Основні ознаки та особливості функціонування англо – американської правової системи

Федеральні судді призначаються  Президентом США за згодою Сенату. Після затвердження Сенатом федеральні судді залишаються на посадах довічно за умови їх належної поведінки, а їхня винагорода не може бути зменшена. Федеральним суддям заборонено займатися приватною практикою, вони не можуть виголошувати політичних промов.

Окрім судів загальної  юрисдикції, Конституція уповноважує  Конгрес засновувати й інші федеральні суди для допомоги у здійсненні інших  аспектів законодавчої влади, визначених у статті І Конституції. Ці федеральні суди стали відомими, як «суди І Статті». До них належить Федеральний Суд Претензій США. Цей суд теж призначається Президентом за згодою Сенату Сполучених Штатів.

Федеральний Суд Претензій  США є досить унікальним. Його первісна юрисдикція була встановлена у 1885 році. Згідно з засадою звичаєвого права, «король не може помилятися», відповідно - правителі користувалися імунітетом від приватних позовів. Єдина можливість, яка залишалася для громадян – це внесення приватного законопроекту щодо його справи на розгляд Конгресу. Численні громадяни і групи громадян шукали таким способом відшкодування шкоди внаслідок порушення їх матеріальних прав державою. Це стало джерелом проблем для Конгресу. Створення спеціалізованого суду для задовільнення позовів громадян проти держави було віддзеркаленням одного з основних демократичних принципів – поведінка держави у приватних суперечках з громадянами мусить бути справедливою. Принцип, яким керувалися при створенні Федерального Суду Претензій , найкраще визначив Президент Лінкольн: «Держава має такий же обов`язок встановлювати справедливість на користь своїх громадян і проти держави, як і обов`язок робити те саме у спорах між окремими громадянами».²⁹

В цьому суді працює 16 постійних суддів і 7 старших суддів. Вони виносять рішення по цивільних  позовах без суду присяжних. Ці рішення можуть бути оскаржені в Апеляційному суді для федеральної судової мережі. Створений законом 1982 року про удосконалення федеральних судів, Федеральний Суд Претензій США перебрав первісну юрисдикцію свого попередника, але його юрисдикція також була розширена. Юрисдикція цього Суду поширюється на всю країну: його судді розглядають справи у місцях, що є найвигідніші для спірних сторін і в межах мандату, наданого судові законодавчим органом. Суд розглядає позови приватних громадян та юридичних осіб у таких справах, як суперечки щодо урядових контрактів, податків, патентів та авторського права, питання платні військовослужбовців і державних службовців, претензії індіанських племен до уряду за порушення їх територіальних прав та в інших справах, які віднесені до юрисдикції суду Конгресом. Суд функціонує як «громадський суд», забезпечуючи захист прав громадян, які подають скарги проти уряду. Ці приватні позивачі часто виграють справи проти держави. Суд здавна має репутацію справедливого і безстороннього судового форуму.

Загальну адміністративну  відповідальність за федеральну судову систему має Судова конференція  Сполучених Штатів Америки. Її очолює Верховний Суддя Сполучених Штатів Америки. Адміністративне управління судів США керує щоденною діяльністю американських федеральних суді

Розробляючи нову систему  державної влади, творці Конституції  США постали перед одвічною проблемою  організованого суспільства: як спроектувати державну систему, яка б була досить сильною для виконання своїх обов`язків, проте не настільки всемогутньою, щоби пригноблювати своїх громадян. Для вирішення цього питання було створено систему, в якій владні повноваження розподілені й визначені.

Відповідно до Конституції, повнота державної влади розподілена  між трьома гілками: законодавчою, виконавчою та судовою. Загалом, згідно з цією доктриною, законодавча гілка приймає закони, виконавча – впроваджує їх у життя, а судова – тлумачить, а також розв`язує суперечки між двома першими гілками влади. Тобто всі гілки влади є рівними між собою, кожна з яких займається своїм колом питань, а відповідальність за управління державою вони несуть всі разом.

Незалежність судової  гілки влади у Сполучених Штатах гарантується Конституцією. Починаючи  з 1803 року було запроваджено також принцип судового перегляду, або верховенства суду. Це означає, що федеральні суди не лише тлумачать законодавчі акти, а й визначають їхню відповідність Конституції. На цій підставі суди інколи оголошують закони недійсними.

Білль про права у  Конституції встановлює обмеження діяльності федеральних органів влади та органів влади штатів, спрямованої проти громадян держави. Білль про права нагадує гілкам влади, що вони не можуть робити. Білль захищає такі свободи громадян, як свобода слова, зборів, друку; він захищає їх від безпідставного обшуку і затримання, надає їм право на суд присяжних , право виклику до суду свідків і протидії будь – якому обвинуваченню, право на послуги адвоката. Держава не може відібрати приватну власність для громадського користування без справедливої компенсації власникові. Існує широке законодавство з питань громадянських прав.

