Теоретичні основи фінансового планування в умовах ринку

 

 

Продовження табл.2.9

9	Рентабельність виробничих фондів, %	56,6	33,7	-23,9
10	Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від реалізації, %	3,7	13,0	+9,3
11	Рентабельність реалізованої продукції за прибутком від операційної  діяльності, %	17,9	14,5	-3,4
12	Рентабельність реалізованої продукції за чистим прибутком, %	14,5	11,9	-2,6
13	Коефіцієнт ліквідності  поточної (покриття)	2,92	0,72	-2,2
14	Коефіцієнт ліквідності  швидкої	2,04	2,03	-0,01
15	Коефіцієнт ліквідності  абсолютної	0,32	0,68	+0,36

 

За даними табл. 2.9, ми спостерігаємо наступне: коефіцієнт концентрації власного капіталу збільшився у 2009 році на 0,02. Це свідчить про зростання  фінансової стійкості і незалежності ТОВ «Промснаббит» від кредиторів та інших підприємств. Коефіцієнт фінансової залежності навпаки зменшився у 2009 році на 0,04, а коефіцієнт маневреності власного капіталу збільшився на 0,08 у 2009 році. Цей показник свідчить про успішність фінансування поточної діяльності підприємства.

Коефіцієнт автономії  збільшився у 2009 році на 0,02, коефіцієнт фінансової стабільності залишився незмінним, а коефіцієнт забезпечення власними засобами збільшився на 0,57. Це також свідчить про зростання фінансової стійкості і платоспроможності ТОВ «Промснаббит».

Щодо рентабельності підприємства, спостерігається динаміка до зниження цих показників. Рентабельність активів: в 2009 році на 11,6 процентних пункта припадає менше чистого прибутку на одиницю інвестованих в активи коштів. Рентабельність власного капіталу в 2009 році склала 22,7%, а в 2008 році 41,2%. Така тенденція свідчить про зниження ефективності використання активів підприємства і власного капіталу.

Коефіцієнт поточної ліквідності в 2008 році складав 2,92, а  в 2009 році – 0,72, отже на ТОВ «Промснаббит»  достатньо обігових коштів для погашення боргів протягом року. Коефіцієнт швидкої ліквідності в 2009 році зменшився на 0,01 пункти в порівнянні з 2008 роком, це свідчить що 2,03 одиниці найбільш ліквідних активів припадає на одиницю термінових боргів. Коефіцієнт абсолютної ліквідності збільшився в 2009 році на 0,36, це характеризує те що підприємство ліквідує короткострокову заборгованість.

 

процесу планування собівартості продукції

Працюючи  в ринкових умовах, керівництво підприємства завжди стоїть перед вибором оптимальних рішень стосовно ціни реалізації, номенклатури, обсягу виготовлюваної продукції, інвестиційної політики, обсягів витрат ресурсів.

Планування  — один з елементів управління, який охоплює вибір мети підприємства й засобів її досягнення. Одним  з елементів загальної системи планування є планування витрат, основним завданням якого і є визначення економічних результатів діяльності підприємства, що очікуються в майбутньому періоді.

Планування  витрат може бути короткострокове й  довгострокове. Короткострокові плани складають на квартал, рік, довгострокові (перспективні) визначають напрями розвитку та витрат протягом 3—5 років.

Вибираючи той чи інший шлях, який передбачає залучення ресурсів у довгостроковому періоді, керівництво фірмою повинно мати чітке уявлення про розміри витрат.

Планування  витрат — це визначення цілей підприємства та його підрозділів у формі постановки виробничих завдань і вибору засобів для їх виконання. Плани конкретизують у кошторисах, які відображають витрати в грошовій формі. Отже, планування витрат полягає у виявленні складу витрат та їх кількісної оцінки [6].

Усі витрати  підприємства під час планування поділять на одночасні та поточні.

Одночасні витрати  здійснюють у формі інвестицій та різних інноваційних заходів, пов’язаних з розширенням виробництва, заміною  основних фондів, реконструкцією тощо.

Поточні витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією  
продукції, робіт, послуг, також набувають форми витрат. Крім  
них підприємство платить податки, відрахування, штрафи, пені,  
витрачає кошти на соціальні потреби членів трудового колек- 
тиву.

Сума зазначених витрат, виражена в грошовій формі  за певний період часу, створює витрати підприємства.

Складовою витрат підприємства є собівартість продукції.

Собівартість  продукції — це виражені в грошовій формі витрати на споживані під час виготовлення продукції засоби виробництва, оплату праці робітників, послуги інших підприємств, витрати на реалізації продукції, а також витрати на управління й обслуговування виробництва.

Собівартість  є одним з найважливіших економічних  показників господарської діяльності підприємства, одним з основних показників якості його роботи.

Метою розроблення плану собівартості продукції є визначення планових, економічно обґрунтованих загальних витрат на виробництво запланованих обсягів продукції. Величину витрат на виробництво всієї товарної продукції, продукції, що підлягає реалізації, та кожного виду виробу визначають техніко-економічними розрахунками.

У процесі планування собівартості вирішують низку завдань, серед яких основними є:

• розрахунок вартості необхідних ресурсів;
• обчислення собівартості виробництва кожного виду продукції та її рентабельності. Це є критерієм нижнього рівня ціни та умовою формування виробничої програми;
• визначення загальної величини витрат на виробництво запланованих обсягів виробів.

