Основні ознаки та особливості функціонування англо – американської правової системи

права поряд із нормами, що приймаються парламентом. Більш  того в Канаді застосовуються і норми так званого «права справедливості».

Рішення канадських судів протягом тривалого часу підлягали оскарженню до Судового комітету Таємної ради в Лондоні. Цю практику було скасовано в 1933 році по кримінальним справам, а  в 1949 році – по цивільним. Однак раніше прийняті рішення англійських судів, що тлумачили канадські та англійські закони, а також норми загального права, як і раніше мають в Канаді обов’язкову силу. На сьогоднішній день вирішальна роль у забезпеченні єдиної  системи загального права належить Верховному суду Канади. В свою чергу, рішення вищіх судів провінцій є обов’язковими для судів нижчих інстанцій.

Законодавча влада в Канаді довгий час належала британському парламенту: колоніальна влада лише видавала прийняті метрополією закони. З 1867 року, коли Канада отримала статус домініона, стала набувати самостійного значення система власних законодавчих актів, що приймались канадською владою. Повноваження останніх значно розширились з прийняттям Вестмінстерського Статуту 1931 року Однак лише з прийняттям Конституційного закону 1982 року, який остаточно закріпив суверенітет країни, було встановлено, що жоден  нормативно-правовий акт британського парламенту не буде мати юридичної сили в Канаді.

Федеративний  устрій країни визначає розмежування законодавчої компетенції між парламентом країни та законодавчими зборами провінцій. У виключній федеральній компетенції знаходиться 27 питань, серед яких:

- регулювання  економіки,

- регулювання  торгівлі та мореплавства,

- питання грошового  обігу та діяльності банків,

-  питання  патентного та авторського права,

- питання шлюбу  та розлучень,

- питання кримінального   права та кримінального процесу,  тощо.

До компетенції  муніципальної влади належить вирішення  питань, що стосуються податків на потреби провінцій, питання світи та виховання, цивільного процесу, а також питання відправлення правосуддя по кримінальних справах в провінціях.

Судом вищої  інстанції є Верховний суд  Канади, який було утворено в 1875 році. Він складається з дев’яти суддів (троє з яких повинні представляти Квебек), що довічно призначаються генерал - губернатором. Суд розглядає скарги на рішення по цивільним та кримінальним справам, що винесені вищіми судовими інстанціями провінцій та федеральним судом, та приймає по них остаточне рішення.

Федеральний суд  Канади було утворено в 1970 р. Він складається  з двох відділень:

- перше відділення (13 суддів),

- апеляційне  відділення (9 суддів).

Федеральний суд  очолюють голова та його заступники. Весь склад суду довічно призначається генерал-губернатором. Це єдиний суд в Канаді, діяльність якого обмежено лише застосуванням федеральних законів.

Всі інші суди (Верховні суди десяти провінцій, суди графств  або округів, та

суди по окремим  категоріям справ) застосовують як федеральні закони, так і закони провінцій.¹⁷

3.2. Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин. В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-германського типу, і міцно утримує ці позиції й нині.

Закон в Англії— акт, прийнятий в установленому порядку  в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом.

Існує потрійна система  офіційних правових актів:

1) закони, створені законодавчою  владою (парламентом);

2) правила, встановлені  виконавчою владою (королевою та  її міністрами);

3)  система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами.

Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни  та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий  лише парламентом і всі закони мають рівний статус. Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, — це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини.

Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче  право; структура, повноваження і взаємовідносини  палат парламенту; статус монарха; організація  території і місцеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40.

На цей час закон  набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування  закону зріс. Він створюється з  урахуванням зарубіжного досвіду  і через сприйняття досягнень  у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права.¹⁸

Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося  мало уваги. Однією з специфічних  рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично нечинних актів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання. У 1965 р. в Англії створено Правову комісію (така сама засновані в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права. Нині підготовлені і частково ухвалені парламентом консолідовані акти, які регулюють переважну більшість правових інститутів з урахуванням норм статутного і прецедентного права. У 1977 р. прийнятий Закон про національну службу охорони здоров'я, який консолідував більшість раніше створених актів у цій сфері. У 1980 р. Законом про охорону здоров'я та іншими законами до нього були внесені доповнення. У деяких законодавчих актах законодавець намагався вирішити проблеми несправедливих угод. Так, у Законі про споживчий кредит 1974 р. регулюється зміст договорів про надання кредитів споживачам. Правова комісія подала в 1989 р. проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу.

Щороку парламент приймає  сотні нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна  загального права); 2) не виникали під  час розвитку загального права (створення  норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів.

На відміну від романо-германського типу правової системи, де існує підзаконна нормотворчість виконавчих органів влади, в Англії вона споконвічна відсутня. Не було актів, які видавалися б «у виконання законів». Традиційним є «делеговане законодавство» — делегування парламентом своїх повноважень щодо прийняття нормативно-правових актів королеві, уряду, міністерствам, особливо в таких сферах, як охорона здоров'я, соціальне страхування, приватне судочинство. «Наказ у Раді», який видається урядом від імені королеви і Таємної ради, є найвищою формою делегованого законодавства. Оскільки парламент передає частину своїх законотворчих функцій відповідному органу, юридична чинність такого роду актів прирівнюється до закону. Вони підлягають виконанню всіма громадянами. Проте суд має широкі можливості розсуду щодо законів. Делеговане законодавство і прості виконавчі акти можуть бути офіційно їм скасовані.

