Основні ознаки та особливості функціонування англо – американської правової системи

Доктринальними джерелами  англійської конституції вважаються: «Трактат про закони Англії» Бректона (1250р.), «Коментар законів Англії» Блекотна (1565р.), книга «Англійська конституція» Беджгота (1865р.).

Суди звертаються до доктрини у разі прогалин у статуті (законі), судовому прецеденті або звичаї, що регулюють певні відносини. Наприклад, у 1920р. на підставі  ідеї англійського конституціоналіста кінця ХІХ – початку ХХ ст. А.В. Дайсі Палатою лордів була визначена королівська прерогатива.

Останнім часом використання доктрини як джерела права помітно  зросло. Нерідко обґрунтування тієї чи іншої позиції при винесенні судового рішення відбувається з урахуванням наукових посібників, а іноді наукових статей. Удаються до них не для використання як первинного джерела, а для переконливості рішення.

Іншим джерелом визначаються закони і підзаконні нормативні акти. Їх другорядність зумовлюється тим, що вони визначаються джерелом права лише після апробації їх судовою практикою.

Джерелом права в  Англії також є судові коментарі, узагальнення прецедентної практики. Вони є практичним посібником для  суддів.¹⁴

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Основні системи  права, які включає в себе  англо-американська правова система.  Закон в англійській правовій  системі. Співвідношення закону  і прецеденту.

3.1 Основні системи права, які включає в себе англо – американська правова система.

Правова система Англії.

Особливість системи  англійського права полягає у тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої континентальній системі. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем: договір, реальна власність, квазідоговір, застава, шкода, придбання, процедури цивільні, кримінальні, магістратських судів та ін. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку. Система англійського права поділена на чотири категорії галузей по дві у кожній: право кримінальне і цивільне; право публічне і приватне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і публічне міжнародне. Процесуальне право має явний пріоритет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підвищене значення процедурно-процесуальних правил.

В Англії під публічним  правом розуміється система норм, які поширюються на все населення  країни, а під приватним — на окремих осіб і окремі території  держави. Таке розуміння не збігається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права.

Основні категорії цивільного права:

•  контракти — угоди, укладені між людьми (компаніями);

• делікти — правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої власності або репутації;

•  кредити — угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої особи;

• заповіт — угода  про розпорядження власністю після смерті власника;

•  сімейне право.

Основні категорії публічного права:

- злочини — правопорушення, які навіть у разі їх вчинення  проти особи можуть завдати  шкоди нормальному життю суспільства;

- конституційне право  — регулює сфери дії Основного закону взагалі і взаємовідносини між особою і державою;

-  міжнародне право — регулює відносини між державами і між громадянами різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип  стабільності і додержання прецедентів  навіть тоді, коли вони формально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, державних службовців і посадових осіб в існуючому правовому порядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася непорушною доти, доки не з'являвся якийсь вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на однаковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки прецеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними. ¹⁵

3.4. Правова система Шотландії

Правова система Шотландії  складалася, з одного боку, під впливом англійської судової системи, прецедентного права, а з іншого — зазнавала впливу римського права. Шотландія сприйняла окремі інститути римського цивільного права, правову термінологію, поділ права на приватне і публічне. Проте, як і англійське право, право Шотландії є не кодифікованим.

Водночас, як і в континентальному праві, тлумачення норми проводиться виходячи від загального принципу до конкретного випадку, а не навпаки. Немає в Шотландії і поділу права на загальне право і право справедливості, настільки характерного для англійського права. Зазнавши подвійного впливу — загального і континентального права, правова система Шотландії зберегла свої специфічні риси, звичаї і традиції, що сформувалися протягом самостійного історичного розвитку. Правда, вони поступово втрачаються внаслідок проникнення англійських норм у шотландську систему права, особливо в галузі комерційного, торгового, фабричного, податкового, страхового права.

Джерела права сучасної Шотландії:

• правовий прецедент;

• юридичний трактат, який має «інституційне значення» (правова доктрина);

• закон;

• акт Європейського  співтовариства.

Прецедентне право Шотландії майже не відрізняється від англійського. Незначна відмінність полягає у тому, що розглянуті англійською Палатою лордів апеляції шотландських судів у цивільних справах є обов'язковими для судів Шотландії, тоді як рішення цієї Палати у справах англійських судів не обов'язкові для Шотландії. Аналогічні прецедентні норми в Шотландії і Англії мають «переконуючу силу» для подальших судових рішень цих регіонів. До категорії «переконуючих прецедентів» належать рішення англійських і шотландських судів у тих сферах правових відносин, де необхідна інтерпретація законів Великої Британії з метою їх однаковості (наприклад, податкові правовідносини). В інших випадках рішення шотландських і англійських судів не обов'язкові одне для одного.

Правова система  Ірландії

За Конституцією Ірландії 1922 p. чинні до неї закони підлягали  застосуванню лише в тому разі, якщо їй (Конституції) не суперечили. Конституція 1937 p. (діє й на цей час) підтвердила це положення. У 1949 p. була створена Ірландська Республіка. Лише над північною частиною острова збереглося панування Великої Британії. Наприкінці 1999 p. Північна Ірландія набула статусу самоврядної території.

Джерелами права є закон і судовий прецедент, також визнається англійська доктрина судового прецеденту, відповідно до якої рішення вищих судових інстанцій вважається обов'язковими для них самих і нижчих судів. В Ірландії продовжують діяти судові прецеденти, до яких належать рішення вищих судів Ірландії, винесені до приєднання до Англії. Ці прецедентні норми входять до системи ірландського загального права і мають низку незначних відмінностей від англійського права в галузі регулювання земельних відносин і договорів.