Вихідними даними планування витрат є:

• планові обсяги виробництва продукції в натуральному та вартісному вираженні;
• норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному вира- 
  женні;
• ціни на матеріально-технічні ресурси, необхідні для виробництва, та ціни на послуги виробничого характеру сторонніх організацій;
• норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу робітників, умови оплати їхньої праці, що визначаються контрактом та колективними угодами;
• економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, відрахувань на соціальні заходи, податків, обов’язкових платежів, передбачених законодавством;
• плани організаційно-технічних заходів, економії матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці.

Плани складають на підставі аналізу господарської діяльності в попередньому році, планів інвестиційної та інноваційної діяльності.

План собівартості продукції розробляють у такій  послідов- 
ності:

• складають кошторис витрат і калькулюють собівартість продукції та послуг цехів виробничої інфраструктури;
• складають кошториси: витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; відшкодування зносу спеціального інструменту та пристроїв спеціального призначення; загальновиробничих витрат за цехами основного виробництва з подальшим узагальненням їх по підприємству; адміністративних витрат; витрат на збут продукції; інших операційних витрат;
• калькулюють собівартість одиниці продукції за видами;
• розраховують собівартість усієї товарної продукції та продукції, що реалізується;
• складають зведений кошторис витрат на виробництво.

Орієнтовну схему процедури розрахунку витрат підприємства наведено на рис. 10.1.

На етапі поточного  планування в умовах ринкової економіки  обсяг допустимих витрат на одиницю  продукції диктує ринкова ціна, основою  якої є витрати підприємств конкурентів, що виготовляють аналогічну продукцію.

Допустимі витрати підприємства на виробництво й реалізацію і-го виробу розраховують за формулою (10.1)

 (10.1)

де  — ринкова ціна і-го виробу; — рентабельність і-го виробу в процентах, розрахована як відношення прибутку до собівартості.

 

Рис. 10.1. Орієнтовна схема процедури планування витрат підприємства 

Розробленню плану собівартості на підприємстві передує всебічний аналіз його виробничо-господарської діяльності за попередній період.

Особливу увагу звертають  на: наднормативні витрати сировини та матеріалів, палива, енергії, доплат робітникам за відхилення від нормативних умов праці; витрати від простоювання машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат щодо постачання комплектуючих виробів; порушення технології.

На цій підставі виявляють  внутрішньовиробничі резерви та розробляють організаційно-технічні заходи щодо підвищення економічної ефективності виробництва.

Результати планових розрахунків виражають показниками  абсолютної величини, відносного рівня й динаміки витрат, що обчислюються для одиниці або до загального обсягу випуску певного виду продукції та продукції, що реалізується.

Абсолютну величину витрат на виробництво продукції визначають її сумою на плановий або звітний період.

Відносний рівень витрат — відношення витрат до обсягу про- 
дукції. Показником відносного рівня витрат різнорідної продук- 
ції є витрати на 1 грн товарної продукції. Розраховують його  
діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному  
виразі.

Собівартість продукції  є комплексним показником, у якому  відображено велику кількість факторів, що впливають на її рівень. Усі фактори можна поділити на зовнішні, тобто ті, які перебувають поза підприємством, та внутрішнього порядку.

До зовнішніх належать:

• зміна цін на матеріали, напівфабрикати, інструмент, пали 
  во, енергію, які підприємство отримує від сторонніх підпри- 
  ємств;
• зміна встановлених розмірів мінімальної заробітної плати, а також різного роду обов’язкових внесків, відрахувань і нарахувань на заробітну плату (наприклад, соціальне страхування);
• зміна тарифів на перевезення вантажів;
• інші.

Основними внутрішніми  факторами є:

• підвищення продуктивності праці;
• зниження трудомісткості продукції;
• зниження матеріаломісткості продукції;
• ліквідація втрат від браку;
• інші.

У сучасних умовах до початку  розроблення плану собівартості потрібно провести такі роботи:

1. Аналіз структури витрат основного та допоміжного виробництва підприємства з метою визначення складу й переліку статей калькулювання.

2. Затвердження переліку та складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

3. Прийняття рішення про базу розподілу постійних загальновиробничих витрат за нормальної потужності.

4. Затвердження переліку та складу змінних і постійних загальновиробничих витрат.

10.2. Сучасні методи калькулювання продукції

Розрахунки витрат на виробництво окремих видів продукції та всієї виготовлюваної продукції називають калькулюванням, або калькуляцією собівартості. У внутрішньофірмовому плануванні використовують ряд методів калькуляції, або розрахунків собівартості. Застосування того чи іншого методу залежить від характеру виробів, особливостей організації та технології їх виробництва.

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії та практиці використовують такі методи:

• метод загальної калькуляції (нормативний) — на підставі чинних у даний період прогресивних нормативів і норм витрат економічних ресурсів на одиницю продукції та інших ринкових показників;
• метод позамовної та попроцесної калькуляції;
• метод величини покриття.

Розглянемо найпоширеніші  методи в практиці роботи підприємств.

Метод загальної калькуляції (нормативний) передбачає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції. Цей метод залишається основним методом калькулювання продукції в наш час на підприємствах України. Його затверджено Наказом Державного комітету промислової політики України «Методичні рекомендації по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості» № 47 від 2 лютого 2001 р.

Планові нормативні калькуляції складають на всі  види продукції, передбачені в річних планах виробництва й реалізації продукції. Щодо продукції, яку будуть випускати вперше, планову калькуляцію складають за даними конструкторсько-технологічної документації на основі чинних норм.