Управління кредитним портфелем комерційного банку

     Серед видів кредитних портфелей можна  виділити:

     Ріск-нейтральний  кредитний портфель характеризується відносно низькими показниками ризикованості, але, в той же час, і низькими показниками прибутковості, а ризикований кредитний портфель має підвищений рівень прибутковості, але й значний рівень ризику.

     Оптимальний кредитний портфель найбільш точно відповідає за складом і структурі кредитній та маркетинговій політиці банку і його планам стратегічного розвитку.

     Збалансований кредитний портфель - це портфель банківських кредитів, який за своєю структурою і фінансовим характеристикам лежить в точці найбільш ефективного вирішення дилеми «ризик-дохідність». Оптимальний портфель не завжди збігається зі збалансованим: на певних етапах своєї діяльності банк може на шкоду збалансованості кредитного портфеля здійснювати видачу кредитів з меншою прибутковістю і з великим ризиком. Робиться це звичайно з метою зміцнення конкурентної позиції, завоювання нових ніш на ринку, залучення нових клієнтів і т.д.

     Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:

   а) залежно від фінансового стану позичальника;

   б) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них;

     Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на п’ять класів (А, Б, В, Г і Д);

     Клас  «А» — фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника і сам позичальник мають бездоганну ділову репутацію.

     Клас  «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.

     Позичальники (контрагенти банку) цього класу  потребують більшої уваги через  потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності.

     За  наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.

     Клас  «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує пильнішого контролю.

     Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості у повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.

     Клас  «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається  її нестабільність упродовж року; є  високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.

     Під час проведення наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити впродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).

     Клас  «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена  ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня [9, стр 124-126].

     У процесі класифікації за кредитним  ризиком виділяється кілька груп кредитних операцій.

     «Стандартні»  кредитні операції — операції, за якими  кредитний ризик незначний і становить 2% чистого кредитного ризику.

     «Під  контролем» — кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але може збільшитися внаслідок  виникнення несприятливої для позичальника ситуації, і становить 5% чистого  кредитного ризику.

     «Субстандартні» кредитні операції — операції, за якими  кредитний ризик великий, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також  є імовірність несвоєчасного  погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором.

     «Сумнівні»  кредитні операції — операції, за якими  виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку  в повній сумі (з урахуванням фінансового  стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного  погашення кредитної заборгованості низька і становить 50% чистого кредитного ризику.

     «Безнадійні»  кредитні операції — операції, імовірність  виконання зобов'язань за якими  з боку позичальника/контрагента  банку (з урахуванням фінансового  стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

     Досвід  роботи ряду банків свідчить, що оптимальним  можна вважати кредитний портфель зі структурою, яка представлена на рис.1.2. [7, с. 221]. 

     

     Рис. 1.2.Оптимальний кредитний портфель.. 

     Якість  погашення боргу поділяється на три групи, а саме:

     «Добре» - якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника, до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів.

     «Слабке» - якщо заборгованість простро-чена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичаль-ника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачують-ся в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.

     «Незадо-вільне» - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.

     За для формування оптимальної структури кредитного портфелю, комерційному банку необхідо здійснювати постійне управління ним.

    Управління  кредитним портфелем банку визначається як процес, спрямований на забезпечення раціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля.

    Основними завданнями управління кредитним портфелем  банку є:

• забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку при мінімальному рівні ризику;
• забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;
• досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості;
• виконання всіх вимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях і постановах НБУ, у тому числі регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальні суми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов’язаним та асоційованим особам);
• розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості.

    Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є добре розроблена кредитна політика, що мас забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.

    Кредитна  політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість та цільовий характер використання [8, с. 236].

    Кредитну  політику необхідно розробляти та діяти  згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.

    Виділяють такі етапи розробки кредитної політики банку.

    1. Аналіз кредитної діяльності банку за попередній період.

    Головною  метою аналізу є оцінка обсягу та складу кредитного портфеля банку, а також його ефективності.

    Аналіз  кредитного портфеля банку проводиться  за видами та формами кредиту відповідно до розробленої банком класифікації.

    Результати  аналізу використовуються під час  розробки окремих параметрів кредитної політики банку.

    2. Оцінка внутрішнього потенціалу  банку і можливостей його розвитку.

    3. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування їх розвитку.

    4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики та обґрунтування типу кредитної політики.

    Розрізняють три принципових типи кредитної політики банку - консервативний, поміркований та агресивний.

    Консервативний  тип кредитної політики банку спрямований на мінімізацію кредитного ризику.

    Поміркований  тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення відповідно до загальноприйнятої банківської практики та орієнтується на середній рівень кредитного ризику.

    Агресивний  тип кредитної політики за пріоритетну мету кредитної діяльності ставить максимізацію прибутку шляхом розширення обсягів кредитної діяльності, не враховуючи високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції

    5. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу і визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня.

    6. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики.

    7. Загальна оцінка ефективності розробленої кредитної політики.

    Опис  кредитної політики має важливе значення та допомагає банку сформувати такий портфель, який допоможе йому досягти цілої низки цілей: забезпечити прибутковість, контроль за рівнем ризику і відповідність вимогам, які висувають регулюючі органи.

    Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень. [10, c.287-289]. 

     1.2 Управління якістю  кредитного портфеля 

     Головна мета процесу управління кредитним  портфелем банку полягає в  забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику.

     Комерційні  банки, надаючи кредити, одержують від позичальників плату за користування кредитами у вигляді процентних доходів, а також комісійної винагороди (інших платежів) за надання послуг клієнтові. За загальним підходом, плата за користування кредитом повинна компенсувати операційні витрати банку, пов`язані з наданням кредиту, та забезпечувати  бажаний рівень прибутку банку [11, с. 154].

     Рівень  дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому менеджменту банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам  розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.