Управління кредитним портфелем комерційного банку

     Рівень  дохідності кредитного портфеля можна визначити за формулою:

                                                    ,                                             

де  - обсяг кредитного портфеля банку

       D – доход за кредитним портфелем.

     Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему  обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість  кредитних операцій банку впливають  як доходи та витрати, так і можливі  збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

    Фактори кредитного ризику можуть мати як зовнішній характер стосовно банку, так і внутрішній.

    Джерела походження і види ризиків під  час здійснення кредитних угод наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

     Види  ризиків залежно від джерел їх виникнення 

 
 

    Кредитний ризик може виникати з різних причин, але в будь-якому випадку для банку він означає загрозу втрати чи часткової втрати коштів, наданих у користування. Досить важливо, щоб банк виявив, що саме спричинює таку загрозу, адже в майбутньому від цього залежатиме його прибутковість за операціями, пов'язаними з кредитуванням.

    При оцінці кредитного ризику доцільно розрізняти індивідуальний та портфельний кредитні ризики.

    Оцінка  індивідуального кредитного ризику передбачає оцінку кредитоспроможності такого окремого контрагента, тобто його індивідуальну спроможність своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями.

    Метою управління кредитним ризиком індивідуального  позичальника є зниження ймовірності невиконання ним зобов'язань за кредитною угодою та мінімізація втрат банку у випадку неповернення кредиту.

     При управлінні ризиком  окремого кредиту використовуються такі методи: оцінка кредитоспроможності позичальника, оцінка кредиту, структурування кредиту, документування кредиту, контроль (кредитний моніторинг).

     Оцінка  кредитоспроможності  позичальника, відповідно до рекомендацій НБУ, містить у собі два етапи: оцінку моральних    і етичних якостей, репутації позичальника; аналіз і прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

     НБУ в «Положенні про порядок формування резерву на відшкодування можливих втрат по кредитних операціях банків» рекомендує методику аналізу фінансового стану позичальника. Однак, банк може розробити свій власний підхід з урахуванням специфіки, основних положень кредитної політики і конкретних економічних умов. Кожен банк може самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки.

     Оцінка  кредиту полягає в оцінці його обґрунтованості, установленні ступеня відповідності суми і термінів кредиту меті заходу, який кредитується, виявленні ступеня ризику за кредитом.

     Структурування  кредиту полягає в установленні умов кредитної угоди – суми, термінів, умов надання, графіка погашення, забезпечення, процентної ставки, і завершується підготовкою документації для підписання кредитного договору. Умови узгоджуються з клієнтом і затверджуються керівником або колегіальним органом (Кредитним комітетом).

     Документування  кредиту полягає в підготовці та складанні кредитного договору, договору застави й інших документів, складанні термінового зобов'язання, документуванні й відображенні в обліку операцій за кредитною угодою, веденні кредитної справи позичальника.

     Метою контролю (кредитного моніторингу) є не допустити підвищення кредитного ризику понад припустимий рівень, вчасно виявляти проблемні кредити, перевіряти відповідність дій кредитних працівників вимогам кредитної політики банку і банківського законодавства. Для успішного здійснення контролю доцільно відокремити функції надання кредитів від функції контролю за кредитною угодою. Для цього в банку повинні бути створені Кредитний комітет і Комітет кредитного нагляду [13 с.185].

    Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість банку за операціями, яким притаманний кредитний ризик - кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації та диверсифікації активів банку.

    Мета  управління ризиком сукупності кредитних  вкладень банку - підтримка на певному рівні показників, що характеризують ефективність організації кредитних операцій банку (ризикованість та дохідність портфеля).

     Методи  управління ризиком  кредитного портфеля банку містять у собі: диверсифікацію і концентрацію кредитного портфеля, установлення лімітів кредитування, процентна політика, резервування, сек’юритизацію кредитів.

     Диверсифікація  кредитного портфеля полягає в розміщенні кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, що відрізняються між собою такими характеристиками, як величина капіталу і форма власності, умовами діяльності (галузь економіки, регіональні особливості). При цьому зниження доходів за однією групою клієнтів може компенсуватися збільшенням доходів за іншими групами.