І, нарешті, суд може застосувати  своє право карати за зневагу до себе, за невиконання своїх постанов щодо законодавчої або виконавчої влади. Такі повноваження надають суду право карати штрафом будь – кого, хто не виконує його рішення. Суд може навіть обрати такий метод покарання, як ув`язнення. Ці можливості дозволяють судовій владі посилювати свій нагляд над законодавчою та виконавчою гілками влади.³⁰

У США велике значення у функціонуванні механізму державної влади має «звичаєве право». Пробіли в Конституції США заповнюють не тільки за допомогою поточного законодавства, але й шляхом визнання сформованих звичаїв, що встановилися і традицій. У сфері приватного права поширені звичаї. Отже, орієнтація на гнучке правотворення, наявність права судової практики, наділення судів необмеженими повноваженнями по створенню й перегляду правових норм, правовий дуалізм у силу федерального пристрою США - все це створює специфіку американського права.³¹

Стаття ІІІ

Розділ 1.Судова влада  Сполучених Штатів надається єдиному  Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес. Судді  як Верховного, так і нижчих судів  зберігають свої посади, поки до них немає претензій, і в визначені строки дістають за свою службу винагороду, яка не може бути зменшена, поки вони перебувають на посаді.

Розділ 2. Судова влада  поширюється на всі справи, що розв`язуються за законом і правом справедливості, виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на всі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на всі справи адміралтейства та інші морські справи, в яких Сполучені Штати є стороною; на всі спори між двома чи більше штатами, між штатом і громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатами чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями.

Усі справи, що стосуються послів, інших повноважних представників  та консулів, а також справи, де однією із сторін є котрийсь штат, підсудні Верховному судді як першій інстанції. У всіх інших згаданих вище випадках Верховний суд є апеляційною інстанцією, що розв`язує як питання права, так і факту з тими обмеженнями і відповідно до тих правил, що їх запровадять Конгрес.

Усі справи про злочини, за винятком випадків імпічменту, підсудні судові присяжних, і судовий розгляд відбувається в тому штаті, де скоєно злочин, а якщо його скоєно за межами штату, то суд відбувається в тому місці чи місцях, які визначить Конгрес.

Розділ 3. За зраду Сполучених Штатів уважається тільки розв`язання війни проти них, приєднання до їхніх ворогів, надання ворогам допомоги та послуг. Ніхто не може бути визнаний винним у державній зраді, якщо це не буде підтверджено свідченнями двох свідків інкримінованого акту чи власним зізнанням у відкритому судовому засіданні.

Конгрес має право визначати покарання за зраду, але засудження за зраду не повинне тягти за собою позбавлення громадянських прав чи конфіскацію майна інакше, як за життя засудженого.

Поправка VIІ (1791)

Для судових справ, заснованих на загальному праві з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів, зберігається право на суд присяжних, і жоден факт, що його розглядають присяжні, не повинен переглядатися будь – яким судом Сполучених Штатів інакше, як на основі положень загального права.

Поправка ХІ (1793)

Судова влада Сполучених Штатів не повинна тлумачитись як така, що поширюється на будь – яку судову справу, розв`язувану за законом чи правом справедливості, якщо ця справа порушена або провадиться проти одного із штатів громадянами іншого штату або ж громадянами чи підданцями котроїсь чужоземної держави.³²

6.Судова система  Англії.

Родина «загального права», як і римського права, розвивалася на основі принципу: «Право там, де є його захист». Незважаючи на всі спроби кодифікації, доповнення й удосконалення положеннями «права справедливості», воно в основі своєї є прецедентним правом, створеним судами. Це не виключає зростання ролі статутного (законодавчого) права. На противагу місцевим звичаям це право — загальне для всієї Англії. Воно було створено королівськими судами, що називалися звичайно вестмінстерськими — по місцю, де вони засідали, починаючи з XIII ст. У ході діяльності королівських судів поступово зложилася сума рішень, якими й керувалися надалі ці суди. Зложилося правило прецеденту, що означає, що один раз сформульоване судове рішення ставало обов'язковим і для всіх інших суддів. Тому вважається, що англійське «загальне право» утворить класичну систему прецедентного права, або права, створюваного судами. Характерні риси праворозуміння в цій правовій родині виражаються формулою: «Засіб судового захисту важливіше права», тому що основна складність полягала в тім, щоб одержати можливість звернутися в Королівський суд. До кінця XIII ст. зростають роль і значення статутного права, у зв'язку із чим правотворча роль суддів стала деяким чином стримуватися. В XIV—XV ст. у зв'язку з розвитком буржуазних відносин виникла необхідність вийти за тверді рамки прецедентів. Роль суду взяв на себе королівський канцлер, що став вирішувати в порядку певної процедури суперечки по звертаннях до короля. У результаті поряд із загальним правом зложилося «право справедливості». До реформи 1873—1875 р. в Англії існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовували «загальне право», існував суд лорда-канцлера. Реформа злила «загальне право» й «право справедливості» у єдину систему прецедентного права. І сьогодні англійське право продовжує залишатися в основному судовим правом, розроблювальним судами в процесі рішення конкретних випадків.³³

