт, ухвалений обома палатами парламенту. В традиційний спосіб відбувається формування уряду лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах. Конституційні угоди становлять собою письмово не зафіксовані правила конституційної практики. Їх слід відрізняти від звичаїв, які є частиною загального права.

В інших сферах регулювання  суспільних відносин роль звичаю дуже обмежена. Непопулярним стає звичай залучення  до вирішення судової справи присяжних  засідателів, тому що вони порівняно  з професійними суддями не мають  необхідних знань норм права , раніше ухвалених судових рішень, без яких неможлива точна юридична кваліфікація справи.

У минулому присяжні засідателі відіграли значну роль у впровадженні звичаїв і традицій в систему  англійського права. При виробленні позиції у конкретній справі вони спиралися на традиції, звичаї, норми поведінки, які склалися в окремих графствах Англії. Звичаї минулого (до ХІІІ ст.) враховувалися суддями в процесі розгляду справ. Деякі із них (наприклад, розвішування рибальських сіток на чужому березі незалежно від згоди власника берегової смуги) збереглися й дотепер.

Через відсутність писаної  конституції в Англії діє звичаєво – правовий порядок парламентської процедури, взаємовідносин вищих державних  посадових осіб, ритуальної охорони  королівського двору, традицій участі монарха в офіційних церемоніях, етики поведінки монарха і членів його сім`ї. Англійські юристи вважають, що загальне право – це звичаєве право.¹²

До джерел Англійського права слід віднести правову доктрину – концептуально оформлену думку відомих учених з питань права. Деякі доктрини, що знайшли відображення у працях авторитетних англійських юристів, головним чином суддів (наприклад, «Інституція» Кока), були визнані як їх сучасниками, так і згодом при вирішенні конкретних справ. Провідне місце серед них посідають стародавні посібники з загального права завдяки аналізу обов`язкових прецедентів, які не втратили свого значення й зараз.¹³