     Існують такі види диверсифікації:

     - галузева (кредитуються клієнти  різних галузей економіки);

     - географічна (кредитуються клієнти  з різних регіонів, можлива лише  для  великих банків);

     - портфельна (кредити розміщаються між різними категоріями позичальників – великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями тощо).

     Метод можна використовувати, спираючись на результати статистичного аналізу й прогнозування і з огляду на можливості банку та рівень підготовки кадрів. Надмірна диверсифікація може привести не до зниження, а до збільшення кредитного ризику.

     Концентрація  кредитного портфеля полягає в зосередженні кредитних операцій у певній галузі чи в групі взаємозалежних галузей (галузева), на певній географічній території (географічна), на кредитуванні певних категорій клієнтів (портфельна). Надмірна концентрація теж може привести до збільшення кредитного ризику.

     Визначення  оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля є одним з важливих завдань фінансового менеджменту в банку

     Установлення  лімітів кредитування полягає в установленні максимально припустимих розмірів кредитів. Ліміти можуть установлюватися в абсолютних граничних показниках, а також у відносних показниках (у вигляді коефіцієнтів, індексів, нормативів) у цілому за кредитним портфелем, за видами кредитів, за  кредитами окремої галузі, території, за найбільш ризикованими напрямками кредитування (надання довгострокових кредитів, кредитування в іноземній валюті). За базу при розрахунку нормативів можна брати величину капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та ін. Метод використовується як на рівні окремих банків, так і на рівні банківської системи в цілому (наприклад, установлення нормативів кредитного ризику НБУ).

     Резервування полягає в створенні в банку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (резерв під кредитні ризики), кошті якого використовуються для компенсації неповернених кредитів. Крім резерву під кредитні ризики банки створюють загальний резерв, джерелом формування якого є чистий прибуток банку. Його кошти можуть використовуватися на покриття втрат за кредитами з вини банку, на відшкодування судових витрат, на покриття втрат за кредитами, якщо коштів резерву під кредитні ризики для цього недостатньо.

     Процентна (цінова) політика є найважливішим інструментом управління кредитним ризиком. При встановленні плати за кредит необхідно враховувати темпи інфляції, норми обов`язкового резервування, рівень накладних витрат за надання та супроводження кредиту, необхідність забезпечення встановленого рівня рентабельності кредитного бізнесу, а також рівень ризику за кредитною операцією. Плата за кредит із вищим ризиком повинна включати премію за ризик, яка є компенсацією банку за можливі майбутні збитки від кредитування. Граничний рівень реальних ставок за кредитними операціями банку встановлюється Комітетом з управління активами й пасивами (або Кредитним комітетом).

     Сек’юритизація  кредитів означає продаж кредитів шляхом перетворення їх у цінні папери з наступним розміщенням їх на ринку. Вона дозволяє передати кредитний ризик іншим учасникам ринку, а у разі неповернення кредитів збитки несуть інвестори [14 с.237].

    Таким чином, в умовах переходу  до ринкової економіки в банківській  сфері збільшується значення  управляння кредитним портфелем  банку. Адже ефективне управління  кредитним портфелем допомагає  знизити кредитний ризик та  збільшити дохідність кредитних  операцій. 

    1.3 Оцінка ефективності  управління кредитним  портфелем 

    В умовах переходу до ринкової економіки  в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ефективності управляння кредитним портфелем  банку. Адже ефективне управління кредитним  портфелем допомагає знизити кредитний ризик та збільшити дохідність кредитних операцій. Для оцінки ефективності управління кредитним портфелем використовуються показники якості і дохідності кредитного портфеля банку. А саме:

    1. Показники якості  кредитного портфелю.

     Якісне  оцінювання кредитного портфеля має  на меті насамперед максимально знизити  ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і  може привести його до банкрутства.

     Для оцінювання якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:

• коефіцієнт покриття класифікованих позик;
• питома вага зважених класифікованих позик;
• коефіцієнт питомої ваги проблемних позик;
• коефіцієнт питомої ваги збиткових позик.

     Коефіцієнт  покриття класифікованих позик (Кп.кл. п) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до капіталу (К) банку: 

     

                                (1.1) 

     Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем і свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому.

     Коефіцієнт  питомої ваги зважених класифікованих позик (Кп.зв. кл) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Кзв.кл) до загальної суми позик (П).