Вищою судовою інстанцією в Англії являється Палата лордів. Вона приймає на розгляд апеляції, головним чином, з питань права, на постанови по цивільним та кримінальним справам, які були винесені апеляційними інстанціями Англії та Уельса, а також (тільки по цивільним справам) - Шотландиії. Від імені Палати справи розглядаються судом Палати лордів, який складається з лорда – канцлера, який його очолює, "ординарних лордів по апеляції" і тих, котрі в минулому займали вищі судові посади, у тому числі й усі колишні лорди - канцлери. "Ординарні лорди по апеляції" призначаються до  Палати лордів з досвідчених юристів, як правило, членів Апеляційного суду. Їх кількість складає від семи до одинадцяти чоловік. Прийнято, щоб двоє з них були шотландськими юристами. Справи у суді Палати лордів разглядають не менше трьох лордів, кожен з яких виступає з промовою. Прийняте більшістю голосів рішення передається до суду, який виніс оскаржену постанову, котрий і виносить заключне рішення по справі у відповідності до рекомендацій Палати лордів.

Верховний суд Англії, який очолює лорд - канцлер, складається з трьох самостійних судів: Апеляційного суду, Високого суд та Суду корони.

Апеляційний суд складається з цивільного та кримінального відділів і розглядає в колегіях з трьох чи більше суддів апеляциії на постанови інших судів. До нього входять лорд-канцлер, колишні лорди-канцлери, лорд головний суддя (очолює громадський відділ) та інші вищі судові діячі, а також близько вісімнадцяти лордів – апеляційних суддів.

Високий суд має три відділення- королівської лави,канцлерський (суд права справедливості) та суд у справах сім`ї. До нього належать лорд-канцлер та інші вищі судові діячі, а також близько восьмидесяти рядових суддів. Відділення королівської лави розглядає  по першій інстанциії найбільш складні громадянські справи  та апеляциії на вироки магістратських судів по кримінальним справам. На правах складових частин Відділення королівськой лави самостійно функціонують: Суд адміралтейства, в якому розглядаються суперечки, що пов`язані з морськими перевезеннями, зіткненням кораблів та відшкодуванням пов`язаних з цим збитків, і Комерційний суд, якому підсудні майже всі суперечки торгового характеру. Канцлерське відділення слухає у якості суду першої інстанції громадянські справи, пов`язані з управлінням майном, довіреною власністю, діяльністю компаній, банкрутствами та ін. На правах однієї з складових частин Канцлерського відділення функціонує Патентний суд, який розглядає скарги генерального контролера з питань патентів, дизайну та торгівельних марок. Сімейне відділення розглядає скарги на рішення магистратських судів по всім питанням сімейних відносин, у тому числі розлучення, окремого проживання подружжя, виплати аліментів, опіки. Розгляд справ по першій інстанції у відділеннях Високого суду проводиться суддями одноособово, розгляд апеляцій - зазвичай у колегіях з двох або трьох суддів. У Відділенні королівської лави при певних умовах справа може слухатися за участю присяжних.

Суд корони, створений у 1971 році, замість ряда попередніх судових установ, розглядає по першій інстанції, обов`язково за участю присяжних, найбільш серйозні справи про злочини, а також апеляції на вироки та рішення магистратських судів. Вважаючись єдиним, Суд корони регулярно проводить засідання по своїх округам, центри яких розташовані у найбільших містах Англії. Засідання суду присяжних проводиться під керуванням судді за участю зазвичай дванадцяти присяжних, але на сучасному етапі допускається участь у процесі десяти або одинадцяти присяжних. Згідно Закону про кримінальне правосуддя 1967 р. Замість необхідного раніше одностайного рішення присяжних для винесення вироку винуватості допускається більшість голосів десяти з одинадцяти або дванадцяти присяжних,абож дев`яти з десяти. Виправдовуючі вироки, винесені судом присяжних, апеляційному оскарженню не підлягають.Якщо не потрібна участь присяжних, справи в Суді корони розглядаються суддями одноособово. Справи в Суді корони слухають судді Високого суду, окружні судді (їх посада була заснована у 1971 р. для поповнення суддівського корпусу Суду корони та судів графств). Апеляційні скарги судді розглядають за участю 2-4 мирових суддів.