Теоретичні основи фінансового планування в умовах ринку

Розрахунок основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг), здійснюють окремо для робітників, зайнятих на відрядній оплаті праці,  
і робітників на погодинній оплаті праці.

Основну заробітну плату  робітників, зайнятих на відрядній оплаті праці, визначають на підставі обсягу виробництва відповідних видів продукції, трудомісткості їх виготовлення (норми виробітку), відрядних розцінок і середньогодинної тарифної ставки. Методику розрахунку заробітної плати розглянута в темі 8.

Кошторис витрат на утримання  й експлуатацію устаткування складають  цехи основного виробництва.

Кожну статтю кошторису обґрунтовують плановими  розрахунками, вихідними даними для яких є:

• запланований склад устаткування й транспортних засобів, які визначають на підставі норм використання та планового обсягу виробництва;
• нормативи витрат рушійної енергії за окремими видами устаткування й середньої ціни (собівартості) окремих видів енергії;
• норми витрат купованих матеріалів для експлуатації устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні матеріали;
• норми амортизаційних відрахувань;
• норми обслуговування устаткування та транспортних засобів допоміжними робітниками;
• розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних цехів;
• розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах та інструментах.

Одночасно зі складанням кошторису витрат на утримання й  експлуатацію устаткування уточнюють  кошторисні (нормативні) ставки цих  витрат на одну машино-годину й одиницю  продукції.

Розрахунок кошторису  загальновиробничих витрат здійснюють за такими даними:

• структури управління цехами, їхні штатні розклади;
• норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та інших загальновиробничих потреб;
• норми амортизаційних відрахувань;
• розрахунки витрат на охорону праці;
• розрахунки розподілу продукції й послуг допоміжних цехів;
• розрахунки витрат на утримання пожежної та сторожової охорони;
• розрахунок витрат на професійну підготовку й перепідготовку кадрів підприємства;
• норми податків, зборів та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.

Загальна  сума витрат у зведеному кошторисі  охоплює, крім витрат на товарну продукцію, також витрати, пов’язані з приростом залишків незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Зауважимо, що в умовах швидкозмінної ринкової кон’юктури на підприємствах доцільно складати на рік прогнозні загальні кошториси з подальшим уточненням їх за кварталами.

Зведений кошторис операційних  витрат за статтями має бути погоджено  з кошторисом витрат за економічними елементами. Взаємозв’язок операційних витрат за статтями та економічними елементами показано в табл. 10.11.

Таблиця 10.11

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ  
ЗА СТАТТЯМИ ТА ЕЛЕМЕНТАМИ

Економічні   елементи витрат	Статті операційних  витрат
	Собівартість реалізованих					Адміністративні витрати	Витрати на збут	Інші операційні витрати	Усього
	Продукції				Товарів
	Прямі матеріальні витрати	Пряма оплата праці	Загально-виробничі витрати	Разом
Матеріальні витрати	90	—	2	92	100	2	4	—	198
Витрати на оплату праці	—	33	4,5	37,5	—	22	7	—	66,5
Відрахування на соціальні заходи	—	12	1,5	13,5	—	8	3	—	24,5
Амортизація	—	—	4	4	—	5	2	—	11
Інші операційні витрати	—	—	3	3	—	3	8	1	15
Разом	90	45	15	150	100	40	24	1	315

10.5. Планування витрат структурних  
підрозділів методом бюджетування

В умовах ринкової системи  господарювання управління витратами на підприємстві тісно пов’язане з фінансовим управлінням. Це досягається бюджетуванням витрат, тобто побудовою на підприємстві системи бюджетного планування, контролю й аналізу витрат та фінансових ресурсів. Упровадження бюджетування забезпечує цілу низку переваг [82]:

• планування бюджетів структурних підрозділів дає більш точні планові обсяги та структуру витрат;
• затвердження місячних (квартальних, річних) бюджетів надають структурним підрозділам більшої самостійності у використанні фонду оплати праці;
• спрощення системи контролю бюджетних коштів дасть можливість скоротити непродуктивні витрати робочого часу економічних служб підприємства;
• застосування жорсткішого режиму економії витрат і фінансових ресурсів підприємства;
• забезпечення координації різних видів діяльності та окремих підрозділів, погодження інтересів окремих робітників і груп у цілому на підприємстві;
• стимулювання керівників усіх рангів у досягненні цілей своїх центрів відповідальності.

Система бюджетування може охоплювати на підприємстві як виробничі  підрозділи, так і функціональні  служби (відділи) і підрозділи непромислової групи.

У практиці, яка склалася, бюджетування обмежуються рамками структурних підрозділів підприємства, а в кращому разі — напрямами витрат. Відповідальність за перелік і суму витрат покладається на керівників структурних підрозділів підприємства.

Такий підхід знижує ефективність застосування бюджетування як інструменту управління фінансами, обмежує коло менеджерів підприємства, заінтересованих в ефективному використанні коштів, не дає змоги розробити систему мотивації всіх працівників підприємства в скороченні витрат.

З іншого боку, укрупнення «місць виникнення витрат» (МВВ) до рівня структурного підрозділу підприємства не дає можливо- 
сті підготувати базу нормативів витрат ресурсів на виробництво продукції за МВВ.