 На місцях існує  так звана автономна правотворчість  — акти місцевих органів влади,  деяких установ і організацій:  англіканської церкви, профспілок, різних компаній — залізничних, будівельних, транспортних, газових, юридичного товариства тощо. Вони є локальними, оскільки поширюються на відповідну територію або обов'язкові лише для членів організації, в якій прийняті. Такі акти наближаються до актів правозастосовних органів і є підзаконними.¹⁹

 

 

 

 

 

 

 

4.Вплив англійського права на становлення правової системи США. Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською).

 

Англійські поселенці на території США принесли із собою й англійське право, але воно застосовувалося із застереженням «у тій мірі, у якої його норми відповідають умовам колонії» (так званий принцип справи Кальвіна 1608 р.). Американська революція висунула на перший план ідею самостійного національного американського права, що пориває з «англійським минулим». Першим кроком на цьому шляху було прийняття письмової федеральної Конституції 1787 р. і конституцій штатів, що ввійшли до складу США.

Довгий час Англія залишалася моделлю для американських  юристів. У літературі навіть затверджується, що, у міру того як умови життя в США зблизилися з умовами життя в Європі, американське право стало більше близьким англійському праву, чим у колоніальну епоху. Право США в цілому має структуру, аналогічну структурі «загального права», але тільки в цілому. Одне з розходжень, причому досить істотне, пов'язане з федеральною структурою США. Штати в межах своєї компетенції створюють своє законодавство й свою систему прецедентного права. Звідси значний масив статутного права на рівні штатів. Відповідно в США існує 51 система права: 50 - у штатах, одна - федеральна. Щорічно в США публікується близько 300 томів судової практики, і, незважаючи на широке використання комп'ютерної техніки, пошук прецедентів є нелегкою справою. Багато розбіжностей у право країни вносить законодавство штатів. Це робить правову систему США складної й заплутаної. Вищі судові інстанції штатів і Верховний суд США ніколи не були зв'язані своїми прецедентами. Звідси їхня більша воля й маневреність у процесі пристосування права до умов, що змінюються. Норми права в США встановлюються судами, а принципи складаються на основі цих норм. Саме в цьому суть права, на думку юристів.

У статутному праві США  чимало кодексів, яких не знає англійське право, наприклад Однаковий торговельний кодекс 1962 р.

Як й в Англії, у США велике значення «звичаєвого права» у функціонуванні механізму державної влади. Пробіли в Конституції США заповнюють не тільки за допомогою поточного законодавства, але й шляхом визнання сформованих звичаїв, що встановилися звичаїв і традицій. У сфері приватного права поширені звичаї. Отже, орієнтація на гнучке право творення, наявність права судової практики, наділення судів необмеженими повноваженнями по створенню й перегляду правових норм, правовий дуалізм у силу федерального пристрою США - все це створює специфіку американського права.²⁰

США є цілком самостійною у правовому відношенні. Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 p.).

Проте сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-американського права, ще не означає «залишення» ними сформованого типу правової системи.

3.3. Проблема співвідношення закону й судової практики в Англії носить специфічний характер. Діє принцип, відповідно до якого закон може скасувати прецедент, а при колізії закону й прецеденту пріоритет віддається закону. Однак дійсність значно складніше: правозастосовний орган зв'язаний не тільки самим текстом закону, але й тим його тлумаченням, що дано йому в судових рішеннях, іменованих «прецедентом тлумачення». Тому настільки однозначно не можна затверджувати, що парламентське законодавство як джерело права коштує вище прецеденту. Виходить, що англійський суд наділений широкими можливостями відносно статутного права.²¹

У 1840 р. у Техасі та у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану/Луїзіана/), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом французького права, Каліфорнії — іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється  від права Англії. Воно диференціюється  на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у  вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту)²²

1.  При визнанні прецеденту — судового і адміністративного — як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. Це деякою мірою є наслідком: а) наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів; б) відсутності в Англії писаної конституції.

2. За територією поширення  закони поділені на загальнофеде-ральні  та закони штатів. Особливе місце  серед федеральних законів посідає  Конституція США. За 200 з лишком  років США першими у світі  створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявилася ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкуренції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного  федерального права в деяких сферах, що підпадають під виключну компетенцію федеральної законодавчої влади (наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені широкою компетенцією у створенні власного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон (наприклад, законами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). Штат не можуть приймати лише ті норми, що суперечать федеральним нормам, проте вони мають право їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодавстві між штатами (50 штатів із своїм законодавством і безліччю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важкодоступною для пошуку необхідної норми.

3. Своєрідність американського  права, як і англійського, полягає  у тому, що в законах відтворюються  норми, сформовані судовою практикою.  Норми, вироблені законодавцем, входять  до системи американського права  лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» -навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання».²³

Високе місце судового прецеденту в ієрархії джерел американського права і законодавства США  визначається низкою чинників. По-перше, Верховний суд США є одним з інтерпретаторів тексту федеральної Конституції внаслідок належного йому права конституційного нагляду (в США немає спеціального конституційного суду). По-друге, Конституція містить положення загального і невизначеного характеру, що потребують конкретизації, яку здійснюють у формі судового тлумачення їх змісту в зв'язку з виникаючими конкретними казусами. По-третє, законодавець відчуває ускладнення при регулюванні суспільних відносин, яке лише в загальному вигляді «позначено» у Конституції. Тому в збірниках рішень Верховного суду США містяться тлумачення і визначення майже всіх аспектів діяльності федеральної законодавчої влади.