У галузі законодавства зберігають значення акти, прийняті парламентом Ірландії до 1921 p. Вони, як правило, копіювалися парламентом Ірландії з законів Англії. Діють також акти парламенту Ірландії (Стормонтону), заснованого в 1929 p. і розпущеного в 1972 p.

Найважливіші галузі законодавства не кодифіковані, а парламентські акти мають характер консолідованих нормативних актів, активно розвивається система делегованого законодавства, що дозволяє уряду і міністерствам приймати постанови і накази з важливих питань суспільного життя.

Правова система Австралії

Правова система Австралії зазнала сильного впливу загального права з моменту створення тут англійських колоній (1788 p.). Офіційний акт британської влади про поширення на Австралію загального права і парламентських актів був прийнятий у 1828 p. Основними джерелами австралійського права дотепер є судовий прецедент загального права і закон. Тоді ж була затверджена превалювання постанов Палати лордів і англійських апеляційних інстанцій над рішеннями австралійських судів. Вона діяла навіть в умовах, коли Австралія одержала можливість самостійно формувати свою правову і судову системи (за Конституцією 1900 p.). Лише з 1960-х років австралійське загальне право почало позбавлятися розгляду його як частини англійського права і, врешті-решт, рішенням Судового комітету Таємної ради в Лондоні було закріплено як самостійна система права. Проте авторитет англійських суддів настільки укоренився у свідомості австралійських суддів, що вони традиційно посилаються у своїх рішеннях на заморських колег.

Загальне право і  законодавство Австралії відрізняються  від англійського і північноамериканського. В США кожний штат має власне загальне право, а в Австралії загальне право є єдиним для всіх штатів і територій. Єдність загального права забезпечується Верховним судом Австралії. Його рішення у скаргах на постанови суду будь-якого штату є обов'язковими для всіх судів. Рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів і територій мають силу прецеденту. Нижчі суди такої прерогативи не мають. Проте верховні суди не вважають себе пов'язаними своїми рішеннями, тоді як для нижчих судів вони є обов'язковими.

На відміну від загального права, єдиного для всіх суб'єктів  Австралійського Союзу, законодавство становить систему законів, прийнятих як загально-федеральним парламентом, так і окремими штатами. Законодавчі повноваження суб'єктів федерації доволі широкі. Більшість суспільних відносин (відносини земельної власності і деяких інших видів відносин власності, договірні відносини, відповідальність за заподіяння шкоди тощо) регулюється законодавством штатів. Регулювання певної частини суспільних відносин знаходиться у спільній компетенції Союзу і штатів. До виключної компетенції Союзу належить регулювання важливої і значної частини суспільних відносин (визначення юрисдикції судів і деякі інші питання правосуддя, питання наймання і звільнення, пенсійне забезпечення, шлюб і розлучення (крім приватних питань), банківське і авторське право та ін.), У разі колізій між законами Союзу і штатів пріоритет мають загальносоюзні закони.

Кодифікація нормативних  актів відбувається на рівні штатів.

На загальносоюзному рівні прийняті закони, що регулюють  діяльність компаній (Закон про корпорації 1989 p.), захист від різних видів забруднення  навколишнього середовища (такі акти приймаються й у штатах, наприклад, у Південної Австралії в 1987 p.). Видано закони про скарги на дії посадових осіб, про страхування, про боротьбу з поширенням наркотиків та ін. Особливу увагу приділено регулюванню правового становища корінних жителів Австралії — аборигенів.

Сучасне реформування законодавства  провадиться з метою встановлення однаковості законів Союзу і  штатів.

Правова система  Нової Зеландії

Нова Зеландія потрапила  до сфери дії загального права і статутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840). Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території британських законів, прийнятих у 1840-1947 pp., якщо в них зазначалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський парламент (створений ще у 1852 p.), провів титанічну роботу із заміни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими прецедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов'язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо-американського права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової  Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага віддається не кодифікації, а консолідації. Створено акти з найважливіших правових інститутів права. Проте деякі питання цивільного права (наприклад, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін.) ще не консолідовані. Закони, як правило, створені за англійським зразком.

Найвищими судовими інстанціями  в Новій Зеландії є Апеляційний  і Верховний суди. Апеляційний суд (очолює систему судів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміністративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (складається із голови і 25 суддів) розглядає складні цивільні і кримінальні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магістратськими судами, у деяких випадках — на рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо) розглядається магістратськими судами — нижчою ланкою системи загальних судів.¹⁶

Правова система  Канади

Канада є  федерацією, де законодавча, виконавча  та судова влади розподілені між федеральним урядом та десятьма урядами провінцій. До того ж, два територіальні уряди – Юкону та території Норсвест, мають обмежені повноваження.

Канада входить  до складу співдружності, яку очолює Великобританія. За формою правління Канада – конституційна монархія. До того ж, своєрідність

сучасної правової системи Канади в значній мірі пояснюється її історичним

розвитком та національним складом населення. Територія майбутньої Канади в XVI-XVIII століттях заповнювалась переселенцями спочатку з Франції, а

згодом з  Англії, які несли із собою правові норми та звичаї своїх країн.

Всі ці чинники  і обумовили своєрідність правової системи Канади.

В 1763 р., після  тривалого англо-французького суперництва, яке часто призводило до озброєних сутичок, Канада стала британською колонією, на яку розповсюджувались англійські закони. Але, на території провінції Квебек, щоб привернути на свій бік населення завойованої території, британський уряд надав ряд пільг, серед яких – можливість залишити свою систему цивільного законодавства.

Як і в усіх британських  колоніях, в Канаді було встановлено систему англійського загального права, за якою рішення судів вищого рангу, не лише

місцевих, але й британських, мають обов’язкову силу, тобто  є джерелами