Складність  полягає в тому, що, незважаючи на те що поняття «місце виникнення витрат»  не нове, нині немає чітко розробленої методики виокремлення МВВ на діючих підприємствах, а також методики планування й обліку витрат за місцями їх виникнення.

Бюджетування витрат структурних підрозділів доцільне з певними обмеженнями.

Для виробничих підрозділів  основного виробництва, в умовах нестабільних обсягів виробництва й реалізації продукції, доцільніше встановлювати розрахунковий норматив витрат на одиницю обсягу виробництва продукції як у цілому, так і витрати на використання окремих видів ресурсів (на заробітну плату, матеріальні витрати, енергоресурси тощо).

Діяльність підрозділів  виробничої інфраструктури має більш  складний різнобічний характер, ніж  основне виробництво. Перед бюджетуванням  витрат на їхню діяльність необхідно  визначити склад їхньої роботи, а  потім обчислити витрати за кожним видом робіт на підставі обчислення нормативу витрат на виконання окремих робіт (замовлень).

Найбільш доцільне застосування бюджетування витрат підрозділами функціонального управління, як у цілому на підприємстві, так і в його виробничих цехах.

Приклад бюджету центральної бухгалтерії підприємства наведено в табл. 10.12.

Таблиця 10.12

БЮДЖЕТ ЦЕНТРАЛЬНОЇ  БУХГАЛТЕРІЇ «ЗАТВЕРДЖЕНО»

ПІДПРИЄМСТВА  НА 2005 р. (тис. грн) Генеральний директор

«___» __________ 2004 р.

_______________ Підпис

Головний бухгалтер_________________

Примітка: (+) — плануються витрати

(–) — не плануються  витрати

№ з/п	Статті бюджету	Фактично за 2004 р.	План на 2005 р.
			Усього	за кварталами
				І	ІІ	ІІІ	ІV
1	Фонд оплати праці	+	+	+	+	+	+
2	Господарські потреби (папір, ручки, олівці)	+	+	+	+	+	+
3	Періодична література (журнали, газети за фахом)	+	+	+	+	+	+
4	Комп’ютерні програми бухгалтерського обліку та їх коригування	+	+	+	+	+	+
5	Телефонний, електронний  зв’язок	+	+	+	+	+	+
6	Незалежна аудиторська  перевірка	–	+	–	+	–	–
7	Витрати та навчання (семінари, курси підвищення кваліфікації)	+	+	–	–	+	+
8	Придбання основних засобів (кондиціонер)	–	+	–	+	–	–
9	Придбання інвентарю (стіл, стільці)	–	+	+	–	–	–
10	Поточний ремонт приміщення	–	+	–	–	+	–

З метою організації  системи управління витратами через механізм їх бюджетування необхідно створювати на підприємстві наскрізну систему з функціональних бюджетів:

• фонд оплати праці;
• матеріальних витрат;
• споживання енергії;
• амортизації;
• інших витрат.

Питання

11.2. Види та планування прибутку

Прибуток — це частина  заново створеної вартості й водночас показник результату фінансово-господарської  діяльності підприємства. Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток.

Валовий прибуток (збиток) розраховують як різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (послуг) і собівартістю реалізованої продукції.

Чистий дохід (виручку) від реалізації продукції визначають вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції відповідних податків, зборів, знижок тощо (податок на додану вартість, акцизний збір, інші збори або податки з обороту, інші вирахування з доходу — знижки, повернення продукції тощо).

Собівартість реалізованої продукції (послуг) — це виробнича  собівартість продукції, яка містить:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• виробничі накладні витрати.

Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:

• чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;
• валового прибутку;
• фінансового результату від операційної діяльності;
• прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;
• прибутку від звичайної діяльності;
• чистого прибутку в плановому періоді.

Фінансовий  результат від операційної діяльності, тобто прибуток (збиток), визначають відрахуванням із валового прибутку адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий  результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування складається з:

• фінансового результату від операційної діяльності;
• доходу від інвестиційної та фінансової діяльності за мінусом фінансових витрат, від участі в капіталі та інших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності обчислюють як різницю між прибутком до оподаткування й податком на прибуток.

Чистий прибуток — це прибуток від звичайної діяльності,  
а також результат від надзвичайної діяльності (події). Так визначають чистий прибуток фактично за певний період. Під час планування цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли вони відбудуться. Тому чистий прибуток плановий — це прибуток в основному від звичайної діяльності.

Плануючи прибуток, ураховують внутрішні й зовнішні умови діяльності підприємства, тобто зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції і т. ін.).

Розрізняють пасивну  й активну стадії складання плану  прибутку. Розроблення плану прибутку з урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, — це пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства з урахуванням зовнішніх і внутрішніх змін. Активна стадія дає змогу збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розроблення плану, завдяки пошуку й мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продажу продукції, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, і т. ін.

Прогнозування, планування отримання прибутку підприємства- 
ми необхідне для складання перспективних і поточних фінансових планів.

Існують такі методи планування операційного прибутку: прямий, за показниками витрат на 1 грн продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий  метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:

 (11.1)

де Пр — прибуток від  реалізації планового обсягу продукції, тис. грн; n — кількість видів продукції; П_і — прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто

П_і = Ц_і – С _і, (11.2)

де Ц_і — оптова ціна і-го виробу, грн; С_і — повна собівартість і-го виробу в плановому періоді, грн; N_і — кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.

Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.